Діяльність та розповсюдження НРР в сучасній Україні. 7 страница

 

4. Неорелігії в Україні

Палітра нетрадиційної релігійності у сучасній Україні дуже розмаїта. Нетрадиційні вірування особливо активно поширювались на теренах України в роки «горбачовської перебудови» і в перші роки незалежності, тобто з відродженням ролі релігії та церкви в суспільному і громадському житті нації. При цьому православна церква, а також інші традиційні церкви сприймалися певною частиною людності, зокрема молоддю, як носії офіціозу і завуальоване представництво державної влади. Певному успіху нетрадиційних релігій в Україні сприяли також їхні новизна, оригінальність вірувань, екзотичність обрядів і молитовних відправ.
I. Неохристиянські рухи на загальнохристиянській основі.До них належать запозичені з-за кордону різноманітні міжнародні християнські місії, секти, новітні церкви (Міжнародна християнська місія, Християнська місія «Еммануїл», Армія спасіння, Лівобережна церква Христа, Церква Христа святих останніх днів (мормони), Християнська церква «Калварі Чапел», Євангельська церква США, Біблійна баптистська церква, Церква скелі, Церква «Філадельфія», Вогняний кущ, Месіанська релігійна община «Дім Бога Всемогутнього», Київський християнський центр «Нове життя», Християнська церква «Хвала і поклоніння» тощо). Цей напрям репрезентують відроджені християнські об'єднання українського походження, зокрема Спілка християнської міжконфесійноїзгоди «Логос» і Собор євангельських церков. До цієї групи так само можна приєднати таке проросійське неохристиянське утворення, як Церква Воскресаючої Богородиці (Богородична церква) або Церква Матері Божої Перетворюваної.
II. Релігії орієнталістського напряму. Вони переважно репрезентовані неоіндуїзмом («Товариство Свідомості Кришни», Місія«Світло душі», Товариство Шрі Ауробіндо, Товариство ведичної культури, Міжнародне товариство «Всесвітня чиста релігія»(Сахаджа-йога), Київський центр Шрі Чін-Моя, прихильники Саї Баби тощо) і течіями буддистського толку (дзен-буддизм,тибетський буддизм, власне буддизм, ламаїзм).III. Езотеричні об'єднання (Реріхівське товариство, Асоціація «Живої етики», послідовники Олени Блаватської, Данила Андреева, Олеся Бердника).IV. Неоязичництво (РУНвіра, рідновіра, Великий вогонь).V. Синтетичні неорелігії (Віра бахаї, Велике Біле братство, Церква об'єднання Муна).
VI. Сайєнтологічні рухи (Діанетика-фонд Хаббарда, АСТІКА, «Вогнена квітка» В. Калінаускаса, система Порфирія Іванова, різніпсихотехніки), які умовно можна віднести до релігійних течій.
Зазначена класифікація неорелігій в Україні умовна. Проте вона покликана полегшити орієнтацію в океані нетрадиційних рухів і сект. Більшість з них перебувають лише в зародку (група неорухів китайського й японського походження), однак більшість уже відома в Україні своєю "діяльністю.З'явившись в Україні як частина світового релігійного процесу, нетрадиційні вірування успадкували ті риси, які характеризують неорухи взагалі і в будь-якій країні.Найсуттєвішим для неорелігій є те, що вони не обмежені рамками однієї релігії і певною мірою спрямовані на міжрелігійний синтез. Підвищена здатність до універсалізму і синкретизму — головна особливість більшості сучасних релігійних рухів. Ці релігії в головній тенденції нагадують двохтисячолітньої давності християнство, яке ввібрало в себе здобутки сучасної йому епохи, акумулювавши їх і витворивши універсальну систему ідей, цінностей, принципів світорозуміння та світоставлення.
