Франдрейзинг в системі суспільних відносин

Якщо благодійність — це добровільна та безкорисна допомога тим, хто її потребує, то фандрейзинг слід розглядати як дію, спрямовану на залучення цієї допомоги для тих, хто її потребує. У цьому, власне, і полягає зв’язок між благодійністю і фандрейзингом у контексті суспільних відносин.

Принципи благодійності (добровільність і безкорисність) можна застосувати і до фандрейзингу. Принцип добровільності полягає в тому, що громадсько значима діяльність здійснюється за власним бажанням, а не за чиїмось наказом. Принцип безкорисності передбачає залучення ресурсів не для власного збагачення, а для вирішення громадських проблем. Важливо зазначити, що мова йде не лише про залучення, а й про об’єднання ресурсів кількох сторін.

Організація, яка займається фандрейзингом, залучає зовнішні ресурси від донорів, спонсорів тощо. Вона вкладає і свої внутрішні ресурси. Такий процес називається мобілізацією внутрішніх благодійних ресурсів (тобто власних).

На основі всього вище сказаного можна дати таке визначення фандрейзинга: “Фандрейзинг — це добровільна мобілізація внутрішніх та залучення зовнішніх ресурсів для безкорисного здійснення суспільно важливої діяльності”.

Варто розуміти, хто може займатися фандрейзингом. Коло осіб та організацій досить широке. Воно містить практично всі категорії неприбуткових організацій, а саме:

усі категорії недержавних неприбуткових організацій (благодійні фонди (організації), громадські організації, творчі спілки, науково-дослідні та навчальні заклади);

органи державної влади України й органи місцевого самоврядування (але у багатьох викликає сумнів добровільність такої філантропії),

організації і заклади, створені державними органами, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів;

пенсійні фонди і кредитні спілки;

спілки, асоціації та інші об’єднання юридичних осіб;

релігійні організації;

житлово-будівельні кооперативи, об’єднання співвласників багатоквартирних будинків;

професійні спілки, їхні об’єднання й організації профспілок;

інші юридичні особи, діяльність яких не передбачає отримання прибутку відповідно до норм чинних законів.

Фандрейзингова діяльність становить інтерес для:

неформальних об’єднань громадян та громадських активістів;

ЗМІ, що висвітлюють питання суспільного та соціального розвитку;

приватні особи, що потребують благодійної допомоги (див. закон про благодійність)

за певних умов фандрейзингом можуть скористатися і комерційні структури через утворення відповідних юридичних осіб (корпоративні благодійні фонди) як для реалізації власних неприбуткових проектів, так і для збору коштів на користь усіх вище названих категорій.

ПИТАННЯ ДЛЯ ДИСКУСІЇ

1. Охарактеризуйте історичні аспекти залучення і розвитку громад: від патронату до соціальних інвестицій.

2. Обгрунтуйте вплив громади на роботу компаній та відповідальність компаній перед населенням.

3. Охарактеризуйте розвиток партнерств з місцевою владою та громадою.

4. Визначтеучасть компаній у життєдіяльності громад.

5. Обґрунтуйтеспівпрацю компаній з неурядовими організаціями.

6. Визначте роль франдрейзингу в системі суспільних відносин.

7. Сформуйтеколо осіб та організацій, які можуть займатися фандрейзингом.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Благов, Ю.Е. Корпоративная социальная ответственность: эволюция концепции [Тескт] : монографія / Ю.Е. Благов; Высшая школа менеджмента СПбГУ. – СПб. : Изд-во «Высшая школа менеджмента», 2010. – 272 с.

2. Волгин Н. А. Социальная політика: Учебник \ Под ред. Н.А. Волгина. - М.: Экзамен, 2003. - 736 с.

3. Гирик О. Корпоративна соціальна відповідальність: підручник / О. Гирик, О. Денис, О. Дубовик, І. Жеребило, А. Зінченко; Нац. банк України, Ун-т банк. справи. — К., 2009. — 258 с.

4. Гриненко А. Соціальна політика: навчально-методичний посібник. - К:КНЕУ, 2003. - 309 с. [Електронне видання//Режим доступу: http://ubooks.com.ua/books/000163]

5. Іванова О.Л. Соціальна політика: теоретичні аспекти: Курс лекцій. - К.: Вид. дім «КМ Академія», 2003.

6. Зарецкий, А. Д. Корпоративная социальная ответственность: мировая и отечественная практика [Текст] : учеб. пособ. / А. Д. Зарецкий, Т. Е. Иванова. – Краснодар : Изд-во КСЭИ, 2012. – 231 с.

7. Ивченко, С. В. Оценка влияния корпоративных социальных и благотворительных программ на показатели основной деятельности компании: обзор зарубежного опыта [Электронный ресурс] / С. В. Ивченко // Благотворительность в России: исторические и социально-экономические исследования. – № 2, 2003. Режим доступу: www.urbaneconomics.ru/publications.

8. Корпоративна соціальна відповідальність: моделі та управлінська практика [Текст] : підручник / Саприкіна М. А., Ляшенко О., Саєнсус М. А., Місько Г. А., Зінченко А. Г.; за наук. ред. д.е.н., проф., засл. діяч науки і техніки України Редькіна О. С. – К.: ТОВ «Фарбований лист», 2011. – 480 с.

9. Полякова О., Кас П. Особливості формування і розвитку соціальної відповідальності підприємств в Україні //Вісник економіки транспорту і промисловості. - №32. - 2010. - С.284-289

10. Посібник із КСВ. Базова інформація з корпоративної соціальної відповідальності [Текст] / Кол. автор.: Лазоренко О., Колишко Р., та ін. – К. : Вид-во «Енергія», 2008. – 96 с.

11. Управлінські аспекти соціальної роботи [Текст]: курс лекцій / М. Ф. Головатий (кер. авт. кол.), М. П. Лукашевич, Г. А. Дмитренко та ін. – К.: МАУП, 2004. – 368 с.

12. Социальная ответственность бизнеса: актуальная повестка [Текст] / Под ред.: С. Е. Литовченко, М. И. Корсакова. — М.: Ассоциация менеджеров, 2003. — 108 с.

ТЕМА 5

ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ БІЗНЕСУ ТА СОЦІАЛЬНА ЗВІТНІСТЬ

5.1 Аналіз і оцінка соціальної відповідальності організації

У зв'язку із істотним збільшенням кількості та складності соціальних проблем зовнішнього та внутрішнього характеру виникнення з'явився соціальний аудит як інструмент управління, який діагностує соціальні проблеми, дає оцінку їх важливості, причин виникнення і можливостей розв'язання, формулювання рекомендацій для керівництва підприємства.

Аудит соціальної відповідальності бізнесу - це формальний процес діагностики зовнішньої та внутрішньої соціальної політики організації та її результатів. Мета такого виду аудиту полягає у відпрацюванні механізмів та документації, необхідних для подальшої роботи організації в цьому напрямку.

Основні етапи соціального аудиту реалізуються через збір і аналіз документів і інформації через аналіз місії та інших документів організації, які визначають її політику (кодекс поведінки), інтерв'ю ключових працівників, дослідження й опитування працівників з метою визначення рівня досягнення соціальної місії організації.

У рамках соціального аудиту здійснюються аудит відповідності, аудит ефективності, стратегічний аудит [3].

