Перелік питань до іспиту

"Цивільне процесуальне право України"

1. Поняття цивільного процесуального права, його система і предмет.

 

Цивільне процесуальне право – це сукупність і система правових норм які регулюють суспільні відносини що виникають між учасниками цивільного процесу та судом при здійсненні правосуддя в цивільних справах. Цивільно процесуальне право є галуззю права і кожна галузь права має свій предмет і метод правового регулювання.

Предмет ЦПП (визначає) – це суспільні відносини які виникають при здійсненні правосуддя у цивільних справах.

Метод ЦПП – це сукупність правових прийомів регулювання суспільних відносин у процесі здійснення правосуддя у цивільних справах.

Метод ЦПП характеризується:

1) системою процесуальних дій які виконуються судом та учасниками процесу.

2) змістом формою та умовами здійснення процесуальних дій.

3) системою цивільних - процесуальних прав та обов’язків суб’єктів правовідносини які визначають зміст цивільних процесуальних дій.

4) Гарантіями реалізації ЦПП і обов’язків.

За змістом метод правового регулювання ЦПП є імперативно – диспозитивним.

Імперативність – визначає необхідність учасників цивільної справи підкорятися судовій владі, сумлінно виконувати покладені на них обов’язки так як до них можуть бути застосовані заходи процесуального примусу.

Диспозитивність - це навпаки дозволяє суб’єктам вільно використовувати надані їм права у межах встановлених законом.

Система ЦПП – це сукупність обумовлених предметом правового регулювання норм та інститутів розташованих у певній послідовності.

В основу побудови системи ЦПП покладено структуру ЦПКУ. Система ЦПП складається з двох частин:

загальної частини

особливої частини.

Загальна частина – містить норми та інститути які мають значення для всієї галузі ЦПП всіх видів проваджень та стадій ЦПП. Сюди входять норми які встановлюють компетенцію суді, судового розгляду справ, склад суду, підстави і порядок відводу суду або судді та інших спеціалістів, присвячені доказом і доказуванні.

Особлива частина – включає норми та інститути які врегульовують порядок розгляду і вирішення цивільних справ за видами провадження та стадіями цивільного права наказне провадження, окреме провадження, а також питання по перегляду судових рішень та здійснення судового контролю за виконанням судового рішення.

 

2. Правила доказування в цивільному судочинстві.

 

Доказування –д-сть, яка врегул. цип-проц. зак-вом і спрямована на зясуван дійсних обставин справи, пр. і обов. сторін, шляхом зазначення про докази, їх збирання, подання, дослідження і оцінки.

Перше правило — про належність доказів до справи. Відповідно до ст.58 ЦПК суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Критерієм для правильного застосування правила про належність доказів є предмет доказування. Друге правило — про допустимість засобів доказування. Відповідно до ст.59 ЦПК обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись ніякими іншими засобами доказування.Це правило передбачає перевірку процесуальної форми доказу вимогам закону, дотримання встановленого законом процесу формування доказового матеріалу, дотримання вимог щодо носіїв фактичних даних.

- доказування не може грунтуватися на припущеннях

- доказуванню підлягають обставини: 1) на які посилається сторонаяк на підставу своїх вимог і заперечень; 2) обставини, які мають значення для ухвалення рішення і щодо яких виник спір.

 

3. Строки та процесуальний порядок внесення апеляційної скарги.

 

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днівз дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суд першої інстанції на наступний день після закінчення строку для подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до апеляційного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня після їхнього надходження направляються до апеляційного суду.

 

 

4. Поняття цивільного судочинства, його завдання. Види судочинства та його характеристика.

 

Цивільне судочинство – це врегульований нормами ЦП права, порядок розгляду і вирішення цивільних справ, який визначається системою взаємопов‘язаних цивільно-процесуальних прав і обов‘язків і цивільно-процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб‘єктами – органами судового виконання і учасниками процесу.

Завданнями цивільного судочинства:1. Справедливий 2. Неупереджений 3. Своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних прав і свобод, чи інтересів фізичних осіб, юридичних осіб та інтересів держави.

ЦПК передбачає три види цивільного судочинства: 1. Позовне 2. Наказне 3. Окреме провадження Вони відрізняються між собою: 1. За категоріями справ 2. Підставами порушення 3. Суб’єктами

Позовне провадження, правила такого провадження найширше визначені в цивільно – процесуальному законодавстві є найбільш розповсюдженим видом судочинства, воно є загальним, так як його правила застосовуються для розгляду і вирішення всіх цивільних справ по відношенню яких виник спір. Основна ознака цього провадження наявність матеріального спору між двома сторонами з протилежними інтересами сторонами такого судочинства є позивач і відповідач при здійсненні цього виду судочинства використовується принцип загальності тобто кожна сторона має право подавати свої докази чи заперечення по справі . При розгляді такого виду провадження можуть брати участь співучасники перші особи або їх представники може відбутися заміна неналежного відповідача підставою для порушення такого провадження є позовна заява ,яка подається позивачам особисто або може подавати його представником державними органами, правоохоронними органами в інтересах особи.