За своїми організаційними принципами неорелігії є дуже відкритими, оскільки об'єднують людей на основі добровільності, незалежно від їхніх віку, раси, національності, статі, віросповідання, соціального стану, професії чи роду занять, політичних переконань, освіти тощо.Крім загальних характеристик, наявним в Україні релігійним неорухам притаманні й певні специфічні ознаки. Останнє визначається передусім умовами, в яких функціонує неомістицизм, і водночас особливостями суб'єкта, що сприймає віровчення будь-якого напряму. Якщо в Європі та Америці неорелігії з'явилися за умов послаблення традиційної релігійності і тому стали наслідком занепаду авторитету традиційних церков і сект, то у нас поява неомістицизму збіглася з періодом релігійного відродження, а тому може розглядатися і як наслідок кризи традиційних релігій, водночас як прояв піднесення та плюралізації релігійного життя.
Порівнюючи темпи поширення неорелігій в Україні та інших країнах, слід зазначити відносну стриманість цього процесу. Це пояснюється тим, що після періоду тривалої так званої безрелігійності з «дозволом» відкрито вірити в Бога більшість людей звернулася до звичних релігій — християнства, іудаїзму, ісламу. Крім того, для країн Заходу неокульти були мовно адаптовані, що певною мірою визначило вибуховість їх для релігійного життя.В Україні ж, навпаки, мовний чинник відіграв гальмівну роль. Оскільки неомістична література тривалий час існувала лише в англійському варіанті, то це не сприяло її поширенню, а відтак і обмежувало чисельність прихильників різних неорелігійних течій. Проте сьогодні ситуація істотно змінюється. Виникли численні переклади неомістичних видань не лише російською, а й українською мовою, їхня кількість з часом зростає. Це, безумовно, сприятиме поширенню неорелігійних публікацій.
Якщо на Заході неокульти виступили певною релігійною альтернативою існуючим традиційним релігіям, тоді на наших теренах вони з 'являлися як протест проти комуністичної ідеології, як форма дисидентства. Ще й нині деякі з них перебувають у внутрішній еміграції щодо України. Над ними тяжіє традиція попередніх років. У перехідний період неомістицизм має компенсаційний характер, оскільки він своїми віроповчальними та моральними принципами прагне заповнити той духовний вакуум, що утворився після панування комуністичної ідеології, тобто компенсує альтернативу комуністичній вірі. Все це є привабливим як для послідовників того чи іншого віровчення, так і для розчарованих у політичній ідеології.
Неорелігії в Україні мають не лише дисидентську, а й суто прикладну спрямованість. На відміну від Заходу, де вони поширювались в умовах вільного й тривалого розвитку неомістицизму, внаслідок чого відбулася навіть певна його секуляризація, в Україні знання про оздоровчу техніку йоги, медитації прийшло в неорелігійній формі. Невігластво у сфері нетрадиційних методів оздоровлення, ірраціональних форм пізнання світу абсолютизувало неомістицизм, оголосивши його єдино правильним рецептом щастя. Засіб був сприйнятий як мета. Для численних послідовників неорелігій останні виступають не як форма пошуку Бога, Абсолюту, Світового Розуму, а як спосіб вирішення особистих проблем за рахунок використання різноманітних оздоровчих методик і медитацій. Останні тією чи іншою мірою наявні в культі всіх нетрадиційних вірувань. Тому такі неокульти, як інакодумання, іна-коставлення, можуть перетворитись на своєрідну релігійність.Особливістю впровадження нетрадиційних релігій в Україні можна вважати й те, що майже всі неорухи прийшли сюди через посередників: не з батьківщини релігійного руху, а з інших країн, не від гуру (вчителя), а від його західних учнів. Поки що поява майже всіх неорелігій в Україні є вторинною, не «апостольською». Однак тенденція може змінитися, якщо поодинокі відвідини індійських, корейських, китайських та інших учителів з часом набудуть певної системи. Тоді потреба в посередництві відпаде.
