P/S « Дівчинка із голубими оченятами ».

Твоя хвилина тягнеться мов вічність.

Наповнена моя душа любов’ю.

Хоча любити розі вчилася давно.

Хвилина та з тобою чи без тебе затягнулась лиш на вічність на віка.

Мені ж бо вже не привикати

я вільна але у полоні твоїх рук.

Ти знаєш я так і не навчилася кохати

Усе чого навчилась я це мук.

А чом же ти не зміг урятувати

Те серце що горить палким вогнем

Тобі лише приємно його розривати

І жити не дожатим днем.

Тому ти й так спокійно відвернувся.

Залишивши мене на смерть на вільний скон

Ти сам собою огорнувся.

А мені на пам'ять залишився ніжний передсмертний стон.

А що ж можеш ти додати до тих стражденних і побитих болем фраз… Тобі лишається кричати і пробачення вимовляти водночас. Від свого болю вже не втечеш таке життя. І ти у ньому лиш маленька крапелька дощу. А дощ буває рідко… Завжди говориш відімщу. Звучить звичайно гірко. Проте ти любиш що з того. Коли заплутана та віра в павутині. Ти думаєш що зараз ти сама. Але ж бо ні тобі тих дій що крутяться навколо тебе вже не зрозуміти. Ти вже далека від цих красивих мрій . надії й вспишки вже давно розбиті невже ти хочеш повернути все оце назад. Та ні. Не треба. Пізно. В майбутньому у тебе лиш розбрат. І попіл того серця вже розвіяв вітер. В і догорів вогнем прекрасний сад з садів. Так загадково в космосі світиться Юпітер. Так ніби він вогнем згорів . Горить, горить і не згасає . іІ світиться мов сонце в небесах. Мені до серця тихо й ніжно припадає. Як пелюстки троянди запашні в руках.

Автор. « ДІВЧИНКА ІЗ ГОЛУБИМИ ОЧЕНЯТАМИ»

05.04.11 ПРИСВЯЧЕНО Віталії Гучинській.

 

Буває так що ми не розуміємо і лиш відштовхуємо усіх хто потребує нам допомогти залишаючись на самоті ми думаємо чому нас ніхто не розуміє і не допомагає а як же нам допоможуть коли ми самі ж відштовхуємо інших. Ні один із нас про це не подумав. Чому ж тоді на серце залишається рубець від бритви чому ж ти не закреслиш той шрам лише даєш йому змогу травити тебе з середини.