У пошуках великого і достеменного
«Вставайте, албанці, прокиньтесь від сну,
Об’єднайтесь усі, як брати, єдиною клятвою,
І не дивіться на церкви й мечеті.
Наша релігія – албанство!» (Пашко Васа)
Албанію в пресі часто називають мусульманською країною. Схоже, більшість журналістів бездумно переписують інформацію, не перевіряючи її. Насправді країна є «живою лабораторією» мирного співіснування кількох конфесій. Релігійну історію країни найкраще ілюструє сентенція «Чия влада – того й релігія». На півдні країни, де мала вплив Греція, більшість жителів – православні християни. На півночі, де панувала Венеціанська республіка, сповідують католицизм. А на решті території під час османського панування закріпився іслам. Крім того, в Албанії розташований духовний центр бекташів – релігійної течії, що поєднує елементи ісламу і християнства.
Однак релігійна розмаїтість не посіяла розбрату між албанцями. В тяжкі часи вони підтримували один одного, адже це була єдина можливість вижити, зберегти рід і, зрештою, націю. Тож не дивно, що албанці завжди ставили національну приналежність вище релігійної. Албанець-мусульманин не переставав відчувати спільність мови та історичних традицій, які об’єднували його з православними албанцями чи католиками. Турецькій владі попри всі спроби розпалити релігійну ворожнечу так і не вдалося зламати усвідомлення цієї спільності. Наприкінці ХІХ століття відомий діяч національного відродження Пашко Васа проголосив: «Наша віра - албанство».
У часи незалежності вплив ісламу послабили, пристосувавши його до місцевих реалій. Скажімо, відмінили багатоженство, а намаз, традиційний обряд мусульман, почали читати албанською мовою, причому стоячи і без поклонів.
Підступного удару по релігійних почуттях албанців завдав комуністичний лідер Енвер Ходжа. 1967 року він проголосив Албанію першою атеїстичною країною в історії людства. «В албанців немає ідолів і богів, але є ідеали — це імена й справи Маркса, Енгельса, Леніна й Сталіна», - заявив диктатор. Будівлі мечетей, церков і монастирів конфісковували, в них розміщали кінотеатри, майстерні, склади тощо. Переслідували навіть таємне дотримання релігійних обрядів. Відомий випадок страти в Шкодері католицького священика, який охрестив дитину в домашніх умовах. В Албанії виросло ціле покоління, що не відвідувало церков і мечетей. Під час опитування 2010 року лише 39 відсотків албанців заявили, що релігія відіграє важливу роль в їхньому житті.
Нині в країні немає конфесійних бар’єрів, для шлюбу з «іновірцями» не треба навіть міняти релігію, як це практикується в багатьох країнах. Молодий католик може одружитися з дівчиною мусульманкою, вінчатися з нею в костьолі, а потім без проблем відвідувати мечеть. Скажімо, Курбан Байрам і Різдво є рівнозначними державними святами. Такий собі албанський варіант екуменізму. А безліч церковних свят різних конфесій стали лише добрим приводом ходити один до одного в гості.
Релігійний плюралізм дозволяв албанській інтелігенції дивитися на світ широко і філософськи. Приміром, класик албанської літератури Наїм Фрашері в своїй творчості стверджував божественну суть у всьому, що існує в світі. Він говорить про всюдисуще і безособове божество, яке він, однак, як мусульманський поет, ніколи не називає аллахом, а лише «богом великим і достеменним». В його поезії панують безкінечні зоряні світи, рух небесних світил, їх народження і згасання, зміна пір року, безмежний океан буття, в якому живі істоти народжуються, існують, підкоряючись законам Всесвіту, сходять у небуття і знову народжуються в нових втіленнях.
«Всюди я його шукав, говорив, де Бог?
Але потім зрозумів - він в мені самому.
А я цього не знав!
Ніколи не вмирає Бог, але хіба хто-небудь в житті вмирає?
Ніхто не вмирає, бо Всесвіт завжди залишається живим.
Я був сонцем, був місяцем. Був зіркою, птицею, вівцею.
І людиною я був багато разів.
Людське «я» – лише капля в безмежному морі…»