Деякі захворювання, генна терапія яких проходить дослідження

 

 

Триває більше 500 клінічних випробовувань різних видів генної терапії.

За допомогою генної терапії лікують міодистрофію Дюшена.

Молекулярною причиною захворювання є мутація гена дистрофіну, що необхідний для скорочення м ’язових волокон. Ген дистрофіну локалізований у Х-хромосомі, тому хворіють переважно чоловіки. Якщо немає дистрофіну, м’язи втрачають здатність до скорочення, настає смерть. Для моделювання захворювання в експериментальних тварин (мишей) видалили ген дистрофіну. Під час уведення нормального гена експериментальним тваринам спостерігалося відновлення функції м ’язових волокон (до 25%). Установлено, що під час генної терапії міодистрофії людини необхідна модифікація більшості (до 50%) м’язових волокон.

У 2000 р. у США для лікування гемофілії була запропонована процедура введення гена одного з факторів згортання крові. Встановлено, що введення цього гена хворим на гемофілію перешкоджає виникненню крововиливів у пацієнтів. Після такого лікування пацієнти з гемофілією більше року не відчувають необхідності у додаткових ін’єкціях фактора згортання крові.

Серед неспадкових захворювань людини вчені приділяють значну увагу раку. Впроваджується кілька напрямів боротьби з хворобою:

- генетична модифікація клітин імунної системи для посилення їх протипухлинної активності і пригнічення роботи онкогенів;

- підвищення чутливості пухлинних клітин до хіміотерапевтичних препаратів.

З метою підвищення чутливості злоякісних клітин до хіміотерапвикористовують ген, що кодує фермент тимідинкіназу вірусу простого герпесу. Клітини, в яких синтезується вірусна тимідинкіназа, перетворюють хімічний препарат ганцикловір у токсичний продукт, у результаті чого вони гинуть, ріст пухлини зупиняється.

Є певні успіхи генної терапії в боротьбі зі СНІДом. Учені ідентифікували ген ССЯ5, який забезпечує резистентність до ВІЛ. Ген ССИ 5 перешкоджає утворенню на поверхні Т-лімфоцитів рецепторів, з якими зв’язується ВІЛ. Також ідентифікований ген Капіек, який визначає, чи стане людина носієм ВІЛ, чи захворіє на СНІД. Незначні відмінності в гені Яапіев, який відповідає за формування імунної системи, можуть підвищувати схильність до ВІЛ.

Відомо, що геном ВІЛ містить послідовність ТЛЯ, яку розпізнає вірусний регуляторний білок. Тільки після взаємодії цього білка з ТАК-елементом вірус починає розмножуватися. Щоб зупинити процес розмноження ВІЛ, було запропоновано вводити штучно синтезовану ТАІІ-послідовність в інфіковані клітини. Вбудована у клітини послідовність ДНК відіграє роль пастки: в інфікованій клітині на ній синтезуються РНК, регуляторний білок вірусу зв’язується переважно з ними, а не з РНК вірусу, у результаті чого вірус припиняє розмножуватися.

Незважаючи на значні досягнення генної терапії у лікуванні багатьох захворювань, вона не має широкого застосування в медичній практиці. Причини цього полягають у наступному:

- відторгнення чужорідних генів, спричинене імунною реакцією організму;

- перенесені гени існують у клітинах протягом короткого часу, іноді навіть не встигають напрацювати необхідну кількість лікувального продукту, у зв’язку з цим спостерігається тимчасове виліковування і тільки у частини клітин;

- невисока ефективність сучасних методів перенесення генів у клітини хворих;

- вбудовування нового генетичного матеріалу в певні ділянки ДНК людини може викликати рак. Відомі випадки, коли пацієнти з імунною недостатністю після застосування генної терапії захворіли на лейкемію.

Корекція генетичних дефектів не призведе до погіршення генофонду людської популяції За даними популяційної генетики для суттєвого підвищення частоти шкідливого гена в результаті ефективного лікування необхідні тисячі років. Наприклад, якщо генетичне захворювання зустрічається в одного із 100 000 новонароджених, то пройду ть 2000 років після початку застосування ефективної генної терапії, перш ніж частота захворювання подвоїться. Отже, генна терапія людини вважається безпечною медичною процедурою, хоча не зовсім ефективною.