РОЗДІЛ І ОСНОВИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ

1.1 Історія розвитку стандартизації

З розвитком суспільства удосконалювалась трудова ді­яльність людства, з'явилася потреба у збільшенні випуску продукції та товарообміні, розробці нових знарядь праці, обладнання, устаткувань і технологій для випуску про­дукції. Проходить постійний відбір найбільш досконалих результатів трудової діяльності з метою їх використання в подальшій роботі, виробництві.

Багатовікова історія стандартизації дуже цікава та корисна для суспільства, хоча її зародження і станов­лення відображають лише розрізнені дані. Протягом тисячоліть людство не мало жодної будівлі, яка б мог­ла порівнятися з грандіозністю пам'ятника єгипетської культури — пірамід у Гізі. Секрет незламності пірамід простий: їх складено зі стандартних, рівноміцних, точ­но підібраних блоків. Історики стверджують, що бага­то років до нашої ери у стародавньому Єгипті існував інститут чиновників, які контролювали дотримання розмірів виготовлюваної цегли. Завдяки дотриманню стандартизованих розмірних параметрів єгиптянам вдалося побудувати дивовижні витвори мистецтва.

Як і єгипетські, унікальні пам’ятки грецької архі­тектури — видатні храми, їхні колони та портики — зібрано з невеликої кількості стандартних деталей. З історії Стародавнього Риму відомо, що труби для водогону використовували єдиних діаметрів (5 паль­ців). Труби інших діаметрів до міського водогону під­ключати було заборонено. Ці історичні фак­ти підтверджують гіпотезу про те, що історія стан­дартизації почалася з нормування і контролю розмір­них параметрів та обмеження різноманітності виробів.

У XV ст. в Епоху Відродження у Венеції будува­ли дерев'яні кораблі з уніфікованих деталей. Це ро­билося для того, щоб кожен корабель в одних і тих умовах міг пливти з однаковою швидкістю і стріляти на однакову відстань. І тому під час бою всі кораб­лі ескадри трималися гуртом, їх було практично не­можливо перемогти. А на складах венеційських кон­сульств зберігалися стандартизовані вузли та деталі: однотипні щогли, керма тощо.

Стандартизація та взаємозамінність здобули ши­рокого впровадження у XVII — XVIII ст. в Росії у ча­си правління Петра І. Під час створення флоту для Азовського походу було прийнято за основу відмінно зроблену галеру, і за її зразком було наказано зро­бити 22 галери та 4 брандера. У 1694 році галеру бу­ло доставлено до села Преображенське під Москвою, і там на лісопильному заводі було вироблено окремі частини для усієї серії суден. Готові частини транс­портувалися до Вороніжу на корабельню, де з них складали судна. Це унікальне на той час будівниц­тво тривало протягом двох років. Водночас із будів­ництвом суден було уведено єдину термінологію їх­ніх частин . Якщо прокоментувати цю подію в сучасній інтер­претації, то це був типовий випадок серійного виробництва стандартних суден, виготовлених за кон­трольним зразком.

У другій половині XIX сторіччя, в умовах жорсткої конкуренції, виробники не могли випускати продук­цію погоджено, і були вимушені це робити ізольовано один від одного. Тому на кожному підприємстві вико­ристовувалися свої стандарти. Однак, з розвитком то­варообміну стало необхідно враховувати об'єктивні вимоги суспільного поділу праці в національному і міжнародному масштабі.

1846 року в Німеччині було уніфіковано ши­рину залізничної колії, а 1870 року — встановлено єдиний для всієї імперії розмір цегли. Ці перші результати національної стандартизації мали велике практичне значення для розвитку ви­робничих сил.

Широкого розвитку стандартизація набуває в період роз­витку машинного виробництва. Взаємозамінність стала поштовхом до масового виробництва деталей, вузлів і склад­них виробів. Значною подією стало введення в 1841 р. в Англії дюймової різьби Вітворта. Згодом від дюймової різьби в Європі перейшли до метричної різьби.

Значною подією в розвитку науки і техніки стало ство­рення метричної система мір, яка 7 квітня 1795 р. зако­нодавче була прийнята Національними зборами Франції. 20 травня 1875 р. представники 19 країн Європи, Азії та Америки підписали Міжнародну метричну конвенцію і заснували Міжнародне бюро мір і ваги, що відіграло знач­ну роль в міжнародному прогресі. Сьогодні метрична сис­тема прийнята більшістю держав світу.

Під час Першої світової війни були засновані перші національні організації зі стандартизації у Голландії (1916), Німеччині, Франції, Швейцарії і США (1918), Канаді (1919) та ін.

У Європі в той самий період переважала стандар­тизація, заснована на результатах наукових дослід­жень. Стандартизація розвивалася в напрямі вдоско­налення форм, розмірів і споживчих властивостей виробів. Така робота пов'язана / довготривалими теоретичними дослідженнями і не менш тривалим впровадженням розроблюваних стандартів.

У довоєнні роки в СРСР проводилася активна робота зі стандартизації. Дуже швидко і рішуче бу­ло здійснено перехід на метричну систему одини­ць, проводилася роз'яснювальна робота серед пра­цівників. Публікації показували реальну користь стандартів і популярно розкривали їхню сутність. До обговорення стандартів та їх проектів широко за­лучалися робітники. Це були аналоги сучасних гурт­ків якості.

15 вересня 1925 р. було створено Комітет зі стандар­тизації при Раді праці й оборони, це офіційна дата започаткування стандартизації в колишньому СРСР. Коміте­том запроваджено перші обов'язкові стандарти, які одер­жали силу державного закону.

Постійне поширення міжнародного товарообміну та спів­робітництво в науці й техніці сприяло утворенню в 1926 р. Міжнародної асоціації зі стандартизації (1CА), робота якої була перервана Другою світовою війною.

У воєнні та перші післявоєнні роки пропагандист­ську діяльність у сфері стандартизації було згорнуто, але це аж ніяк не означало, що знизилася творча ак­тивність робітників та інженерно-технічного персо­налу підприємств. Навпаки, завдяки ініціативам зни­зу воєнна промисловість країни спромоглася забез­печити перевагу військової техніки у багатьох видах озброєння не тільки у кількісному, але й у якісному відношеннях.

У післявоєнні роки у СРСР ретельно вивчався сві­товий досвід стандартизації. Перекладалися книги і статті, у журналах друкувалися анотації закордон­них публікацій, видавалися їх бібліографії. Вражає кількість популярних видань і доступність матеріалу як із загальних питань стандартизації, так і з стандар­тів спеціального призначення.

