Система фундаментальної діагностики банкрутства
| Об'єкти спостереження «кризового поля» | Масштаби кризового фінансового становища підприємства | ||
| Легкий фінансову кризу | Глибокий фінансову кризу | Фінансова катастрофа | |
| А | |||
| I. Чистий грошові потоки | Зниження ліквідності грошового потоку | Негативне значення чистого грошового потоку | Різко негативного значення чистого грошового потоку |
| II. Ринкова вартість підприємства | Стабілізація ринкову вартість підприємства | Тенденція до їх зниження ринкову вартість підприємства | Різке зниження ринкову вартість підприємства |
| III. Структура капіталу підприємства | Зниження коефіцієнта автономії | Зростання коефіцієнта та подальше зниження ефекту фінансовоголевериджа | Гранично високий коефіцієнт і відсутність ефекту фінансовоголевериджа |
| VI. Склад фінансових зобов'язань підприємства з терміновості погашення | Підвищення суми і частки короткострокових фінансових зобов'язань | Високий коефіцієнт невідкладних фінансових зобов'язань | Надмірно високий коефіцієнт невідкладних фінансових зобов'язань |
| V. Склад активів підприємства | Зниження коефіцієнта абсолютної платоспроможності | Істотне зниження коефіцієнтів абсолютна і поточної платоспроможності | Абсолютна неплатоспроможність через брак грошових активів |
| VI. Склад поточних витрат підприємства | Тенденція до зростання рівня змінних витрат | Високий коефіцієнт операційноголевериджа при тенденції до зростання рівня змінних витрат | Дуже високий коефіцієнт операційноголевериджа при тенденції до зростання рівня поточних витрат |
| VII. Рівень концентрації фінансових операцій на зонах підвищений ризик | Підвищення коефіцієнта вкладення капіталу зоні рівня | Переважна вкладення капіталу зоні критичного ризику | Значна частка вкладення капіталу зоні катастрофічного ризику |
5. Фундаментальна діагностика банкрутства характеризує систему оцінки параметрів кризового фінансового розвитку підприємства, здійснюваної з урахуванням методів факторного аналізу та прогнозування.
Основними цілями фундаментальної діагностики банкрутстваявляется:
- поглиблення результатів оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, отримані процесі експрес-діагностики банкрутства;
- підтвердження отриманої попередньої оцінки масштабів кризового фінансового становища підприємства;
- прогнозування розвитку окремих чинників, генеруючих загрозу банкрутства підприємства, та його негативним наслідкам;
- оцінка та прогнозування здібності підприємства до нейтралізації загрози банкрутства з допомогою внутрішнього фінансового потенціалу.
Фундаментальна діагностика банкрутства підприємств характеризує систему оцінки параметрів кризового фінансового розвитку підприємства, яка здійснюється на основі методів факторного аналізу та прогнозування.
Основними цілями фундаментальної діагностики банкрутствам:
поглиблення результатів оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, отриманих у процесі експрес-діагностики банкрутства;
підтвердження отриманої попередньої оцінки масштабів кризового фінансового стану підприємства;
прогнозування розвитку окремих факторів, що спричиняють загрозу банкрутства підприємства, та їхніх негативних наслідків;
оцінка та прогнозування здатності підприємства до нейтралізації загрози банкрутства за рахунок внутрішнього фінансового потенціалу.
В процесі здійснення фундаментального аналізу використовуються наступні методи:
алгоритм інтегральної оцінки загрози банкрутства підприємства, що ґрунтується на використанні закордонних методик прогнозування ймовірності банкрутства;
кореляційний аналіз. Цей метод використовується для визначення ступеня впливу окремих факторів на характер кризового фінансового; розвитку підприємства. Кількісно ступінь цього впливу може бути виміряний за допомогою одно- або багатофакторних моделей кореляції; СВОТ-аналіз (SWOT-analysis).
Методологічні підходи до прогнозування банкрутства підприємств, розповсюджені у закордонній практиці:
Важливе значення при виборі підходу відведено економіко-математичному моделюванню і методу експертних оцінок. Економіко-математичне моделювання дозволяє з певним ступенем ймовірності визначити динаміку показників у залежності від зміни факторів, що впливають на розвиток фінансових процесів у майбутньому.
