ФЛОРЕНТІЙСЬКА УНІЯ

В 1439 р. звичайну течію церковного життя сколихнула Флорентійська унія Царгорода з Римом. Опинившись у смертельній небезпеці, під невблаганним тиском військ турків-османів, візантійський імператор Іоан VIII Палеолог нава­жився на церковну унію (союз) з Римом, сподіваючись одержати за це військову допомогу Заходу. На Фераро-Флорентійському Собо­рі представники Східної Церкви погодилися визнати першість Рим­ського Папи і прийняти західне формулювання деяких догматів ві­ри. Але унія тривала недовго. Як і в галицького князя Данила за два століття перед тим, сподівання на військову допомогу Заходу не виправдалися. Більшість православних єпископів та вірних від­кинули прийняту угоду про єднання з Римом. Вже у 1451 p. Coбор у Царгороді осудив унію. На Сході знову міцно утвердилося православ'я. Однак у 1453 р. турки завоювали Цар город, і колись могутня Візантійська імперія припинила своє існування.

Флорентійська унія вплинула на життя православної Церкви в Україні та Московії. Коли унію форсував імператор Іоан VIII, Царгород поставив митрополитом Київським прихильника унії, грека Ісидора. Він прибув до Москви, де Київські митрополити вже мали своє постійне перебування, але зустрів там сильний опір через свої проримські переконання. Після повернення митрополи­та Ісидора з Флорентійського Собору, де він виявив себе палким прихильником підпорядкування Риму, його заарештували за зраду православ'я і віддали під суд. Врешті-решт він опинився на волі і виїхав до Литовсько-Руського князівства, де намагався насаджува­ти унію, але безуспішно. Нарешті він оселився в Римі, де і зали­шався до кінця життя.