Тема: Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи

План.

1. Загальна характеристика захворювань центральної і периферичної нервової системи.

2. Реабілітація при інсульті.

3. Реабілітація при радикуліті.

Література:

26. Язловецький В.С. Основи лікувальної та оздоровчої фізичної культури. Навч. Посібник. Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. Володимира Винниченка. – С. 5-13.

27. Жабокрицька О.В., Язловецький В.С. Нетрадиційні методи й системи оздоровлення. Навчальний посібник . Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. Володимира Винниченка. – 187с.

28. Мурза В.П. Фізичні вправи і здоров’я.- К.: Здоров’я. 1991. – 256с.

29. Мухін В.М. Фізична реабілітація. К.: Олімпійська література. 2000. – 424с.

30. Мурамов И.В. Оздоровительные эффекты физической культуры и спорта. – К.: Здоровье, 1989. – 272с.

 

 

До захворювань і травм ЦНС відносять: порушення мозкового кровообігу, травми і пухлини головного та спинного мозку, неврози, інфекційні захворю­вання. Залежно від локалізації і характеру патологічного процесу виникають спастичні і в'ялі паралічі і парези, зміни чутливості, трофічні розлади; пору­шення діяльності серцево-судинної, дихальної, травної систем, дефекації, сечовиділення; можливі втрата слуху, зору, мови, психічні порушення. Біль­шість цих хворих важкі, протягом тривалого часу і досить багато з них стають інвалідами.

Розлади рухів визначаються повною відсутністю м'язового скорочення (параліч або плегія) і частковим випадінням рухової функції (парез). Параліч (парез) однієї кінцівки має назву відповідно моноплегії (монопарезу), обох кін­цівок з одного боку тіла - геміплегії (геміпарезу), симетричних кінцівок­параплегії (парапарезу), трьох кінцівок - триплегії (трипарезу), чотирьох­тетраплегії (тетрапарезу). Паралічі і парези можуть бути двох видів: спастичні і в'ялі.

Спастичний паралічвиникає при травмах і захворюваннях ЦНС - перед­ньої центральної звивини кори великих півкуль чи пірамідного шляху. Він ха­рактеризується відсутністю довільних рухів, високим м'язовим тонусом і ви­сокими сухожильними рефлексами, появою патологічних рефлексів, синкіне­зій (побічні, мимовольні супутні рухи).

В’ялий, або атонічний, паралічвиникає при пошкодженні передніх рогів та ко­рінців спинного мозку і периферичних нервів. Для нього характерна відсут­ність довільних і мимовільних рухів, сухожильних рефлексів, низький тонус і атрофія м'язів.

Розлади рухів можуть також виявлятися порушеннями координації (атаксія) і гіперкінезами - рухами, що позбавлені фізіологічного значення і виникають мимовільно. До них відносяться судоми, атетоз (червоподібні ско­рочення м'язів пальців кінцівок), тремтіння.

При захворюваннях і травмах нервової системи можуть виникати розлади чутливості. Це анастезія - повне випадіння тактильної чутливості, гіпостезія - пониження чутливості, гіперстезія- підвищення чутливості. При пору­шеннях поверхневої чутливості хворий не розрізняє тепло і холод, не відчуває уколів. У випадках розладу глибокої чутливості в нього зникає уява про поло­ження кінцівок у просторі, рухи стають некерованими. Порушення чутливості виникають при ушкодженнях периферичних нервів, задніх рогів і корінців спинного мозку, провідних шляхів і тім'яної частини кори великих півкуль.

Пошкодження спинного мозку і периферичних нервових стовбурів викли­кають трофічні зміни. На фоні змін больової, температурної, тактильної, м'язово-суглобової чутливості, крово- і лімфообігу, в ділянках з порушеною іннервацією шкіра стончується, робиться сухою, з'являються тріщини, вираз­ки, пролежні, місцеве змертвіння тканин.

Інсульт- гостре порушення мозкового кровообігу. Розрізняють ішемічні інсульти (мозковий інфаркт, розм'якшення мозку), що є наслідком закупорки судин тромбом чи занесеним в них емболом і геморагічні (крововилив). У вог­нищі ураження нервові клітини і їх елементи позбавляються живлення, стис­куються крововиливом, гинуть або функція їх різко порушується. Причинами цього грізного захворювання найчастіше є гіпертонічна хвороба, атеросклероз судин головного мозку, психічні і фізичні перенапруження, інфекція, інтокси­кація.