Відносна легкість проникнення в Україну і сприйняття неорелігій пояснюються, зокрема, специфікою вітчизняного менталітету, який через географічне розташування України — її граничний стан між сходом і заходом, півднем і північчю — був відкритий різноманітним впливам. Це сформувало у нашого народу особливий плюралізм світогляду, терпиме ставлення до інакомислення.Загальна ідея нетрадиційних рухів — поєднання сходу та заходу через об'єднання всіх релігій — отримала в Україні підтримку в настроях і бажаннях здолати розмежованість християнства на три православні церкви, греко-католиків, католиків, множину напрямів протестантського руху. За умов міжконфесійних конфліктів синкретизм та універсальність неорелігій стають певною мірою привабливим чинником для віруючих інших конфесій.
Як цілком позанаціональні релігійні неорухи, крім неоязич-ництва, значного поширення набули поміж українців, росіян та інших національностей у східних і південних районах України, де міститься найбільша кількість громад та їхніх членів, серед яких відсутні чи значно послаблені християнські та національні традиції.
Крім етнічної специфіки, склад неосект в Україні має деякі інші особливості. Якщо в інших країнах приплив до неорелігій відбувався за рахунок віруючих, які йшли по шляху переосмислення офіційних церковних доктрин і релігійного культу, їх раціоналізації чи розмивання системи догматичних релігійних норм, то в нашій країні в неорелі-гійні рухи об єднувалися переважно невіруючі, тобто ті, хто не був обтяжений релігійною традицією, не мав до цього попереднього містичного досвіду. Тому послідовники неорелігій в Україні у своїй вірі не так глибоко переконані, як, скажімо, їхні західні одновірці.
До цього можна додати, що коли на Заході неомістицизм мав вплив на широкі верстви населення, внаслідок чого соціальний склад неосект був неоднорідний, то в Україні коло посвячених виявляється вкрай обмеженим. Це передусім художня і технічна інтелігенція, в тому числі вчителі, науковці природничих галузей, спортсмени тощо. У них, як правило, низький рівень гуманітарної освіти і багато амбіцій. Оскільки духовний голод не задовольнявся здобутими офіційно знаннями, вони орієнтувалися на езотерику (таємне вчення), яка без високого загальнокультурного рівня сама собою мовчазна. Завдяки духовним потребам цих людей, які постійно ставили перед собою питання про сутність буття (особистого, етнічного, вселюдського), про життя і смерть, про добро і зло, прагнули до самовизначення та самовдосконалення, вони приходять до такого досвіду трансформації, який практикують філософія чи релігія.Основною формою організації неомістицизму в Україні залишається громада, гурток. Українські організації ще віддалені від створення одновірцями виробничих одиниць у галузі промисловості, торгівлі чи сільського господарства, хоча такі корпоративні (вузькогрупові, відокремлені) об'єднання дуже привабливі. Поки що вони є формою духовного спілкування.
Нетрадиційні рухи в Україні мають також свої особливості в культурі, в організації, у відносинах з державою та громадськістю. Багато з них перебувають у стані формування. Тому незавершеність процесу передбачає його постійне вивчення.Аналіз причин появи неорелігій в Україні, особливостей їх поширення, характеристика сучасного стану нетрадиційної релігійності дає змогу визначити перспективи розвитку різних течій, врахувавши як їх позитивні,'так і негативні моменти.

