РАННЬОГО ВІКУ З ВАЖКИМИ ПОРУШЕННЯМИ ЗОРУ

Глибоке порушення зору (сліпота) є категорією психофізичного порушення, що виявляється у важкому обмеженні чи повній відсутності зорового сприймання та впливає на увесь процес формування і розвитку особистості дитини. У дітей з тяжким порушенням зору виникають специфічні особливості діяльності, спілкування і психофізичного розвитку. Вони проявляються у відставанні, порушенні і своєрідності розвитку рухової сфери, просторовій орієнтації, формуванні уявлень і понять, у способах предметно-практичної діяльності, в особливостях емоційно-вольової сфери, соціально-психологічної адаптації та інтеграції в суспільство.

Психічний розвиток незрячих відбувається за тими ж закономірностями, що й у зрячих дітей, але відсутність візуального орієнтування найпомітніше позначається на руховій сфері, на засвоєнні соціального досвіду. Своєрідним орієнтиром для сліпої дитини, як і для тієї, що нормально бачить, в ранньому віці є реакції на звукові подразники. Проте для незрячої дитини звук стає основним засобом орієнтування.

До 2-3-х місяців життя немовля з глибокими порушеннями зору за характером реакцій і поведінки майже не відрізняється від зрячої дитини того ж віку. І тільки після цього періоду патологія починає помітно проявляти себе. Малюки відстають від однолітків в освоєнні навичок рухливості (маються на увазі повороти зі спини на живіт і назад, спроби сідати, а згодом і самостійно ходити), у них уповільнено розвивається мислення, виникають труднощі у спробах оволодіння предметними діями. Крім того, зниження зорових функцій негативно впливає на психічний, фізичний та емоційний розвиток, що виражається в малій рухливості, зниженому настрої, тенденції до замкнутості, „зануренні в себе” і, як наслідок, призводить до ігнорування контактів з іншими дітьми.

Науковцями відмічено, що шляхи психічного розвитку немовлят із зоровою депривацією є своєрідними і за темпом, і за якісними особливостями. Спостереження за незрячими дітьми 2-3- місячного віку засвідчують, що за характером реакцій і за поведінкою вони мало чим відрізняються від дітей з нормальним зором. Незначні відмінності у поведінці пояснюються особливістю і структурою психічних актів дітей раннього віку і пов’язані з мультимодальністю отримуваної ними інформації.

Розвиток вищих пізнавальних процесів (увага, мислення, логічна пам’ять, мова) у сліпонароджених протікає нормально. В той же час порушення взаємодії чуттєвих та інтелектуальних функцій проявляється в наступних особливостях та своєрідностях розумової діяльності:

Перша особливість полягає в деякому загальному відставанні розвитку сліпої дитини у порівнянні з розвитком зрячої, що зумовлено меншою активністю при пізнанні навколишнього світу.

Друга особливість розвитку сліпої дитини полягає в тому, що періоди її розвитку не збігаються з періодами розвитку зрячих. До того часу, поки сліпа дитина не виробить способів компенсації сліпоти, уявлення, одержувані нею із зовнішнього світу, будуть неповні, уривчасті, і дитина буде розвиватися повільніше.

Третьою особливістю розвитку сліпої дитини є диспропорційність. Вона проявляється в тому, що функції і сторони особистості, які менш страждають від відсутності зору (мова, мислення та ін.), розвиваються швидше, хоча і своєрідно, інші – більш повільно (рух, опанування простору). У сліпих дітей важко формується правильне співвідношення між накопиченими словесними (абстрактними) знаннями і конкретними уявленнями. Вони легше засвоюють абстрактні поняття, ніж слова з конкретним значенням. Слід зазначити, що нерівномірність розвитку сліпої дитини виявляється більш різко у дошкільному віці, ніж у шкільному.

Характерною особливістю дітей при зоровій недостатності також є зниження рухової активності, яка знаходиться в прямій залежності від ступеня ушкодження гостроти центрального зору. Тяжке порушення зору негативно позначається на формуванні точності, швидкості, координації рухів, на розвитку функцій рівноваги й орієнтації в просторі. Порушення зору обумовлює відхилення в розвитку почуття ритму, заснованого на зоровому, слуховому, тактильному, кінетичному сприйнятті.

В той же час, сліпа дитина має всі можливості для високого рівня психофізичного розвитку і повноцінного пізнання навколишнього світу з опорою на збережені аналізатори. В умовах спеціального навчання формуються адекватні прийоми і способи використання слухового, тактильного, нюхового, вібраційного й інших аналізаторів, що стає полісенсорною базою для розвитку психічних процесів. Саме на цій основі розвиваються вищі форми пізнавальної діяльності, які є провідними в компенсаторній перебудові сприйняття.

Психічний розвиток дитини на кожному віковому етапі пов’язується з активізацією таких психічних утворень, які в даний відрізок часу менше страждають від впливу сліпоти і знаходяться у сенситивному періоді свого розвитку.

Система компенсаторної перебудови на первинному етапі навчання сліпої дитини створює умови для правильного віддзеркалення навколишнього світу в наочно-дієвій формі, а з накопичення соціального і побутового досвіду – й у словесно-логічній формі за допомогою збережених аналізаторів.

Компенсаторна перебудова багато в чому залежить від стану збереження зору. Навіть незначні залишки зору важливі для орієнтації та пізнавальної діяльності дітей з глибокими порушеннями зору. В процесі навчання педагогу, батькам слід виходити з того, що компенсація сліпоти починається у дитини з перших місяців її життя.

Компенсація сліпоти є складним психічним утворенням, системою психічних процесів і властивостей особистості, яка формується в процесі зростання і розвитку дитини. Важливим моментом в її компенсації є віра дорослих в потенційні можливості розвитку дитини, якій необхідно допомогти знайти шляхи подолання психічних відхилень, що виникають в результаті сліпоти. Можливість компенсації дефекту, за словами І.П.Павлова, пояснюється тим, що організм володіє декількома різними способами виконання однієї дії.