Починається інсульт гостро. Захворювання характеризується загальним важким станом хворого, розладами свідомості, серцевої діяльності, дихання, мови, парезами і паралічами. Залежно від локалізації, площі і обсягу пошкод­ження рухові розлади розвиваються в одній чи більше кінцівок. Вони виника­ють на протилежному вогнищу боці тіла, що пояснюється перехрещенням пі­рамідних шляхів на кордоні довгастого зі спинним мозком.

Найчастіше спостерігається параліч кінцівок однієї половини тіла (гемі­плегія), який спочатку млявий і незабаром переходить у типовий для інсуль­тів спастичний параліч зі згинальними контрактурами у суглобах руки і роз­гинальними - у нозі. Виникає поза Верніке-Манна: паралізована рука при­ведена до тулуба, пронована і зігнута в ліктьовому, променево-зап'ястковомусуглобах, пальці зігнуті в кулак. Одночасно у паралізованій нозі через під­вищення тонусу розгиначів стегна, гомілки і згиначів стопи вона витягнута, носок відтягнутий або звисає. Це примушує хворого, коли він починає хо­дити, робити ногою коловий рух, щоб не зачепити носком за підлогу (хода косаря).

Інсульти лікують комплексно. У гострий період проводять невідкладні за­ходи для підтримки життєдіяльності хворого. Після цього застосовують засо­би, спрямовані на усунення причин, що викликали інсульт, та протидіють ус­кладненням захворювання і сприяють видужанню пацієнта. Використовують медикаментозну терапію, ортопедичні і нейрохірургічні методи, дієто- і психо­терапію, призначають засоби фізичної реабілітації.

Реабілітація хворих на інсульт проводиться у три етапи: І - ранній віднов­ний (до 3 міс), ІІ - пізній відновний (до 1 року), ІІІ етап - залишкових пору­шень рухових функцій (понад 1 рік). З них І етап проводиться в стаціонарі підчас лікарняного періоду реабілітації, ІІ і ІІІ - у післялікарняний її період. Три­валість етапів, як і періодів реабілітації, залежить від клінічного перебігу зах­ворювання і ступеню порушення рухових функцій. Розрізняють п'ять ступенівпорушення рухових функцій: 1 - легкий парез, 2 - помірний парез, 3 - па­рез, 4 - глибокий парез, 5 - плегія або параліч. .

У лікарняний період реабілітаціїпризначають ЛФК призначають у ліжковому (розширеному ліжковому) режимі, який поділяється на А (2а) і Б (2б). Про­типоказана вона у суворо постільному режимі, при серйозних порушенняхсерцевої діяльності і дихання, коматозному стані. Однак з перших днів, коли тонус м'язів пошкоджених кінцівок не понижений і він не перейшов у спастику, застосовують лікування положенням, що має велике значення у боротьбі з кон­трактурами ноги і руки, що формуються. Паралізованим кінцівкам надаютьположення, що протилежне позі Верніке-Манна. Укладання уражених кінцівокпроводять в положенні лежа чи на спині і здоровому боці і через кожні1,5-2 год змінюють розгинальне положення кінцівки на згинальне і навпаки. Лікування положенням перерива- ється під час їди, сну, масажу і лікувальної гімнастики. Його припиняють при появі болю і підвищенні спастичності м'язів.Лікування положенням здійснюється так: в положенні лежачи на спині па­ралізовану руку розгинають у ліктьовому суглобі, відводять у горизонтальній площині від тулуба у бік до кута 90 і між нею і грудною кліткою кладуть ва­лик, що запобігає приведенню руки до тулуба. Далі плече повертають назовні, передпліччя - долонею догори, пальці випрямляють і розводять. Для збере­ження цього положення накладають лонгету від пальців до ліктя і на передпліччя кладуть мішечок з піском. Паралізовану ногу згинають під ку­том 15-20 у колінному суглобі, куди підкладають валик. Стопу встановлюють під кутом 90 і спирають у вертикальний щит або кладуть в опірний ящик. На зовнішньому боці стегна кладуть довгий мішечок з піском або ногу вміщуютьу протиротаційну шину, щоб не підвищувалася спастичність, використовуючи панчохи, ватнички та ін.

