ЦЕРКВА У ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ

Після зруйнування Київської держави упродовж ста років існувало Галицько-Волинське князівство - останній бас­тіон української державності у княжу добу. На захід на певний час перемістився також центр церковного життя.

Християнство з'явилося на західно-українських землях ще за Володимира Великого. У цій частині Київської Руси утворилася Галицька єпархія з осередком у княжому місті Галичі. Як і всі ук­раїнсько-руські землі, Галичина упродовж століть була право­славною, незважаючи на послідовні і наполегливі намагання су­сідньої Польщі силою накинути населенню римо-католицтво. Ко­ли в 1240 р. був поневолений Київ, Галицький князь Данило Ро­манович відчув відповідальність за долю не тільки заснованого йо­го батьком Галицько-Волинського князівства, а й усієї Руси. Це за його рекомендацією 1243 року кандидатом на митрополита Київ­ського було обрано вихідця з Галичини Кирила, якого поставив і рукоположив у Нікеї Царгородський Патріарх. Він посів вакант­ну кафедру після митрополита Иосифа, який зник безвісти під час зруйнування Києва татарами.

Князя Данила не оминула доля князів Київської Руси. Не маю­чи можливості боротися з переважною силою татаро-монголів, він змушений був визнати їхню владу над собою та отримати від Ор­ди "ярлик" на князювання. Однак він продовжував мріяти про визволення від татарського ярма і шукав союзників на Заході. Найперспективнішим видався тоді хрестовий похід проти татар, що його організував Папа Інокентій IV. Володар Галицько-Волинського князівства почав переговори з ним. Папа спробував ви­користати цю нагоду, щоб перетягнути Данила на бік Рима, -укласти унію, і виставив цю вимогу як передумову допомоги. Князю було запропоновано королівську корону, і він, з міркувань політичних, прийняв її - очевидно неохоче, без жодних урочисто­стей - 1253 року. Але запланований хрестовий похід не відбувся, тому князь Данило, не почуваючи себе зобов'язаним перед Римом, залишився вірним православній Церкві.