Аудит відповідності визначає відповідність практичних дій нормам, правилам, планам і розпорядженням, що існують в організації, а також передбачає:

- аналіз штатного розпису, оцінку його обґрунтованості, наявності плану розвитку персоналу;

- оцінку відповідності посадових інструкцій кваліфікаційним характеристикам працівників;

- оцінку добору і найму персоналу та аналіз реалізації плану кадрового зростання;

- аналіз виконання програми підвищення професійної кваліфікації, вартість підвищення кваліфікації;

- аналіз облікового складу працівників за віком, освітою, статтю і його відповідність потребам підприємства;

- аналіз умов праці та техніки безпеки;

- аналіз трудових відносин у колективі (наявність конфліктних ситуацій, конфліктів, опору нововведенням і змінам, психологічна сумісність працівників, психологічний клімат підприємства і його підрозділів);

- оцінку взаємодії підприємства зі службами працевлаштування, навчальними закладами, місцевими органами влади, а також підприємствами-конкурентами.

У процесі аудиту відповідності діагностується, з одного боку, дотримання соціальних норм в діяльності підприємства, а з іншого - їх спрямованість на забезпечення інтересів підприємства.

Аудит ефективності оцінює відповідність методів внутрішнього управління організацією її цілям і можливість їх удосконалювання. При цьому для розробки й обґрунтування пропозицій аудитор повинен вивчити не тільки досягнуті результати, а й спектр процедур, за допомогою яких вони були досягнуті.

Аудит ефективності починається з аудиту процедур, який спрямований на відповідності отриманих результатів та процедур внутрішнього контролю в управлінні поставленим соціальним цілям. Виходячи з результатів аудитор вивчає можливості поліпшення управління організацією для ефективнішого досягнення поставлених завдань, включаючи нові адміністративні технології.

Аудит управління персоналом підприємства включає оцінку поточного стану політики і практики управління персоналом організації, визначення відповідності практики управління персоналом попередньо встановленим стандартам, розробку плану необхідних дій з метою посилення практики і політики управління персоналом.

Аудит управління персоналом здійснюється по трьох рівнях:

- стратегічний, який зосереджений на практиці управління персоналом з погляду вищого керівництва. Він включає в себе ступінь інтеграції практики управління персоналом в організаційну стратегію і планування, а також ступінь централізації функцій управління персоналом;

- управлінський, який фокусує на конфліктах служби управління персоналом з лінійними менеджерами, а також на ступені правильності застосування лінійними менеджерами рекомендацій служби управління персоналом;

- операційний, що спрямований на детальний розгляд правильності окремих процедур, що характеризують функціонування служби управління персоналом.

Проведення аудиту управління персоналом повинно дати відповідь на наступні запитання:

- чи відповідальна служба управління персоналом за зовнішнє оточення?

- чи ефективно організована служба управління персоналом для виконання своїх функцій?

- чи інтегровані політика і практика управління персоналом у стратегічне планування?

- чи укомплектована служба управління персоналом компетентними людьми, здатними до знань і тісного співробітництва з іншими службами організації для досягнення соціальних цілей?

Стратегічний аудит виявляє ступінь узгодження здійснюваної соціальної політики з цілями організації, його глобальною і соціальною стратегіями, а також встановлює ступінь зв'язку соціальної політики зі специфікою підприємства і зовнішніми умовами. Аудит також перевіряє зв'язок між основними управлінськими принципами політики управління людськими ресурсами і цінностями, проголошеними організацією у своєму плані розвитку.

Як правило, в організаціях використовується зовнішній аудит. Соціальний аудитор починає роботу, як правило, з перевірки, вивчення і дослідження результатів діяльності організації, щоб за допомогою довідкових матеріалів і нормативних документів знайти всі відхилення від норм і стандартів. Особлива увага при цьому приділяється фінансовим і бухгалтерським документам, даним аналітичного і синтетичного обліку, а також витратам на утримання персоналу.

Дослідження результатів діяльності підприємства, проведене з використанням довідкових матеріалів і нормативних документів, дозволяє виявити відхилення від норм і стандартів, з'ясувати сильні та слабкі сторони підприємства, виділити як наявні, так і майбутні проблеми (ризики), провести аналіз причин їх виникнення, а також запропонувати замовнику рекомендації на перспективу.

Перед початком обстеження аудитор повинен чітко зафіксувати для себе три основні відправних моменти:

1) переконатися в тому, що існує реальність створення чіткої рівноваги між вигодою підприємства і сподіваннями та надіями персоналу;

2) оцінити можливість використання одержуваних результатів для проведення в життя головної мети — підвищення рівня компетентності персоналу;

3) визначити тип аудиту й об'єкти вивчення.

Після цього повинен бути складений деталізований план досліджень. Для ознайомлення з підприємством, розробки програми перевірки аудитор спочатку проводить попереднє анкетування чи опитування співробітників. Значний обсяг інформації дає вивчення соціального балансу підприємства на основі нормативної інформації і планів соціального розвитку.

Попереднє анкетування дозволяє розробити програму перевірки, пристосовану до умов підприємства, і вибрати найбільш значущі, ключові елементи, на яких потрібно зосередити подальшу роботу. Аудитор є відповідальним за застосування найпридатніших методів та засобів дослідження для одержання достовірних і задовільних результатів. Прицьому використовуються чотири етапи експертизи:

- проведення попереднього анкетування чи опитування; аудитор повинен адаптуватись до специфіки і проблем підприємства, на якому потрібно проводити соціальний аудит. Це дозволить визначити ключові елементи для перевірки, розробити програму перевірки, грамотно розподілити свій час і сили;

- обґрунтування робочої деталізованої програми (особи, з якими треба зустрітися і переговорити; які матеріали і документи проаналізувати; які потрібні матеріальні ресурси, необхідні часові рамки);

- реалізація аудиторської перевірки;

- складання та редагування звіту.

Аналіз соціального балансу допомагає одержати наступні дані про:

- структуру і характеристики працівників організації (рівень кваліфікації працівників, стаж роботи, вікова піраміда тощо), що є важливим для розуміння їхньої поведінки й оцінки можливості адаптації до соціальної політики, здійснюваної на підприємстві;

- умови праці та стан техніки безпеки (ризик виробничого травматизму і нещасних випадків по дорозі на роботу, професійні захворювання, організація і зміст роботи, психофізіологічні умови праці, тривалість і планування робочого часу).

При цьому аналіз поведінки працівників поза межами підприємства у зіставленні зі структурними характеристиками населення й умовами життя в регіоні становить важливий елемент діагностики й ідентифікації соціальних проблем.

Вивчення рівня внутрішньої соціальної відповідальності підприємства передбачає визначення наступних індикаторів діяльності організації:

- зайнятість (її рівень, забезпечення стабільності складу працівників, вплив нововведень, практика просування по службі, зайнятість жінок, осіб літнього віку й інших соціально вразливих категорій працівників);

- оплату і стимулювання праці (відносний рівень винагород, їх види, динаміка і структура, нижній рівень заробітної плати і т. ін.);

- безпеку і поліпшення умов праці (витрати на фінансування безпеки та умов праці й оцінка отриманих результатів);

- професійне навчання (обсяг, види, зміст, тривалість, вартість).

Після аналізу соціальної політики підприємства формулюють її сильні і слабкі сторони, ставиться загальний діагноз, який дає відповіді на питання:

- чи мають місце відповідності і невідповідності між посадовими характеристиками і проведеною політикою;

- зв'язки і випадкові неузгодження між різними сторонами соціальної політики;

- принципові джерела соціальних ризиків;

- зони соціальних витрат.

