Технологія обробки та аналізу емпіричних даних.

В емпіричнійсоціології нагромаджено немало статистичних процедур, за допомогою яких розрізнені дані, що містяться в окремих анкетах чи інших матеріалах соціологічних досліджень, адаптують для узагальнення, опису, аналізу, наукової інтерпретації. За результатами узагальнень складають певні висновки, вирішуючи завдання, поставлені у дослідженні. Внаслідок цих процедур з'являється реальна змога з'ясувати тенденції у досліджуваних процесах, явищах, виробити прогнози і практичні рекомендації, що відкривають вихід соціальної інформації у соціальну практику. Найчастіше статистичні методи аналізу соціальної інформації використовують для:

— опису інформації та обчислення узагальнюючих параметрів (одновимірна статистика);

— виміру зв'язку між окремими ознаками, отриманими у відповідях на різні запитання анкети, якщо як метод збору даних застосовувалося опитування, або контент-аналіз текстів ЗМІ, якщо використовувався метод аналізу документів (двовимірна статистика);

— проведення складних математичних процедур, які дають змогу проаналізувати водночас кілька взаємопов'язаних ознак (багатовимірна статистика).

Застосування методів математичної статистики забезпечує:

— стислий опис первинної соціологічної інформації, обчислення одновимірних розподілів, наочне уявлення її у вигляді таблиць, графіків, діаграм;

— обчислення зв'язків між ознаками досліджуваного суспільного явища, оцінку їх за допомогою статистичних коефіцієнтів зв'язку, застосування кореляційного, регресійного аналізу тощо;

— встановлення латентних (прихованих) факторів, які визначають взаємозв'язки всередині групи, ознак досліджуваного явища (факторний, латентно-структурний аналіз);

— класифікацію ознак та об'єктів, побудову типологій (кластерний аналіз, дискримінантний аналіз, факторний аналіз);

— перевірку (підтвердження чи спростування) вихідних гіпотез дослідження, формулювання нових проблем;

— вироблення коротко- і довгострокових прогнозів щодо функціонування та розвитку певного суспільного явища.

Аналіз отриманої під час соціологічного дослідження інформації є дуже відповідальним і важливим етапом. Аналізу передує опрацювання первинної інформації, що міститься у від­повідях анкети, протоколах спостережень тощо. У процесі об­робки первинна інформація готується для обчислення.

На етапі аналізу соціологічної інформації відбувається перевірка гіпотез, отримується нове знання.

Елементарними процедурами впорядкування данихє групування та класифікація.

Просте групування - це класифікація чи впорядкування даних за однією ознакою. Об'єднання фактів здійснюється згідно з гіпотезою за головною ознакою. Залежно від гіпотез можна згрупувати вибіркову сукупність за статтю, віком, професіями, освітою та ін.

Перехресне групування - це поєднання даних, упорядко­ваних за двома ознаками. Мета такого групування:

• з'ясувати взаємозв'язок між даними;

• здійснити взаємний контроль показників (порівняти відповіді на основне та контрольне запитання);

• визначити вплив одного показника на інший.

Завданням перехресного групування є виявлення стійких зв'язків між структурними характеристиками явища, що ви­вчається. Це дає можливість простежити, як змінюються одні ознаки у зв'язку зі зміною інших, як змінюються досліджу­вані властивості у групах, відокремлених за різними ознаками. Коли збільшення однієї ознаки веде до зростання іншої, то зв'язок між ознаками є позитивним. Зворотна залежність (збільшення однієї-зменшення іншої) свідчить про наявність негативного зв'язку.

Сталі сполучення властивостей виявляються через типологізацію, якщо така типізація здійснюється під час емпірич­ного дослідження, її називають емпіричною.

Емпірична типологізація - це пошук сталих сполучень рис соціальних об'єктів або явищ, які розглядаються відповідно до гіпотез у декількох вимірах одночасно.

Іноді типологізація здійснюється на підставі наявних теоретичних уявлень.

