Кібернетичний двійник

Про те, як це може відбуватися, я писав у фантастичних повістях та оповіданнях — “Смертні і безсмертні”, “Яким ти повернешся?”, “Гість”, “Останній сигнал” та інших. Мені здається, що до створення нового організму люд­ство йтиме двома шляхами: кібернетичним, розробляючи дедалі досконаліші схеми управління і переробки інфор­мації, і хімічним, синтезуючи нові тканини, гнучкіші щодо реакцій і відповідей на зміни середовища, порівняно з білковими. Свій внесок зроблять і творці штучних орга­нів.

Можливо, спочатку людина створить собі помічника — кібернетичного двійника. Про це у співавторстві з доктором фізико-математичних наук, членом-кореспондентом АН СРСР А.О.Стогнієм я написав науково-проблемну книгу “КД — кібернетичний двійник”. Проблема ця тісно пов’я­зана з розвитком робототехніки. Колись людина вдоволь­нилася помічниками, які існували в природі незалежно од неї. їй служили собака, кінь, верблюд, слон. Тепер у неї могутні механічні помічники. Донедавна з ними можна було зустрітися лише на сторінках науково-фантастичних творів. Сьогодні без них не може розвиватися сучасне виробництво. У різних країнах сотні тисяч роботів працюють у заводських цехах, лабораторіях, у космосі.

Якихось двадцять років тому створення КД вважали тех­нічно нездійсненним. Порівнюючи розміри електронної лам­пи і нервової клітини, вчені підрахували: побудований на основі блоків з електронних ламп штучний мозок,— за об’є­мом такий самий, як мозок людини, який містить 12 мільяр­дів нейронів,— дорівнюватиме 101-поверховому хмарочосу. Працюючи, він споживатиме енергію десятків Дніпрогесів.

Та ось електронні лампи замінили напівпровідниковими схемами і невеликими феритовими кільцями. Тепер “хма­рочос” з 12 мільярдами комірок пам’яті зменшився до роз­мірів одноповерхового будиночка, а одна невелика теплова електростанція цілком забезпечила б його енергією. Відтак з’явилися твердотілі схеми, пам’ять на магнітних плівках. “Будівля” поменшала, а з розвитком пам’яті на кристалах і способу записувати інформацію з допомогою лазера вона вже досягла розміру людської голови і далі продовжує зменшу­ватись.

Для чого ж людині, яка має цілі покоління роботів на Землі і в космосі, знадобиться ще й кібернетичний двійник?

Уявімо собі початок знайомства КД з людиною, чиїм двійником він має стати. На другому чи третьому курсі, а мо­же, в аспірантурі до талановитого юнака приставляють ро­бота (насправді ця система буде набагато досконалішою, ніж робот). Він матиме потужний кібернетичний мозок і швид­кодіючу систему пам’яті, супроводжуватиме студента на лекції, до бібліотеки, разом з ним розв’язуватиме задачі. Крім того, робота весь час допрограмовуватимуть спеціалісти-психологи, а потім він сам, працюючи разом з людиною, почне вивчати особливості мислення свого господаря. І по­ступово не тільки засвоїть аналогічний запас інформації, а й навчиться мислити категоріями, властивими даній осо­бистості, наслідуватиме її алгоритми мислення, стане справжнім двійником.

КД зможе працювати так само, як і його господар, але за умов, де на людину чатує смертельний ризик, де її пере­бування пов’язане з витратою величезних коштів,— на інших планетах, па дні океану, в деяких лабораторіях під час екс­перименту, в критичних аварійних ситуаціях.

Стрімкий розвиток науки і техніки веде до звуження і спеціалізації окремих напрямів. Сьогодні немає не тільки універсальних математиків, а й універсальних алгебристів чи геометрів. Для підготовки спеціалістів навіть у вузькій галузі науки знадобляться десятиліття. Воднораз, оскільки відкриття дедалі частіше відбуваються на стику наук, лю­дині потрібні різнобічні знання, щоб успішно впоратися з вагомою проблемою. Для творчої праці залишатиметься об­маль часу.

Ось тут ученому й стане у пригоді помічник, котрий буде читати наукову літературу, перекладати її, робити рефера­ти, відбирати з неї те, що привернуло б увагу самого дос­лідника, виконуватиме будь-яку небезпечну або трудомістку й одноманітну роботу.

І, нарешті,— проблема смерті. Коли людина йде з життя,— це само по собі нещастя. Але суспільство при цьому втрачає й спеціаліста. Звісно, смерть не може закреслити його справ, до того ж залишаються виховані ним учні. Про­те втрачаються його знання, досвід, методи розв’язання складних проблем. А скільки незавершених справ, нездійснених задумів, з якими людина не встигла пі з ким поді­литися!..

Як підрахувати збитки, яких зазнало людство на шляху прогресу від смерті таких людей, як Ейнштейн, Ломоносов, Пастер, Корольов? І якщо ми неспроможні врятувати від смерті людину, то, можливо, врятуємо її справи, думки. Чо­му б не перенести через останню межу її пам’ять і тільки їй властиві методи праці? Скільки часу і зусиль це заоща­дило б людству! Яким широким кроком воно б рушило впе­ред, розкриваючи таємниці природи, перемагаючи не тільки хвороби і старість, а й смерть.

Поговоримо тепер про інший напрям науки, що нині успішно розвивається,— створення штучних тканин і орга­нів. Збереглися описи пластичних операцій, здійснених в Індії майже тридцять століть тому, ще за тисячу років до нашої ери. Існують свідчення про подібні операції, котрі намагалися робити жерці Стародавнього Єгипту. І повсяк­час поставала проблема: де взяти матеріал, який замінив би живу тканину? Лікарі тих давніх часів робили спроби за­мінити кістки черепа шкаралупою кокосового горіха, золо­тими і срібними пластинками. Пізніше для подібних операцій почали застосовувати каучук, бурштин, парафін, скло, гуму, деревину й кору. Ясна річ, жоден з цих матеріалів не міг стати справжнім замінником, який мав бути не тільки міц­ним, гігієнічним, легким, пластичним. Важлива вимога — не розсмоктуватися в організмі й не отруювати його продук­тами розпаду.

Збігло багато століть, перш ніж з’явилися пластмаси — поліметил-метакрилат, поліетилен, поліхлорвініл, капрон, дакрон та інші. Тепер хворому вже можна замінити змерт­вілу головку стегна на пластмасову — і людина, яка не ста­вала на ноги, ходить. З допомогою пластмасових вкладишів відновлюють фаланги втрачених пальців, кістки черепа — і вони добре приживлюються; з м’яких пластичних матеріалів протезують ніс, вуха; усім відомі зубні протези. Вживлюють штучний кришталик в око, замінюють клапани серця. На порядку денному — створення таких складних органів, як серце, нирки, печінка. Настане день, коли їх протезування стане такою ж природною річчю, як і протезування зубів. Більше того, людина зможе обирати собі модель штучного органа з безлічі тих, які їй запропонує промисловість.