Завершується аудиторська перевірка складанням звіту, в якому аналізують принципи соціальної спрямованості, визначають відповідальність кожної з груп персоналу і пропонують стимулюючі заходи. У звіті можуть бути розглянуті різні шляхи вдосконалювання управління персоналом, включаючи впровадження новітньої технології (інформаційної, офісної, телекомунікаційної), сформульовані пропозиції, що стосуються модифікації існуючих процедур, удосконалення документації та її уточнення.

Для успішного проведення соціальної політики в організації звіт аудитора повинен містити конкретні рекомендації. Залежно від піднятих проблем і виявлених труднощів аудитор може формулювати пропозиції для прийняття управлінських рішень, які б сприяли підвищенню ефективності соціальної політики. У більшості випадків аудитор обґрунтовує ряд пропозицій, які дозволяють розв'язати ту чи іншу соціальну проблему діяльност організації.

5.2 Моніторинг ефективності діяльності організації в контексті соціальної відповідальності

Моніторинг ефективності діяльності організації в контексті соціальної відповідальності здійснюють за наступними напрямками: підвищення динаміки інноваційного розвитку, відповідальне корпоративне управління, співпраця з групами впливу, розвиток людського капіталу, гідна праця та соціальний діалог, суспільний добробут, підприємництво та ініціативність, збереження та відтворення довкілля та відповідальна інтеграція у міжнародні ринки [13].

Кожна позиція визначається у балах або коефіцієнтах як рівень досягнення окремих індикаторів з наступних категорій.

1. Підвищення динаміки інноваційного розвитку передбачає визначення рівня:

- підвищення товарообігу та прибутковості, підвищення гнучкості та пристосування до ринкових умов повинні знаходити відображення у діяльності організації;

- підвищення динаміки генерування знань, підвищення темпів впровадження нових технологій, створення нових товарів та послуг, прискорення інноваційних процесів;

- розвиток та комерціалізація співпраці з групами впливу, співпраця з дослідницькими структурами, бізнес-партнерами, галузевими, регіональними та міжнародними бізнес-асоціаціями;

- застосування підходів, спрямованих на покращення якості та безпеки продукту, проведення сертифікації на відповідність міжнародним стандартам, участь у програмах порівняльного тестування, рейтингах виробників з метою підвищення задоволеності споживачів;

- збільшення кількості робочих місць із збереженням гідних умов праці за рахунок створення нових продуктів та виходу на нові ринки;

- лідерство державних підприємств як контрагентів; дотримання соціальних та екологічних стандартів під час закупівлі товарів, робіт та послуг за державні кошти, своєчасне виконання майнових зобов'язань у рамках процедур державних та муніципальних закупівель;

- нарощення капіталізації.

2. Необхідність проведення моніторингу відповідального загального управління організацією зумовлено тим, що без належних умов функціонування організації соціальна відповідальність бізнесу залишиться теорією, оскільки лише стратегічний та системний підхід до впровадження соціальної відповідальності бізнесу дасть змогу забезпечити послідовність зусиль організацій в цій сфері. У цьому напрямку передбачається відстежування:

- залучення власників, акціонерів та інвесторів у процес соціальної відповідальності менеджменту, розуміння принципів діяльності та поширення принципів соціальної відповідальності менеджменту на всі напрями діяльності компанії: маркетинг, розробка, виробництво, продаж, перепрофілювання бізнесу;

- прозорості ведення бізнесу, зокрема прозора структура капіталу та надання інформації про безпосередніх власників;

- сприяння розвитку інвестиційних процесів, підвищення довіри інвесторів;

- ефективності боротьби з корупцією та виведення бізнесу з тіні безпосередньо на підприємстві, серед контрагентів та у ширших бізнес-колах; відстоювання принципів вільної конкуренції; уніфікація оподаткування доходу підприємств, уникнення маркетингових технологій, що порушують принцип вільної конкуренції;

- мінімізації ризиків виникнення конфлікту інтересів, наявність механізмів вирішення подібних конфліктів; дотримання правил, встановлених кодексами ділової поведінки;

- відповідності найвищим стандартам ведення бізнесу, процес переходу до цих стандартів, участь у визначенні стандартів;

- захисту прав власності, зокрема дотримання прав міноритарних акціонерів, уникнення рейдерства тощо.

- сприяння підвищенню зацікавленості працівників в ефективності діяльності організації та застосування принципів ціннісно-орієнтованого управління;

- соціальної та екологічної звітності через надання інформації про діяльність компанії, товари та послуги зацікавленим особам, оприлюднення матеріалів про шкідливі для суспільства та довкілля наслідки діяльності організації.

3. Співпраця з групами впливу передбачає моніторинг:

- системи організації та систематичності роботи з різними групами впливу, наявність каналів комунікації та співпраці, відокремлення роботи з групами впливу від політичних процесів та маркетингових заходів;

- залучення у процес обміну досвідом з групами впливу на комерційній основі та партнерських засадах;

- співпраці з органами управління на усіх рівнях, етика представлення власних бізнес-інтересів;

- роботи з місцевою громадою, участь у культурному, громадському житті;

- співпраця з навчальними та дослідницькими закладами;

- співпраця з органами колективного представництва інтересів працівників;

- партнерства з неурядовими організаціями;

- інформування та просвіта споживачів стосовно їхніх прав та питань, актуальних для розвитку споживчого ринку України; сприяння підвищенню громадської активності, заохочення споживачів до діалогу та залучення до покращення якості товарів та послуг;

- відновлення взаємної довіри зі ЗМІ - надання своєчасної та достовірної інформації про діяльність організації;

- кооперації з іншими підприємствами у рамках асоціацій, форумів, об'єднань тощо; підвищення рівня обізнаності стосовно принципів соціальної відповідальності менеджменту серед малого та середнього бізнесу - партнерів, постачальників;

- рівня допомоги та залучення в інституціональну розбудову груп впливу, визначення та визнання ролі суто українських або властиво місцевих груп впливу.

4. Залучення організації у розвиток людського капіталу охоплює як дії спрямовані на працівників компанії, так і заходи, орієнтовані на задоволення потреб зовнішніх аудиторій, зокрема:

- розвиток освіти, освітніх і навчальних програм серед працівників, у громадах та у країні загалом, підвищення якості освіти;

- підвищення якості знань, компетенції та навичок працівників організації

- забезпечення умов для якісної освіти «впродовж життя», покращення розуміння необхідності постійного підвищення рівня професійних навичок;

- підвищення якості змістовного наповнення праці, підсилення ролі управлінських та аналітико-дослідницьких посад, забезпечення умов самореалізації для працівників;

- сприяння поширенню гнучких форм зайнятості, зокрема для працівників з вразливих категорій;

- участь роботодавців у професійній орієнтації випускників шкіл та інтернатних закладів, надання змістовних місць для проходження практик, стажувань та інтернатур, працевлаштування фахівців, що пройшли професійну перепідготовку;

- перенавчання і реінтеграція працівників приватизованих структур, а також військовослужбовців та мігрантів з сільської місцевості;

- залучення організації у процеси регулювання трудової міграції за кордон та дії компаній, спрямовані на вирішення проблем, пов'язаних з міграційними процесами всередині країни;

- професійна перепідготовка та працевлаштування людей вразливих вікових категорій;

- співпраця з навчальними закладами з метою визначення потреб ринку у фахівцях певної спеціалізації.