 

5. Сучасний стан релігійності і не релігійності в Україні

Неупереджений аналіз нинішнього стану релігійності і нерелігійності в Україні вимагає подолання принаймні двох найпоширеніших ідеологічних ілюзій.Перила з них стосується недалекого минулого. її сутність полягає у переконанні, що за часів радянської влади в країні склалося перше в історії людства суспільство масового атеїзму. Більшість його громадян, за соціологічним опитуванням близько 80 %, становили невіруючі. Хоча й неоднорідним видавався їх склад, однак спільним визнавалося теоретичне та практичне неприйняття релігії, відсутність віри в надприродне, неналежність до жодної з церковних структур.
Друга з названих ілюзій породжена сучасністю. Вона зводиться до думки про глибоку, навіть генетичну релігійність українського народу, що розглядається як істотна риса його ментальності. Прихильники цього погляду твердять, що ця ознака, властива для українця за його сутністю, була пригноблена тоталітарною системою і у повну силу заявила про себе в умовах незалежної держави загальним інтересом до релігії і церкви, їх історії, суспільної ролі, моральних учень, масовістю церковних служб і обрядів, відродженням храмів тощо.Обидві з наведених концепцій тяжіють до крайнощів. Уявлення про надмірну поширеність релігії чи атеїзму неадекватно відбивають дійсність, схильні видавати бажане за здійсненне.
У категоричності суджень виявляється спрощене розуміння складних феноменів суспільного життя — релігії і вільнодумства, їх справжнього змісту, впливу на життєві процеси, врешті-решт того, що і релігія, і вільнодумство — об'єктивні реальності, викликані цілим комплексом причин.
Поза увагою прихильників крайніх суджень залишається й те, що релігія і вільнодумство — це не лише протилежності, вони становлять і певну єдність: у священних книгах релігій, у релігійних ученнях є моменти, які сприймаються і витлумачуються вільнодумно і навіть атеїстично, а сам атеїзм за певних умов може набувати релігійної подоби. До того ж релігію і вільнодумство, релігію й атеїзм слід розглядати не лише під кутом зору вічного протистояння, гострої чи поміркованої конфронтації. Тут треба бачити і своєрідний чинник, який стимулює рух думки, пошук нових доказів, розгорнутої аргументації, змагання інтелектуальних засад, основоположних принципів, світоглядних орієнтацій, загалом як один із чинників суспільного процесу.Попри крайнощі, до яких вдаються обидві концепції, в них наявний момент істини. Справді, після 1917 р. церква втратила колишнє привілейоване становище в суспільстві, релігія позбулася статусу панівної ідеології та переважаючої форми духовного життя народу. Зменшилися матеріальні й духовні можливості її впливу на людей. Кілька поколінь формувалися поза духовним контактом з релігією і церквою. Цей процес відбувався не самопливом, а під цілеспрямованим тиском держави та ідеології правлячої партії, які сприймали релігію й церкву як суспільний атавізм, шкідливий пережиток минулих епох. Місце інтелектуальних змагань духовних потенціалів релігії і вільнодумства посів державний атеїзм; свобода дискусій поступово витіснялася державним примусом, обов'язковим світоглядом; мережа релігійних організацій і культових споруд насильницьки звужувалася неправомірними діями силових структур влади і прямими актами вандалізму.Справедливо й те, що за царату в різних верствах суспільства було чимало людей з критичним ставленням до релігії й церкви, свідомим неприйняттям їхньої системи цінностей. Твердження церкви про тотальну релігійність населення було таким самим ідеологічним міфом, ідеологічною неадекватністю, як пізніші твердження про масовість атеїзму. Реальністю було всевладдя державної церкви, освячене давністю православ'я і його фундаментальним значенням як однієї з підвалин державності — у свій час і засилля державного атеїзму — в інший час. Тут і там різко виражені ідеологічна нетолерантність, прагнення до монополізації істини, рішуче неприйняття світоглядного плюралізму.
Яким же є нинішній стан релігійності та нерелігійності в Україні? На це запитання намагалися відповісти статистичними даними, оскільки законодавство забороняло будь-які згадки в офіційних документах про ставлення до релігії, відомості про це збирали соціологи. їхні дані відбивали з певною вірогідністю рівень існуючої релігійності, хоча статистика соціологів також зазнавала впливу пануючих ідеологічних установок.
Однак можна зазначити, що релігійність в Україні досить різноманітна. Діють понад 70 різних конфесій, кожна з них спирається на певний контингент віруючих, тисячі православних храмів, сотні церков євангельських християн-баптистів і адвентистів сьомого дня, десятки костьолів, синагог, кірх, молитовних будинків: всі вони далеко не безлюдні. Розгорнута мережа монастирів, духовних навчальних закладів для кадрового забезпечення діяльності церкви, релігійної освіти віруючих. Набули поширення місіонерська та проповідницька діяльність духовенства, воно має вільний вихід на засоби масової інформації. В Україні проповідницьку діяльність ведуть різні зарубіжні релігійні місії.Пожвавлення діяльності церкви, насичення ринку релігійною літературою, масовість церковних свят і обрядів, звернення до релігії, її цінностей багатьох співвітчизників, відбудова храмів — це констатації, що притаманні сьогоднішньому релігійному життю. На тлі бурхливого перебігу релігійних процесів примовк голос атеїзму, дискредитований в очах громадськості своїм служінням тоталітарній державі й партійним структурам.Однак наявність різноманітних релігійних конфесій і активізація діяльності церкви ще не розкривають певною мірою рівня релігійності. Повнішу картину дають матеріали соціологічних досліджень, проведених останнім часом у різних областях України і в Києві. За даними Інституту філософії НАН України, рівень релігійності населення в Україні становить близько 44,6 %. За результатами, що отримала редакція «Голосу Америки», яка провела опитування серед населення Києва у віці до 50 років, рівень релігійності становить близько 43,1 %. Ці показники певною мірою правильно відображають частку релігійного населення у нашому суспільстві.
