Типи і основні цілі інновацій.
Поняття «інновація» означає нововведення, тобто впровадження нових форм організації праці й управління в систему підприємницької діяльності; це використання в тій чи іншій сфері суспільної діяльності результатів інтелектуальної праці, технологічних розробок, спрямованих на удосконалення соціально–економічної діяльності.
У загальному розумінні сутність інноваційних процесів, що відбуваються в будь-якій складній виробничо-господарській системі, – це сукупність прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі і сприяють дальшому якісному розвитку суспільства, забезпечують вищий рівень життя; це послідовна система заходів, внаслідок яких інновація дозріває від ідеї до конкретної продукції, технології, структури чи послуг і розповсюджується в господарській практиці і суспільній діяльності.
Сучасна економічна теорія виділяє п’ять основних типів інновацій:
– виробництво нового виду продукції (товарна інновація);
– розробка нового методу виробництва (технологічна інновація);
– створення нового ринку товарів чи послуг (ринкова інновація);
– освоєння нового джерела поставки сировини і напівфабрикатів (маркетингова інновація);
– реорганізація структури управління (управлінська інновація).
Мета організації інноваційної діяльності випливає із загальних цілей розвитку економіки (народного господарства) і п’яти фундаментальних питань, яких необхідно дотримуватися в умовах функціонування ринкової економіки.
Суть цілей, що поставлені перед економікою, наступна:
1. Економічний ріст. Бажано забезпечити виробництво більшої кількості і вищої якості товарів і послуг, тобто забезпечити вищий рівень життя.
2. Повна зайнятість. Відповідне заняття повинні мати всі, хто бажає працювати і здатний до праці.
3. Економічна ефективність. Одержати максимальну віддачу при мінімальних затратах обмежених наявних виробничих ресурсів.
4. Стабільний рівень цін. Необхідно уникати значного підвищення або зниження загального рівня цін, тобто інфляції і дефляції.
5. Економічна свобода. Керівники підприємства, виробники і споживачі виготовленої продукції чи наданих послуг повинні володіти у своїй економічній діяльності високим ступенем свободи.
6. Справедливий розподіл доходів. Жодна група громадян не повинна перебувати у крайніх злиднях, коли інші громадяни купаються в розкошах.
7. Економічне забезпечення. Необхідно матеріально забезпечити існування хронічно хворих, непрацездатних, недієздатних, перестарілих та інших категорій населення, які самі не можуть забезпечити собі необхідний рівень життя.
8. Торговий баланс. Підтримання розумного соціальне та економічно вигідного балансу у міжнародній торгівлі і у міжнародних фінансових відносинах (операціях).
Цих цілей в умовах ринкової економіки можна досягнути в тому випадку, якщо дотримуватися вимог п’яти фундаментальних питань, на які кожна соціально-економічна формація повинна давати практичні відповіді. Зміст цих питань такий:
1. Скільки необхідно виробляти? В якому обсязі і яку частину наявних ресурсів необхідно використати у виробничому процесі для виробництва прогнозованого обсягу матеріальних (життєвих) благ?
2. Що необхідно виготовляти? Який набір товарів і послуг найповніше задовольняє матеріальні потреби суспільства?
3. Як цю продукцію необхідно виготовляти? Як повинно бути організовано виробництво? Які фірми повинні здійснювати виробництво і яку технологію виробництва використовувати?
4. Хто повинен користуватися цією продукцією? Зокрема, як повинна розподілятися продукція економіки між індивідуальними споживачами?
5. Чи здатна система адаптуватися (пристосуватися) до змін? Чи зможе система добитися певних змін у зв’язку із змінами попиту споживачів, у постачанні ресурсів і у технології її виробництва?
П’ять фундаментальних питань спонукають підприємців знаходити найоптимальніші шляхи для досягнення цілей розвитку економіки, тобто добиватися найкращих результатів при найменших витратах обмежених ресурсів: виробничих, трудових, природних.
Таким чином, інноваційні процеси впливають на розвиток економіки, а високий рівень економіки сприяє швидкому та ефективному втіленню у виробництво інновацій.
Мета дисципліни «Економіка й організація інноваційної діяльності» – вивчення економічної теорії і практики інноваційної діяльності підприємств та організацій різних форм власності для досягнення ними технологічного і товарного лідерства; вивчення основних засад інноваційної політики і стратегії фірми, організації управління інноваційною діяльністю; визначення найефективніших напрямків оновлення техніко-технологічної бази підприємства та її продукції; з’ясування особливостей організаційних форм забезпечення і методів впровадження результатів інноваційної діяльності; висвітлення системи регулювання, стимулювання інноваційних процесів, обгрунтування організаційно–економічного механізму та оцінки соціально-економічної ефективності результатів наукових досліджень (інновацій).
2.Поняття “інновація”, “нововведення”
На рівні підприємства (фірми) науково-технічний прогрес реалізується у вигляді інновації.
У термін “інновація” вкладається найрізноманітніший зміст.