Теоретична типологізація — це узагальнення ознак соціаль­них явищ на основі теоретичної моделі та за обґрунтованими критеріями. Така типологізація є умовою прямої перевірки теорії через перевірку сконструйованих типів з емпіричними свідченнями відповідності чи відхилення від ідеальної моделі.

У теоретичній типології критерії ознак виявляють логіч­ним аналізом.

Аналіз отриманих у соціологічному дослідженні даних відповідно до типології передбачає:

- визначення частоти розподілу за кожним типом;

- вивчення відхилень від теоретичних моделей за певними параметрами;

- вимір інтенсивності й імовірності цих відхилень.

Одним зі способів аналізу є вторинний аналіз. Він про­водиться тоді, коли аналізують дані, отримані й оброблені іншими дослідниками.

Прианалізі емпіричних даних послідовність дій соціолога така:

а) опис усієї сукупності даних у найпростішій формі, пере­вірка якості отриманої інформації;

б) скорочення кількості ознак, необхідних для остаточного аналізу. Здійснюється первинне узагальнення даних, необ­хідне для глибокого розуміння проблеми;

в) перехід до пояснення фактів через виявлення прямих і непрямих упливів на ознаки, соціальні типи, стійкі утворення;

г) спроби прогнозування розвитку процесів, подій, явищ, які вивчаються.

Начало формы

Методологічні основи передбачення майбутнього
Безперервно зростаючий динамізм соціально-політичних, економічних, науково-технічних, ідеологічних та інших змін надає науковому передбаченню майбутнього винятково важливе, часто глобальне значення. Без прогнозування явищ і процесів, передбачення перспектив їх розвитку неможливе науково обґрунтоване управління, вироблення і прийняття ефективних управлінських рішень. Виявлення назріваючих тенденцій, проблем і суперечностей суспільного життя, пошук шляхів і методів їх вирішення, надійний соціальний прогноз — важливі завдання соціології.

У різних галузях знань існують поняття, якими позначають певні судження про майбутнє: пророцтво, віщування, передбачення, прогнозування, футурологія та ін. Часто їх вживають як синоніми, іноді в кожне з них вкладають різний зміст, що породжує термінологічні дискусії.

Загальним та інтегруючим всі різновиди одержання інформації про майбутнє є поняття «передбачення». Передбачення — обгрунтоване припущення про майбутній стан явищ природи і суспільства або про явища, невідомі вданий час, але які піддаються виявленню. Передбачення поділяють на наукові й ненаукові. Наукове передбачення ґрунтується на пізнанні закономірностей розвитку природи, суспільства, мислення, використанні наукових методів дослідження. Ненаукове передбачення не застосовує спеціальних наукових досліджень і ґрунтується на передчуттях людини про майбутнє за допомогою підсвідомості (інтуїтивне); життєвому досвіді і пов'язаних з ним аналогіях, прикметах (буденне); на вірі в надприродні сили, що визначають майбутнє (міфологічне, релігійне).
Однією з форм наукового передбачення є прогнозування — процес вироблення прогнозів. Прогноз — імовірне судження про стан певного явища в майбутньому.
У вузькому значенні, прогноз — це спеціальне наукове дослідження перспектив розвитку певних процесів, явищ, переважно з кількісними оцінками. Прогнозування, на відміну від пророкування, не зводиться до спроб угадувати деталі майбутнього, йому властива ймовірнісність. Пророкування, на відміну від прогнозування, — це твердження про майбутнє, якому не властива ймовірнісність, воно претендує на абсолютну достовірність.
Прогноз є невід'ємною функцією науки, завершальним етапом наукового дослідження, причому, на думку багатьох вчених, обов'язковим, якщо це стосується розвитку теорії. Вдосконалення науки відбувається з посиленням її прогностичної функції.