В положенні хворого на здоровому боці руку згинають у плечовому і лік­тьовому суглобах і укладають на подушку, а ногу згинають у кульшовому, колінному і гомілковостопному суглобах і укладають на іншу подушку. Разом з лікуванням положенням на 3-4-й день хвороби у розширеному ліжковому режимі2арозпочинають заняття ЛФК.

Комплекси лікувальної гімнастики складаються з простих активних і па­сивних вправ для здорових і пасивних - для пошкоджених кінцівок, а також з ди­хальних вправ і на розслаблення, пауз для відпочинку. Пасивні рухи почина­ють з проксимальних відділів кінцівок, поступово переходячи до дистальних(плечовий - ліктьовий - променево-п'ястковий суглоби й суглоби пальців; кульшовий - колінний - гомілковостопний суглоби й суглоби пальців). Ви­конують вправи у повільному темпі, плавно з максимально можливою амплі­тудою, суворо ізольовано у кожному суглобі і повторюють спочатку 3-4 рази, а згодом - 6-10 разів.

Особливу увагу звертають на проведення пасивних рухів у плечовому суг­лобі паретичної руки, не допускаючи розтягнення його сумки. Для цього реа­білітолог має фіксувати однією рукою плечовий суглоб хворого, а другою охоплює зігнуту у ліктьовому суглобі пошкоджену руку пацієнта і виконує колові рухи, натискуючи в бік плечового суглоба, ніби вгвинчує головку плечової кістки в суглобову западину. Хворого навчають посилати вольові імпульси до активних рухів одночас­но з пасивним розтягненням передпліччя, згинанням гомілки.

Розширений ліжковий режuм 2 б призначається орієнтовно на третьому тижні захворювання. Комплекси лікувальної гімнастики складають з вправ для здорових частин тіла, пасивних рухів паретичними кінцівками, вправ на розслаблення, дихаль­них вправ, пауз для відпочинку. Виконують вправи з вихідних положень лежа­чи на спині, животі, боці. Заняття починають з вправ для здорових кінцівок, чергуючи їх з пасивними для паретичних. Особливої уваги приділя­ють таким пасивним рухам: згинанню і супінації плеча; розгинанню і супіна­ції передпліччя; розгинанню кисті і пальців; відведенню і протиставленню ве­ликого пальця руки; згинанню і ротації стегна; згинанню гомілки при розігну­тому стегні; тильному згинанню і пронації стопи. Дія пасивних рухів краще, коли окремим сегментам кінцівок надають спеціальних вихідних положень. Так, пальці легше розгинаються, якщо кисть зігнута; розгинання передпліччя ефективніше при приведеному плечі, супінація передпліччя буде повноцінні­шою, якщо лікоть зігнутий, а відведення стегна повнішим у зігнутому поло­женні.

Напівліжковuй режимпризначають наприкінці першого місяця і почат­ку другого. У комплексах застосовують пасив­ні, активно-пасивні, активні вправи, лі­кування положенням. Серед спеціальних вправ, що готують хворого до вставання і ходьби, вико­ристовують у положенні лежачи на спині поперемінні згинання ніг у колінних суглобах з притисканням підошов до поверхні ліжка. Імпульси від підошов мають визначене значення у відновленні такого складного рефлекторного акту, яким є ходьба. Притискання робить реабілітолог, утримуючи руками ноги за гомілковос­топний суглоб. Для протидії синкінезіям в ураженій руці при виконанні таких вправ кисті з переплетеними пальцями у "замок" підкладають під голову.

З кожним днем збільшується час сидіння і хворому дозволяють пересунути­ся на стілець.