Релігійність — явище складне. Вимірюється воно не тільки кількісними, а й якісними показниками, що вказують на форми прояву релігійності, які у різних людей неоднакові. До форм релігійності належать дотримання догматичних принципів церкви, різні вірування, культові дії та обряди, релігійні свята тощо. Серед віруючих, як засвідчують матеріали соціологічних досліджень, найпоширеніші побутова релігійність, культова практика, показне обрядовірство. Слід погодитися з думкою професора А. М. Колодного, який дає характеристику релігійності українського етносу, наголошуючи на таких її рисах, як пантеїзм, натуралізм, двовір'я та обрядовірство. Яскравим підтвердженням цього є уявлення віруючих про Бога, оскільки це домінанта релігійності.За даними соціологічного опитування, уявлення віруючих про Бога таке:
— 12,0 /о уявляють Бога в образі Трійці;— 14,4 % уявляють Бога в образі людини;— 16,3 /о вважають, що Бог — це Святий Дух;-— 22,3 % вважають, що Бог — це надприродна сила;— 35,0 % не можуть уявити образ Бога.Наведені дані свідчать, що уявлення віруючих про Бога не збігається з ортодоксальним трактуванням, воно розмите. Досить багато серед опитуваних таких, що ототожнюють Бога з природою, надприродною силою, совістю, любов'ю тощо. Подібні зміни зумовлені об'єктивними і суб'єктивними чинниками, передусім впливом на свідомість людей науково-технічного прогресу, зростанням освітнього і• культурного рівня населення, зокрема віруючих.Нині релігійність, зокрема в Україні, проявляється не стільки на рівні світоглядному в поясненні картини світу, скільки на рівні задоволення духовних і моральних потреб людини, у дотриманні сімейно-побутових традицій, релігійному спілкуванні, відході від життєвих колізій і побутових потреб, поясненні сенсу та цінності життя. Релігія вказує віруючим шлях до спасіння, закликає до спокутування гріхів і терпіння, дає надію на райське блаженство після смерті. Крім того, вона пояснює явища суспільного життя. Нерелігійний чинник у релігії, як твердять деякі вчені, посідає 60 %.Пояснюючи зміщення, що відбуваються в релігійній свідомості, можна виділити основні закономірності еволюції релігії у сучасних умовах.По-перше, релігія вдало пристосовується до соціальних умов, які змінюються. Релігія є такою формою суспільної свідомості, що здатна наповнюватися конкретно-історичним змістом, а це дає їй можливість вжитися в нову ситуацію і вийти з кризи без великих втрат.
По-друге, релігія здатна асимілювати світські елементи культури, переосмислювати їх і підпорядковувати своїм потребам. Релігійний комплекс завжди містить і нерелігійні елементи — філософські, політичні, правові, моральні, естетичні тощо. Одними міфами й чудесами церква нині не може приваблювати людей. Елементи світської культури у цій справі вона використовує досить вдало.По-третє, для еволюції релігії основною тенденцією є синкретизм. Відбувається злиття різних ідей, накладання одна на одну й утворення на цій основі нових різновидів релігії. Наприклад, синкретизм візантійського християнства зі старослов'янськими родоплемінними культами привів до утворення «руського» православ'я, а злиття основних принципів християнства з містицизмом східних релігій — до появи сучасних неорелігій. Синкретизм обумовлює плюралізм релігійної свідомості сьогодення.Перехідний етап — це поступова структуризація суспільства, пошук кожним громадянином свого місця в економічній, соціальній, культурній, духовній сферах, це реалізація себе як індивіда. Це простування до таких суспільних порядків, за яких особистість має безперешкодне право і реальну можливість бути сама собою — віруючим, невіруючим чи атеїстом. Сама кристалізація світоглядних позицій має здійснитись як внутрішній вибір людини, її совісті.Цей вибір відбувається й нині, проте він значно деформований тяжкою кризою усіх суспільних сфер, ідеологій, соціальною невпевненістю, гнітом елементарних життєвих потреб, потрясінням чорнобильської катастрофи, екологічними лихами і безліччю інших проблем. Чи треба дивуватися, що в часи грізних випробувань, які випали на долю нинішнього покоління, багато людей звернули свої погляди до релігії? В її вікових устоях вони прагнуть знайти опору теперішньому хиткому становищу.
Визрівання цивілізованого суспільства, подолання нинішніх суперечностей сприятиме й формуванню розмаїтих світоглядів, їх вільного становлення під впливом традицій, оточення, виховання, внутрішньої культури, прилучення до національних і світових культурних надбань.
Суспільство, яке формується, нестиме в собі досвід попередніх епох і поколінь. Демократична, правова, освічена спільнота не може допустити тоталітаризму в царині духу — чи це буде засилля релігії, чи засилля атеїзму під патронатом держави. Найвищою цінністю цього суспільства стане людська особистість з широким спектром прав та обов'язків, у тому числі з вільним і свідомим вибором свого ставлення до релігії та атеїзму.

