Облікова політика підприємства

 

Необхідність формування облікової політики безпосередньо на підприємстві зумовлена особливостями діяльності, які не можуть бути відображені з достатньою повнотою в жодному нормативному документі внаслідок їх специфічності. Бухгалтерський облік на кожному підприємстві ґрунтується на відповідному нормативно-правовому забезпеченні - законах і підзаконних актах (положеннях, інструкціях, вказівках, рекомендаціях, наказах тощо), які безпосередньо регулюють організацію бухгалтерського обліку і звітності, а також вимоги фінансового й господарського права [2-6]. Тому ступінь свободи конкретного підприємства у формуванні облікової політики, як зазначають науковці, законодавчо обмежений державною регламентацією бухгалтерського обліку у вигляді переліку методик й облікових процедур. Однак передбачаються припустимі альтернативні варіанти, і підприємство має можливість вибору конкретних способів оцінки, калькулювання, складу бухгалтерських рахунків тощо.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" [2] від16.07.99 р. № 996 - XIV і п. 3 П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" [3] облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. На відміну від визначення облікової політики, яке наведене в МСБО 8 "Облікові політики, зміни в облікових оцінках та помилки" [4], національний стандарт не враховує в цьому визначенні домовленості й практику, що є зовнішніми емпіричними факторами, які визначають для конкретних економічних умов перелік принципів фінансової звітності і їхній зміст.

Юридичне регулювання облікової політики та її зміст для потреб фінансової звітності на національному рівні визначені Законом України "Про бухгал- терський облік та фінансову звітність" [2], П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" [2], П(С)БО 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах" [5], листом Міністерства фінансів України "Про облікову політику" [6] (табл. 1)

 

Більш детальні норми чинного законодавства щодо формування облікової політики викладені в Листі Міністерства фінансів України "Про облікову політику" [6], де зазначено, що повноваження власника (власників) підприємства встановлювати облікову політику реалізуються через визначення в розпорядчому документі переліку методів оцінки, обліку та процедур, щодо яких нормативно-методична база передбачає більше одного їх варіанта. Одноваріантні методи оцінки, обліку й процедур як імперативні для застосування підприємством норми до такого розпорядчого документа включати недоцільно.

Таким чином, в основі нормативно-правової бази формування облікової політики підприємства лежать законодавчі акти, нормативні документи й методичні рекомендації. Як один із рівнів системи нормативно-правового регулювання фінансового обліку, облікова політика поєднує державне регулювання з ініціативою підприємства з раціоналізації й удосконалення обліку .

Міжнародна практика свідчить, що облікова політика в різних країнах має деякі специфічні особливості. Наприклад, у Великобританії та Нідерландах облікова політика менше структурована, не настільки деталізована й не так формалізована, як у США.

З іншого боку , розвиток економічної інтеграції європейських країн сприяє швидкому процесу гармонізації та уніфікації фінансового обліку, що обумовлює більш детальну його структуру й облікову політику .

Облікова політика є інструментом, який сприяє створенню гармонізованої фінансової інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів. Обґрунтування і зміст складових облікової політики регламентують стандарти фінансової звітності та інші нормативні акти, які доповнюють і деталізують їх [7, с. 25]. Документи нижчого рівня не повинні суперечити документам вищого рівня. Наприклад, оформлена розпорядчим документом облікова політика не повинна суперечити галузевим методичним рекомендаціям, національним П(С)БО і Плану рахунків, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" тощо.

Облікову політику формують і здійснюють на кількох рівнях. Можна виділити міжнародний і загальнонаціональний рівні облікової політики.

Міжнародний рівень облікової політики включає принципи та правила стосовно ведення фінансового обліку , визначені Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку [1, с. 60]. У міжнародній практиці для нормативного регулювання питань обрання та застосування облікової політики, відображення внесених до неї змін та розкриття інформації у фінансовій звітності передбачено використання окремого стандарту - МСБО 8 "Облікові політики, зміни в облікових оцінках та помилках".

Загальнонаціональний рівень облікової політики - це встановлення загальних принципів функціонування фінансового обліку в межах країни через розробку правил, норм та стандартів. Він включає законодавчий, нормативний, методичний та організаційно-розпорядчий рівень на підприємстві.