Окреме провадження –це вид непозовного цивільного судочинства в порядку якого розглядається цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів , що мають значення охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав ,а також підтвердити наявність або відсутність неоспорюваних прав . Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи ,усиновленню визнання особи безвісно відсутнього чи оголошення її померлою встановлення фактів які мають юридичне значення .Цей вид провадження не пов'язаний із вирішеними спору у ньому немає сторін та третіх осіб такі справи сторін суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб . Не допускається передача справ окремого провадження на розгляд третейського суду і закриття провадження такого у зв’язку з укладеними мирової угоди .

У ЦПК України 2004 року було запроваджено новий вид провадження, яке отримало назву “Наказне провадження”. ЦПК визначає судовий наказ як особливу форму судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право вимоги. Як мы бачимо, наказне провадження на відміну від позовного не розв’язує спір і його сторонами є заявник і боржник. Завдання наказного провадження – прискорення вирішення ряду вимог, пов'язаних зі 1) стягненням з боржника грошових коштів або 2) витребуванням майна. Судовий наказ виноситься в спрощеному порядку без будь-якого судового розгляду. Отже, судовий наказ – це невмотивоване судове рішення, яке видається від імені держави у передбачених законом випадках, яке визначає певну поведінку зобов’язаній особі з метою поновлення або захисту порушених цивільних прав та інтересів, що ґрунтується на документах, наданих заявником, та факті відсутності заперечень з боку боржника.

 

5. Поняття елементів позову. Визначення тотожності позову.

Кожний позов складається з трьох елементів: предмета, підстави, змісту.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Ця вимога повинна носити правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також бути в юрисдикції суду.

В процесі розгляду та вирішення цивільної справи по суті позивач має право змінити предмет позову (ст. 31 ЦПК), лише протягом розгляду справи по суті і в межах спірних правовідносин інакше необхідно пред'явити новий позов.

Предмет позову це саме та вимога, на яку суд повинен дати відповідь у рішенні. За предметом позову визначається юрисдикція даної справи, проводиться класифікація на окремі категорії справ.

Підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п5 ст. 119 ЦПК). Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, які підтверджують наявність чи відсутність спірних правовідносин, а також факти, які підтверджують порушення прав позивача (привід до пред'явлення позову).. Тому в підставу позову не можуть входити обставини, що виступають доказами по справі. З ними закон не пов'язує виникнення, зміни або припинення прав чи обов'язків. Вони лише підтверджують наявність чи відсутність юридичних фактів, які входять у підставу позову.

Для обгрунтування вимоги позивач повинен наводити завжди повний комплекс фактів. Відсутність одного з них може зробити вимогу необгрунтованою. Так, наприклад, підставою позову про стягнення коштів на утримання дітей (аліменти) є: а) факт перебування позивача і відповідача в зареєстрованому шлюбі; б) факт народження дитини в цьому шлюбі; в) факт перебування дитини на утриманні позивача. Тільки при наявності цього комплексу (складу) фактів позовна вимога може вважатися обґрунтованою.

Протягом всього часу розгляду справи по суті позивач має право змінити підставу позову (ст. 31 ЦПК), міняючи її, позивач не може вийти за межі спірних правовідносин.

Під змістом позову необхідно розуміти вид судового захисту, за яким позивач звертається до суду. Тому вимога позивача про присудження, визнання чи перетворення певних правовідносин і є змістом кожного позову.

Всі елементи позову тісно пов'язані між собою. Юридичні факти, які підтверджують суб'єктивне матеріальне право і є підставою позову, визначають юридичну природу матеріально-правових вимог, що складають предмет позову. В той же час матеріально-правова вимога визначає процесуальну форму захисту, тобто зміст позову.

Позови вважаються тотожними тоді коли у них збігаються: сторони, предмет і підстави позову. Якщо, хоча б один елемент з перелічених вище так званих елементів не збігається, то позови в такому випадку рахуються не тотожними, а отже і є різними.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору(ст 206).

 

6. Строки та процесуальний порядок подання касаційної скарги.