У 1946 р. у Лондоні на базі існуючого бюро зі стандар­тизації було засновано Міжнародну організацію зі стан­дартизації (ISO), до складу якої увійшли 33 країни. Нині ISO — одна з найбільших міжнародних технічних органі­зацій, до якої входять більше 160 країн. Стандартизація впроваджується багатьма міжнародними і регіональними організаціями.

1953 р. — створено Координаційну комісію зі сталі, уповноважену розробляти Європейські стандарти для шести країн: Франції, Бельгії, Нідерландів, ФРН, Італії, Люксембурга.

1954 р. — створено Комітет стандартів, мір та вимірювальних приладів для координації роботи зі стандартизації в галузях народного господарства країни, впроваджується державна система стандартизації (ДСС), що ґрунтується на єдиній системі нормативно-технічної, про­ектно-конструкторської і технологічної документації, між­галузевих системах.

У 1970 р. Комітет стандартів, мір і вимірювальних при­ладів перетворено у Державний комітет зі стандартизації (Держстандарт). Вперше застосовуються економічні санк­ції за випуск продукції, яка не відповідає вимогам стан­дартів і технічним умовам. Опрацьовується набутий досвід у галузі стандартизації, удосконалюється Державна систе­ма стандартизації, яка визначає правила проведення робіт зі стандартизації в країні та прогресивні вимоги до якості продукції.

В 1992 р. в Україні створено Державний комітет стан­дартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України), який є національним органом державного управ­ління в галузі стандартизації, єдності вимірювань, серти­фікації, державного нагляду за виконанням стандартів і представляє інтереси держави в міжнародних організаці­ях. Україна з 1993 р. є членом Міжнародної організації зі стандартизації.

Причиною призупинення наукового прогресу в питаннях стандартизації стала політична і еконо­мічна криза в період розпаду Радянського Союзу. Проте, накопичений науковий заділ і високий про­фесіоналізм стандартизаторів України дозволяє ус­пішно розвивати теорію і методологію національної стандартизації та брати активну участь у розроблен­ні міжнародних стандартів.

З метою повернення до Європи, реалізації дер­жавної політики щодо технічного регулювання, реалі­зації пріоритетів, які відповідають визначеним міжна­родними організаціями напрямкам, в Україні розроб­лено і прийнято концептуальні засади національної стандартизації:

• сприяння впровадженню міжнародних стан­дартів;

• усунення технічних бар'єрів у торгівлі;

• сприяння науково-технічному співробітництву. Стратегічні пріоритетні напрямки планування робіт з стандартизації зумовлені основним пріоритетом України, яким є гармонійний розвиток еконо­міки, захист природного середовища та людського потенціалу України. Такими принципами є:

• відкритість та прозорість процедур стандарти­зації;

• забезпечення участі заінтересованих юридич­них та фізичних осіб у розробленні стандартів;

• доступність інформації щодо плану стандартизації.

Основні засади стандартизації спрямовані на ви­конання заходів щодо завершення вступу України до СОТ та реалізації пріоритетних положень Програми інтеграції України до ЄС. А позиція міжнародних ор­ганізацій у сфері стандартизації є чіткою і зрозумілою:

• необхідно підтримувати міжнародні стандарти ISO та ІЕС;

• стандарти повинні бути простими і відповідати цілям;

• міжнародні стандарти повинні використовува­тися, за можливості, без модифікацій;

• розроблені стандарти повинні прийматися на підставі консенсусу;

• необхідно уникати дублювання зусиль;

• галузеві стандарти та технічні умови компаній слід мінімізувати і, за можливості, подавати у формі документів, які визначають функціональні вимоги;

• користувачі повинні мати представництво в ро­бочих групах зі стандартизації.

З метою дотримання цих принципів в Україні скла­дено план, що передбачає першочергове впровад­ження директив ЄС, зокрема директив «нового підхо­ду», та розроблення технічних регламентів. Це визна­чає першочергове включення до планів робіт з стан­дартизації тем щодо продукції, яка підпадає під дію директив «нового підходу. Це дає нашій країні шанс на входження до Європейського Співтовариства са­ме на рівні стандартизації та технічного регулюван­ня. І цей шанс ми маємо використати.

 

ЛІТЕРАТУРА

1.Урванцев Б. А. Диалектика стандарта. — М.: Издательство стандартов, 1982. — 1 20 с.

2.Гастев А. Стандартизация, как наука ивестник стандартизации. — 1934. — № б. — С. 1—9.

3. Бреди Р. А. Промышленная стандартизация. — Л., М.: Стандартизация и рационализация, 1932. — 145с.

4. Деревянко И. Г. Проблемы производства и потребления лесопродукции. — М.: Экология, 1992. — 160 с.

5. Богданов А. Тектология: всеобщая организационная наука. — Берлин, Петроград, Москва: Изд-во Гржебина, 1923. — 531 с.

6. Гегель Г. В. Наука логики. — М.: Мысль, 1974. — 452 с.

7.ФіліпчукГ., Сициліано О., Деревянко В. Історичне коріння стандартизації .- Стандартизація, сертифікація, якість – журнал 2006р. №21

8. Сорін Я.М., Лебедєв А.В. Бесіди по стандартизації. М.; Издательство стандартов, 1968-243с.

 

Ключові слова: стандартизація, історія, стандарти, державна політика, концептуальні засади.

 

1.2 Основні визначення в стандартизації

Правильність, точність і наукова обґрунтованість визна­чень в галузі стандартизації мають велике значення, тому що терміни, визначення і поняття є основою нормативно-технічної, проектно-конструкторської та технологічної до­кументації. В Україні упорядкування та стандартизацію термінології здійснює Науково-дослідний інститут стандартизації ДП “УкрНДНЦ проблем стандартизації, сертифікації та якості” (ДП УкрНДНЦ), Академія наук України та ін.

Стандартизація — діяльність, яка полягає у встанов­ленні положень для загального і багаторазового застосуван­ня для вирішення потенційних завдань з метою досягнен­ня оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, ре­зультатом якої є підвищення ступеня відповідності про­дукції, процесів та послуг їх функціональному призначен­ню і сприянню науково-технічному співробітництву.

Міжнародна стандартизація — стандартизація, що проводиться на міжнародному рівні та участь у якій відкри­та для відповідних органів усіх країн.

Регіональна стандартизація — стандартизація, участь в якій є доступною для відповідних органів лише одного географічного, політичного чи економічного регіону.

Національна стандартизація — стандартизація, що проводиться на рівні однієї країни.

Об'єкт стандартизації — Об’єкт, що має бути застандартизованим.