Компенсацію сліпоти слід розуміти як цілісне психічне утворення, систему сенсорних, моторних, інтелектуальних компонентів, що забезпечує дитині адекватне й активне відображення зовнішнього світу і створює можливості оволодіння різними формами діяльності на кожному віковому етапі. Процеси компенсації у сліпих дітей найефективніше протікають у поєднанні з корекційно-виховною роботою з виправлення наявних недоліків розвитку рухової сфери, мовлення, орієнтування в просторі тощо.

У дітей з порушеннями зору зберігаються загальні закономірності розвитку, що властиві дітям з нормальним зором. В той же час мають місце специфічні особливості формування психічних процесів. Розкриємо деякі з них.

Сприймання.

При порушенні зору відбувається звуження і ослаблення функцій зорового сприймання у слабозорих і таких, що частково бачать, або повна втрата зорових відчуттів у незрячих дітей. Найбільш значні порушення зорового сприймання встановлені при гостроті зору 0,2 і нижче. Проте участь залишкового зору у формуванні зорового образу продовжує залишатися провідною в деяких видах діяльності та в орієнтуванні в просторі.

return false">ссылка скрыта

Новий етап психічного розвитку дітей з порушеннями зору пов’язаний з об’єднанням у систему диференційованих сприймань різних модальностей. Це є складний період для дітей з порушеннями зору, в якому найбільш гостро виявляється негативний вплив порушення зору на психічний розвиток дитини, оскільки ще не сформовані психічні утворення, які ефективно протидіятимуть негативному впливу зорової депривації. Час цього періоду чітко не визначений, оскільки залежить від ряду факторів: глибини ушкодження зору, додаткових порушень та ін.

В межах встановленого поля зору у дитини з нормальним зором починає формуватися предметність і сигнальна функція слухового сприймання, більш швидкими темпами здійснюється зв’язок між словом дорослого і предметом, яке воно позначає, відбувається швидке накопичення пасивного словника, розширення розуміння зверненого до неї мовлення. Зір дозволяє знайомитися з предметним світом не лише через зорове та дотикове сприймання реальних предметів, які знаходяться поблизу і на відстані, але і через зображення на малюнках, через іграшки. Зір дозволяє більш точно, спрямовано і економно здійснювати предметні дії, координувати рухи рук, що сприяє розвитку тонких маніпуляцій. Виникає зорове наслідування дій дорослого. Під час навчання ходіння зорове орієнтування допомагає орієнтуванню у просторі, задіяне у формуванні просторових, топографічних сприймань і уявлень.

Водночас відсутність чи неповнота зорового сприймання у цьому віці спричиняє ушкодження, які не компенсуються ні в переддошкільному, ні у дошкільному віці. Відставання психічного розвитку дитини з глибоким порушенням зору пов’язане зі значно меншим обсягом знань та уявлень про оточуючий світ, обмеженням розуміння слів, відсутністю конкретних уявлень, які повинні супроводжувати слова, що вимовляються, у менш розвинених і нескоординованих рухах, у слабкому орієнтуванні, обмеженості мобільності в просторі. Труднощі подолання цих недоліків розвитку пов’язані з тим, що у дитини цього віку ще не сформовані способи компенсації сліпоти, а компенсаторні можливості досить обмежені.

Первинні сенсорні реакції дитини мають синкретичний, злитий характер, дитина віддразу реагує на цілий ряд подразників, пов’язаних із годуваннями та доглядом. І в цей період відсутність чи значне обмеження зорової стимуляції із комплексу подразників ще не має негативного впливу на розвиток дитини. Фактором, який обмежує психічний розвиток, воно стає у віці 2-3-х місяців, коли у дитини з нормальним зором формується фіксація погляду, перші спроби прослідковуючих рухів очей та інші зорові функції.

Формування прослідковуючих рухів очей та реакція дитини на рухомі об’єкти навколишнього стають стимулом сенсорного розвитку. Вченими відмічається, що до 4 місяців встановлюються зв’язки зорового аналізатора із життєво важливою для дитини діяльністю. Цей фактор дозволяє перейти від орієнтування на глобальний комплекс подразників до орієнтування на виділення і диференціацію його зорових компонентів. Для дитини із порушенням зору комплекс подразників провідним для орієнтування залишається до 5-6 місяців. А поява нового типу поведінки для такого малюка пов’язується лише з виділенням та диференціюванням дистантних слухових стимулів у процесі формування дотикового поля сприймання, що забезпечує відображення предметності зовнішнього світу.

Розвиток слухового сприймання у ранньому віці у малюка з порушеним зором відбувається так само, як у дитини з нормальним зором. Вже з моменту народження дитина здатна реагувати на різкі звуки, на третьому тижні – на гучний звук, в 1 місяць – на звуки голосу близьких людей, у 3 місяці реагує на звертання до неї комплексом пожвавлення, посмішкою, рухами рук та ніг.

Слухове сприймання відіграє важливу роль для сліпих дітей при орієнтації в просторі і русі. Сліпа дитина вчиться використовувати звукові ознаки предметів, голос батьків для орієнтування, впізнавання і формування образів світу, що її оточує. Тонке і точне диференціювання слухового сприйняття у сліпих дітей формується в молодшому дошкільному віці. В той же час співвіднесеність звуків з предметністю сприймання в ранньому віці ще низька, порівняно із дітьми середнього і старшого дошкільного віку. Таким чином, слухове сприймання для сліпих дітей є важливим засобом психічного розвитку й потребує активного розвитку.