5. Роль організації у забезпеченні гідної праці, відповідальності за робочі місця та робітників, залучення у діалог з працівниками та державою є визначальними критеріями стану впровадження принципів соціальної відповідальності бізнесу та сталого розвитку в організації. У цьому напрямку моніторинг здійснюється за наступними позиціями:

- роль організації у забезпеченні гідної праці, відповідальність за робочі місця та робітників, залучення у діалог з працівниками та державою (соціальний діалог) є визначальними критеріями стану впровадження принципів соціальної відповідальності менеджменту та сталого розвитку на підприємстві;

- забезпечення права на безпечні умови праці працівників на робочому місці та підвищення рівня правової культури;

- визнання права на ведення колективних переговорів; виконання зобов'язань генеральної, галузевої, регіональної угод та колективного договору на підприємстві;

- забезпечення права на свободу асоціації та об'єднань, дотримання принципів трипартизму та застосування відповідних інструментів;

- безпека та охорона праці;

- запобігання будь-яким видам дискримінації, зокрема за статевою, віковою, мовною та іншими ознакам;

- приведення заробітної платні у відповідність до гідного прожиткового рівня;

- турбота про працівників підприємства після досягнення ними пенсійного віку;

- соціально відповідальна реструктуризація;

- запобігання ненормованій тривалості робочого дня та нехтуванню приватного життя.

6. Рівень досягнення суспільної місії організації полягає у залученні організації до діяльності, що спрямована на підтримку соціальної злагоди та підвищення якості життя суспільства через:

- поліпшення здоров'я матерів та зниження рівня дитячої смертності, сприяння вирішенню питання демографічної кризи в Україні;

- сприяння подоланню бідності;

- покращення якості житла, сприяння покращенню комунальної інфраструктури та послуг;

- протидію поширенню ВІЛ-інфекціі /СНІДу та туберкульозу і сприяння скороченню їх масштабів, залучення у всесвітню боротьбу з епідемією СНІДу;

- забезпечення доступного, якісного та найсучаснішого медичного обслуговування для працівників, груп безпосереднього впливу та інших верств населення;

- роботу із неповносправними та іншими потребуючими верствами населення;

- залучення бізнесу до програм запобігання торгівлі людьми;

- доброчинність, зокрема розвиток, відтворення та збереження культурно-мистецьких здобутків та спадщин і соціальна допомога;

- збереження, розвиток культурних традицій та їх інтеграція у новітні умови ведення бізнесу;

- заохочення культурного, спортивного та мистецького життя, заходи щодо розширення присутності творчості у житті людей;

- створення умов для можливості балансування сімейних та посадових обов'язків, особливо серед молодих батьків;

- програми волонтерства для працівників;

- покращення стану здоров'я населення, зокрема працівників та членів їхніх сімей;

- відновлення естетики місць проживання та територій населення;

- залучення у розбудову інститутів демократії;

- залучення у подолання соціальних наслідків аварії на ЧАЕС.

7. Бізнесову структури несуть пряму відповідальність за забезпечення покращення добробуту суспільства шляхом продажу товарів та надання послуг, а тому моніторинг результативності провадження соціальних ініціатив є важливою складовою загального моніторингу ефективності діяльності підприємства в контексті соціальної відповідальності. У цьому напрямку визначається рівень:

- впровадження продуктів, що сприяють вирішенню соціальних або екологічних проблем;

- внеску організації у розвиток науковомістких технологій та економіки на основі знань;

- заохочення ініціативи серед працівників, членів їхніх родин, місцевої громади та суспільства загалом; відзначення активності та ініціативи щодо покращення якості життя та ефективності роботи;

- закупівлі товарів та послуг у місцевих постачальників з метою розвитку місцевого ділового середовища - у разі існування економічної доцільності;

- інтенсивності впровадження нових технологій, розвиток співпраці з науково-дослідними інститутами та установами;

- застосування заходів, спрямованих на сприяння підвищенню рівня фінансової грамотності серед населення;

- сприяння спрощенню роботи малих та середніх підприємств та розвитку малого та середнього бізнесу;

- сприяння покращенню якості життя у моноіндустріальних населених пунктах та в сільських місцевостях через заохочення приватної ініціативи та розвиток приватного підприємництва;

- створення та поглиблення нових ринків завдяки впровадженню соціальної відповідальності менеджменту; сприяння розвитку соціального підприємництва та підприємництва загалом.

8. У контексті збереження та відтворення довкілля здійснюється оцінка:

- управління екологічними ризиками виробничої діяльності;

- оптимізації використання природної сировини, водних, земельних та біологічних ресурсів;

- заходів з енергозбереження та підвищення енергоефективності, у т.ч. використання та постачання енергії з відновлюваних джерел за конкурентними цінами, покращення енергоефективності будівель;

- покращення екологічних характеристик товарів та послуг, у т.ч. відмова від небезпечних для здоров'я людини та природного середовища компонентів, матеріалів, технологій тощо; відповідальність за продукт на різних стадіях життєвого циклу;

- зменшення кількості відходів, утилізація і переробка відходів, використання вторинної сировини;

- лідерства у програмах освіти з метою підвищення рівня обізнаності щодо цілей сталого розвитку серед громад, споживачів, працівників, партнерів тощо, виховання навичок енергозбереження, ощадливого використання природних ресурсів;

- відтворення природних ресурсів, у т.ч. сприяння створенню територій, що мають статус тих, що перебувають під охороною, вивільнення земельних ресурсів виробничого призначення, відновлення забруднених територій;

- зменшення викидів і скидів, застосування екологічно дружніх технологій, у т.ч. створення замкнутих виробничих циклів;

- включення екологічної компоненти у менеджмент та стратегії розвитку компанії, наявність екологічної політики організації;

- прийняття добровільних екологічних зобов'язань, підготовка до дотримання більш жорстких стандартів з охорони довкілля.

9. Моніторинг відповідальної інтеграції у міжнародні ринки передбачає визначення рівня:

- забезпечення прав робітників та застосування найвищих стандартів управління при веденні господарської діяльності за кордоном;

- акредитації чи сертифікації згідно з міжнародними стандартами управління та виробництва (стандарти якості, соціальні, екологічні характеристики товарів/послуг) ;

- виконання інвестиційних зобов'язань під час залучення іноземного капіталу у статутний фонд;

- врахування соціальних та екологічних аспектів під час виходу на іноземні ринки, застосування принципів екологічно та соціально збалансованої торгівлі;

- якості роботи з іноземними постачальниками з метою перешкоджання нехтуванню останніми стандартами якості та стандартами соціального і екологічного характеру;

- збереження гідних умов та стандартів оплати праці робітників українських підприємств, що є постачальниками іноземних компаній та в межах операцій з давальницькою сировиною;

- підтримки міжнародних ініціатив у сфері соціальної відповідальності менеджменту;

- ознайомлення керівництва підприємств, працівників із соціальними та екологічними проблемами в країнах ведення діяльності;

- розширення функцій українських офісів як регіональних та міжнародних головних офісів.

5.3 Показники соціальної відповідальності бізнесу в результатах діяльності організації

Інтегральний показник соціальної відповідальності бізнесу включає у себе показники суспільної та безпосередньо соціальної відповідальності організації.

Показниками суспільної відповідальності бізнесу є коефіцієнти податкового навантаження, приросту податкових платежів на одиницю приросту фінансового результату, якості продукції, робіт, благодійної діяльності підприємства, працевлаштування інвалідів, забезпеченості підприємств закладами соціальної інфраструктури, фінансування закладів соціальної інфраструктури, інформаційної відкритості, економічних втрат (штрафи), окупності витрат на збут, втрат від поставки неякісної продукції.