 

Примітка 1 Для відображення поняття “Об'єкт стандартизації” з найзагальнішому розумінні в цьому стандарті вжито вислів “виріб (збірне поняття – продукція), процес чи послуга”, який однаковою мірою стосується, наприклад, будь-яких матеріалу, компонента, обладнання, системи, сумісності, правил, процедури, функції, методу чи діяльності.

Примітка 2 Стандартизація може обмежуватися певними характеристиками якого-небудь об’єкта. Наприклад, стосовно взуття розміри і критерії міцності можуть бути стандартизовані окремо.

 

Нормативний документ – що встановлює правила, загальні принципи чи характеристики щодо різних видів діяльності або їх результатів.

Термін “нормативний документ” є родовим, що містить такі поняття, як стандарти, технічні умови, зводи правил, регламенти. Під документом розуміють будь-який носій з записаною на ньому або його поверхні інформацією.

Консенсус - загальне положення, яке характеризується від­сутністю суттєвих заперечень стосовно важливих питань у бі­льшості зацікавлених сторін, або процес пошуку згоди щодо спірних питань, якої досягають у результаті дискусій та комп­ромісів.

Стандарти - створений на основі консенсусу та ухвалений визнаним органом норматив­ний документ, що встановлює, для загального і багаторазового користування, правила, настановні вказівки або характеристики різного виду діяльності чи її ре­зультатів і який є спрямованим на досягнення оптимального ступеня впорядкова­ності у певній сфері та доступним широкому колу користувача.

Примітка 1 Стандарти повинні грунтуватися на узагальнених досягненнях науки, техніки та практичного досвіду і бути спрямованими на збільшення суспі­льної вигоди.

Примітка 2 З огляду на статус міжнародні, регіональні, національні та ві­домчі стандарти являють собою визнані технічні правила

Технічні умови - нормативний документ, що встановлює тех­нічні вимоги, яким мають відповідати продукція, процеси чи послуги. Вони можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

Технічний регламент -регламент, що містить технічні вимоги або безпосередньо, або через поси­лання на стандарт, технічні умови, настанову чи їхній зміст.

Примітка. Технічний регламент може бути доповнений технічною настановою, яка означує способи дотримання вимог регламенту, тобто вичерпним поло­женням.

Орган стандартизації — Орган, діяльність якого у сфері стандартизації є загальновизнаною і основна функція якого полягає в розробленні, затвердженні чи прийнятті стандартів, які є доступними широкому колу користувачів.

Примітка 1 Орган стандартизації може мати й інші основні функції.

Примітка 2 В англійській термінології на позначення органу, який може розробляти стандарти, але для якого ця діяльність не є основною, вживається тер­мін «standardizing body»

Гармонізовані стандарти; еквівалентні стандарти – стандарти на один і той самий об'єкт, затверджені різними органами стандартизації, і які забезпечують взаємозамінність виробів, процесів і послуг чи загальне одно­значне розуміння результатів випробування або інформації, що подається відпо­відно до цих стандартів.

Уніфіковані стандарти - гармонізовані стандарти, які є ідентичними за змістом, але не ідентичні за формою подання.

Обов'язковий стандарт - стандарт, застосування якого є обов'язковим під дією основного закону чи неодмінного посилання в регламенті.

Обмеження різноманітності - вибір оптимальної кількості розмірів або зразків виробів, процесів чи послуг для задоволення основних потреб.

Примітка. Обмеження різноманітності пов'язане, звичайно, зі зменшенням її

Метою стандартизації в Україні є забезпечення безпеки життя та здоров'я людини, тварин, рослин, майна, а також охорона довкілля, створення умов для раціонального вико­ристання всіх видів національних ресурсів та відповідності об'єктів стандартизації своєму призначенню, сприяння усу­ненню технічних бар'єрів у торгівлі.

Стандарти мають відповідати потребам ринку, сприяти розвитку вільної торгівлі, підвищенню конкурентоспромож­ності вітчизняної продукції та бути викладені таким чи­ном, щоб їх неможливо було використовувати з метою вве­дення в оману споживачів продукції, якої стосується стан­дарт, чи надавати перевагу виробнику продукції або про­дукції залежно від місця її виготовлення.

1.3 Роль стандартизації в розвитку народного господарства України

Науково-технічний прогрес характеризується прискоре­ними темпами розвитку науки і техніки, більш тісною їх взаємодією та впливом на виробництво. Відбувається знач­не ускладнення зв'язків між галузями народного господар­ства, підприємствами та організаціями, зростають вимоги до сировини, матеріалів, комплектуючих виробів і готової продукції. Першорядного значення набувають питання якості, надійності й безпеки товарів виробничого призна­чення та товарів народного споживання.

Стандартизація сприяє швидкому впровадженню науко­вих досягнень у практику, допомагає визначити найбільш економічні та перспективні напрямки розвитку науково-технічного прогресу і народного господарства країни.

Зростає роль стандартизації як важливої ланки у сис­темі управління технічним рівнем якості продукції — від наукових розробок до експлуатації та утилізації виробів. Сьогодні немає такої сфери діяльності людини, з якою б не була пов'язана стандартизація, тому що з поширенням і поглибленням пізнання, розвитком науки і техніки, удо­сконаленням виробництва масштаби робіт значно зроста­ють і розширюється сфера використання принципів стан­дартизації

Основною метою стандартизації є оптимальне впоряд­кування об'єктів стандартизації для прискорення науко­во-технічного прогресу, покращення якості продукції, удо­сконалення організації управління народним господар­ством, розвиток міжнародного науково-технічного співро­бітництва.

Головним завданням стандартизації є створення систе­ми нормативної документації, яка визначає прогресивні вимоги до продукції, її розробки, вироблення та застосуван­ня. Останнім часом однією з ключових проблем науково-технічного та економічного розвитку країн є проблема якос­ті продукції. Поліпшення якості продукції (процесів, робіт та послуг) — це не тільки споживча чи технічна, а й еко­номічна, соціальна і політична проблеми суспільства.

Мал. Структура стандартизації як галузі науково-техніч­ної діяльності

Сучасний рівень розвитку економіки України не задо­вольняє матеріальних і соціальних потреб, тому на перший план виходить проблема збільшення випуску продукції і підвищення її якості на основі стандартизації та серти­фікації.

В 1993 р. Кабінет Міністрів України прийняв Декрет "Про стандартизацію та сертифікацію", що сприяло подаль­шому розвитку стандартизації та сертифікації в країні.