Дитина з порушеним зором більш залежна від вибору, обробки та утримання в пам’яті та використання слухової інформації. Сформованість диференційованого слухового сприймання починає спостерігатися у такої дитини у 5 місяців, коли вона виділяє та диференціює звукові ознаки предметів.

У дитини з нормальним зором цього ж віку основну роль при цьому відіграє взаємодія зорових та слухових подразників, які забезпечують предметність сприймання. Звук та слухове орієнтування мають важливе значення для розвитку зорового сприймання у дитини з нормальним зором. Однак доки не сформувалось стійкість утримання поля зору, будь-які звуки викликають орієнтувальні реакції і не включаються в постійну систему сенсомоторної діяльності малюка.

Звук є ознакою дій з предметами, і лише його поєднання із зоровим чи дотиковим сприйманням предметів може сприяти його становленню для дитини як сигнальної ознаки предметів та дій з ними.

Для того щоб звукові подразники виступили для дитини з глибокими порушеннями зору сигналами певних дій оточуючих, їй необхідно створити предметно-дотикове поле сприймання. При цьому слід враховувати, що розвиток рухових умінь і дотику у таких дітей відбувається пізніше та проходить повільніше.

Велике значення в сприйманні і пізнанні навколишньої дійсності у сліпих дітей має дотик. Тактильне сприймання забезпечує отримання комплексу різноманітних відчуттів (дотик, тиск, рух, тепло, холод, біль, фактура матеріалу та ін.) і допомагає визначати форму, розміри фігури, встановлювати пропорційні відношення.

Формування активного дотику як перцептивної дії відбувається найбільш активно в предметних діях, в яких розвиваються способи обмацування як основи активного дотику. Відставання у розвитку рухів у дитини з глибокими порушеннями зору від нормальнозорих однолітків також відбувається не одразу після народження, а лише коли зоровий аналізатор включається в контролюючу діяльність за виконанням рухів, що сприяє швидкому формуванню координації рухів, їх точності і різноманітності. Дитина з порушенням зору в цей час ще не здатна контролювати свої рухи.

Дозрівання рухової сфери, розвиток руки, вміння захоплювати і відпускати предмети формується незалежно від участі у цих актах зору. Рухи дитини розвиваються під час маніпулювання з предметами. Об’єктивні якості предметів, які потрапляють до рук дитини, формують пропріорецептивні сенсорні функції і визначають прогрес координування та предметних дій. Велике значення у відображенні якостей предметів та їх впізнаванні має розвиток гаптико-кінестетичних відчуттів, які мають велике значення для формування цілісних, глобальних образів предметного простору.

Розвиток рухового апарату немовляти відбувається одночасно із вдосконаленням шкірно-механічного аналізатора. Незалежність розвитку рухів і рухових маніпуляцій від порушення зору в перші місяці життя сприяє тому, що до 3-4 місяців нервово-руховий апарат дитини з глибокими порушеннями зору готовий до гаптичного сприймання, і відповідно саме ця модальність сприймання може слугувати основою для утворення дотикового поля сприймання, для його переходу на новий етап розвитку – виділення і диференціювання слухового сприймання, появі можливості реагувати на дистантний подразник та відповідних поведінкових реакцій. Розвиток диференціювання слухових сигналів і формування слухового сприймання забезпечують активність мовленнєвої діяльності.

У 4-5 місяців відбувається значний прогрес у розвитку тактильної чутливості і кінестезії, пов'язаний з розвитком рухових рефлексів, на базі яких формується складна система рухів, яка забезпечує маніпуляції з предметами.

Зростання ролі зору в координації рухів створює у дітей з нормальним зором нове співвідношення зору, гаптики і кінетики, в якому провідну роль починає займати зір. Цьому сприяє перехід у сидяче положення тіла, у якому краще розвиваються координаційні можливості руки та ока.

Дитина з порушеним зором через відсутність координуючої та коригуючої рухи функції зору, починає відставати у розвитку координації рук, що призводить до затримки розвитку дрібної моторики. Через відсутність стимулу дитина спонтанно не простягає руку, щоб схопити предмет, стає пасивною, якщо не стимулювати її розвиток.

В результаті спеціального навчання у сліпих дітей може досконало розвинутися дотикове сприймання просторових ознак (форми, величини та ін.) і просторових відношень. Так, за умови спеціального навчання, вони легко диференціюють і впізнають предмети круглої або овальної форми, а також прямокутної або квадратної. Дещо важче диференціюють і впізнають предмети складної геометричної конфігурації (іграшки, предмети побуту та ін.). Значні складнощі для сприймання незрячими дошкільниками мають динамічні зміни у формі, розмірах, взаємопов’язаних частин об'єктів.

В умовах навчання дотикове сприйняття у сліпих дітей розвивається, стає більш тонким і диференційованим, що дозволяє їм при близькому оцінюванні величини і розмірів користуватися своєрідним дотиковим “окоміром”.

Уявлення

У дітей з глибокими порушеннями зору відзначається зниження рівня узагальненості і чіткості, а також фрагментарність зорових уявлень. Помилковість формування уявлень є результатом фрагментарного, схематичного і недостатньо повного, адекватного відображення оточуючого світу.

Звуженість чуттєвої сфери пізнання у дітей з порушенням зору тісно пов’язана з недостатньою диференціацією сприйнятих ними образів. Схематизм, фрагментарність та інші неадекватні ознаки, відображені в уявленнях, долаються шляхом чіткої організації процесу сприймання, розвитку спостережливості і навичок обстеження.

У дошкільнят з низькою гостротою зору спостерігаються труднощі формування і збереження уявлень про форму, величину, пропорції предметів і зображень. Темп формування уявлень при зоровому сприйманні об’єктів уповільнений. Сформовані уявлення – неповні, недостатньо чіткі, розмиті, недиференційовані, а в деяких випадках помилкові і нестійкі. Відзначаються схематизм і вербалізм уявлень – словесний опис предметів і об’єктів без опори на наочні зразки.

