Теорія Фрейда

Основи психоаналітичної концепції були закладені 3. Фрейдом (1856-1939).

Погляди Фрейда можна розділити на три області – це метод лікування функціональних психічних захворювань, теорія особистості й теорія суспільства, при цьому стрижнем всієї системи є його погляди на розвиток і структуру особистості людини.

З його погляду, розвиток психіки є пристосування, адаптація до навколишньої, переважно ворожої, середовищу. Ця біологічна детермінація й направляє процес становлення психіки. Рушійними силами психічного розвитку служать уроджені й несвідомі потяги (або почуття, як у більше пізніх психоаналітиків). З погляду психоаналізу, основою психічного розвитку є не інтелектуальна сфера (як в інших школах), а емоції й мотиви людини; пізнавальний же розвиток є як би наслідок мотиваційного.

Фрейд уважав, що психіка складається із трьох шарів - свідомого, предсознательного й несвідомого, у яких й paсполагаются основні структури особистості. При цьому зміст несвідомого, на думку Фрейда, недоступно усвідомленню практично ні при яких умовах. Зміст предсознательного шаруючи може бути усвідомлено людиною, хоча це й жадає від його значних зусиль.

У несвідомому шарі розташовується одна зі структур особистості - Ид, що фактично є енергетичною основою психічного розвитку, тому що в ній розташовуються вроджені несвідомі потяги, що прагнуть до свого задоволення, до розрядки, і в такий спосіб детерминирующие діяльність суб'єкта. Фрейд уважав, що існує два основних уроджених несвідомих потяги - інстинкт життя й інстинкт смерті, які перебувають в антагоністичних відносинах між собою, створюючи основу для фундаментального, біологічного внутрішнього конфлікту. Неусвідомленість цього конфлікту зв'язана не тільки з тим, що боротьба між потягами, як правило, відбувається в несвідомому шарі, але й з тим, що поводження людини викликається найчастіше одночасною дією обох цих сил.

З погляду Фрейда, уроджені потяги являють собою каналы, по яких проходить енергія, що формує нашу діяльність. Тому й сам Фрейд, і його послідовники іноді називали його теорію динамічної (або навіть гідравлічної), маючи на увазі, що психічна енергія прагне до розрядки (тобто задоволенню потягів) і рівномірному розподілу по всьому континуумі. Саме тому фрустрація потяга приводить до неврозу, тому що при цьому неможлива розрядка. На підставі даних положень розроблялася ідея катарсического очищення (розрядки) у сеансі психоаналізу й ідея трансферу, тобто переносу, обміну енергією між пацієнтом і психоаналітиком.

Лібідо, про яке так багато писали сам Фрейд і його учні, і є тією специфічною енергією, що пов'язана з інстинктом життя. Енергії, пов'язаної з інстинктом смерті й агресії, Фрейд не дав власного імені, але постійно говорив про її існування. Він також уважав, що зміст несвідомого постійно розширюється, тому що ті прагнення й бажання, які людина не змогла по тимі або інших причинах реалізувати у своїй діяльності, витісняються їм у несвідоме, наповнюючи його зміст.

Друга структура особистості - Эго, на думку Фрейда, також є вродженою й розташовується як у свідомому шарі, так й у предсознании. Таким чином, ми завжди можемо усвідомити своє «Я», хоча це й нелегко. Якщо зміст Ид у процесі життя дитини розширюється, то зміст Эго, навпаки, звужується, тому що дитина народжується, по вираженню Фрейда, з «океанічним почуттям "Я"», містячи в собі увесь навколишній світ. Згодом він починає усвідомлювати границю між собою й навколишнім світом, локалізує своє «Я» до свого тіла, звужуючи в такий спосіб обсяг Эго.

Третя структура особистості - Супер-Эго - неприроджена, вона формується в процесі життя дитини. Механізмом її формування є ідентифікація із близьким дорослим своєї підлоги, риси і якості якого й стають змістом Супер-Эго. У процесі ідентифікації в дітей формується також эдипов комплекс ( у хлопчиків) або комплекс Электры (у дівчинок), тобто комплекс амбівалентних почуттів, які випробовує дитина до об'єкта ідентифікації.

Фрейд підкреслював, що між цими трьома структурами особистості існує хитка рівновага, тому що не тільки їхній зміст, але й напрямку їхнього розвитку протилежні один одному. Потяга, що втримуються в Ид, прагнуть до свого задоволення, диктуючи людині такі бажання, які практично не здійсненні в жоднім суспільстві. Супер-Эго, у зміст якого входять совість, самоспостереження й ідеали людини, попереджає людину про неможливість здійснення цих бажань і коштує на стражеві дотримання норм, прийнятих у даному суспільстві. Таким чином, Эго стає як би ареною боротьби, суперечливих тенденцій, які диктуються Ид і Супер-Эго. Такий стан внутрішнього конфлікту, у якому постійно перебуває людина, тримає його в постійному внутрішнім напруженні, знижуючи стійкість до неврозів. Тому Фрейд підкреслював, що не існує чіткої грані між нормою й патологією й випробовуване людьми постійна напруга робить їхніми потенційними невротиками.