У 1993 р. Україна вступила до Міжнародної організації зі стандартизації (ISO), Міжнародну електротехнічну комісію (ІЕС)

В 1998р. набув чинності Закон України “Про якість та безпеку харчової продукції та продовольчої сировини”. У зазначеному Законі вперше чітко визначено перелік і по­рядок видачі документів, що підтверджують належну якість і безпеку продукції. Право українських громадян на спо­живання якісної та безпечної продукції, охорону навколиш­нього середовища, підтримку вітчизняного товаровиробника гарантується Конституцією України.

У травні 2001 року ухвалено Закон України “Про стандартизацію”.

Цей Закон регулює відносини, пов'язані з діяльністю у сфері стандартизації та застосуванням її результатів, і поширюється на суб'єкти господарювання незалежно від форми власності та видів діяльності, органи державної влади, а також на відповідні громадські організації.

16 вересня 2004 р. на 27-ій Генеральній Асамблеї Міжнародної організації з стандартизації, яка проходила у Женеві, Україну обрано до Ради ІSO.

За підсумками голосування на виборах до Ради ІSO Держспоживстандарт України як національний орган з стандартизації більш ніж двома третинами голосів обрано до керівного органу цієї організації.

У 2005р. ухвалено Закон України “Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності”

Закон визначає правові та організаційні засади розроблення і застосування національних стандартів, технічних регламентів та процедур оцінки відповідності, а також основоположні принципи державної політики у сфері стандартизації, технічного регулювання та оцінки відповідності.

Це значно підвищило авторитет України на міжнародному рівні. Обраний напрямок тех­нічної політики України визнали міжнародні організації та держави світу, про що свідчать укладені договори та угоди про співпрацю в галузі стандартизації, метрології та сер­тифікації з провідними державами світу.

Робота в галузі стандартизації, метрології і сертифікації регламентується IS законами та декретами України та понад 20 указами, постановами Кабінету Міністрів Украї­ни. В Україні створено і функціонують понад 150техніч­них комітетів зі стандартизації, якими розроблено близь­ко 2000 державних стандартів, 60 % яких узгоджені з між­народними. Технічними комітетами України зі стандарти­зації розроблено понад 500 термінологічних стандартів в усіх галузях діяльності, що дало змогу сформувати основи української науково-технічної термінології. Станом на 1 січня 2007р. в Україні надано чинності більше 3,5 тис. державним (національним) стандартам.

Для надання доступу українським виробникам до міжна­родних і національних нормативних документів створено Головний інформаційний фонд стандартів. Станом на 1 січня 2005г р. у Головному інформаційному фонді стандартів Держстандарту України зберігалося понад 110тис. нормативних документів, у тому числі 30 тис. стандартів, що мають статус національних, понад 15тис. міжнародних стандартів Міжнародної організації зі стандартизації.

У Національному автоматизованому інформаційному фонді стандартів зберігаються понад 125тис. нормативних документів, які постійно поновлюються. Працює міжнародна бібліографічна електронна база даних PERINORM.

Протягом 1993—2007рр. затверджено 20 державних класифікаторів України. Державна стандартизація в Украї­ні спрямована на забезпечення єдиної технічної політики в усіх галузях народного господарства та відповідності продукції світовому рівню якості. З 1997 р. набув чинності Закон України "Про державне регулювання імпорту сіль­ськогосподарської продукції", який забезпечує захист і під­тримку вітчизняного товаровиробника. Запропонована цим Законом схема контролю якості та безпеки харчових про­дуктів повною мірою відповідає вимогам ГАТТ\СОТ.

 

 

1.3.1 ОРГАНІЗАЦІЯ СТАНДАРТИЗАЦІЇ

1.3.1.1 Суб'єкти стандартизації

Суб'єктами стандартизації є: центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації;

рада стандартизації та технічного регулювання;

технічні комітети стандартизації;

інші суб'єкти, що займаються стандартизацією.

 

1.3.1.2 Центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації

Центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації організовує, координує та провадить діяльність щодо розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни, розповсюдження національних стандартів відповідно до цього Закону і як національний орган стандартизації представляє Україну в міжнародних та регіональних організаціях із стандартизації.

Центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації виконує такі основні функції:

забезпечує реалізацію державної політики у сфері стандартизації, у тому числі вживає обґрунтованих заходів для прийняття і застосування органами стандартизації на території України, а також регіональними органами стандартизації, створеними на території України, членами яких вони є, Кодексу доброчинної практики з розроблення, прийняття і застосування стандартів відповідно до Угоди СОТ про технічні бар'єри в торгівлі, що є додатком до Маракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі 1994року ;

вживає заходів щодо гармонізації розроблюваних національних стандартів з відповідними міжнародними (регіональними) стандартами;

бере участь у розробленні і узгодженні технічних регламентів та інших нормативно-правових актів з питань стандартизації;

встановлює правила розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни та втрати чинності національних стандартів, їх позначення, класифікації за видами та іншими ознаками, кодування та реєстрації;

вживає заходів щодо виконання зобов'язань, зумовлених участю в міжнародних (регіональних) організаціях стандартизації;

співпрацює у сфері стандартизації з відповідними органами інших держав;

приймає рішення щодо створення та припинення діяльності технічних комітетів стандартизації, визначає їх повноваження та порядок створення;

організовує надання інформаційних послуг з питань стандартизації;

забезпечує адаптацію стандартів, процедур оцінки відповідності, процедур сертифікації та практики відповідно до сучасних досягнень науки і техніки;

встановлює процедуру та приймає рішення щодо створення та припинення діяльності технічних комітетів стандартизації, визначає їх повноваження та порядок створення;

забезпечує відповідність національних стандартів Закону “Про стандартизацію”;

встановлює символи або знаки, що засвідчують відповідність продукції національним стандартам (далі - знак відповідності стандартам);

бере участь у розробленні технічних регламентів та підготовці робочої програми з технічних регламентів;

бере участь у підготовці міжнародних і регіональних стандартів, які розробляються відповідними міжнародними та регіональними організаціями, та підготовці рекомендацій для процедур оцінки відповідності, забезпечуючи .врахування інтересів України;

співпрацює та проводить консультації з відповідними органами у сфері стандартизації інших держав, у разі потреби вживає заходів для розв'язання суперечок або скарг, які виникають;

формує програму робіт з стандартизації та не рідше одного разу на шість місяців публікує актуалізовану програму;

веде реєстр стандартів та документів з стандартизації;

організовує створення і ведення національного фонду нормативних документів та Національного інформаційного центру міжнародної інформаційної мережі (ISONET);

організовує розповсюдження офіційних публікацій національних стандартів, правил усталеної практики і класифікаторів та іншої друкованої продукції стосовно прийнятих національних стандартів, стандартів та документів відповідних міжнародних та регіональних організацій стандартизації, членами яких він є чи з якими співпрацює відповідно до положень цих організацій або відповідних договорів, а також делегує ці повноваження іншим організаціям;

забезпечує і сприяє співробітництву між виробниками, постачальниками, споживачами продукції, процесів і послуг та відповідними державними органами у сфері стандартизації.

Центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації може виконувати інші функції та повноваження згідно із законами України.

Центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації вносить подання до Кабінету Міністрів України щодо делегування повноважень стосовно організації розроблення, схвалення, прийняття, перегляду та зміни національних стандартів у галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів центральному органу виконавчої влади в цій сфері діяльності.

 

1.3.1.3 Технічні комітети стандартизації

Центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації створює технічні комітети, на які покладаються функції з розроблення, розгляду та погодження міжнародних (регіональних) та національних стандартів.

Технічні комітети стандартизації формуються з урахуванням принципу представництва всіх заінтересованих сторін. До роботи в технічних комітетах стандартизації залучаються на добровільних засадах уповноважені представники органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання та їх об'єднань, науково-технічних та інженерних товариств (спілок), товариств (спілок) споживачів, відповідних громадських організацій, провідні науковці і фахівці.

Організаційне забезпечення діяльності технічних комітетів здійснюють їх секретаріати.

Положення про технічні комітети затверджує центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації.

Технічні комітети стандартизації не можуть мати на меті одержання прибутку від своєї діяльності.

Членство в технічних комітетах стандартизації є добровільним.

 

1.3.1.4 Інші суб'єкти, що займаються стандартизацією

Центральні органи виконавчої влади та організації мають право у відповідних сферах діяльності та в межах повноважень з урахуванням своїх господарських та професійних інтересів організовувати і виконувати роботи із стандартизації, зокрема:

розробляти, схвалювати, приймати, переглядати, змінювати стандарти відповідного рівня та припиняти їх дію, встановлювати правила їх розроблення, позначення та застосування;

представляти Україну у відповідних спеціалізованих міжнародних та регіональних організаціях стандартизації, виконувати зобов'язання, передбачені положеннями про ці організації;

створювати і вести реєстри нормативно-правових актів та нормативних документів для забезпечення своєї діяльності та інформаційного обміну;

видавати і розповсюджувати свої стандарти, документи спеціалізованих відповідних міжнародних та регіональних організацій стандартизації, членами яких вони є чи з якими співпрацюють на підставі положень про ці організації або відповідних договорів, а також делегувати ці повноваження іншим організаціям.

Центральні органи виконавчої влади та організації повинні інформувати центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації про роботи із стандартизації за своїми напрямами для виконання Кодексу доброчинної практики з розроблення, прийняття та застосування стандартів відповідно до Угоди СОТ про технічні бар'єри в торгівлі, що є додатком до Маракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі 1994 року.

Міністерство оборони України, враховуючи особливості цієї сфери, визначає порядок застосування стандартів для задоволення потреб оборони України відповідно до покладених на нього функцій.

 

1.4 Принципи та методи стандартизації

Стандартизація як діяльність охоплює комплекс взаємо­пов'язаних подій, фактів у житті суспільства, які вплива­ють на процес узагальнення та розробку нових норматив­них документів і забезпечує їх використання в матеріальній, культурній та торговій сферах діяльності.

Теорія, принципи та методи в стандартизації сформува­лися в процесі її розвитку і використовуються при розробці нових нормативних документів. Принципи стандартизації пов'язані з її загальним провадженням і розв'язанням поставлених перед нею задач. До основних принципі слід віднести: плановість, оптимальність, перспективність, ди­намічність, системність, обов'язковість та ін.

Принцип плановості враховується при складанні перс­пективних і поточних планів з розробки нових і заміни за­старілих стандартів. Планування робіт зі стандартизації невідривне пов'язане з планами розвитку народного госпо­дарства, тому що обсяги і спрямованість планів зі стандар­тизації визначаються завданнями і перспективою розвитку промисловості, сільського господарства та сфери обслугову­вання. У плани обов'язково включаються основні завдання комплексної стандартизації, метрології та сертифікації, ви­конання яких контролюється Держстандартом України.

Принцип оптимальності полягає в тому, що розробка нових стандартів і нормативних документів має бути спря­мована на врахування нових досягнень в науці, промисло­вості й раціоналізації, щоб законодавче закріпити опти­мальні рішення в народному господарстві країни. При­йняті нові стандарти мають сприяти економії сировини, ма­теріальних, трудових, енергетичних ресурсів тощо.

Принцип перспективності полягає в тому, що нові стандарти мають враховувати підвищені норми та вимоги до об'єктів стандартизації і мають бути випереджаючими стандартами, враховувати новітні досягнення науки і тех­ніки. Роботи зі стандартизації мають враховувати і закрі­пляти підвищені вимоги до якості продукції та послуг.

Принцип динамічності забезпечує проведення як пла­нових, так і періодичних перевірок стандартів з метою вне­сення до них відповідних змін та своєчасного їх перегля­ду. Якщо ж стандарти не відповідають сучасним вимогам, то їх необхідно скасувати, щоб вони не заважали прогре­сивному розвитку.

Принцип системності визначає розробку стандартів як елемента системи і забезпечує упорядкування розроблених і взаємопов'язаних об'єктів стандартизації в єдину систе­му стандартизації.

Принцип обов'язковості полягає в тому, що розроблені й прийняті стандарти мають обов'язковий характер в дер­жаві і їх повинні дотримуватися всі підприємства й органі­зації незалежно від форми власності.

У стандартизації застосовуються обмеження різноманітності, агрегатуван­ня, типізація — найпоширеніші методи, які забезпечують взаємозамінність і спеціалізацію на всіх рівнях діяльності.

Обмеження різноманітності — найбільш поширений та ефективний ме­тод стандартизації, яким передбачається приведення об'єк­тів до одноманітності і встановлення раціонального числа їх різновидів, наприклад, раціональне скорочення типів приладів або розмірів виробів однакового функціонально­го призначення (болти, гайки, швелери та ін.). Обмеження різноманітності дає змогу знизити вартість виробів, підвищити серійність та рівень механізації і автоматизації виробничих процесів. Основою обмеження різноманітності є систематизація та класифікація ви­робів, процесів, функцій тощо.

Агрегатування — метод стандартизації, який полягає в утворенні виробів шляхом компонування їх з обмеженої кіль­кості стандартних і уніфікованих деталей, вузлів, агрегатів, наприклад, складання приладів, двигунів, машин тощо.