Слухові уявлення у сліпих дітей формуються так само, як і у дітей, що нормально бачать, на основі слухового сприймання, відтворення і продуктивної уяви. Формування слухових уявлень у сліпих дошкільнят має деяку своєрідність, обумовлену повним виключенням зору. При повному збереженні слухового аналізатора спрямованість при формуванні уявлень повинна зосереджуватися на забезпеченні компенсації сліпоти. Так, під час опанування нових предметних дій і розвитку просторово-рухового орієнтування з опорою на слухове сприймання можна сформувати різні уявлення. Важливу роль в розвитку слухових уявлень має процес оволодіння предметною діяльністю з опорою на мовлення, на прийняту дитиною мотивацію діяльності.

В процесі сприймання предметів на основі дотику і тактильної чутливості у сліпих дітей формуються уявлення про форму, об’єм, розмір і якість предметів. У дошкільному віці у дітей з порушеннями зору затримується розвиток дій з предметами, наприклад, шнурування взуття, користування ложкою, ножицями, олівцем тощо. Дотикове наслідування сліпими дітьми дій з предметами, виконуваних дорослими, відтворює образність предметного світу, а також збагачує їх досвід для самостійного навчання предметним діям. Розвиток дотику і формування побутових навичок розширюють сферу дій сліпої дитини, сприяють накопиченню конкретних уявлень про предмети і явища навколишньої дійсності.

При формуванні уявлень важливо враховувати різні види шкірної чутливості: тактильну і температурну, больову і вібраційну. Використання усіх видів шкірної чутливості розширює і збагачує обсяг уявлень, їх образність. Знайомство дітей з цими видами шкірної чутливості і формування на їх основі уявлень має не лише пізнавальне, а й важливе значення для збереження їх здоров'я.

Смакові уявлення виникають у сліпих дітей так само, як і нормальнозорих. Смакові уявлення формуються на основі смакового сприймання, контрасту і послідовного образу та мають індивідуальні відмінності. При формуванні смакових уявлень діти повинні знати про існування чотирьох видів смакових властивостей речовин (гіркий, кислий, солодкий і солоний).

Нюхові уявлення у дітей з порушенням зору відіграють важливу роль в їх життєдіяльності. Сліпі діти здатні краще диференціювати запахи, точніше локалізують їх джерела і визначають напрям, що має важливе компенсаторне значення. Проте нюх необхідно увесь час розвивати за участю і допомогою дорослих (батьків, вихователів). Розвиток нюху сліпих дітей має бути спрямований на пізнання предметних якостей довкілля, на орієнтування і сигнальне впізнавання шкідливих природних чинників. Кожна дитина повинна мати чіткі уявлення про основні запахи навколишнього світу.

В процесі навчання і виховання у дітей відбувається формування, уточнення, розширення обсягу і збагачення уявлень про предмети і явища дійсності. Завдяки навчання на основі сприймання формуються адекватні уявлення, розширюється і накопичується чуттєвий досвід, удосконалюються навички поведінки і активізується мислення.

Увага

Рання сенсорна депривація викликає дефіцит мотиваційного компонента уваги, негативність емоційної реакції на зовнішні подразники, уникання нової інформації, що може призвести до вторинної затримки психічного розвитку дитини з глибокими порушеннями зору.

Важливу роль в дошкільному віці має мимовільна увага, оскільки у дітей цього віку слабо розвинена здатність до довільної уваги. Як і в нормальнозорих, у дітей з глибокими порушенням зору мимовільну увагу викликають подразники, які відповідають значущим потребам. Вона виникає від свідомих намірів дитини, без її вольових зусиль. Сліпі діти в дошкільному віці користуються мимовільною увагою з опорою лише на слухове і дотикове сприймання. Діти із залишковим зором користуються мимовільною увагою з опорою також і на збережений зір.

Починаючи з дошкільного віку, необхідно виховувати вольову (довільну) увагу. Довільна увага виникає в діяльності, вона визначається метою, завданням і певною програмою дій. Функції довільної уваги пов'язані з метою діяльності, для здійснення якої необхідне вольове зусилля. Вольові зусилля для організації уваги виявляються у будь-якій діяльності, наприклад, при конструюванні за зразком, у грі і навчальній діяльності.

Увага характеризується рядом властивостей (обсяг, зосередженість, стійкість, переключення), прояв і розвиток яких у сліпих дітей мають деякі особливості. Наприклад, труднощі сприймання негативно позначаються на обсязі, переключенні і стійкості уваги. Проте у дітей з порушенням зору увага компенсується завдяки широким можливостям інших аналізаторів.

При порушеннях зору головною умовою розвитку уваги є активна участь дітей в різних видах діяльності (ігровій, трудовій, навчальній та ін.). Саме у діяльності сліпа дитина формує адекватне відображення навколишнього світу, довільно або мимоволі зосереджуючи і скеровуючи увагу на усвідомлення об'єкту дійсності і формування своєї свідомості.

Пам'ять

Розвиток пам’яті сліпих дітей відбувається за загальними закономірностями, властивими й нормальнозорим дітям, хоча й має певні своєрідності та труднощі.

Зокрема, у дітей з порушенням зору спочатку переважає наочно-образний вид пам'яті, який формується на основі сенсорного виховання. При переважанні наочно-образного виду пам’яті діти запам’ятовують будь-який матеріал за допомогою конкретних образів, предметів і явищ. Пізніше відбувається формування словесно-логічного виду пам'яті. Словесно-логічний вид пам'яті заснований на використанні словесних позначенні, логічних зв'язків, що встановлюються за допомогою словесно сформульованих понять. У формуванні обох видів пам'яті бере участь рухова пам'ять. Вона служить основою для формування різних практичних і трудових навичок (ходьба, мовлення та ін.).