• інновація— це підсумковий результат створення та освоєння принципово нового або модернізованого засобу (нововведення);
• інноваціяв широкому розумінні — прибуткове використання новацій у вигляді нових технологій, видів продуктів, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного або іншого характеру;
• нововведення— це розвиток технології, техніки, управління на стадіях зародження, освоєння, дифузії на інших об'єктах;
• у “Словнику польської мови” інноваціяозначає впровадження чого-небудь нового, якоїсь нової речі, новинку, реформу.
Відповідно до Керівництва Фраскаті (документ прийнятий ОЕСР у 1993 р. в італійському місті Фраскаті) інноваціявизначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, втілений у вигляді нового чи вдосконаленого продукту, упровадженого на ринку, процесу, або в новому підході до соціальних послуг.
У підручнику “Інноваційний менеджмент” (за ред. Н. П. Завліна, А. К. Казанцева й ін.) інноваціявизначена як використання в тій або іншій сфері суспільства результатів інтелектуальної (науково-технічної) діяльності, спрямованих на вдосконалення процесу діяльності або його результатів.
Установлення конкретного кола аспектів, що характеризують сутність будь-якого поняття, є вихідним моментом для формування цілей, структури й обсягу подальших досліджень. Тому ми приділяємо таку увагу розглядові сутності базового поняття “інновація”, що має відповідати ряду вимог.
Розмежовуємо поняття “нововведення” і “інновація”. Нововведення - оформлений результат фундаментальних, прикладних досліджень або експериментальних робіт у будь-якій сфері діяльності, спрямованих на підвищення її ефективності. Нововведення можуть оформлятися у вигляді:
- відкриттів, винаходів;
- патентів, товарних знаків, раціоналізаторських пропозицій;
- документації на новий або вдосконалений процес;
- організації, виробництва або іншої структури;
- “ноу-хау”;
- понять;
- наукових підходів або принципів;
- документа (стандарту, методики, інструкції тощо);
- результатів маркетингових досліджень.
Інновація – кінцевий результат упровадження нововведення з метою зміни об’єкта управління й одержання економічного, соціального екологічного, науково-технічного або іншого виду ефекту.
По-друге, нововведення можуть розроблятися як для власних потреб
(з метою впровадження у власному виробництві або для на копичення), так і на продаж. На “вході” фірми як системи будуть нововведення, що можуть відразу впроваджуватися у форму інновацій, або просто накопичуватися, чекаючи свого часу для впровадження. На “виході” фірми будуть тільки нововведення як товари.
По-третє, неправомірно в поняття “інновації” включати розроблення інновації, її створення, упровадження, і дифузію. Ці етапи належать до інноваційної діяльності як процесу, результатом якого можуть бути нововведення або інновації.
Нововведенняможуть розроблятися з будь-якої проблеми на будь-якій стадії життєвого циклу товару (стратегічний маркетинг, НДДКР і т. д.).
Отже, ми можемо ввести ще одне визначення. Процес стратегічного маркетингу, НДДКР, організаційно-технічної підготовки виробництва, виробництва й оформлення нововведень, їх впровадження (або перетворення в інновацію) і поширення в інші сфери (дифузія) називається інноваційною діяльністю.
В умовах ринку, на якому формуються попит, пропозиція, ціна, головними компонентами інноваційної діяльності є новини, інвестиції та нововведення.
Новини формують ринок новин (новацій) інвестицій - ринок капіталу (інвестицій), нововведення (інновації) ринок чистої конкуренції нововведень. Ці три основні компоненти й утворюють сферу інноваційної діяльності.
Інноваційна сфера- система взаємодії інноваторів, інвесторів, товаровиробників конкурентоспроможної продукції та розвинутої інфраструктури.
Інноваційний процес – це процес отримання та комерціалізації винаходу, нових технологій, видів продукції чи послуг, рішень виробничого, фінансового характеру та інших результатів інтелектуальної діяльності.
3. Поняття класифікації та кодування інновацій.
Для розуміння сутності курсу “Економіка та організація інноваційної діяльності” важливе значення має поняття класифікації та кодування інновацій.
Відомі різноманітні підходи до класифікації інновацій. Звертаємо вашу увагу на деякі типології, які найчастіше трапляються в спеціальній літературі?
І-ша типологія за 9 ознаками (А. Пригожин):
1) За типом нововведення:
- матеріально-технічні (техніка, технологія, матеріали);
- соціальні;
- економічні;
- організаційно-управлінські;
- правові.
2) За інноваційним потенціалом:
- радикальні (базові);
- комбінаторні (використання різноманітних сполучень);
- модифіковані (що покращують, доповнюють).
3) За становленням до свого попередника:
- що заміщають (замість застарілого);
- що відміняють (виключають виконання операцій);
- поворотні (до попередника);
- нові (аналогів немає).
4) За обсягом застосування:
- крапкові;
- системні (технологічні, організаційні і т. п.);
- стратегічні (принципи управління, виробництва і т. п.).
5) За ефективністю (цілями):
- ефективність виробництва;
- ефективність управління;
- поліпшення умов праці.