Порядок визначення показників соціальної відповідальності бізнесу чітко регламентований вимогами міжнародних документів, які умовно можна згупувати у три групи. Перша група об'єднує міжнародні ініціативи, які містять чіткі вимоги щодо управління організацією та проведення сертифікації її діяльності, що охоплює процеси первинної оцінки, впровадження та подальшого контролю дотримання умов сертифікації. Дотримання вимог даних документів сприяє поширенню принципів соціальної відповідальності на всі етапи діяльності організації та підвищенню загального рівня довіри зацікавлених сторін до її роботи.

Другу групу складають міжнародні документи, розроблені інвестиційними фондами для оцінки рейтингу соціальної відповідальності підприємств, зміст яких відрізняється в залежності від фонду.

Третю групу складають міжнародні документи, які визначають загальні вимоги щодо обліку та звітності. Вони не містять чітких норм, досягнення яких є обов'язковими, а, враховуючи принцип потрійної результативної діяльності, визначають загальний механізм налагодження зв'язків із зацікавленими сторонами [13].

Крім вищезазначених міжнародних документів, що визначають основні вимоги до діяльності організації у сфері соціальної відповідальності, важливою складовою системи оцінки рівня досягнення соціальної відповідальності є:

- фондові індекси (наприклад, Domini Social 400, Dow Jones Sustainability Index, Nasdaq Social Index тощо);

- не фондові індекси та рейтинги (например, Accountability Rating, Business in the Community's Corporate Responsibility Index, Social Index Датського міністерства соціальної політики тощо). Для їх розрахунку основними джерелами інформації виступають опитування представників організації, діяльність яких досліджується, аналіз документації (фінансові, соціальні, екологічні звіти, звіти сталого розвитку, веб-сайти, внутрішні документи та інструкції, брошури, інші джерела), вивчення публікацій у засобах масової комунікації та коментарів зацікавлених сторін, безпосередні контакти з підприємством у разі виникнення потреби у додатковій інформації чи роз'яснення окремих питань.

При цьому основною логікою їх розрахунку є концепція потрійного результату діяльності, яка концентрує увагу організацій не тільки на економічній, але й на екологічній і соціальній доданій вартості, що вони її створюють або навпаки, руйнують. У вузькому розумінні терміну, принцип потрійного фактору використовується в якості моделі кількісного і якісного визначення економічних, соціальних та екологічних параметрів діяльності організацій з метою подальшого звітування перед громадськістю.

У широкому розумінні, концепція потрійного фактору є сукупністю цінностей, заходів і процесів, яких організація має дотримуватися з метою мінімізації негативного впливу своєї діяльності і створення економічної, соціальної та екологічної додаткової вартості. Подібна стратегія передбачає наявність чіткої та відкритої для суспільства мети діяльності, уважне ставлення до потреб усіх стейкхолдерів організації - акціонерів та співвласників, клієнтів і споживачів, працівників, ділових партнерів, урядових органів, місцевих громад та громадськості загалом.

Для оцінки ефективності реалізації стратегії соціальної відповідальності бізнесу визначають показники, за якими здійснюється контроль соціальної діяльності. При цьому існує кілька основних груп показників:

Група показників соціальної відповідальності перед працівниками, яка включає виплати премії, плинність кадрів, проведені тренінги та результати навчання, оплата праці та умови праці в порівнянні з середньогалузевими (ринковими), понаднормові години, структура робочої сили в гендерному та віковому розрізі, кількість робітників - інвалідів, кількість інцидентів на робочому місці, оцінка працівниками своєї компанії.

Група показників навколишнього середовища, яка включає вплив та витрати на навколишнє середовище, використання вторинної сировини, споживання енергії, утилізація відходів, кількість штрафних санкцій за невиконання екологічних нормативів.

Група показників поводження організації на ринку, яка включає рекламації покупців, скарги на недобросовісну рекламу, штрафні санкції антимонопольного комітету, надання споживачам сервісу, рівень задоволення споживача, кредиторська заборгованість, рівень відповідності стандартам продукції, вплив продукції/діяльності компанії на суспільство.

Група показників залучення до життя громадськості, яка включає дотримання компанією прав людини, надані робочі місця, освітні і навчальні програми для громадськості, участь у стратегічному розвитку регіону, допомога в рішенні різних проблем (екологічних, охорона здоров'я та ін.).

ПИТАННЯ ДЛЯ ДИСКУСІЙ

1. Які напрямки діяльності підприємства охоплює соціальний аудит ?

2. Які специфічні сфери діагностує соціальний аудит для торгівельних, виробничих підприємств, організацій у сфері охорони здоров 'я, освіти?

3. Якими індикаторами Ви б доповнили моніторинг за на наступними напрямками: підвищення динаміки інноваційного розвитку, відповідальне корпоративне управління, співпраця з групами впливу, розвиток людського капіталу, гідна праця та соціальний діалог, суспільний добробут, підприємництво та ініціативність?

4. Чому у перелік показників суспільної відповідальності бізнесу включається низка фіскальних інструментів регулювання суспільного розвитку?

5. Чому низка фондових індексів включає індекси соціальної поведінки організацій?

6. Чи можна вважати, що концепція потрійного результату діяльності підприємства має стати основною для визначення ефективності діяльності організацій?

7. Доповніть доцільними, на Ваш погляд, показниками контроль соціальної діяльності організації.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Бізнес-освіта як бізнес: Якість послуг і соціальна відповідальність: Матеріали П'ятої щоріч. міжнар. конф. "Розбудова менедж.-освіти в Україні" /Консорціум із удоскон. менедж.-освіти в Україні, Укр. асоц. зрозв. менедж. і бізнес-освіти. — К., 2003. — 327 с.

2. Благов, Ю.Е. Корпоративная социальная ответственность: эволюция концепции [Тескт] : монографія / Ю.Е. Благов; Высшая школа менеджмента СПбГУ. – СПб. : Изд-во «Высшая школа менеджмента», 2010. – 272 с.

4. Зарецкий, А. Д. Корпоративная социальная ответственность: мировая и отечественная практика [Текст] : учеб. пособ. / А. Д. Зарецкий, Т. Е. Иванова. – Краснодар : Изд-во КСЭИ, 2012. – 231 с.

5. Колот А. Корпоративна соціальна відповідальність, соціальна звітність та аудит як сучасні інститути і технології соціального розвитку // Україна:аспекти праці. - №3. - 2010. - С. 3-9

6. Корпоративна соціальна відповідальність: моделі та управлінська практика [Текст] : підручник / Саприкіна М. А., Ляшенко О., Саєнсус М. А., Місько Г. А., Зінченко А. Г.; за наук. ред. д.е.н., проф., засл. діяч науки і техніки України Редькіна О. С. – К.: ТОВ «Фарбований лист», 2011. – 480 с.

7. Котлер Ф. Корпоративна соціальна відповідальність / Ф. Котлер, Н. Лі // Як зробити якомога більше добра для вашої компанії та суспільства Пер. з анг. С. Яринич. - К.: Стандарт, 2005 - С.4.

7. КСО-2008. Социальная ответсвенность организации. Требования / Всерос. орг. качества; Укр. ассоц. качества, Междунар. ассоц. Менеджеров и аудиторов качества. - введен впервые 12-152008. - М.: ВОК; УАК; МАМАК, 2008. - 13 с.

8. Кусік, Н. Л. Критичний аналіз методів оцінки ефективності соціальнобвідповідальної діяльності підприємства [Текст] / Н. Л. Кусік, А. В. Ковалевська // Вчені записки Університету «Крок» / Ун-т економіки та права «Крок». – Вип.1 (1997). – Вип. 32. – Т.1. – К., 2012. – С. 17-25.