Пам'ять сліпих дітей характеризується меншою продуктивністю, порівняно з нормою, зниженням запам'ятовування наочного матеріалу. Ці особливості пам'яті сліпих обумовлені недоліком наочно-дієвого досвіду, недостатньою повнотою, чіткістю і стійкістю, низьким рівнем узагальненості уявлень, пов'язаних зі слабким диференціюванням істотних і другорядних ознак предметів і явищ навколишнього світу.

В процесі спеціально організованого навчання ефективність запам'ятовування у дітей з порушенням зору підвищується. Сприятливою умовою розвитку пам'яті є різноманітність навчального матеріалу і різнобічне гармонійне сенсорне виховання дітей. При цьому повинні враховуватися індивідуальні відмінності в пам'яті дітей з порушенням зору.

Індивідуальні відмінності, що мають значення для розвитку пам'яті, виражаються в швидкості, точності, міцності запам'ятовування і готовності до відтворення. Індивідуальні відмінності у дітей пов'язані з типом вищої нервової діяльності, станом здоров'я, характером виконуваної діяльності (ігровою, навчальною, практичною тощо.), наявністю зацікавленості.

Мислення

У сліпих дітей розвиток усіх видів мислення проходить ті ж етапи, що і у зрячих дітей. Розвиток словесно-логічного мислення здійснюється на основі наочно-дієвого і наочно-образного мислення.

Мислення дітей з порушенням зору досягає високого рівня. Проте у дітей з вадами зору і особливо у сліпих, через звуження чуттєвого досвіду дещо інше співвідношення між конкретним і абстрактним мисленням, зумовлене обмеженими можливостями порівняння ознак сприйнятих предметів, труднощами їх практичного аналізу і синтезу. Малознайомі предмети часто зіставляються і узагальнюються за випадковими ознаками, що виявляється у вербалізмі знань.

У дітей з порушеннями зору відзначаються труднощі встановлення смислових зв’язків між об’єктами, утруднення при класифікації предметів. Для сліпих дітей характерний недостатній розвиток наочно-образного і наочно- дієвого рівнів розумової діяльності, що визначає своєрідність розвитку конкретно-понятійного мислення. Звуження сфери чуттєвого пізнання у сліпих відбивається на формуванні понять і операції з ними. У дітей накопичується певний запас слів, формально правильних знань, не наповнених конкретним предметним змістом. Причиною цього є порушення сприймання і обмежений наочно-дієвий досвід.

При правильно організованому навчанні розумова діяльність сліпих дітей удосконалюється при постійній взаємодії сенсорних (чуттєвих) і логічних компонентів. Мислення збагачується за рахунок чуттєвих образів і сприяє подальшому формуванню логічних розумових операцій.

Уява

Порушення зору певним чином обмежує можливості розвитку уяви. У дітей з глибокими порушеннями зору має місце звуження чуттєвого пізнання, що може істотно впливати на реконструкцію образів уяви. Проте завдяки компенсаторним механізмам і відновленню сенсорного розвитку, логічному (понятійному) мисленню, а також активному функціонуванню інших психічних функцій (уявлень і пам'яті) уява у сліпих дітей може досягати значних результатів.

Уява відіграє важливу роль в процесах компенсації зору і становленні особистості дитини. При обмеженому сенсорному розвитку у дітей з порушеннями зору уява доповнює сприймання і чуттєве пізнання. За допомогою відтворюючої уяви, за участю збережених аналізаторів і словесних описів сліпі діти формують і створюють образи об'єктів, які не були доступні їм при безпосередньому сприймання.

Мовлення

Своєрідність розвитку мовлення у дітей з порушенням зору може проявлятися у відставанні формування мовленнєвих навичок, в опануванні мовленнєвими та невербальними засобами комунікації. Причинами звуження сфери спілкування у дітей з глибокими порушеннями зору є: обмеження можливостей наслідувальної діяльності, звуження пізнавального процесу, зменшення можливостей розвитку рухової сфери, особливості умов виховання і спілкування.

У дітей з глибокими порушеннями зору обмежені візуальні можливості контролю за мовленнєвими і немовними засобами спілкування. У багатьох дітей з порушенням зору є різні порушення звуковимови, затримується розвиток фонематичного слуху. Специфічним мовленнєвим порушенням у сліпих і слабозорих дітей є несформованість лексико-граматичного складу, зв’язного мовлення, зумовлені недоліками чуттєвого сприймання навколишнього світу.

При обмеженості чуттєвого пізнання, збідненості уявлень у сліпих дітей часто виникає формалізм словесних позначень і вербалізм мовлення, тобто невідповідність між великим запасом слів і недостатнім запасом образів об’єктів пізнання. У дітей з порушенням зору спостерігаються труднощі у встановленні предметної співвіднесеності слова і образу, розумінні конкретного значення слів, правильному використанні їх в мовленні.

Мовлення є важливим компенсаторним засобом, що стимулює розвиток сліпої дитини. Слово коригує ознаки і властивості предметів, сприяє засвоєнню знань і розширенню світогляду дітей. Компенсаторна функція мовлення сприяє розширенню соціальних контактів сліпих, формуванню у них соціально значущих якостей особистості.

Враховуючи особливості мовленнєвого розвитку сліпих дітей, корекційна робота має бути спрямована на вдосконалення фонетико-фонематичної сторони мовлення, розвиток співвідношення слова з образом предмета, а також формування граматичної будови і зв’язного висловлювання.

Емоційно-вольова сфера

У сліпих дітей відзначається своєрідність емоційно-вольової сфери. Своєрідність характеру і поведінки виявляється у невпевненості, пасивності, схильності до самоізоляції, з іншого боку – підвищеній збудливості, дратівливості, що переходить в агресивність. У деяких сліпих дітей спостерігаються порушення працездатності, що може проявлятися в зниженні виконання обсягу завдань, появі помилок.

