БЕРЕСТЕЙСЬКА ЦЕРКОВНА УНІЯ 1596 РОКУ

Після роз'єднання Східної і Західної Церков (1054 р.) у історії неодноразово були спроби повернути єдність Христової Церкви. Але спроби Римо-Католицької Церк­ви підпорядкувати Східну Православну Церкву Папі Римському не могли призвести до правдивого єднання Церков. Унія мала міс­це в 1439 році, на Фераро-Флорентійському Соборі, в якому брав участь Київський митрополит, грек Ісидор (тоді ще не було поді­лу митрополії на Київську та Московську). Він визнав унію з Ри­мом, але його не підтримали ні в Московії, ні в Україні. В 1441 р. він був змушений утекти до Італії.

Існувало багато причин прийняття в 1596 році церковної унії, названої Берестейською від міста Берестов (українське Полісся), теперішній Брест, де відбувався Собор. Рим сподівався підпоряд­кувати православну Церкву в Польщі з наміром подальшого просування на схід Європи, тобто до Московії та Азії. Польський король Сигизмунд НІ бачив в унії шлях до злиття українського на­роду з польським.

Особливого значення набуло при цьому утворення в Москві у 1589 р. Патріархату замість митрополії. Польща побоювалася, що православні українці будуть шукати підтримки в єдиновірного Патріарха, а через нього і в Московській державі. Через унію Ук­раїнської Православної Церкви з Римом поляки сподівалися змен­шити вплив Московського Патріарха.

Українські православні єпископи, які погодилися на унію (най-діяльнішими з них були Кирило Терлецький, єпископ Луцький, та Іпатій Потій, єпископ Володимиро-Волинський), сподівалися зав­дяки унії зрівнятися в правах з латинськими єпископами в Поль­щі, здобути незалежність від братств, які мали останнім часом сильну підтримку східних патріархів. Братствам надавали права "ставропігії", тобто підлеглості самому Патріарху, а не місцевому єпископу. Патріархи побачили в братствах міцні релігійні осеред­ки, що боролися проти занепаду Церкви при не достойних влади­ках, яким давали кафедри польські королі та магнати. Патріарх Ієремія II за не достойне життя позбавив кафедри Київського мит­рополита Онисифора Дівочку. Патріарший суд загрожував також Кирилові Терлецькому, єпископу Луцькому.

Єпископи вели переговори з Римом та польським урядом щодо унії таємно від духовенства та вірних православної Церкви в Польщі. У грудні 1595 року єпископи Терлецький і Потій підпи­сали в Римі грамоту про підпорядкування Української Православ­ної Церкви папській владі. Папа Климент VIII урочисто прийняв 23 грудня 1595 року Українську Церкву під папську владу, причо­му Церкві він залишав її східний обряд, тобто богослужіння Схід­ної Церкви, бо вони "не суперечили унії", а духовенство зберігало право одружуватися.

Папа повідомив польського короля про підписану унію Укра­їнської Православної Церкви з Римо-Католицькою Церквою, дяку­вав йому за його сприяння та просив Сигизмунда III взяти уніат­ську Церкву, особливо ж уніатських єпископів, під свою охорону; зокрема, він висловив бажання, щоб ці єпископи одержали місце в польському сенаті та були урівняні в правах з римо-католицькими єпископами.

У жовтні 1596року в Берестові зібрався церковний Собор, щоб урочисто проголосити унію. Від українського єпископату, який очолював тоді Київський митрополит Михайло Рогоза, не визнали унії два єпископи - Гедеон Балабан, єпископ Львівський, і Ми­хайло Копистенський, єпископ Перемиський.

Князь Костянтин Острозький у супроводі війська прибув до Берестова й очолив православних, які не бажали унії.

У Берестові тоді утворилося два Собори: один - це уповнова­жені короля, латинські представники Папи, шість православних єпископів на чолі з митрополитом Михайлом Рогозою, сенатори тощо, а другий - це православні під охороною князя Острозько­го. Тут були, крім князя, єпископи Гедеон Балабан та Михайло Копистенський, екзархи Патріархів (Царгородського - Никифор та Олександрійського - Кирил Лукаріс), багато архимандритів, ігуменів, священиків.

На уніатському соборі було проголошено унію (союз) з Римом; її підписали митрополит і п'ять єпископів; було визнано Папу найвищою владою в Церкві, але збережено богослужбовий обряд Східної Церкви.

Православні на своєму Соборі ухвалили: 1) не слухатися ні в чому митрополита та інших єпископів як відступників від право­слав'я та вважати їх позбавленими влади; 2) не приймати нічого, що стосується віри, без благословення та згоди Константино­польського Патріарха.

Так утворилася в 1596 р. унія, яка знищила релігійну єдність українського народу, об'єднаного до того упродовж століть однією православною вірою, а тепер розділеного на православних та уні­атів (греко-католиків).