9. Кусік, Н. Л. Методичний підхід до проведення оцінки ефективності соціально відповідальної діяльності підприємства [Текст] / Н. Л. Кусік, А. В. Ковалевська // Проблеми економіки. –Х., ІнЖек, № 3, 2012. – С. 137-141.

10.Маматова Т. Міжнародні стандарти корпоративної соціальної відповідальності: механізм адаптації для органів державного контролю України// Електронний ресурс [Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Dums/2010_1/10mtvdku.pdf ]

11.Марченко В.М. Міжнародні методи контролю та регулювання корпоративної соціальної відповідальності / В.М. Марченко, О.М. Сухаренко, І. Данілова // Наук. пр. Нац. ун-ту харч. технологій. — 2007. — N 21. — С. 151-155.

12.Полякова Л.М. Аспекти розвитку системи соціального аудиту в Україні / Л.М. Полякова, Н.І. Демків // Вісн. Нац. ун-ту "Львів. політехніка". Менедж. та підприємництво в Україні: етапи становлення і пробл. розв. — 2009. — N 647. — С. 475-478.

12.Сімченко Н.О. Соціально орієнтовані системи управління підприємствами: монографія / Н.О. Сімченко. — К.: ДКС центр, 2010. — 339 с.

13.http://lpw.org.ua/files/content/CSRGuide_print12.05.08.pdf

14.Социальная отчётность [Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://www.csrjournal.com

ТЕМА 6

ЗАРУБІЖНИЙ ТА ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОСВІД СТАНОВЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ БІЗНЕСУ

6.1 Міжнародні організації у сфері соціальної відповідальності бізнесу

На сьогодні формування напрямків реалізації соціальної відповідальності бізнесу значною мірою визначають міжнародні організації. При чому існує два табори міжнародних організацій, які визначають основні тенденції розвитку соціальної відповідальності бізнесу.

Перший табір міжнародних гравців соціальної відповідальності менеджменту представлений Організацією Об'єднаних Націй та Європейським Співтовариством. Зокрема, Організація Об'єднаних Націй розробила Глобальний договір ООН як добровільну міжнародну ініціативу, яка об'єднала компанії з агенціями ООН, робочою силою та громадськістю для підтримки універсальних соціальних принципів та принципів захисту навколишнього середовища. Нині до Глобального договору залучено сотні організацій охорони праці та громадських організацій з усіх регіонів світу, які працюють над розширенням десяти універсальних принципів в сферах захисту прав людини, навколишнього середовища, охорони праці та антикорупційних заходів.

Десять принципів Глобального договору зводяться до наступних положень:

1. Бізнес повинен підтримувати та поважати підхід, який передбачає захист міжнародних прав людини в сфері його впливу.

2. Бізнес не повинен бути залученим до порушень міжнародних прав людини.

3. Бізнес має підтримувати свободу асоціації та визнавати права людини на переговорах про умови праці між підприємцями та урядом.

4. Бізнес повинен підтримувати ліквідацію всіх форм примусової праці.

5. Бізнес повинен підтримувати ефективну ліквідацію дитячої праці.

6. Бізнес повинен підтримувати ліквідацію дискримінації щодо працевлаштування та зайнятості.

7. Бізнес має підтримувати обережний підхід стосовно захисту навколишнього середовища.

8. Бізнес повинен вживати заходів на підтримку посилення екологічної відповідальності.

9. Бізнес повинен заохочувати розвиток та поширення екологічно безпечних технологій.

10.Бізнес має протистояти усім формам корупції, включаючи вимагання та хабарництво [11].

Глобальний договір не є регуляторним інструментом,оскільки він не керує поведінкою та діяльністю організацій, а покладається на громадську відповідальність, прозорість та визначену зацікавленість організацій та громадськості щодо впровадження заходів для формування соціально відповідальної поведінки організації у ринковому середовищі.

Мережа Глобального договору складається з Офісу Глобального договору та шести агенцій ООН: Управління Верховного комісара по правах людини, програми ООН із захисту навколишнього середовища, Міжнародної Організації Праці, програми Розвитку ООН, організація промислового розвитку ООН, управління ООН з боротьби з розповсюдженням наркотиків та злочинністю.

Європейський союз, як спільнота демократичних країн Європи, нещодавно відніс соціальну відповідальність бізнесу до пріоритетних завдань своєї діяльності. В рамках ЄС існує багатосторонній форум соціальної відповідальності менеджменту ЄС (EU Multi-Stakeholder Forum on CSR), що заснований з метою соціальної відповідальності менеджменту. Даний форум складається з 40 членів, які представляють працедавців, працівників, споживачів та громадськість. Форум призначений для обговорення таких питань як конкуренція, сталий розвиток, кодекси поведінки, звітування тощо.

Другий табір міжнародних гравців представлена різноманітними світовими неприбутковими організаціями та бізнес асоціаціями, зокрема всесвітньою діловою радою за сталий розвиток, об'єднанням економік відповідальних щодо охорони навколишнього середовища, організацією «бізнес задля соціальної відповідальності», міжнародним форумом лідерів бізнесу, організацією «соціальна відповідальність бізнесу - Європа».

Всесвітня ділова рада за сталий розвиток (WBCSD) - це спілка 175 міжнародних організацій з 35 країн та 20 основних промислових секторів, об'єднаних спільним вкладом у сталий розвиток по трьом напрмякам: економічний розвиток, екологічний баланс та соціальний прогрес. Це є всесвітня мережа 50 національних та регіональних рад і партнерських організацій, що залучають близько 1000 бізнес лідерів з усього світу.

Об'єднання економік відповідальних щодо охорони навколишнього Середовища (CERES) - це неприбуткове об'єднання понад 50 інвесторів, екологічних, релігійних, робітничих груп та груп соціальної справедливості і включають громадські організації, корпорації, консультаційних та бухгалтерських фірм, бізнес асоціацій, наукових організацій та інших установ.

Бізнес задля соціальної відповідальності (BSR) - це всесвітня організація, яка допомагає організаціям-учасникам досягти успіху шляхом поваги до етичних цінностей, людей, спільнот та

навколишнього середовища. Організація забезпечує бажаючих інформацією, інструментарієм, тренінгами та дорадчими послугами для перетворення соціальної відповідальності бізнесу невід'ємною складовою ділових операцій та стратегій ведення бізнесу.

Міжнародний форум лідерів бізнесу (International Business Leaders Forum) - це міжнародна неприбуткова організація утворена Принцом Уельським та групою президентів міжнародних компаній у відповідь на виникаючі виклики економічному росту та зміни в світовій економіці. Її місією є просування на лідируючі позиції відповідального бізнесу та партнерства заради соціального, економічного та екологічно сталого міжнародного розвитку, особливо у нових ринкових економіках та ринкових економіках, що розвиваються. Форум при заснуванні був призначений для роботи в посткомуністичних країнах східної Європи, але з того часу поширив свою діяльність на країни тихоокеанського регіону, Азії, Африку, Америки та Середній Схід.

Соціальна відповідальність бізнесу - Європа (CSR Europe) - це лідируюча європейська бізнес мережа соціальної відповідальності бізнесу, яка складається з понад 60 провідних мультинаціональних компаній-членів. З часу виникнення в 1995 році, місія компанії залишається незмінною - надання допомоги компаніям з приводу інтеграції соціальної відповідальності бізнесу у їх щоденні методи ведення бізнесу.