Типізація — метод стандартизації, спрямований на роз­робку типових конструкцій, технологічних, організаційних та інших рішень на основі загальних технічних характе­ристик, наприклад, типові будівлі, типова технологія, типо­ва структура управління тощо.

Взаємозамінність — це можливість використання од­ного виробу, вузла, агрегату чи послуги замість іншого по­дібного виробу, вузла, агрегату, не змінюючи їх функціонального призначення, наприклад, заміна старого двигуна авто­машини новим, заміна в приладі реохорда, електронного підсилювача тощо.

Спеціалізація — це організаційно-технічні заходи, спря­мовані на створення виробництва для випуску однотипної продукції чи послуг в широкому масштабі, наприклад, кон­дитерська фабрика для випуску цукерок, завод для випус­ку телевізорів, холодильників, годинників та інших виробів.

 

1.5 Категорії та види стандартів

Нормативні документи (НД) ДСС України включають різноманітні стандарти, в яких установлено вимоги до кон­кретних об'єктів стандартизації. Залежно від об'єкта стан­дартизації, складу, змісту, сфери діяльності та призначення нормативні документи поділяють на категорії та види.

Категорії нормативних документів залежно від об'єкта стандартизації та сфери діяльності розподіляють­ся так:

• державні стандарти України;

• галузеві стандарти України;

• стандарти науково-технічних товариств України;

• технічні умови;

• стандарти підприємств.

Державні стандарти України (ДСТУ) — це норма­тивні документи, які діють на території України і застосо­вуються усіма підприємствами незалежно від форми влас­ності та підпорядкування, громадянами — суб'єктами під­приємницької діяльності, міністерствами (відомствами), органами державної виконавчої влади, на діяльність яких поширюється дія стандартів. ДСТУ для будь-

якої держа­ви світу є національним стандартом України, який за­тверджується Держстандартом України, в галузі будівництва — Мінбудархітектурою України. Для ДСТУ характерно міжгалузеве використання і поширення переважно на про­дукцію масового чи серійного виробництва, на норми, пра­вила, вимоги, терміни та поняття.

Галузеві стандарти України (ГСТУ) розробляють на продукцію, послуги в разі відсутності ДСТУ, чи за потреби встановлення вимог, які перевищують або доповнюють ви­моги державних стандартів. Вимоги ГСТУ не мають супе­речити обов'язковим вимогам ДСТУ. ГСТУ є обов'язковими для всіх підприємств і організацій певної галузі, а та­кож для підприємств і організацій інших галузей (замов­ників), які використовують чи застосовують продукцію цієї галузі.

Стандарти науково-технічних та інженерних това­риств України (СТТУ) розробляють за потреби поширен­ня та впровадження систематизованих, узагальнених ре­зультатів фундаментальних і прикладних досліджень, одер­жаних у певних галузях знань чи сферах професійних інте­ресів. Вимоги СТТУ не мають суперечити обов'язковим вимогам ДСТУ та ГСТУ.

Підприємства застосовують СТТУ добровільно, а окремі громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності — якщо вважають доцільним використовувати нові передові засо­би, технології, методи та інші вимоги, які містяться в цих стандартах. Використання СТТУ для виготовлення про­дукції можливе лише за згодою замовника або споживача цієї продукції, що закріплено договором або іншою угодою.

Технічні умови (ТУ) — нормативний документ, який розробляють для встановлення вимог, що регулюють відно­сини між постачальниками (розробником, виробником) і споживачем (замовником) продукції, для якої немає дер­жавних чи галузевих стандартів (або за потреби конкрети­зації вимог зазначених документів); їх затверджують на продукцію, яка перебуває в стадії освоєння і виробляється невеликими групами. ТУ розробляються на один чи де­кілька конкретних виробів, матеріалів, речовин, послугу чи групу послуг. Запроваджують ТУ в дію на короткі строки, термін їх дії обмежений або встановлюється за погоджен­ням із замовником.

Стандарти підприємств (СТП) розробляються на продукцію (процес, послугу), яку виробляють і застосову­ють (надають) лише на конкретному підприємстві. СТП не мають суперечити обов'язковим вимогам ДСТУ та ГСТУ. Об'єктами СТП є частини продукції, технологічне оснащення та інструмент технологічні процеси; послуги, які надають на цьому підприємстві; процеси організації та управління виробництвом. СТП — основний організаційно-методичний документ у діючих на підприємствах системах управління якістю продукції. Як СТП можуть використовуватися між­народні, регіональні та національні стандарти інших країн на підставі міжнародних угод про співробітництво.

Вид нормативного документа залежить від специфіки об'єкта стандартизації, призначення, складу та змісту вимог, встановлених до нього. Для різних категорій нормативних документів зі стандартизації розробляють стандарти таких видів: основоположні, на продукцію і послуги; на процеси; на методи контролю (випробувань, вимірювань, аналізу).

Основоположні стандарти встановлюють організацій­но-методичні та загально-технічні положення для визна­ченої галузі стандартизації, а також терміни та визначен­ня, загально-технічні вимоги, норми та правила, що забез­печують впорядкованість, сумісність, взаємозв'язок та взаємопогодженість різних видів технічної та виробничої діяль­ності під час розроблення, виготовлення, транспортування та утилізації продукції, безпечність продукції, охорону на­вколишнього середовища.

Стандарти на продукцію, послуги встановлюють ви­моги до груп однорідної або певної продукції, послуг, які забезпечують їх відповідність своєму призначенню. У них наводяться технічні вимоги до якості продукції (послуг) при її виготовленні, постачанні та використанні; визнача­ються правила приймання, способи контролю та випробу­вання, вимоги до пакування, маркування, транспортування, зберігання продукції або якості надаваних послуг.

Стандарти на процеси встановлюють основні вимоги до послідовності та методів (засобів, режимів, норм) вико­нання різних робіт (операцій) у процесах, що використову­ються у різних видах діяльності та які забезпечують від­повідність процесу його призначенню.

Стандарти на методи контролю випробувань, вимі­рювань та аналізу регламентують послідовність операцій, способи (правила, режими, норми) і технічні засоби їх ви­конання для різних видів та об'єктів контролю продукції, процесів, послуг. У них наводяться уніфіковані методи контролю якості, засновані на досягненнях сучасної науки і техніки.

 

1.6 Порядок розроблення, затвердження та впровадження стандартів

Розроблення стандартів в умовах сучасної багатогалу­зевої промисловості є складною науково-технічною ро­ботою, що потребує значних коштів та часу. Тому під час розроблення стандартів необхідно дотримуватися таких вимог.