На всіх етапах навчання ходьби для попередження розтягнення сумки плечо­вого суглоба хвору руку укладають у спеціальну підтримуючу пов'язку-косинку, у якій передпліччя знаходиться у положенні супінації, кисть і пальці випрямлені, (ве­ликий - у положенні опозиції). Звисаючу стопу підтягують за носок еластичною тягою, що фіксується під коліном, або одягають ортопедичний черевик. При таких коригованих положеннях кінцівок розпочинають навчати, власне, ходьби. Спочатку це робиться з допомогою реабілітолога, який підтримує хво­рого спереду і ззаду за пасок. Потім він ходить у спеціальній колясці, згодом – з милицею, чотирьох- або трьохопорним ціпком, а пізніше - одноопорним. При цьо­му увагу хворого постійно звертають на збереження правильного рисунка ходьби:

Вільний ре:жимтриває 2-5 тиж. Лікувальну гімнастику доповнюють вправами з опором, предметами, еластич­ними тягами. Вправи для тулуба і кінцівок виконують з вихідних положень лежачи, сидячи і стоячи. Особливу увагу приділя­ють розробці рухів кистю і пальцями. Ре­комендується розгинання їх на твердому м'ячі, качалці . Для паретичної кисті застосовують вправи з одночасним включенням здорової, або з її допомогою.

Лікувальний масаж після інсульту призначають наприкінці пер­шого тижня для заспокійливого впливу на ЦНС.

Післялікарияиий періодреа­білітації. До засобів фізичної реа­білітації попереднього періоду додаються механотерапія і праце­терапія.

Лікувальну фізичну культуру застосовують дифе­ренційовано як у пізньому віднов­ному етапі, так і на етапі залиш­кових рухових порушень. Це за­лежить від ступеня порушення рухових функцій, перебігу і важ­кості захворювань, що спричини­ли інсульт, його виходу і віку хворого.

До захворювань периферичної нервової системи відносять: ра­дикуліт - запалення нервових корінців, плексит - запалення нервового спле­тіння, неврит - запалення нервового стовбура. Патологічний процес може розвинутись в одному з них - мононеврит або в декількох - поліневрит. Він інколи захоплює нервовий корінець і стовбур - радикулоневрит чи декілька таких діялянок - полірадикулоневрит. Причиною цих захворювань здебільшого є травма, запалення, інтоксикація, порушення обміну, авітаміноз.

Травма може срияти струсу, забою, часткового або повного розри­ву нерва. При струсі спостерігається короткочасне порушення провідності по нерву, що тягне за собою нетривалі рухові і чутливі розлади. Забій викликає стиснення або розчавлення нервового стовбура і більш тривале порушення цих функцій. Випадіння або обмеження руху на тривалий час, зниження м'язового тонусу і атрофія м'язів виникають при повних або часткових розри­вах нерва.

Характерним клінічним проявом травматичних і інфекційно-токсичних пошкоджень периферичних нервів є рухові порушення у вигляді парезів і паралі­чів та болю. Найчастіше периферичні паралічі мляві. Вони супроводжуються м'язовими атрофіями, зниженням або зникненням сухожильних рефлексів, зни­женням м'язового тонусу, трофічними змі­нами, розладами чутливості шкіри, болем при розтягненні м'язів і нервових стовбу­рів. Вони потребують фіксуючих пов 'язок для запобігання контрактур, неправильних по­ложень кисті, стопи, відвисання кута рота.

Лікування захворювань і травм пери­феричних нервів є комплексним і прово­диться у стаціонарі або поліклініці, сана­торії. Застосовують консервативні, а у ви­падках порушення цілосності нерва оперативні методи лікування. Значне місце належить засобам фізичної реабілі­тації.

Лікувальну фізичну культуру призначають після усу­нення гострих проявів патологічного процесу. ЛФК протипоказана при наявності силь­ного болю і загального тяжкого стану хворого.

ЛФК призначають відповідно до рухового режиму. Водночас застосову­ють лікування положенням, що покликане протидіяти виникненню контрак­тур (згинальні, розгинальні, привідні, відвідні), деформаціям і тугорухли­вості у суглобах. Хворі кінцівки кладуть у шини або гіпсові, пластмасові лонгети для надання їм положень, що перешкоджають подальшому розтягу­ванню ослаблених м'язів, знижують напруження в антагоністах і підтримують пасивну рівновагу між ними і паретичними м'язами. Лікування поло­женням повторюють протягом дня кілька разів від 20-25 хв до 3-4 год. Під час занять фізичними вправами кінцівка звільняється від утримуючих її пристосувань.