 

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду. У разі пропущення строку, встановленого частиною першою цієї статті, з причин, визнаних поважними, суддя касаційної інстанції за заявою особи, яка подала скаргу, може поновити цей строк.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції, де вона реєструється в порядку, встановленому частинами другою і третьою статті 11-1 цього Кодексу, та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу.

 

7. Поняття і види судової підвідомчості. Визначення підвідомчості суду справ позовного і окремого провадження.

 

 

Для того, щоб відмежувати компетенцію суду по розгляду і вирішенню цивільних справ від компетенції інших органів, законом і вводиться категорія цивільної юрисдикції, що визначає коло цивільних справ, які підлягають розгляду і вирішенню в суді. ЦПК встановлює три загальні критерії цивільної юрисдикції. Першим критерієм цивільної юрисдикції є наявність спору про право цивільне. Другим критерієм є суб'єктна ознака цивільної юрисдикції: судам підвідомчі справи, в яких хоча б однією стороною у спорі є фізична особа. Третім критерієм цивільної юрисдикції є зміст спору. Відповідно до ЦПК Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо:1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відноси; 2) справи про оскарження рішень третейських судів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів, про оспорювання рішень міжнародного комерційного арбітражу, а також про визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу.

Види підвідомчості:

Альтернативна підвідомчість має місце тоді, коли справа за вибором особи, яка шукає захисту своїх прав, може розглядатися або судом, або іншим юрисдикційним органом.

Імперативна підвідомчість — це така підвідомчість, при якій справа розглядається декількома юрисдикційними органами в установленій законом послідовності.

Договірна підвідомчість визначається взаємною угодою сторін. В основі договірної підвідомчості лежить угода сторін, тобто сторони з кількох юрисдикційних органів вибирають один.

Умовна — це така підвідомчість, коли прийняття справи до розгляду тим чи іншим органом цивільної юрисдикції зумовлено встановленою законом умовою.

Виключна підвідомчість — це така підвідомчість, коли закон відносить вирішення певної категорії справ до ведення виключно будь-якого юрисдикційного органу.

Цивільні справи суди розглядають в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

Позовне провадження має певні специфічні ознаки. Для нього характерно:

1) наявність матеріально-правової вимоги, що випливає з порушеного чи оспорюваного права;

2) розгляд чи вирішення даної вимоги у встановленому законом процесуальному порядку;

3) наявності спору про право;

4) наявність двох наділених законом рівними процесуальними правами сторін з протилежними матеріально-правовими інтересами.

Наказне провадження, як і позовне, має на меті вирішення правового спору, що виник між сторонами матеріальних правовідносин. Проте, на відміну від позовного провадження, наказне провадження вирішує такий конфлікт у спрощеній формі – з метою процесуальної економії та пришвидшення здійснення реального судового захисту суб’єктивних прав учасників матеріальних правовідносин. Ознаками спрощеності правової процедури наказного провадження є:

– одноособовий розгляд заяви суддею;

– розгляд справи на підставі письмових документів;

– видача судового наказу без судового засідання і виклику стягувача та

боржника для заслуховування їхніх пояснень;

– відсутність позовної форми захисту права (неможливим є пред’явлення

зустрічної вимоги боржником);

– відсутність судового доказування у повному обсязі;

– скорочені строки розгляду і вирішення справи

– спрощений зміст судового наказу;

– скасування судового наказу судом тієї ж інстанції.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. ст 234 містить перелік справ, які віднесені до розгляду судом в окремому провадженні.

 

8. Поняття загальновідомих фактів та їх процесуальне оформлення.

Загальновідомі факти – це факти, які відомі широкому колу осіб, у тому числі і суду. Загальнавідомість фактів залежить від часу виникнення і поширеності інформації про них на певній території. Сторона, яка використовує загальновідомий факт, повинна про це зазначити. Загальновідомість того чи іншого факту можу мати різні межі. Він може бути відомий у межах країни, окремої області, населеного пункту (обєктивні межі відомості певного юридичного факту). Окрім обєктивних меж загальновідомість факту має і субєктивні межі: він повинен бути відомий не тільки певним особам, а й усьому складові суду, який розглядає справу. Саме суд вирішує чи є факт загальновідомим і таким що не підлягає доказуванню, про що суд постановляє ухвалу, що не підлягає оскарженню (ст61)

 

9. Суб’єкти та об’єкти касаційного оскарження.

 

Субєкти: Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку:

Обєкти: 1) рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду;

2) ухвали суду першої інстанції, вказані у ЦПК у статті 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

 

 

10. Поняття принципу змагальності та особливості його реалізації в цивільному судочинстві України.

ст10 ЦПК Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Проте мова йде скоріше про формальну істину(судову), адже суд встановлює те, що сталось на основі наданих доказів.