1 Розроблення стандартів проводиться тільки за потребою. В першу чергу мають розроблятися стандарти, які забезпечують безпеку життя населення, охорону навколишнього середовища, сумісність та взаємозамінність продукції.

2 Використання сучасних методів стандартизації з урахуванням вимог і досягнень міжнародної стандартизації.

3 Взаємне прагнення всіх зацікавлених сторін, які розробляють, виготовляють та споживають продукцію, до досягнення згоди щодо управління якістю продукції, її сумісністю та взаємозамінністю.

4 Керуватися вимогами споживачів, для чого представники органів торгівлі та спілка споживачів мають брати участь у розробленні проектів стандартів, готувати пропозиції щодо розробки, перегляду та зміни стандартів.

5 Встановлення таких вимог до основних властивостей об'єкта стандартизації, які можна об'єктивно перевірити, проконтролювати.

6 Виключення одночасного розроблення стандартів на ідентичні об'єкти стандартизації.

7 Стандарти мають бути викладені чітко, точно і зрозуміло для забезпечення однозначності розуміння їх вимог.

Стандарти розробляють відповідно до плану державної стандартизації з урахуванням норм чинного законодавства України, вимог ДСС України та документів міжнародних і регіональних організацій зі стандартизації.

Розроблення державних стандартів України здійснюють технічні комітети зі стандартизації (ТК), міністерства (ві­домства), головні (базові) організації зі стандартизації або організації, що мають у відповідній галузі необхідний нау­ково-технічний потенціал.

Протягом року різні підприємства, організації та нау­ково-дослідні інститути розробляють велику кількість стан­дартів різноманітних категорій та видів, що ускладнює ор­ганізацію та контроль робіт у цій області. Для досягнення організаційно-методичної єдності у розробленні стандартів, забезпечення координації та контролю розроблення стан­дартів, підготовки до їх впровадження НСС передбачає певні правила та порядок. Правила НСС не залежать від об'єкта стандартизації, вони є загальними і наведені у ДСТУ 1.2.

При розробленні стандартів необхідно дотримуватися таких стадій виконання робіт. ,

1 Організація розроблення стандартів.

2 Розроблення в першій редакції проекту стандартів.

3 Розроблення в остаточній редакції проекту стандартів.

4 Затвердження та державна реєстрація стандартів.

5 Видання та впровадження стандартів.

 

1.6.1 Організація розроблення стандартів

Відповідно до плану розроблення стандартів керівник організації, яка має розробляти проект стандарту, призна­чає відповідальних виконавців і визначає термін виконан­ня окремих етапів роботи. Спочатку розробляється тех­нічне завдання (ТЗ) на розробку стандарту. З цією метою здійснюється збір, вивчення та аналіз матеріалів щодо об'єкта стандартизації з урахуванням вітчизняного та за­рубіжного досвіду, виконуються патентні дослідження.

У ТЗ визначаються мета та завдання стандарту; вказу­ються вимоги, які будуть встановлені у стандарті; обсяги та етапи роботи і терміни їх виконання. ТЗ на розробку стандарту затверджує голова ТК або керівник організації-розробника після погодження з Держстандартом України (Мінбудархітектурою України) та зацікавленими міністер­ствами (відомствами). Якщо стандарт розробляє ТК, то для

виконання робіт ним визначається відповідний підкомі­тет (ПК), формується робоча група або залучається найбільш компетентна в цій галузі стандартизації організація.

 

1.6.2 Розроблення в першій редакції проекту стандарту

Організація-розробник готує проект стандарту згідно з договором і ТЗ на розробку стандарту. Під час підготовки проекту стандарту здійснюють науково-дослідні, проектно-конструкторські роботи, випробування тощо. Після прове­дення науково-дослідних робіт вибирають оптимальні ва­ріанти об'єкта (показники, норми, критерії, вимоги, прави­ла), які стандарт має встановлювати. На стадії розробки проект стандарту перевіряють на патентну чистоту.

Одночасно з розробкою проекту стандарту складається пояснювальна записка, проводяться техніко-економічні розрахунки та розробляється план організаційно-технічних заходів щодо впровадження стандарту. Підготовлений про­ект стандарту та пояснювальну записку розсилають для отримання відгуку організаціям, з якими має бути пого­джений проект стандарту (відповідно до переліку).

 

1.6.3 Розроблення в остаточній редакції проекту стандарту

Організації, які одержали проект стандарту, складають на нього відгук і надсилають його на адресу організації-розробника не пізніше, ніж через місяць від дня одержан­ня проекту.

Організація-розробник опрацьовує одержані відгуки, скла­дає зведення усіх відгуків. На підставі зауважень і пропо­зицій, що містяться у зведених відгуках, здійснюється до­опрацювання проекту стандарту, робляться обґрунтовані висновки щодо кожного зауваження та пропозиції. За на­явності суттєвих розбіжностей

відносно проекту стандар­ту ТК або організація-розробник забезпечують всебічний розгляд та узгодження всіх пунктів проекту. Лише після остаточного узгодження стандарт редагується.

На основі проведеної роботи складається остаточна ре­дакція стандарту. Технічний комітет або науково-техніч­на рада (НТР) організації-розробника розглядає

проект стан­дарту в остаточній редакції і приймає рішення про подан­ня його на затвердження. Прийняте рішення оформлюється протоколом, в якому зазначено результати голосування кожного члена ТК або НТР організації-розробника.

 

1.6.4 Затвердження та державна реєстрація стандарту

Технічний комітет, або організація-розробник подає на затвердження до Держспоживстандарту України (Держбуд України) остаточну редакцію проекту стандарту українською та російською мовами. Держспоживстандарт Украї­ни (Держбуд України) здійснює державну експер­тизу остаточної редакції стандарту. До експертизи проек­ту стандарту залучаються науково-дослідні інститути Держ-

споживстандарту України (Держбуду України), ТК, відомі вчені та фахівці. Порядок проведення експертизи закріп­лений ДСТУ 1.11.

Після проведення експертизи Держстандарт України розглядає стандарт і приймає рішення про затвердження або повернення остаточної редакції стандарту на доопрацюван­ня. Під час затвердження стандарту визначають дату на­дання стандарту чинності з урахуванням часу на виконання підготовчих заходів з його впровадження.

Державна реєстрація стандарту проводиться з метою виключення дублювання стандартів і забезпечення цент­ралізованої інформації щодо стандартів у країні.