Можливість підтримувати своє психічне здоров'я залежить від механізмів психологічного захисту, які допомагають людині якщо не запобігти (тому що це фактично неможливо), те хоча б зм'якшити конфлікт між Ид і Супер-Эго. Фрейд виділяв кілька захисних механізмів, головними з яких є витиснення, регресія, раціоналізація, проекція й сублімація.

Витиснення - самий неефективний механізм, тому що при цьому енергія витиснутого й нездійсненого мотиву (бажання) реалізується в діяльності, але залишається в людині, викликаючи ріст напруженості. Тому що бажання витісняється в несвідоме, людина про нього зовсім забуває, але напруга, що залишилася, проникаючи крізь несвідоме, дає про себе знати у вигляді символів, що наповнюють наші сновидіння, у вигляді помилок, описок, застережень. При цьому символ, на думку Фрейда, не є безпосереднє відбиття витиснутого бажання, а представляє co6oй його трансформацію. Тому він надавав таке значення психопатології повсякденного життя, тобто тлумаченню таких явищ, як помилки й сновидіння людини, його асоціації. Відношення Фрейда до символіки було однієї із причин його розбіжності з Юнгом, що вважав, що існує безпосередній і тісний зв'язок між символом і прагненням людини, і заперечував проти тлумачень, придуманих Фрейдом.

Регрессия й раціоналізація є більше успішними видасми захисту, тому що вони дозволяють хоча б часткову розрядку енергії, що втримується в бажаннях людини. При цьому регресія являє собою більше примітивний спосіб реалізації прагнень виходу з конфліктної ситуації. Людина може почати кусати нігті, псувати речі, жувати гумку або тютюн, вірити в злих або добрих парфумів, прагнути до ризикованих ситуацій і т.д., причому багато хто із цих регрессий настільки загальноприйняті, що навіть не сприймаються такими. Раціоналізація зв'язана із прагненням Супер-Эго хоч якось проконтролювати ситуацію, що створилася, додавши їй добропорядний вид. Тому людина, не усвідомлюючи реальних мотивів свого поводження, прикриває їх і пояснює придуманими, але морально прийнятними мотивами.

При проекції людин приписує іншим того бажання й чувствa, які він випробовує сам. У тому випадку, коли суб'єкт, якому було приписано яке-небудь почуття, своїм поводженням підтверджує зроблену проекцію, цей захисний механізм діє досить успішно, тому що людина може усвідомити ці почуття як реальні, дійсні, але зовнішні стосовно нього й не лякатися їх. Необхідно підкреслити, що введення цього захисного механізму дозволило надалі розробити так називані проективні методи дослідження особистості. Ці методи, що полягають у проханні закінчити незакінчені фрази або розповіді або скласти розповідь по невизначених сюжетних картинках, стали істотним внеском в експериментальне дослідження особистості.

Найбільш ефективним механізмом захисту є сублімація, тому що вона допомагає направити енергію, що пов'язана із сексуальними або агресивними прагненнями, в інше русло, реалізувати її, зокрема, у творчій діяльності. У принципі Фрейд уважав культуру продуктом сублімації й із цієї крапки ренію розглядав твори мистецтва, наукові відкриття. Успex творчої діяльності порозумівається тим, що в ній відбувається повна реалізація накопиченої енергії, катарсис, або очищення людини від її. На основі цього підходу до сублімації пізніше в психоаналізі були розроблені основи терапії мистецтвом - арт-терапии.

Либидозная енергія, що пов'язана з інстинктом життя, є також основою розвитку особистості, характеру людини, і, виходячи із закономірностей її розвитку, Фрейд створив свою періодизацію. Він уважав, що в процесі життя людина проходить кілька етапів, що відрізняються друг від друга способом фіксації лібідо, способом задоволення інстинкту життя. При цьому Фрейд приділяв велику увагу тому, яким саме способом відбувається фіксація й чи бідує людина при цьому в сторонніх об'єктах. На цих підставах він виділяв три більших етапи, що розділяються на кілька стадій.

Перший етап- лібідо^-об'єкт - характерний тим, що дитина має потребу в сторонньому об'єкті для реалізації лібідо. Цей етап триває до року й зветься оральной стадії, тому що задоволення відбувається при роздратуванні порожнини рота. Фіксація на цій стадії відбувається в тому випадку, якщо дитина в даний період не змогла реалізувати свої либидозные бажання (наприклад, йому не давали соски). Для цього типу особистості характерна, з погляду Фрейда, певна інфантильність, залежність від дорослих, батьків навіть у дозрілих літах. Причому така залежність може виражатися як у конформному, так й у негативному поводженні.