Для дітей з порушеннями зору важливе значення має виховання волі, вміння свідомо керувати своїм настроєм і поведінкою. Вольова поведінка дітей з глибокими порушеннями зору вимагає виховання моральних якостей і цілеспрямованих дій з подолання труднощів, обумовлених сліпотою.

Навчання і виховання сліпої дитини вимагає від вихователів, батьків знання особливостей розвитку дитини з порушеним зором, впливу первинного дефекту на формування психічних функцій, рухових, соціальних, навчальних та інших умінь, способів і прийомів формування та розвитку навичок орієнтування в просторі, сприймання предметів і явищ навколишнього світу, уміння спілкуватися і взаємодіяти з однолітками та дорослими.

 

ОРГАНІЗАЦІЯ РАННЬОГО СУПРОВОДУ НЕЗРЯЧОЇ ДИТИНИ

Роль спеціально організованого виховання у ранньому віці полягає у створенні найбільш повноцінного сприймання на полісенсорнй основі. Необхідно навчити дитину сприймати якомога більше подразників як дискантних, так і контактних, які дозволятимуть орієнтуватися у зовнішньому світі. Розширення кола можливих подразників слухових, тактильних, смакових, нюхових, пов’язаних з певними видами діяльності (сном, годуванням, купанням, прогулянкою) є необхідною умовою формування і встановлення зв’язків між різними об’єктами та діями та готує шляхи компенсації сліпоти. Тому отримання допомоги батьків у перші місяці життя малюка стануть визначальними для його розвитку.

На початкових стадіях розвитку сліпої дитини, особливо в перші два-три місяці, фактично відсутня специфіка в її навчанні та вихованні. Основними завданнями для батьків на цьому етапі є розвиток у незрячої дитини рухів (хапання, відпускання), тримання голівки, реакцій на звук, слово, тобто все те, що робиться і для зрячого малюка. Сліпа дитина з великим успіхом опановує ці навички з такими ж результатами, як і зрячі. Виховуючи сліпу дитину, необхідно чітко уявляти характер зорового порушення і можливий перебіг хвороби. Тісний і постійний зв’язок з дитячим офтальмологом, його консультації, лікування є необхідною умовою раннього виховання.

Своєрідність психічного розвитку дає можливість незрячій дитині компенсувати недоліки розвитку з опорою на ті психічні утворення, які виникли у цьому віці незалежно від стану зору. До 6 місяців це, насамперед, рухова сфера, кінетичні відчуття, дотик і рух, розвиткові яких слід приділити найбільше уваги з боку дорослих.

Необхідною умовою нормалізації психічного розвитку є активна допомога дорослого в таких напрямках: організація спілкування на основі активізації всіх збережених аналізаторів з метою утворення складної системи нервових зв’язків, які утворять полісенсорну основу сприймання, формування генералізованої системи міжфункціональних і внутрішньо-функціональних зв’язків, для розвитку активності і реакцій на комплексні подразники з метою появи попереджувальних дій.

Заняття з дитиною повинні скеровуватися на використання поєднання дистантного слухового і контактного тактильного відчуттів, на встановлення і закріплення зв’язків між дотиковими об’єктами та їх звуковою характеристикою, що буде сприяти виділенню звуку як сигнальної ознаки предмета і переходу від глобального сприймання ситуації до виділення окремих подразників, скерованих на різні модальності сприймання.

Емоційне спілкування

Знижена психічна активність малюка, пов’язана із відсутністю зорових вражень, є тим фактором, що уповільнює темпи його психічного розвитку. Як відомо, процес психічного розвитку найбільш інтенсивно відбувається в провідній для кожного віку діяльності. У ранньому віці такою діяльністю є емоційне спілкування та взаємодія з дорослим, в ході яких малюк пізнає оточуючий світ.

Розвиток спілкування та його стимуляція у перші місяці життя незрячої дитини має ті ж самі завдання та реалізується тими ж методами і способами, що й зі зрячим малюком. Погладжування, ніжний голос, приємні тактильні теплові відчуття, контакт з тілом мами є тими стимулами, що сприймаються незалежно від стану зору і можуть використовуватися для контакту з дитиною.

В нормі в перші 6 місяців провідним є ситуативно-особистісне емоційне спілкування, яке перероджується в подальшому у ситуативно-ділове спілкування.

Складність організації спілкування з незрячою дитиною, у зв’язку з обмеженням сприймання невербальних засобів спілкування, зниженою психічною активністю призводять до того, що спілкування з нею виникає пізніше, ніж у зрячої дитини, і тривалий час залишається лише в ситуативно-емоційній формі.

З народження дитина дуже чутлива до контактів з дорослим, який за нею доглядає. Найбільш значущі для немовляти дотики і ласки. При цьому рухи мами повинні бути спокійними і неквапливими. Різкі, неточні, невпевнені жести дорослого викликають у малюка дискомфорт і тривогу, він може стати неспокійним і плаксивим. Малюк ще не розуміє слів, але вже відчуває тон голосу, тембр мовлення. Тому під час годування, переодягання малюка або займаючись з ним, потрібно ласкаво розмовляти з дитиною. Не слід дозволяти малюку занадто довго кричати. І, звичайно ж, негайно доброзичливо відгукуватися на всі спроби дитини спілкуватися, хоча вони можуть зводитися лише до того, що він нерухомо прислухається, робить невизначені рухи, видає якісь звуки.

Для стимуляції тактильних відчуттів (дотикових) необхідно класти дитину на поверхні з тканин різної фактури. Це можуть бути шовкові, бавовняні, оксамитові, вельветові, тюлеві та інші тканини. Попередньо малюка рекомендується роздягнути – так він буде краще відчувати поверхню шкірою. Здійснюючи доступні йому рухи на різних поверхнях, немовля отримує уявлення про навколишній простір, у нього формується усвідомлення того, як предмети переміщуються, змінюються їхні співвідношення і положення в просторі, розвивається здатність розуміти зв’язок між причинами і наслідками.