6) За соціальними наслідками:
- соціальні витрати, що зумовлені новими видами монотонної праці, шкідливими умовами тощо.
7) За особливостями механізму здійснення:
- одиничні (на один об'єкт);
- дифузійні (на багато об'єктів);
- завершені і незавершені;
- успішні і неуспішні.
8) За особливостями інноваційного процесу:
- внутршньоорганізаційні;
- міжорганізаційні.
9) За джерелом ініціативи:
- пряме соціальне замовлення;
- у результаті винаходу.
ІІ-га типологія за 7 критеріями (М. Хучек):
1) Оригінальність характеру змін:
- оригінальні (творчі);
- неоригінальні (що наслідують).
2) Ступінь складності:
- непов'язані (менш удосконалені);
- пов'язані (колективний результат).
-
3) Галузь господарства:
- матеріалізовані (тверді);
- нематеріалізовані (м'які, управлінські).
4) Ступінь новизни:
- новинки світового масштабу;
- новинки в країні або галузі;
- новинки на підприємстві.
5) Радіус дії:
- упроваджені на підприємстві;
- упроваджені за межами підприємства.
6) Соціально-психологічні умови впровадження:
- рефлекторно, що усвідомляться;
- упроваджені без тривалого обмірковування.
7) Запланована сфера застосування:
- технічні і технологічні;
- організаційні та економічні;
- суспільні (позавиробничі).
ІІІ-тя типологія (С. Ільєнкова):
1) Залежно від технологічних параметрів:
- продуктові;
- процесні.
2) За новизною:
- нові для галузі у світі;
- нові для галузі в країні;
- нові для підприємства.
3) За місцем на підприємстві:
- новації на вході;
- новації на виході;
- новації системної структури.
4) Від глибини, внесених змін:
- радикальні (базові);
- поліпшуючі;
- модифікаційні за сферою діяльності;
- технологічні;
- виробничі;
- економічні;
- торгові;
- соціальні;
- у галузі управління.
IV-та типологія (П. Н. Завлін):
1) За сферою застосування:
- управлінські;
- організаційні;
- соціальні;
- промислові.
2) За етапами науково-технічного прогресу:
- наукові;
- технічні;
- технологічні;
- конструкторські;
- виробничі;
- інформаційні.
3) За ступенем інтенсивності:
- “бум”;
- рівномірна;
- слабка;
- масова.
4) за темпами здійснення:
- швидкі;
- уповільнені;
- наростаючі;
- рівномірні;
- стрибкоподібні.
5) За масштабами інновацій:
- трансконтинентальні;
- транснаціональні;
- регіональні;
- значні, середні, дрібні.
6) За результативністю:
- висока;
- низька;
- стабільна.
7) За ефективністю:
- економічна;
- соціальна;
- екологічна;
- інтегральна.
Основними критеріями класифікації інновацій мають бути ті, що враховують:
а) комплексність набору класифікаційних ознак для аналізу і кодування; .
б) можливість кількісного (якісного) визначення критерію;
в) наукову новизну і практичну цінність запропонованої ознаки класифікації.
Наведена класифікація, охоплює, на наш погляд, усі аспекти інноваційної діяльності. Для спрощення управління інновацією діяльністю на основі зазначеної класифікації інновації кодують.
Кодування може бути укрупненим (з одним знаком для ознаки) і детальним (з двома і більше знаками для ознаки). Кодування інновацій можливе в рамках країни й у світовому масштабі. У цьому випадку на початку коду вказується код країни, галузі, фірми. Кодування дає змогу автоматизувати процес пошуку й переробки, добору, що дає значний ефект і активізує інноваційну діяльність.
На закінчення розгляду цієї теми звертаємо вашу увагу на ще плис визначення, яке характеризує інноваційний процес у часі. Ідеться про життєвий цикл інновацій.
Життєвий цикл інновацій — це період від зародження ідеї, створення і поширення нововведення до його використання. Але ми розглядаємо життєвий цикл інновацій не враховуючи зовнішні чинники, що впливають на інноваційний процес, такі як конкуренція, інфляція, попит та ін.
Головним спонукальним механізмом розвитку всіх видів інновацій є, як уже вказувалось при розгляді попередніх тем, ринкова конкуренція. Крім того, є ще багато чинників, які сприяють або протидіють розвиткові інноваційних процесів у суспільстві, а саме:
— Економічні:
відсутність або наявність коштів для фінансування інноваційних інвестиційних проектів. В першому випадку вплив буде негативним, у другому — позитивним.
— Технологічні:
недостатній розвиток матеріальної та науково-технічної бази (впливає негативно);
наявність достатньої господарської та науково-технічної інфраструктури, матеріальне заохочення інновацій (впливає позитивно).
— Політичні, правові:
обмеження антимонопольного, податкового, патентно-ліцензійного характеру (впливає негативно);
законодавче заохочення та державна підтримка інновацій (впливає позитивно).
– Організаційно–управлінські:
незмінні організаційні структури, невиправдана централізація, авторитарний стиль керівництва, жорстке планування, орієнтування лише на традиційні ринки (негативно);
nter>