У міжнародній практиці в умовах економіки, що стабільно функціонує, для цінки імовірності банкрутства п-ва використовують так званий Z-рахунок Е. Альтмана.
Існує 2-факторна і 5-факторна модель Z-рахунок Е. Альтмана.
Двофакторна модель:
Z = - 0,3877 + (- 1,0736) * коефіцієнт поточної ліквідності + 0,579 * питома вага залучених коштів у пасивах
Z > 0 – імовірність банкрутства велика;
Z < 0 – імовірність банкрутства мала.
П’ятифакторна модель:
Z = (обіговий капітал / усі активи) * 1,2 + (нерозподілений прибуток / усі активи) * 1,4 + (прибуток від основної діяльності / усі активи) * 3,3 + (ринкова вартість усіх акцій / усі активи) * 0,6 + (обсяг продажів / усі активи) * 1
Z < 1,81 – імовірність банкрутства дуже висока
1,81 < Z < 2,765 – імовірність банкрутства середня
2,765 < Z < 2,99 – імовірність банкрутства невелика
Z > 2,99 – імовірність банкрутства дуже мала.
Правильність даної формули – 95%.
В умовах перехідної української економіки використання Z-рахунку Альтмана не дає точних результатів. Причиною цього можуть бути переоцінки основних фондів, неможливість встановити реальну ринкову ціну деяких основних фондів, і, як результат, вирахування чисельника та знаменника за різними цінами.
Широке застосування моделі Альтмана в зарубіжній практиці обумовлено наступними її позитивними якостями:
модель включає невелику кількість показників, що забезпечує низьку трудомісткість її використання при достатньо високій точності результатів;
передбачає інтегральну оцінку і дає можливість порівняння стану різних об’єктів;
інформація для розрахунку всіх показників доступна і міститься в основних формах звітності;
існує можливість не тільки прогнозування банкротства, але і оцінка зони ризику.
Усе це робить модель Альтмана привабливим інструментом прогнозування банкрутства і пояснює неодноразові спроби вітчизняних вчених адаптувати її і використовувати для українських підприємств. При цьому, моделі вітчизняних науковців, у спробі адаптації моделі Альтмана, містять показники звітності схожі за значеннями з американськими показниками. Проте більшість авторів наводять моделі Альтмана з досить різними за вагомістю показниками, що обумовлено розходженнями в обліку окремих показників, впливом інфляції на їх формування, невідповідністю балансової та ринкової вартості окремих активів, та інших об'єктивних причин. Також, при використанні моделі Альтмана виникають труднощі, які пов’язані з тим, що Альтман не врахував галузеві особливості господарювання і різноманітність конкурентного середовища, в якому діють підприємства. Це робить проблемним адекватне використання Z - моделі для прогнозування банкрутства підприємств в Україні.
Ідеї Альтмана були продовжені Спрінгейтом,який побудував модель на підставі дослідження впливу 19 фінансових показників. Вважається, точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить 92 %, однак з часом цей показник зменшується. Якщо Z-показник за цією моделлю нижчий за 0,862, то підприємство є потенційним банкрутом.
Методологічні підходи до прогнозування банкрутства підприємств, розповсюджені у вітчизняній практиці:
Державний підхід до діагностики банкрутства представлений Методичними рекомендаціями щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, розроблених Вищим арбітражним судом України. У відповідності з Методичними рекомендаціями встановлюється ступінь неплатоспроможності підприємства і момент відновлення платоспроможності.
Економічним показником ознак поточної платоспроможності (Пп) при наявності простроченої кредиторської заборгованості є різниця між сумою наявних у підприємства грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів і його поточних зобов'язань, що визначається за формулою:
ПП = А040 + А045 + А220 + А230 + А240 - П620
Де: А040, А045, А220, А230, А240 — відповідні рядки активу балансу,
П620 — підсумок 4 розділу пасиву балансу.
Якщо підприємство має позитивне значення ПП, то воно вважається повністю платоспроможним. Від'ємне ж значення свідчить про наявність поточної неплатоспроможності. Якщо підприємство на початок або кінець кварталу, що аналізується, має позитивне значення ПП воно не є боржником в розумінні Закону і, звичайно, не підпадає під його дію [19, c. 384].