При реєстрації стандартам надається відповідна кате­горія та позначення, яке складається з індексу (ДСТУ, ТУ, ГСТУ, СТП, СТТУ), реєстраційного номера та року затвер­дження чи перегляду стандарту. У позначенні державного стандар­ту України, що входить до комплексу стандартів міжгалу­зевих систем, в його реєстраційному номері перші цифри з крапкою визначають комплекс стандартів.

 

1.6.5 Видання та впровадження стандартів

Видання та розповсюдження державних стандартів здій­снюється Держ-споживстандартом України (Держбудом України). Галузеві та інші стандарти видають міністерства (відомства), підприємства та організації. Розповсюджують стандарти через мережу спеціалізованих магазинів стан­дартів.

Інформацію щодо затвердження стандартів надають у щомісячному інформаційному покажчику "Стандарти", а стосовно чинних стандартів в Україні — у річному виданні "Каталог нормативних документів" та покажчику міждер­жавних стандартів. Упровадження стандартів є завершаль­ним етапом комплексу робіт зі стандартизації. Стандарти впроваджуються у визначений термін і вважаються впро­вадженими на підприємстві, якщо встановлені у ньому показники, норми та вимоги дотримуються у відповідній галузі застосування. Стандарт на продукцію вважається впровадженим, якщо продукція відповідає усім вимогам цього стандарту.

 

1.6.6 Правила побудови викладення, оформлення

погодження, прийняття та позначення технічних умов

Технічні умови (ТУ) — нормативний документ, що встановлює технічні вимоги, яким ма­ють відповідати продукція, процеси та послуги (далі — продукція) згідно ДСТУ 1.3.

ТУ встановлюють вимоги до продукції, призначеної до самостійного постачання (виконання, на­давання) та регулюють відносини між виробником (постачальником) та споживачем (користувачем).

ТУ можуть бути невід'ємною частиною комплекту конструкторської/технологічної або іншої технічної документації на продукцію або окремим документом.

В ТУ, які є окремим документом, має бути повний комплекс вимог до продукції, її виготовлен­ня, контролювання, приймання та постачання.

Вимоги до виконання ТУ, які є частиною комплекту конструкторської документації (ТУ на про­дукцію машинобудування, приладобудування, будівництва, а також деяких окремих видів діяль­ності), регламентовано в ГОСТ 2.114 та ДСТУ-Н4486:2000.

«ТУ викладають мовою згідно з чинним законодавством України. Для продукції, що призначена для експорту, викладають додатково (за необхідності) ще іншою, зазна­ченою у договорі (контракті) на постачання».

ТУ розробляють ініціативно або на замовлення, якщо:

– немає національних (міждержавний) стандартів на розроблювану продукцію

– потрібно конкретизувати, доповнити або підвищити вимоги чинних стандартів на дану продукцію, розширення асортименту (в таких ТУ мають бути лише вимоги, які відмінні від установлених цими стандартами, не повторюючи вже регламентованих норм та положень).

ТУ розробляють на:

– один конкретний вид продукції;

– декілька однорідних видів продукції — групу однорідної продукції (групові ТУ).

Групові ТУ складають на два або кілька видів продукції, які характеризуються спільністю функційного призначення, сфери застосування, конструктивно-технологічного вирішення та номенкла­тури основних характеристик спожиткових властивостей та показників якості.

Якщо на групу однорідної продукції є національний стандарт або стандарт організації виду «Загальні технічні умови», то показники чи вимоги до конкретної продукції, які виділяють її з гру­пи однорідної (марка, склад тощо), установлюють у ТУ.

Для виготовлення продукції або надання послуги на експорт суб'єкти господарювання можуть застосовувати чинні ТУ інших країн, якщо це зазначено в договорі (контракті), за умови дотримання обов'язкових вимог безпеки та охорони довкілля, і якщо вони не суперечать чинному законодавству України щодо виготовлення, транспортування і зберігання на території України. За тих самих умов, як у ТУ, дозволено застосовувати нормативні документи (НД) міжнародних чи регіональних організацій зі стандартизації, членом яких с Україна, а також інших міжнародних орган­ізацій, документи яких визнано Генеральною Угодою з тарифів та торгівлі Світової організації торгівлі.

Суб'єкти господарювання можуть використовувати чинні ТУ іноземних фірм (зокрема підприємств держав Союзу Незалежних держав (СНД) на договірних (контрактних) засадах згідно з ГОСТ 15.311. У договорах (контрактах) має бути

передбачено зобов'язання власника ТУ про за­безпечення користувача всіма змінами до них, а також, у разі потреби, власник може дати дозвіл користувачеві скопіювати ТУ.

ТУ розробляють за рішенням виробника (постачальника ) або на вимогу споживача (за­мовника); на виконання державної програми або директивного документа.

ТУ можуть бути розроблені ініціативно суб'єктами господарювання. Поря­док розроблення, погодження та затвердження — згідно з вимогами ДСТУ-1.3.

Зміни до чинних ТУ розробляють суб'єкти господарювання — власники ТУ або за їх замовленням інші суб'єкти господарювання»;

Внесення зміни не повинно порушувати взаємозамінність продукції, виготовленої за ТУ до внесення зміни, та продукції, виготовленої за ТУ після внесення зміни.

«Кількість змін до ТУ не повинна ускладнювати роботу з ТУ. У разі ускладнення роботи з ТУ або внесення змін у вимоги, за якими ідентифікують продукцію, ТУ підлягають перегляду з розробленням нових ТУ на заміну чинних»

Державну реєстрацію технічних умов на продукцію, погоджених та прийнятих відповідно до вимог цього стандарту, здійснюють згідно з ДСТУ 1.6.

Державну реєстрацію змін до ТУ виконують порядком, установленим для ТУ.

Право власності на ТУ належить тим суб'єктам господарювання, на кошти яких їх ство­рене або яким це право передано порядком, установленим законодавством.

За згодою власника ТУ дозволено використовувати іншим суб'єктам господарювання.

ТУ та змінами до них забезпечують на договірних засадах власники ТУ

«Технічні умови треба перевіряти регулярно, але не рідше одного разу на п'ять років після надання і чинності чи останнього перевіряння, якщо не виникає потреби перевірити його раніше у разі прийняття нормативно-правових актів, відповідних національних (міждержавних) стандартів та інших нор­мативних документів, якими регламентовано інші вимоги, ніж ті, що встановлені у ТУ.

Облік, зберігання, внесення змін у ТУ та обіг облікованих копій ТУ на вироби, матеріали, послуги, процеси тощо здійснюють за порядком, встановленим власником ТУ.

Облік, зберігання, внесення змін у ТУ, які є частиною конструкторської документації, здійснюють згідно з вимогами ГОСТ 2.501 та ГОСТ 2.503.