 

 

[1] Віллем Жан Поль. Європа та релігії. Ставки ХХІ століття. [Текст] / Пер. з фр. – К.: Дух і Літера, 2006. – 331 с.

[2] Миронович Д.В. Релігійна конверсія та новітні релігійні організації в Україні: досвід біографічного аналізу. // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. – Випуск 16. – 2010. – с.542 - 547

[3] Андрій Васьків. Новітні релігійні течії та рухи як спроба сприйняття «іншого». [Електронний ресурс] Режим доступу http://risu.org.ua/ua/index/monitoring/religious_digest/38250/ станом на 03.10.2011

 

[4] Волинець О. Вплив сект та новітніх релігійних організацій на свідомість українського народу. // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. Випуск 21. – 2009. – с.62-65

[5] Андрій Васьків. Новітні релігійні течії та рухи як спроба сприйняття «іншого». [Електронний ресурс] Режим доступу http://risu.org.ua/ua/index/monitoring/religious_digest/38250/ станом на 03.10.2011

[6] Хассен С. Контроль сознания и феномен культа. Перевод и редакция к.ф.н. Волков Е.Н. - М, 2000. – С. 155.

[7] Дворкин А. Л. Сектоведение. Тоталитарные секты: опыт систематического исследования. Издание 3-е, переработанное и дополненное. - Нижний Новгород: Издательство братства во имя св. князя Александра Невского, 2002. – С. 39.

[8] Лещенко В.С. Сучасні деструктивні релігійні організації: історично-правовий екскурс. // Митна справа, №4 (76). – 2011. – с.19-24. [Електронний ресурс] Режим доступу http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/ms/2011_4_2/19.pdf

[9] Інформаційний звіт Державного комітету України у справах національностей та релігій «Про стан і тенденції розвитку релігійної ситуації та державно-конфесійних відносин в Україні» за 2008 рік. [Електронний ресурс] Режим доступу http://www.scnm.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=133485&cat_

id=47898 [30.01.10; 6:06]

[10] Колодний А.М. Релігійна мережа України в її проблемах і перспективах. [Електронний ресурс] Режим доступу http://ukreligieznavstvo.wordpress.com/2009/03/15/religijna_merezha_ukrajiny/ [02.02.10; 7:37]

[11] Інформаційний звіт Держкомнацрелігій «Про стан і тенденції розвитку релігійної ситуації та державно-церковних відноси в Україні» за 2007 рік. [Електронний ресурс] Режим доступу http://www.scnm.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=50254&cat_id=47898 [30.01.2010; 6:02]

[12] Колодний А.М. Релігійна мережа України в її проблемах і перспективах. [Електронний ресурс] Режим доступу http://ukreligieznavstvo.wordpress.com/2009/03/15/religijna_merezha_ukrajiny/ [02.02.10; 7:37]

[13] Секти в Україні. [Електронний ресурс] Режим доступу http://antenna.com.ua/news/9242.html [02.02.10; 7:20]