Корисно зробити для малюка спеціальну ковдру, зшиту з клаптиків тканин з різною фактурою. По краях бажано пришити кілечка, ґудзики, кульки від брязкалець, мотузки, дзвіночки і т. ін. Класти дитину на ковдру потрібно так, щоб вона знаходилася в різних положеннях – на животі, на спині або на боці. Якщо у малюка є залишковий зір, то шматочки тканини, розташовані поруч один з одним, повинні мати не тільки тактильний контраст (досить різко відрізнятися за фактурою), а й зоровий (наприклад, один чорний і оксамитовий, інший – білий і шовковий).

Крім того, необхідно проводити заняття, спрямовані на активізацію залишкового зору та формування зорової уваги. Починати їх потрібно якомога раніше, оскільки саме в перші місяці життя зорова система зазнає значних змін і є найбільш чутливою до зовнішніх стимулів – світла і кольору. Щоб привернути увагу дитини з глибокими порушеннями зору, доцільно використовувати максимально яскраві предмети. Найбільш вдалими з них є ліхтарик (лампа, флуоресцентні іграшки), блискучі предмети, малюнки та предмети з контрастними малюнками, збільшені зображення. Якщо поєднання контрасту і руху недостатньо, можна спробувати привернути увагу дитини до предмету яким-небудь звуком: голосом, мелодією брязкальця, постукуванням по предмету.

Симуляція вестибулярного апарату.

Маленькі сліпі діти без спеціальних занять мало рухаються, тому їх вестибулярний апарат розвивається повільно. А це, в свою чергу, гальмує розвиток активних рухів. Щоб компенсувати це відставання, малюка необхідно якомога частіше брати на руки і всюди рухатися разом з ним. Найкраще це робити під час прогулянок. Дитина повинна перебувати в спеціальному рюкзаку („слінг”, „кенгуру”). Носити малюка на руках або в рюкзаку бажано і при виконанні легких домашніх господарських справ. Адже, пересуваючись разом з мамою, малюк робить пасивні рухи, які сприяють розвитку його вестибулярного апарату. Крім того, вони забезпечують хороший тілесний контакт між мамою і малюком, а він так необхідний сліпій дитині.

Знайомство з навколишнім світом.

У сліпої дитини зі зрозумілих причин, не виникає потреби піднімати і високо тримати голову, протягувати руки до іграшок і навколишніх предметів, обмацувати їх, повзати, або ходити, обстежуючи навколишній простір. Тому прагнення до пізнання світу у неї повинні розвивати батьки. Пошукова поведінка та ігри з мамою – це початковий, але вкрай необхідний етап на шляху від ранньої соціальної прихильності (батьки, родичі) до подальшої соціальної адаптації дитини в дитячому саду, школі. Для досягнення цієї мети необхідно заохочувати будь-які спроби малюка до руху і самостійності (завжди під наглядом дорослих), оскільки його особистий, реальний досвід принесе значно більше користі, ніж будь-які словесні описи. Провідниками в навколишній світ стануть інші органи чуття. Дотик, що відіграє величезну роль в процесі знайомства незрячого малюка з навколишніми предметами. Руки замінюють сліпому зір, з їх допомогою він отримує уявлення про ті чи інші предмети. Навчаючи сліпу дитину дотику, потрібно заохочувати його бажання використовувати свої руки для обстеження різних предметів і матеріалів. При цьому батьки, звичайно ж, повинні розуміти, що малюк сам не стане цікавитися багатьма речами до тих пір, поки йому не розкажуть про них – адже він просто їх не бачить. Показуючи дитині що-небудь, дорослі повинні керувати його руками, накладаючи на них свої, і водночас розповідати, якого кольору предмет, яка його форма, для чого він служить і як ним користуватися. Необхідно привчати малюка обстежувати предмети систематично, використовуючи обидві руки (одна рука, наприклад, тримає посуд, а інша відшукує на столі іграшку і кладе її в посуд). Зрозуміло, маля слід попереджати про небезпеку, якщо вона збирається доторкнутися до чогось гарячого або дуже холодного. Інакше, злякавшись несподіваного відчуття, дитина стане побоюватися використовувати свої руки для „розглядання” навколишнього світу. Навчаючи малюка того чи іншого руху, слід стояти за спиною дитини і робити все разом з нею. Якщо при цьому перебувати напроти, рух вийде дзеркальним, і дитині буде важко сприйняти його. Крім того, дорослі повинні постійно розповідати незрячому малюку про те, чим вони займаються в даний момент, що відбувається навколо. Таким чином, формуються передумови до встановлення змістовного мовленнєвого контакту з дитиною.