Другий етап, що триває до початку полового дозрівання, називається лібідо^-суб'єкт і характеризується тим, що для задоволення своїх інстинктів дитині не потрібно ніякий зовнішній об'єкт. Іноді Фрейд називав цей етап періодом нapциссизма, уважаючи, що для всіх людей, у яких відбулася фіксація на даному етапі, характерна орієнтація на себе, прагнення використати навколишніх для задоволення власних потреб і бажань, емоційна відгородженість від них. Етап нарциссизма складається з декількох стадій. Перша, котра триває приблизно до трьох років, - анальна, при якій дитина не тільки вчиться певним навичкам туалету, але в нього починає формуватися й почуття власності. Фіксація на цій стадії формує анальний характер, що характеризується впертістю, часто твердістю, акуратністю й ощадливістю.

Із трьох років дитина переходить на наступну, фаллическую стадію, на якій діти починають усвідомлювати свої сексуальні відмінності, цікавитися своїми гениталиями. Фаллическую стадію Фрейд називав критичною для дівчинок, які вперше починають усвідомлювати свою неповноцінність у зв'язку з відсутністю в них пениса. Це відкриття, уважав він, може привести до пізнішої невротизації або агресивності, що взагалі характерна для людей, фіксованих на цій стадії. У цей період росте напруженість у відносинах з родителями, насамперед з батьком своєї підлоги, якого дитина боїться й до якого ревнує батька протилежної підлоги. Напруженість слабшає до шести років, коли наступає латентна стадія в розвитку либидозного потяга. У цей період, що триває до початку полового дозрівання, діти звертають велику увагу на навчання, спорт, ігри.

Третій етап починається в підлітковому віці й називається, як і перший, об'єкт^-об'єкт-лібідо^-об'єкт, тому що для задоволення либидозного потяга людині знову необхідний партнер. Цю стадію також називають генитальной, тому що для розрядки либидозной енергії людин шукає способи полового життя, характерні для його підлоги й типу його особистості.

Підкреслюючи значення батьків у розвитку особистості дитини, Фрейд писав про те, що саме від них багато в чому залежить спосіб проходження цих періодів психічного розвитку, а травми, отримані при спілкуванні з дорослим у перші роки життя, є причиною психічних і соціальних відхилень у поводженні, які можуть виявитися значно пізніше.

Либидозную енергію Фрейд уважав основою розвитку не тільки індивідуальної людини, але й суспільства. Він писав про те, що вождь племені є свого роду його батьком, до якого чоловіка випробовують эдипов комплекс, прагнучи зайняти його місце. Однак з убивством вождя в плем'я приходять ворожнеча, кров і міжусобиця, воно слабшає, і такий негативний досвід приводить до створення перших законів, табу, які починають регулювати соціальне поводження людей. Пізніше послідовники Фрейда створили систему этнопсихологических концепцій, що пояснювала особливості психіки різних народів способами проходження основних етапів у розвитку лібідо. Він писав, зокрема, що способи догляду за дитиною, зафіксовані в культурі суспільства, є основою як індивідуальної психіки, так і ментальности даних націй. Однак подальші дослідження не підтвердили цю частину теорії Фрейда, виявивши більше складні й неоднозначні фактори формування особистості дитини й розвитку культури й суспільства цілому.

Якщо теорія культури не знайшла широкого поширення й підтвердження в науці, то метод, розроблений Фрейдом, згодом став дуже популярним.

Психоаналіз займав найважливіше місце в теорії Фрейда. Саме для пояснення дії цього методу й були створені інші частини його теорії. У своїй психотерапії Фрейд виходив з того, що лікар займає для пацієнта місце батька, що домінує положення якого він визнає безумовно. При цьому між ними встановлюється канал, по якому відбувається безперешкодний обмін енергією між терапевтом і пацієнтом, тобто з'являється трансфер. Завдяки цьому терапевт не тільки проникає в несвідоме свого пацієнта, але й вселяє йому певні положення, насамперед своє розуміння, свій аналіз причин його невротичного стану. Цей аналіз відбувається на основі символічної інтерпретації асоціацій, снів або помилок пацієнта, тобто слідів його витиснутого потяга, про яке говорили вище. При цьому лікар не просто ділиться з пацієнтом своїми спостереженнями, але вселяє йому своє тлумачення, що пацієнт некритично приймає. Це вселяння, на думку Фрейда, і забезпечує катарсис, тому що, приймаючи позицію лікаря, пацієнт усвідомлює своє несвідоме й звільняється від нього. Тому що основа видужання при цьому пов'язана із вселянням, така терапія була названа директивної, на відміну від тієї, котра заснована на рівноправному відношенні пацієнта й лікаря.

Хоча не всі аспекти теорії Фрейда одержали наукове визнання, а багато хто його положення сьогодні здаються приналежними скоріше історії, чим сучасної психології, неможливо не визнати, що його ідеї вплинули на розвиток не тільки психології, але й культури, мистецтва, медицини, соціології. Фрейд відкрив цілий мир, що лежить за межами нашої свідомості, і в цьому його величезна заслуга перед людством.

Подальший розвиток психоаналізу пов'язане з іменами найближчих учнів Фрейда, насамперед з теоретичними пошуками К. Юнга й А. Адлера.