Додаткові теоретичні відомості

Реографія (“рео” – течу, “графо” – пишу) – метод реє­стра­­­ції деформацій ділянки тіла (зміна об’єму) за змінами йо­­го електричних параметрів (опору). До певної ділянки ті­ла (рука, нога, голова тощо) прикладаються електроди (пластин­­часті, точкові, стрічкові тощо), між якими пропускається високочастотний електричний струм. Робоча частота, на якій реєструються зміни опору реографом, а, отже, і частота струму, має значення з діапазону 30–300 кГц. Густи­на цього струму найбільша в ділянках з великою електро­про­­відністю. Це, здебільшого, кровоносні судини і міжклі­тин­на рідина. Зміна опору ділянки біологічної тканини, таким чином, залежатиме від її кровонаповнення і змі­ню­ва­ти­меть­ся відповідно до кардіоциклу.

Основні положення реографії можна спрощено сформулю­вати таким чином.

1. Зміна об’єму ділянки DV пропорційна зміні її електрич­­ного опору DR: DV ~ DR.

2. Зміну кровонаповнення органу (ділянки) можна знайти з рівняння нерозривності струменя для нестаціонарного по­то­ку рідини, враховуючи об’ємну швидкість притоку Q_in(t) та відтоку Q_out(t) рідини до даної ділянки

DV = .

Якісно ці зміни зображені на мал. 5.18. Припустимо, що в певній ділянці по артеріальних судинах кров рухається з об’ємною швидкістю Q_a(t), а по венозних – Q_в(t), причому за цикл ско­рочення серця кількість крові, яка поступила до ділянки, рівна кіль­кості, яка залишила ділянку. Враховуючи пульсуючий Q_а(t) і по­рів­няно плавний Q_в(t) кровообіги, бачимо, що зміна об’єму ділянки здійснюється завдяки різниці об’ємних швидкостей Q_a(t) та Q_a(t):

DQ(t) = Q_а(t) – Q_в(t).

Для проміжків часу [t₁, t₂] об’ємна швидкість Q_a(t) > Q_в(t). Отже, об’єм ділянки на цих проміжках зростатиме, і навпаки, у проміжку [t₂, t₃] об’єм ділянки зменшується, про що свідчить зменшення амплітуди реограми (див. залеж­ність V(t) на мал. 5.18).