Слух. Слухові образи предметного світу дають можливість малюкам з глибокими порушеннями зору реагувати на подразники, співвідносити їх з предметами і відповідно до цього організовувати свою поведінку. Розмовляючи з дитиною, потрібно називати її на ім’я, пояснювати, хто з нею розмовляє. І обов’язково попереджати перед будь-яким несподіваним проявом. Наприклад, перед тим, як доторкнутися до малюка рукою, інакше це може бути неприємно налякати його. Використовуючи можливості слухового сприймання, сліпу дитину можна навчити хапальним рухам. Для того щоб схопити звуковий предмет, їй потрібно акустично локалізувати свою мету. Щоправда, за допомогою слуху вона не може контролювати траєкторію руху рук у напрямку до цієї мети. Сліпі діти, перш ніж пристосувати положення кистей рук до розміру і форми предмета, повинні спочатку досліджувати його тактильно. Але з часом дитина повинна зрозуміти, що той чи інший предмет існує, хоча його не можна помацати, і він не видає звуків. Батькам необхідно навчити малюка визначати на слух, куди впала іграшка, або знаходити загублені предмети на дотик. Для цього дитині треба надати можливість самостійно відшукувати речі, що впали на підлогу, підказуючи, де саме вони знаходяться. Якщо щось вдома переставляється на інше місце, про це потрібно обов’язково повідомити дитині. Ще один момент, на який необхідно звернути увагу: називати різні напрямки в просторі і розташування предметів слід якомога конкретніше. Таких понять як „там”, „далеко”, „тут”, малюк не сприймає. Визначаючи для незрячої дитини розміри предметів, виходять з розмірів її тіла. Наприклад, „це такого ж розміру, як твоя рука”. Формування слухового сприймання, разом із спонуканням малюка до діалогу, спілкування, забезпечує активність мовленнєвої діяльності дитини. А це надалі стає найважливішим фактором часткової компенсації сліпоти.

Музика. Значення музичних образів у вихованні сліпої дитини, а особливо їх вплив на розвиток функцій мозку, важко переоцінити. Вже у віці немовляти слід влаштовувати недовгі (5-15 хвилин) щоденні „сеанси” музикотерапії, ненав’язливо залучаючи дитину до слухання ритмічної негучної музики з красивою мелодією. При цьому можна злегка розгойдувати крихітку на руках або допомагати йому підстрибувати (інтонувати – підспівуючи). Важливо, однак, щоб після таких музичних слухань дитина залишалася не в тиші та ізоляції, а в атмосфері природних побутових звуків – голосів рідних, мами, її кроків по квартирі, криків дітей на вулиці, шуму трамваїв або закипаючого на плиті чайника і т. п., адаптуючись тим самим до навколишнього світу.

Побутові навички. Важливо, щоб дитина постійно брала участь в повсякденних заняттях сімʼї. Це допоможе їй отримати уявлення про те, як, коли і яким чином відбуваються ті чи інші події, а пізніше дасть можливість відтворювати їх у своїх іграх, поступово опановуючи певні побутові навички. При цьому дорослі повинні дозволити малюкові діяти самостійно, створивши для нього безпечні умови і забезпечивши хороший контроль. Речі в будинку слід тримати на строго визначених місцях, про які повинна знати дитина. Тоді їй можна буде дозволити самостійно збирати їх у квартирі і повертати на своє місце. Звичайно, малюк навряд чи зуміє відразу добре впоратися з дорученнями. Але дорослі обов’язково повинні хвалити його за будь-який прояв самостійності. Розвитку незалежності від дорослих також сприяє практика, через яку у дитини має бути в сім’ї „своє завдання”, відповідне віку та ступеню розвитку. Це підвищує самооцінку дитини, у неї з’являється бажання справлятися з більш складними завданнями. Звичайно, перш ніж надати певну самостійність незрячій дитині, батьки повинні забезпечити їй безпечні та комфортні умови в будинку – зробити недоступними для малюка електроприлади, медикаменти, відкриті вікна, кватирки і балкон, джерела високої температури і т. п. Але найважливіше – сприяти формуванню у малюка почуття передбачення особистої небезпеки. Це почуття знадобиться дитині і пізніше, коли настане час виходити за межі рідного дому.

Фізичний розвиток.

Вторинні відхилення у ранньому віці виявляються у своєрідності рухів дитини: поява стереотипних рухів голови, рук, недорозвиток хватальних рухів. В сприятливих умовах розвитку дитини їх утворення можливо попередити. Необхідною умовою успішного розвитку для незрячої дитини є активізація моторики, встановлення зв’язку рука – рот, рука – рука на основі пропріорецептивної чутливості.

Після 6 місяців сліпі діти починають різко відставати у розвитку рухів, хоча для розвитку локомоцій період від 1 до 2-х років вважається сензетивним. Таке відставання пояснюється недоліками контролю за рухами.

Відставання в моторному розвитку позначається і на становленні ігрової діяльності. У таких дітей довго можуть зберігатися примітивні одноманітно повторювані дії з предметами. Причина появи цих нав’язливих рухів в тому, що малюк просто не вміє зайняти себе чимось більш цікавим. Однак цьому прояву одноманітності й обмеженості рухів можна запобігти, якщо залучити дитину до цікавої гри. Фізичні вправи, як відомо, відіграють важливу роль у формуванні правильної статури та розвитку моторики. Тому дитині з глибокими порушеннями зору вже з перших тижнів життя необхідна оздоровча гімнастика. Незрячим малюкам ясельного віку рекомендується гімнастика в ігровій формі, що складається з вправ, які спрямовані на розвиток вестибулярного апарату, м’язової системи і тактильної чутливості. Дитина може виконувати їх з мамою чи з педагогом. Дуже корисно проводити гімнастику під тиху, ритмічну музику, синхронізуючи рухи. Для розвитку м’язів кистей і пальців рук (дрібної моторики) можна використовувати повсякденні ситуації (коли дитина застібає ґудзики, обстежує нову іграшку і т.д.).

Багато батьків сліпих і слабозорих дітей, прагнучи вирішити проблему за допомогою медицини, випускають з уваги необхідність приділяти більше уваги фізичному, психічному, музичному та інтелектуальному розвитку своїх малюків. Не слід забувати і про те, що, перш за все, дитина потребує материнської любові, її уваги, а також у розумінні його проблем і безмежному терпінні з боку близьких. Природа нагородила людину, крім зорових, ще й іншими відчуттями: слуховими, нюховими, пропріоцептивними (м’язовими). Все це дозволяє дитині в тій чи іншій мірі компенсувати дефіцит інформації про навколишній світ, пов’язаний з відсутністю зору, а допоможе цьому створення адекватного розвивального середовища та постійна підтримка з боку дорослого.