При проведенні занять з ЛФК рекомендується дотримуватися таких пра­вил: вибирати вихідні положення, що забезпечують безболісне виконання фі­зичних вправ і сприяють виявленню довільних та розвиненню наявних актив­них рухів; застосовувати спеціальні вправи для розвитку рухливості у сугло­бах, прикладних навичок, зміцнення м'язів; збільшувати амплітуду рухів слід поступово, використовуючи махові рухи без обтяження, уникаючи різких ру­хів; не доводити напружені м'язи до стану вираженого стомлення, для цього чергувати спеціальні вправи із загальнорозвиваючими; досягати розтягання скорочених м'язів вправами з обтяженням; підтримувати і розвивати досягну­тий результат самостійними заняттями кілька разів на день; застосовувати ра­зом з фізичними вправами масаж, гідрокінезитерапію та інші методи фізичної реабілітації.

При лікуванні хворих на неврити, які преребувають на ліжковому режи­мі, використовують загальнорозвиваючі і спеціальні вправи, що добираються відповідно до характеру рухових порушень. Серед них значне місце приділя­ють посиланням імпульсів до скорочення паретичних м'язів, мінімальним ізо­метричним напруженням. Протягом дня їх рекомендують повторювати самос­тійно декілька разів. Перед тим як застосовувати ці вправи, слід навчити хво­рого диференційованих напружень таких м'язів на здоровому боці. Включають пасивні вправи, і реабілітолог проробляє на кожному занятті всі суглоби паре­тичної кінцівки по осях її рухів. При появі перших ознак відновлення провід­ності нерва, що з'являється спочатку в проксимальних, а пізніше в дистальних відділах кінцівки, виконують активні рухи у мінімальному дозуванні (2-3 ра­зи). Це запобігає перенапруженню м'язів, інакше вони втратять здатність ак­тивно скорочуватись на декілька днів.

Рухи виконуються із полегшених положень, при яких укорочується дов­жина важеля; використовуються ковзні поверхні, застосовують гамачки, лям­ки та інші пристосування, що виключають необхідність переборювати масу кінцівки Вправи виконують у повільному темпі з постійно зроста­ючою амплітудою переважно за рахунок махоподібних рухів без обтяження. Широко використовують вправи у воді. Після закінчення занять з ЛФК про­довжують лікування положенням. Хворим з порушенням іннервації стопи її фіксують під прямим кутом до гомілки для попередження звисання цієї час­тини ноги. .

При ураженні нижніх кінцівок найбільша увага приділяється розвитку їх опорної функції. З появою активних рухів в кульшовому і колінному суглобах дозволяється часткова опора на ноги у положенні лежачи на спині, потім вико­нують вправи в упорі стоячи на колінах на місці і в русі. Для підготовки до ко­ристування милицями зміцнюють м'язи спини і плечового пояса у напівліжковому режимі в комплексах лікувальної гімнастики застосо­вують пасивні, пасивно-активні і активні вправи з обмеженим дозуванням, але повторюються вони у занятті кілька разів. Поступово вільні і махоподібні рухи ускладнюють додатковими обтяженнями, опо­ром. Включають вправи на коор­динацію рухів, побутового і про­фесійного характеру для форму­вання. компенсацій. Особливу увагу приділяють відновленню ру­хів у суглобах кистей, пальців і стоп.

Опорну функцію ніг продов­жують розвивати переходом із по­ложення сидячи на стільці в поло­ження стоячи, спираючись руками на спинку ліжка. Хворого навча­ють правильно стояти, використовуючи спинку стільця, милиці, ціпок; потім ходьби на місці, ходьби з двома милицями або ціпком, з одним ціпком і тільки після цього - без опори. Звисаючу стопу обов'язково фіксують еластичною тягою або спеціальним ортопедичним черевиком.