Прогнозування має також велике прикладне значення. Воно сприяє вибору найоптимальнішого варіанта при обґрунтуванні плану, програми, проекту, управлінського рішення. Теорія прогнозування (прогностика) як наука тільки формується. її предметом є дослідження законів і способів прогнозування, завданням — розробка проблем гносеології та логіки прогнозування, типології прогнозів, методів прогнозування, категорій і понять, спеціальних методологічних проблем прогнозування з метою підвищення методичного обґрунтування прогнозів. У структурі прогностики розвиваються окремі теорії прогнозування як у координатах загальної прогностики, так і відповідних сфер прогнозування..
Існують різні види прогнозів. Їх типологія може бути побудована за різноманітними критеріями — залежно від об'єкта, часу, на який прогнозується об'єкт; цілей; методів прогнозування та ін. Найзагальнішим є поділ прогнозів на природничо-наукові та соціальні. Особливістю природничо-наукових прогнозів є те, що об'єкти прогнозування неможливо або майже неможливо змінити шляхом соціального управління, за допомогою програм, проектів, планів, організаційних рішень. Людина прагне передбачити природні явища, щоб заздалегідь пристосуватися до них. Соціальне прогнозування здійснюється, як правило, для вироблення рекомендацій щодо оптимального впливу на прогнозоване явище чи процес з метою їх реалізації чи відвернення. Залежно від часу, на який розраховане прогнозування, розрізняють поточні, короткострокові, середньо-строкові, довгострокові й наддовгострокові прогнози. Залежно від мети прогнози поділяються на пошукові та нормативні. Пошуковий прогноз — це передбачення розвитку явищ шляхом умовного продовження в майбутнє тенденцій, які переважали у минулому і домінують нині, абстрагуючись від планів, проектів, програм, управлінських рішень, які можуть змінити існуючі тенденції, спричинити самоздійснення чи самозруйну-вання прогнозу.
Пошуковий прогноз з'ясовує те, що найімовірніше відбудеться за збереження існуючих тенденцій. Відповідь при цьому дається не однозначна, а у формі певної шкали ймовірності. Нормативний прогноз — передбачення бажаного стану явищ на основі попередньо визначених норм, ідеалів, цілей.
У процесі його вироблення триває пошук відповіді на запитання: як досягти бажаного? Нормативними можуть бути тільки соціальні прогнози. Нормативне прогнозування схоже на планування, проектні розробки, але не тотожне їм.
У практиці прогнозування широко використовують заочні види опитування експертів. Найпростіший з них — разове анонімне опитування. Метод досить простий, але ефективність його занизька. Найперспективнішим є заочний варіант «методу віднесеної оцінки», або, як його часто називають, «метод Дельфі». В його основі — ідея самонавчання експертів, але вже у процесі заочного опитування протягом проведення кількох турів з гарантією анонімності відповідей, що «розковує» респондентів, усуває «тиск авторитетів», забезпечує можливість змінювати свої попередні позиції з урахуванням надходження нової інформації без ризику для власної репутації. Процедура цього методу передбачає заповнення експертами анонімних анкет або залучення безпосередньо до роботи з ЕОМ. Після першого туру опитування експерти знайомляться з узагальненими характеристиками позиції групи. Кожен експерт порівнює свою позицію з позицією більшості, за необхідності може вивчити та обговорити причину свого ймовірного відхилення і в другому турі наблизити свою думку до позиції більшості. У третьому турі нова інформація дає змогу експертові ще раз переглянути свою точку зору, що підвищує надійність прогнозних оцінок. Звичайно, позиції меншості експертів і навіть одинаків також необхідно брати до уваги.
В ідеалі технологічне прогнозування може і повинно бути безперервним. Постійний же попит на прогнози сприятиме створенню розгалуженої мережі спеціалізованих прогнозних організацій і компаній, формуванню ринку прогнозів. Державні та приватні фірми, органи управління в розвинутих країнах широко використовують результати прогнозування для обґрунтування економічної, науково-технічної, соціальної політики, перспектив розвитку тих чи інших сфер суспільства. Комплексні, а також галузеві прогнози національних масштабів застосовують нині у більшості країн світу.