Принцип змагальності – це доведення дійсних обставин справи.

 

11. Поняття та підстави залишення заяви без розгляду.

Залишення позовної заяви без розгляду - спосіб закінчення цивільної справи без постановлення рішення. Однак перешкоди, які є підставами залишення заяви без розгляду, є подоланими, а тому після їх усунення можна звертатися до суду з такою ж вимогою.

Підстави залишення заяви без розгляду можна розподілити на дві групи: 1) Перша група підстав свідчить про те, що процес виник непра­вомірно, і тому заява має бути залишена без розгляду; 2) Друга група підстав свідчить про неможливість подальшого її розгляду.

ст 207 ЦПК Суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо:

1) заяву подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності;

2) заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;

3) належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності;

4) спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав розглядається в іншому суді;

5) позивач подав заяву про залишення позову без розгляду;

6) між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до третейського суду і від відповідача надійшло до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами заперечення проти вирішення спору в суді;

7) особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява;

8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк;

9) позивач до закінчення розгляду справи покинув судове засідання і не подав до суду заяви про розгляд справи за його відсутності.

2. Особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

 

12. Процесуальний порядок порушення провадження за нововиявленими та винятковими обставинами.

 

ст 362 ЦПК Заяви про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами можуть бути подані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, протягом одного місяця з дня встановлення обставини, що є підставою для перегляду та не пізніше трьох років з дня набрання судовим рішенням законної сили. У разі якщо така заява подана до суду після закінчення цього строку, суд відмовляє у відкритті провадження за нововиявленими обставинами, незалежно від поважності причини пропуску цього строку.

ст364-1 ЦПК Заява про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, що надійшла до суду, передається судді, який визначається у порядку, встановленому частиною третьою статті 11-1 цього Кодексу.

Протягом трьох днів після надходження заяви до суду суддя перевіряє її відповідність вимогам статті 364 цього Кодексу і вирішує питання про відкриття провадження за нововиявленими обставинами.

До заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 364 цього Кодексу, застосовуються правила статті 121 цього Кодексу.

Відкривши провадження за нововиявленими обставинами, суддя надсилає особам, які беруть участь у справі, копії заяви про перегляд і призначає дату, час та місце судового засідання, про що повідомляє осіб, які беруть участь у справі.

 

 

13. Поняття та підстави залишення заяви без руху. Чи може суддя залишити заяву без руху, якщо не подані всі необхідні докази по справі?

 

Залишення позову без руху - вид повернення заяви позивачу. Він є можливим у тому випадку, якщо позивач порушив певні умови, що визначають порядок здійснення права на подання позовної заяви, і не виправляє цього порушення.

ст121 ЦПКСуддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу(не дотримані реквізити заяви та додатки до неї), або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 119 і 120 цього Кодексу, сплатить суму судового збору позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

 

14. Попереднє судове засідання та його характеристика.

 

ст130 ЦПК Попереднє судове засідання(ПСЗ) проводиться з метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи. ПСЗ не є обов'язковим. Питання про необхідність його проведення вирішується суддею під час відкриття провадження у справі. Відкладання попереднього засідання допускається один раз. У разі неявки у попереднє судове засідання сторони без поважних причин або неповідомлення нею причин неявки з'ясування обставин у справі проводиться на підставі доказів, які було подано до або під час попереднього судового засідання. У подальшому прийняття інших доказів залежить від поважності причин, через які вони були подані несвоєчасно.

ПСЗ проводиться суддею за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Для врегулювання спору до судового розгляду суд з'ясовує: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду.

Якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення третейського суду, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду.

Якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд здійснює такі процесуальні дії:

1) уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову;

2) вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі;

3) визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню;

4) з'ясовує, які докази подані чи подаються на попередньому судовому засіданні кожною стороною для обґрунтування своїх доводів чи заперечень щодо невизнаних обставин;

5) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про витребування доказів та виклик свідків, про проведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу, або про судові доручення щодо збирання доказів;

6) у невідкладних випадках проводить огляд на місці, огляд письмових і речових доказів;

7) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про вжиття заходів забезпечення позову;

9) визначає час і місце судового розгляду.

10. Про процесуальні дії, які необхідно вчинити до судового розгляду, суд постановляє ухвалу.

 

15. Суб’єкти та об’єкти апеляційного оскарження.

При апеляційному оскарженні сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі,якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки,мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково івважають винесене судом першої інстанції рішення, ухвалу незаконними і необґрунтованими, переносить до апеляційної інстанції справу на новий (повторний) розгляд та перевірку такого рішення.