6.2 Міжнародні стандарти соціальної відповідальності як домінанти формування і розвитку соціальної відповідальності бізнесу

Міжнародна практика стосовно нормативно-правової бази соціальної відповідальності бізнесу представлена так званим „м'яким правом”, котре включає міжнародні конвенції, декларації, принципи та рекомендації, які можуть слугувати зразком та базою для подальшого напрацювання законодавчих актів в усьому світі. Правове поле соціальної відповідальності бізнесу представлене зобов'язаннями, закріпленими в окремих сферах діяльності організації та стимулами для бізнесу, пов'язаними з добровільним регулюванням .

Зобов'язання щодо соціальної відповідальності бізнесу спираються на стандарти, норми, регулятори, які розроблені та затверджені Міжнародною організацією праці та Міжнародною організацією стандартизації.

У напрямк₃у формування і розвитку соціальної відповідальності бізнесу Міжнародна організація праці (МОП) затвердила:

- декларацію фундаментальних обов'язків та прав на роботі, яка провадить рамки міжнародних прав працівників через прийняті міжнародною спільнотою „ключові стандарти трудових відносин", що покривають свободи асоціації та права на переговорах між підприємцями та урядом про оплату праці; усунення примусової та дитячої праці та усунення дискримінації в трудових відносинах;

- трьохсторонню декларацію принципів щодо транснаціональних компаній та соціальної політики. Принципи, встановлені цим універсальним інструментом, пропонують орієнтири транснаціональним компаніям, урядам, організаціям працедавців та працівників у сферах працевлаштування, тренінгів, умов праці та життя і промислових відносин;

- кодекс поведінки стосовно безпеки та охорони здоров'я, що містить практичні рекомендації стосовно відповідальності за безпеку зайнятості та охорону здоров'я як у державному, так і в приватному секторі.

З метою розвитку соціальної відповідальності бізнесу Міжнародна організація стандартизації (ISO)^{^[3]} розробила:

- стандарт ISO 26000, який визначає основні правила та концепцію соціальної відповідальності бізнесу в організаціях. Стандарт ISO 26000 визначає обов'язковим до реалізації в діяльності організації її сталий розвиток, який повинен задовольняти потреби сучасності, не ставлячи при цьому під загрозу можливість наступних поколінь задовольняти свої потреби. Сталий розвиток передбачає інтегрування цілей високої якості життя, здоров'я і добробуту з соціальною справедливістю,забезпеченням здатності планети підтримувати життя, здоровяі добробуту з соціальною справедливістю, забезпеченням здатності планети підтримувати життя у всьому його різноманітті.

- стандарт SA 8000, який передбачає добровільний моніторинг, сертифікацію та оцінювання умов праці у міжнародних організаціях на глобальних ринках та сприяє покращенню умов праці робітників;

- глобальну ініціативу звітування (GRI) як міжнародний стандарт звітування щодо добровільного використання організаціями звітів з економічного та екологічного напрямків їх діяльності, продукції та послуг.

6.3 Інституційні стимули застосування соціально відповідальної поведінки організацій на міжнародній арені

Основними інституційними стимулами соціальної відповідальності бізнесу є суспільні нагороди, відзнаки, податкові, кредитні пільги та фінансова підтримка. Нагороди та відзнаки зазвичай надаються державними органами або організаціями. Податкові, кредитні вигоди та фінансова підтримка як стимули соціальної відповідальності бізнесу надають доступ до фінансування екологічно чистих проектів, допомогу працедавцям повернути затрати на умови проживання працівників з вадами, підтримку доброчинної діяльності. На національному рівні, питання, які відносяться до соціальної відповідальності бізнесу, регулюються в законодавчому порядку законами та підзаконними актами, а також правовими актами, які приймаються наднаціональними органами. На відміну від норм „м'якого права", норми, що містяться в законодавчих актах чітко закріплюють правила соціальної поведінки організацій і передбачають юридичну відповідальність у випадку їх порушення.

В законодавчому порядку, в державах-членах ЄС та інших країнах, на даний час, в рамках соціальної відповідальності бізнесу, врегульовано соціальні, пенсійні, трудові питання, інформаційні, фінансові, екологічні аспекти діяльності організації, реклами та права людини.

Врегулювання соціальні, пенсійних та трудових питань в площині соціальної відповідальності бізнесу включає:

- вимогу до менеджерів пенсійних фондів розкривати в річній звітності організацій наскільки вони враховують етичні, соціальні та/або екологічні критерії їх стратегій інвестування (Бельгія, Данія, Німеччина, Іспанія, Франція, Швеція та Велика Британія);

- вимогу до організацій зі 100 та більше працівників видавати звіти соціального балансу кожен рік та надсилати його до Міністерства праці - з важливою інформацією щодо управління людськими ресурсами компанії та ефективності соціальних інвестицій та заходів щодо покращення рівня життя працівників (Португалія).

Інституційними обмеженнями розповсюдження інформації та реклами є:

- заборона недостовірної реклами, стосовно впливу на навколишнє середовище (Бельгія, Україна, Ірландія, США),

- положення про громадська участь у розробці та імплементації добровільних кодексів поведінки компаніями, асоціаціями або комерційними організаціями чи організаціями споживачів в галузі суспільних інформаційних послуг (Іспанія, Нідерланди),

- вимога до компаній про включення інформації щодо їх впливу на навколишнє середовище до їх щорічної фінансової звітності (Швеція),

- обов'язок забезпечення доступ до інформації щодо екологічного впливу (Україна, США).

В аспекті обов'язку організацій дотримувати права людини на законодавчому рівні:

- організаціям дозволяється добровільно оцінювати їх бізнес ініціативи та визначати операції, котрі в подальшому прямо чи опосередковано порушуватимуть права людини (Данія),

- забезпечуються рівні умови для працівників з обмеженою дієздатністю та передбачити поміж інших оцінок також так звані „угоди щодо намірів" - добровільні угоди між загальновизнаними асоціаціями та компаніями або асоціаціями компаній щодо умов та часових рамок усунення усіх типів бар'єрів працевлаштування (Німеччина, Франція);

- закріплюється обов'язок надавати практичні рекомендації компаніям, котрі шукають шляхи підтвердження того, що повага прав людини є центральним серед заходів вони здійснюють щодо

забезпечення безпеки їхнього персоналу та операцій на конфліктних територіях, (США, Велика Британія).

З метою стимулювання соціально відповідальної поведінки організації стосовно навколишнього середовища встановлюються вимоги щодо формування:

- додаткових звітів щодо соціальної відповідальності компанії, знань та know-how, екологічних заходів та їх наслідків (Данія, Швеція);

- документів, що навколишнє середовище буде захищене від як громадських, так і приватних заходів, які не врахували збитки чи шкоду заподіяну екосистемі (США, Австралія, Україна);

- еко-аудиту, що є інструментом управління, який залучає системне, задокументоване та регулярне оцінювання управління охороною навколишнього середовища (ЄС).

В напрямку застосування інструментів фіскальної політики для стимулювання соціально відповідальних підходів до ведення бізнесу застосовуються:

- податкові пільги неприбутковим організаціям та вкладам приватного сектору щодо цілей та діяльності в інтересах громадськості (Іспанія, Україна),

- численні обмеження та вимоги до працедавця щодо отримання спеціального податкового статусу. Наприклад, пенсійні плани повинні бути обґрунтовані та повинні задовольняти вимоги мінімального покриття (США).