Радикуліт - запалення корінців спинного мозку. Він, переважно, спос­терігається у попереково-крижовому відділі хребта. Радикуліт може виникати самостійно або бути наслідком остеохондрозу хребта та інших захворювань. У спортсменів радикуліт виникає внаслідок забою поперекового відділу хреб­та при падінні, невдалих зіскоках, перерозгинання тулуба, хронічних перевантаженнях по вертикаль­ній осі хребта. Основним проявом цього захворю­вання є різкий біль у поперековому відділі, що від­дає в ногу. Рухи тулуба суттєво обмежуються, особ­ливо нахили вперед, повороти у здоровий бік. Набоці радикуліту утруднене випрямлення ноги, спостерігається зниження м'язового тонусу і атро­фія м'язів сідниці, стегна і гомілки. Рефлекторно­больове щадіння викликає порушення постави і розвиток сколіозу. Захворювання перебі­гає хронічно, постійно загострюється у разі пере­охолодження, фізичного напруження, травми. У гострий період хворих госпіталізують і в комплексі лікування їм призначаються засоби фізичної реабі­літації.

Лікувальну фізичну культуру призначають у ліжковому режимі після зати­хання гострих проявів захворювання. Заняття проводять на фоні індивідуального укладання хворого, витягання з елементами фіксації, використання масажу, фізіоте­рапії. Для зменшення болючості хворому в положенні лежачи на спині в підколінну ділянку кладуть високий валик, ноги відводять та розвертають назовні і з'єднують п'ятки; в положенні лежачи на животі під нижню його ділянку і таз кладуть подушку. Застосовують витягання в положенні лежа­чи на спині або животі на похилій площині чи ліжку з піднятим узголів'ям з фіксацією тулуба за лямки, що проведені під пахвами як при компресій­них переломах хребта у поперековому відділі. В заняття включають за­гальнорозвиваючі, дихальні та ідеомоторні вправи, пасивні рухи, що вико­нуються у повільному темпі, з невеликою амплітудою, обмеженою кількіс­тю повторень. Поступово застосовують активно-пасивні і активні рухи кінцівкою на ураженому боці.

У напівпліжковому режимі більшість вправ ліку­вальної гімнастики і самостійних занять виконують з положень, що розванта­жують хребет: лежачи на спині, животі, в упорі стоячи на колінах. Застосову­ють вправи, що кіфозують хребет і зменшують тиск на спинномозкові корін­ці і нерви. Використовують змішані виси, вправи і витягання у воді. У положенні стоячи виконуються нахили, повороти і колові рухи тулуба з не­великою амплітудою у повільному темпі.

У вільному режимі фізичні вправи виконують у різних вихідних положеннях, але уникають таких, що підвищують навантаження на хребет, створюють умови для його скручування. Вправи кінцівками виконують з максимально можливою амплітудою, плавно, з повним виключенням ривкових рухів. Продовжують витягання на похилій площині, виси на гімнастичній стінці, корекцію постави симетричними і асиметричними вправами, заняття у воді.

Лікувальний масаж застосовують при зменшенні гострих проявів радикуліту для поліпшення крово- і лімфообігу, трофічних процесів, зменшення запальних явищ і болю в ураженій ділянці; зниження спастичності і розслаблення паравертебральних м'язів; попереджен­ня порушень постави і атрофії м'язів нижніх кінцівок; поліпшення загальноготонусу організму.

Перші процедури масажу короткочасні і щадні. Спочатку застосовують легкі погладжування, потім ніжні розтирання і вібрації. Масаж комбінують з активними і пасивними рухами, тепловими про­цедурами.

Упіслялікарняний період реабілітації лікувальну фізичну культуру застосовують постійно для подальшого зміцнення м'язів тулуба, збереження рухливості хребта і нор­мальної постави; загартування і тренування організму до фізичних наванта­жень побутового і виробничого характеру, подовження ремісії захворювання. Реалізація цих завдань здійснюється за допомогою ранкової гігієнічної і ліку­вальної гімнастики, ходьби, плавання, рухливих ігор, теренкуру, ходьби на ли­жах, Їзди на велосипеді. При виконанні всіх фізичних вправ дотримуються уникнення осьового перевантаження хребта, надмірної амплітуди рухів кін­цівками, різких і ривкових рухів, піднімання ваги в положенні "підйомного крану".

Лікувальний масаж використовують періодично для покращан­ня крово- і лімфообігу, трофічних процесів у зоні ураження, скорочувальної здатності м'язів спини і кінцівок; підтримання функцій хребта і нормальної постави.