Витратні методи оцінки

Метод функціональної точки використовується для визначення проектних витрат. Зазвичай проекти аналізують на основі вимог користувача: форми вводу даних, вихідної форми (звіту), доступу до бази даних та довідкових даних інших систем. Ці вимоги розподіляють на категорії: легкі, середні та важкі. Кожна комбінація одержує індивідуальну вагу. Тоді, середньозважене число називають нескоректованим розрахунком функції на основі цих даних (рис. 16.1.) [40].

 

 

Рис. 16.1. Схема розрахунку кількості функціональних точок

(за А.В. Костровым [40])

 

На другому етапі аналізують специфічні для проекту фактори: взаємодії з іншими системами, степінню розподілу обробки даних, складністю програмної логіки, норм транзакцій, складністю користувацького інтерфейсу. Результатом цього процесу стає коректований фактор. Обчислення погодженої оцінки кількості функціональних точок проводиться на основі даних одержаних шляхом добутку некоректованого розрахунку функції на коректований фактор.

Щоб встановити зв'язок між числом функціональних точок і потрібною тривалістю часу до закінчення проекту, використовують статистичну регресію. Початково, регресія розраховується і представляється на основі статистики, зібраної до попереднього завершення проекту.

Метод функціональних точок цілком придатний для одержання наближеної оцінки проектних затрат. Він потребує розвитку бази даних закінчених проектів, що може забезпечити оптимальні параметри для регресії [40].

Повна (сукупна) вартість володіння. Навіть незначні затрати на придбання інформаційних технологію не вичерпують всіх витрат пов’язаних з інформаційними системами. При формуванні та використанні комплексу інформаційних технологій необхідно враховувати всі пов’язані з ним витрати протягом всього передбачуваного строку використання – життєвого циклу, так звану повну, або сукупну вартість володіння (Total Cost of Ownership – TCO) [7].

На основі ТСО директор інформаційної системи може аналізувати планові та позапланові витрати, пов’язані з володінням та використанням інформаційних технологій протягом всього їх життєвого циклу та керувати ними. Найчастіше дана методика використовується для співставлення варіантів ІТ.

В сукупну вартість володіння включені дві категорії затрат: прямі (явні) і приховані (неявні). Для розрахунку ТСО використовується наступна основна формула (16.4):

 

(16.4),

де:

де – прямі затрати в період часу ;

- капітальні затрати в період часу ;

- тривалість життєвого циклу

- операційні затрати;

– приховані затрати.

 

В прямі затрати (D) прийнято включати все, що безпосередньо пов’язано з ІT протягом тривалості життєвого циклу (Т) – від моменту почату проекту ІТ і до завершення його підтримки та використання. В залежності від тривалості дії визначених затрат розрізняють капітальні (одночасні) та операційні.

Капітальні (одночасні) затрати (К) пов’язані із створенням проекту інформаційних технологій, підготовкою ІТ інфраструктури, навчанням персоналу і т.д. Операційні затрати (О) забезпечують функціонування ІТ з належним рівнем якості.

До прямих затрат, обчислених методикою ТСО, відносяться [7]:

· капітальні затрати – апаратне та програмне забезпечення ІТ, бази даних, сховища даних;

· витрати на управління ІТ;

· витрати на технічну підтримку апаратних і програмних засобів;

· витрати на розробку прикладного програмного забезпечення внутрішніми силами;

· інші витрати.

Приховані витрати (l) розглядаються як наявні затрати бізнес-системи. Вони обумовлені двома причинами: низькою якістю ІТ та втратою продуктивності бізнес-системи в зв’язку з тим, що користувачі інформаційних систем повинні відволікатися від свої прямих обов’язків в процесі роботи під час функціонування самої системи. До прихованих затрат відносять:

v витрата часу на самонавчання;

v витрати часу на самостійне вирішення проблеми (без звернення до служби технічної підтримки,так званої Help Desk або Service Desk);

v втрати підприємства від збоїв в процесі роботи ІТ-систем в моменти, коли системи стають недоступними.

Все це так або інакше призводить до бізнес-втрат. Приховані витрати можуть бути визначені тільки експертним шляхом, шляхом хронометражу роботи кінцевих користувачів протягом тривалого періоду часу. Відіграють суттєву роль в оцінці ефективності інформаційних технологій.

Процес оцінки фактичної ефективності ІТ на базі методики ТСО включає в себе наступні роботи [7]:

§ Ідентифікація ІТ та їх складових (інфраструктура, система управління, персонал);

§ Вибір горизонту врахування затрат (один рік, три роки);

§ Визначення облікових точок збору даних за затратами на ІТ;

§ Збір та аналіз фактичних затрат на ІТ;

§ Розрахунок затрат;

§ Порівняння з показниками аналогічних компаній;

§ Розробка рекомендацій щодо оптимізації ТСО.

Під час використання методики ТСО для порівняння вибору варіантів ІТ необхідно забезпечити формування вимог до кількісних і якісних параметрів ІТ, виявити можливі ризики та їх оцінку, підготовити імітаційну модель розрахунку ТСО.

В залежності від складу та особливостей ІТ змінюються статті витрат, модифікується методика розрахунку ТСО, яка характеризується більшою трудомісткістю і потребує автоматизації.

Розрахунок сукупної вартості володіння може існувати в двох варіантах:

1) сума затрат за фіксований інтервал часу, наприклад за три роки ;

2) питома сума витрат за фіксований інтервал часу в розрахунку на одне робоче місце (автоматизоване робоче місце – АРМ) або на одного працюючого .

Показник ТСО використовується для співставлення із середньогалузевими або найкращими значеннями і є якісною ключовою характеристикою як стану ІТ, так і роботи ІТ-підрозділів.

При всій практичності та привабливості показника ТСО існує певна небезпека в його абсолютизації, так як мінімізація ТСО не може бути нескінченною, і це не завжди є критерієм вибору ІТ. Крім того, важливий вибраний горизонт розрахунку (один рік, три роки і т.д.), склад і характеристика можливих ризиків з точки зору достовірних вихідних і розрахункових даних, використання ТСО в якості прогнозного значення.