6.4 Тенденції та особливості формування соціальної відповідальності організацій в Україні

Незважаючи на ряд переваг соціально відповідального підходу до ведення бізнесу в Україні соціальні ініціативи приватного сектору економіки перебувають у зародковому стані. Це, насамперед, пов'язано із рядом обмежувальних факторів розвитку, основні з яких пов'язані з:

- відсутністю незалежної громадської експертизи соціальних та культурних проектів і програм,

- існуванням законодавчих обмежень розмірів та способів можливої допомоги,

- певною обмеженістю ресурсів для благодійності на малих та середніх підприємствах,

- відсутністю налагодженої системи інформування суспільства про діючі та реалізовані соціальні проекти та їх інвесторів,

- переконання окремих бізнесових структур щодо недоцільності формування соціально позитивного іміджу організації.

Внаслідок існування такого стану речей діяльність багатьох українських організацій можна оцінити не за критерієм соціальної відповідальності, а за виконанням соціального обов'язку. Причинами цього є недосконала та непрозора політика державного партнерства відносно бізнесу, широке поширення неформальних тіньових економічних стосунків, нерозвинутість громадського суспільства та слабкість системи соціального партнерства в цілому.

Обмеженість застосування принципів соціальної відповідальності менеджменту на вітчизняних підприємствах пов'язано з рядом причин:

1) відсутністю національного законодавства щодо організації, регулювання та контролю соціальної відповідальності менеджменту. Недосконалість соціальних стандартів та нормативів, що діють в Україні, їх невідповідність європейським стандартам розвинутих держав;

2) відсутність достатньої кількості фінансових ресурсів. Невідповідність попиту щодо благодійності наявним ресурсам стосовно реальної допомоги окремим категоріям населення;

3) достатньо високий ступінь контролю з боку контролюючих органів влади;

4) дефіцит урядових і неурядових організацій, що підтримують соціальної відповідальності бізнесу;

5) відсутність необхідної інформацію стосовно соціальних проблем;

6) нестабільність політичної та економічної ситуації в країні;

7) відсутність повного розуміння компаніями сутності соціальної відповідальності менеджменту (не тільки як спонсорства та благодійності, а як стратегії, що охоплює всю компанію і визначає те, як вона діє, інвестує кошти і будує відносини з партнерами.

8) відсутність або небажання сприйняття окремими керівниками і підприємцями бізнес-структур принципів соціальної відповідальності, пасивність та байдужість щодо участі у формуванні позитивного соціального іміджу бізнесу;

9) відсутність дієвої системи морального та матеріального заохочення соціальної відповідальності суб'єктів бізнес-структур, розвинутого почуття відповідальності перед людьми і соціумом за її результати, поваги до законів держави і прав людей, турботи про навколишнє середовище, розвитку почуття національної гідності, патріотизму.

На сучасному етапі для становлення ідеї соціальної відповідальності бізнесу в Україні насамперед необхідним є:

- змінення суспільної свідомості щодо розуміння змісту, значимості соціальної відповідальності менеджменту для розвитку соціально орієнтованої держави, а серед самих підприємців -стратегічного значення соціально відповідальної позиції для зміцнення конкурентоспроможності компаній на ринку та довгострокового сталого розвитку;

- формування законодавчої бази, яка забезпечить зацікавленість бізнесу у впроваджені соціальних програм;

- розбудова інноваційної, інтелектуальної економіки з основних правилом бізнесових структур якої було б залежність фінансового успіху підприємця від реальної суспільної корисності створених продукців, наданих послуг та виконаних робіт.

Держава в особі їїорганізв управління з метою впровадження соціально відповідального підходу в економічну сферу суспільного життя доцільно застосовувати наступні програмні заходи:

- програми економічної мотивації (субсидування зарплати, податкові пільги тощо);

- регулятивні програми (соціальні пункти в державних тендерах, укладання угод між державою і приватним сектором, соціальні пункти в колективних договорах, які дозволять, наприклад, створювати робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та ін.),

- програми примушення (обов'язкове надання відповідної інформації, схеми сертифікації та звітності тощо),

- програми переконання (поширення загальноприйнятих норм і цінностей),

- програми залучення в суспільну діяльність (адміністративна допомога компаніям, які зацікавлені в реалізації програм соціальної відповідальності).

Разом з тим, для активізації соціальної відповідальності в Україні та для налагодження повноцінного діалогу між владою і бізнесом як держава, так і бізнес-співтовариство повинні зробити ряд важливих кроків. Так, компанії повинні: чесно і у повному обсязі виконувати соціальні зобов'язання, визначені чинним законодавством; прийняти і підтримувати можливе посилення державного контролю за дотриманням обов'язкових норм; розширювати коло зацікавлених сторін (стейкхолдерів), крім держави, власників та персоналу, на яких в основному спрямовані соціальні дії, належну увагу необхідно приділити також місцевим співтовариствам, громадським організаціям, діловим партнерам та ін.; розглянути шляхи формалізації розкриття інформації щодо своїх соціальних дій, які б сприяли формуванню сприятливої громадської думки стосовно українського бізнесу, давали можливість висвітлити внесок тієї чи іншої компанії у розвиток економіки країни, і таким чином залучати потенційних інвесторів. Відповідно, з боку держави, крім створення належної законодавчої бази, необхідно:забезпечувати ефективний контроль за дотриманням усіма суб'єктами господарювання соціальних і інших фіскальних зобов'язань, визначених чинним законодавством;державним структурам усіх рівнів необхідно відмовитися від методів як прямого, так і опосередкованого примушення бізнесу виконувати соціальні зобов'язання понад законодавчо визначеного рівня, як це відбувається сьогодні;усіляко сприяти формуванню сприятливої громадської думки щодо вітчизняного бізнесу та його ролі у суспільно-економічному розвитку країни. Не менш важливі завдання стоять і перед кожним членом суспільства, які насамперед полягають у зміні менталітету, тобто в усвідомленні того, що соціальна захищеність кожного індивіда забезпечується не лише особистими можливостями і здатностями, але й особистою участю у формуванні навколишнього середовища, тобто бізнесу, держави, природи.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Які напрямки реалізації соціально відповідального підходу організаціями регулює Глобальний договір ООН?

2. Визначте об 'єктивні та суб 'єктивні перешкоди щодо реалізації вітчизняними організаціями принципів Глобального договору ООН.

3. З чим пов'язана значна кількість міжнародних неприбуткових організацій у сфері соціальної відповідальності бізнесу?

4. Які аспекти соціальної відповідальності бізнесу регулюють документи, прийняті Міжнародною організацією праці?

5. Які є основні стандарти регулювання соціально відповідальної поведінки організації та у яких сферах діяльності організації проявляються напрямки їх застосування?

6. Які інституційні стимули соціальної відповідальності бізнесу Ви могли б запропонувати?

7. Згрупуйте основні об 'єктивні та суб 'єктивні фактори стримування практики застосування соціально відповідального підходу організаціями в Україні.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Бутко М. Генезис соціальної відповідальності бізнесу в глобалізованому просторі та засади її становлення / М. Бутко, М. Мурашко //Економіка України. — 2009. — N 7. — С. 74-85.

2. Гусаков Ю. Стандарт ВОК-КСО-2007 и социальная ответственность бизнеса /Ю. Гусаков, Е. Тавер // Стандарты и качество. 2009. - №6. С.6—65

3. Гирик О. Корпоративна соціальна відповідальність: підручник / О. Гирик, О. Денис, . Корпоративна соціальна відповідальність: підручник / О. Гирик, О. Денис, О. Дубовик, І. Жеребило, А. Зінченко; Нац. банк України, Ун-т банк. справи. — К., 2009. — 258 с.

5. Коник Д. Л, Олійник М. В., Привалов Ю. О.