Для визначення критичної та/або надкритичної неплатоспроможності розраховують коефіцієнт покриття (Кп) і коефіцієнт забезпеченості власним капіталом (К3):
Кп= Оборотні активи / Поточні зобов'язання
К3= (Власний капітал - Необоротні активи) / Оборотні активи
Нормативне значення коефіцієнта Кпвстановлено в розмірі не менше 1,5; К3 — не менше 0,1.
Якщо на кінець кварталу коефіцієнт Кп і К3 менше нормативного значення, то при наявності на початок і кінець аналізованого періоду, ознак поточної неплатоспроможності фінансовий стан підприємства визначається як критична неплатоспроможність (п.5 Методичних рекомендацій). Тому в цій ситуації є передумови до застосування санації. Але для того, щоб в якості відновлення платоспроможності застосувати санацію, необхідно, щоб один з коефіцієнтів (Кпабо К3) на кінець кварталу перевищував нормативне значення або протягом періоду, який досліджується, відбувалося їх зростання (п.6 Методичних рекомендацій).
Якщо за результатами року підприємство отримало збиток (бухгалтерський) і коефіцієнт покриття менше одиниці, то рівень неплатоспроможності такого підприємства буде розглядатися як надкритичний (п.7 Методичних рекомендацій). Наявність ознак надкритичної неплатоспроможності відповідає фінансовому стану боржника, коли він у відповідності з Законом повинен звернутись в місячний термін до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство.
Відповідно до методичних рекомендацій платоспроможність боржника буде вважатися відновленою, якщо:
- буде забезпечене позитивне значення поточної ліквідності;
- коефіцієнт покриття перевищить нормативне значення при наявності тенденції до збільшення рентабельності.
У вітчизняній практиці фінансового аналізу для прогнозування ймовірності банкрутства використовуються також показники з Методичних положень по оцінці фінансового стану підприємства та встановленню незадовільної структури балансу, затверджених Розпорядженням Федерального управління про неспроможність (банкрутство) № 31-р від 12.08.1994, № 5б-р від 12.09.1994, № 67-р от 11.10.1994. Відповідно до них основою для прийняття рішення про банкрутство слугує оцінка структури балансу неплатоспроможних підприємств шляхом розрахунку коефіцієнту покриття, коефіцієнту забезпечення власними оборотними активами та коефіцієнту відновлення (втрати) платоспроможності.
Коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності визначається за формулою:
КВП = [КПК + (ВП / Т) * (КПК - КПП)] / 2
де КПК — коефіцієнт покриття на кінець звітного періоду;
КПП — коефіцієнт покриття на початок звітного періоду;
ВП— період відновлення (втрати) платоспроможності;
Т — тривалість звітного періоду в місяцях.
При розрахунку коефіцієнта відновлення платоспроможності «ВП» приймається за 6 місяців, а при розрахунку коефіцієнта втрати платоспроможності — за 3 місяці.
Коефіцієнт відновлення платоспроможності обчислюють за умови, що один із коефіцієнтів — покриття або забезпеченості власними оборотними активами, має значення нижче за оптимальне (перший — < 2, другий — < 0,1).
Коефіцієнт втрати платоспроможності визначають якщо значення обох вказаних коефіцієнтів нижчі за оптимальні.
Якщо коефіцієнт відновлення платоспроможності:
- >1, то підприємство має реальні шанси поновити свою платоспроможність і може бути прийняте рішення відкладання визнання структури балансу незадовільною, а підприємства — неплатоспроможним строком на 6 місяців;
- <1 — у підприємства немає реальної можливості поновити свою платоспроможність протягом 6 місяців.
Якщо коефіцієнт втрати платоспроможності:
- >1 — підприємство у найближчі три місяці має реальну можливість не втратити платоспроможність;
- <1 — у підприємства в найближчий час існує загроза втратити платоспроможність.
Отже, і в зарубіжній, і у вітчизняній практиці вже існує багато методів визначення ймовірності настання банкрутства підприємства, як окремі показники, так і моделі факторів з ваговими коефіцієнтами. Протее факторні моделі, що пропонуються науковцями інших країн, не завжди придатні для використання в економічних умовах України, через надмірний податковий важіль; більший вплив на господарсько-фінансовий стан підприємств внутрішніх факторів, а ніж зовнішніх; відмінність в бухгалтерському обліку та звітності та ін.
Рекомендована література: