www.elvisti.kiev.ua

Доменна адреса на відміну від ІР-адреси, яка уточнює місце призначення зліва направо, доменна адреса уточнює це у зворотньому порядку – справа наліво: спочатку йде ім’я комп’ютера, а потім – ім’я мережі, в якій він знаходиться. Для того, щоб користувачам Інтернет було простіше зв’язуватися один з одним, весь простір адресів розбито на області – домени. Доменна адреса комп’ютера включає в себе, як мінімум, два рівня доменів:

 
 
 
Ім’я комп’ютера. … Домен другого рівня . Домен першого рівня

 

Наприклад, повна адреса серверу корпорації Micro­soft - www. microsoft. com. Справа зазначено домен вищого рівня - com, зліва від нього - домен другого рівня - назву комерційної компанії microsoft, а зліва від домену другого рівня - назву відповідної служби Інтернет - www (зазначимо, що для www це не обов'язково). Як користуватися такими адресами буде описано пізніше.

Одна й та сама організація (комп’ютер) в мережі Інтернет має як логічну так і доменну адресу, наприклад, 201.150.63.98 – логічна адреса, widgets.keystone.com – доменна адреса.

Доменне ім'я в числове можна перевести за допомогою спе­ціальної програми ping. Якщо комп'ютер під'єднаний до мережі, її слід запустити, наприклад, з командного рядка Windows.

 

Складові частини доменної адреси називаються сегментами (частинами) й утворюють ієрархічну систему. Самий останній (крайній правий) сегмент називається доменом верхнього (першого) рівня і визначає належність комп'ютера до мережі тієї чи іншої країни. Існує встановлене двохлітерне скорочення для доменів країн. Наприклад: ua –Україна, ru – Росія, au– Австралія, us – США, fr– Франція і т.д.

 

Іноді він визначає належність організації-власника даного вузла до тієї чи іншої організаційної галузі – в цьому випадку використовують трьохлітерне скорочення. Наприклад: com – комерційні фірми, edu – освітні установи, gov – урядові заклади, org – інші організації.

Домен другого рівня визначає організацію, яка управляє мережею, що містить даний комп’ютер. Як правило, ім’я цього домена співпадає з назвою відповідної фірми або її торговельної марки.

Ім’я комп’ютера вказує конкретний комп’ютер в мережі, яка визначається доменами першого і другого рівній. Воно реєструється лише в цій мережі і лише ця мережа “несе відповідальність” за передавання інформації конкретному комп’ютеру-адресату.

Приклади доменних імен:

teacher. socosvita.kiev.ua

Україна

Київ в Україні

Організація socosvita в Києві

Комп’ютер з іменем teacher в організації

Аналогічно до того, як “номер будинку” у поштовій адресі одночасно відноситься і до вулиці, і до міста, в якому є така вулиця, і до країни, в якій знаходиться це місто, комп'ютер також належить відразу до кількох доменів. Наприклад, комп'ютер, що має адресу www.kpi.kharkov.ua, знаходиться одночасно в домені політехнічного університету – kpi.kharkov.ua, у домені Харкова – kharkov.uaі в домені України – ua. Домени Інтернету, як мотрійки, вкладаються один в одного, і чим дрібніший домен, тим з більшої кількості частин (сегментів) складається його ім’я-позначення.

Як видно з цього прикладу, сегмент (якщо читати зліва на право) може вказувати на місто, регіон та інші географічні ієрархії:

<ім’я комп’ютера (сервера)> <піддоменне ім’я> … <доменне ім’я>.

Комп’ютери, які входять до глобальної мережі на постійній основі, мають постійну ІР-адресу. Комп’ютери користувачів, які підключаються до Інтернету на час сеансу, отримують тимчасову ІР-адресу, яка діє лише під час даного сеансу. Така ІР-адреса називається динамічною ІР-адресою.

Знаючи ІР-адресу будь-якої віддаленої комп’ютерної системи, до неї можна звернутися із запитом. Це може бути і запит на постачання деяких документів і запит на підключення до деякої програми, і запит на використання обладнання, що входить до складу комп’ютерної системи.

Інтернет складається з тисячі різних мереж, кожна з яких може працювати за своїми правилами, використовувати різноманітні протоколи та системи адресацій. Для обміну ін­формацією між такими мережами служать спеціальні ком­п'ютери, які називають шлюзами. їх встановлюють на виході кожної мережі. Шлюзи перекладають внутрішні мережні ад­реси комп'ютерів в адреси Інтернет.

Висновок. Кожний комп'ютер, під'єднанний до Інтер­нет, має свою адресу. Існує два способи написання адрес: текстово-доменний (domain) і числовий (IP-адреси), між якими є однозначна відповідність. На практиці користувачі рідко використовують IP-адреси. Спеціальні комп'ютери, які називають серверами DNS (Domain Name System - система доменних імен), перекладають доменні адреси в числові та навпаки. Побачивши доменну адресу, комп'ютер спочатку звертається до серверу DNS, визначає IP-адресу потрібного ресурсу, а потім шукає його в мережі Інтернет.

Для інформаційного простору документів характерна інша система адресації, яка базується на понятті URL-адреси. Кожний документ, який зберігається у всесвітній мережі, має свою власну унікальну адресу URL (Uniform Resource Locator – уніфікований покажчик ресурсу).

Часто в доменних адресах крайній лівий сегмент вказує на тип програми-сервера, що розташований на цьому комп’ютері (файловий сервер, веб-сервер і т.п). Наприклад, якщо фірма Company має веб-сервер і файл-сервер, то вона, швидше за все, задіє дві адреси Інтернету – www.company.com і ftp.company.com (хоча в дійсності ці дві адреси цілком можуть належати тому самому мережевому комп'ютеру, на якому будуть працювати обидві програми-сервери).

При передаванні інформації в мережі Інтернет від одного вузла до іншого використовується ІР-адреса. Тому коли користувач дає вказівку комп’ютеру зв’язатися з деяким вузлом, наприклад, www.company.com, спочатку з’ясовується за допомогою спеціальних програм, яка ІР-адреса відповідає цій доменній адресі, тобто текстовій адресі ставиться у відповідність числова адреса. Якщо доменну адресу можна порівняти з ім'ям людини, то IP-адреса – це її "номер телефону", який надає реальну можливість зв'язатися з людиною.

Зрозуміло, що комп'ютер користувача не може “знати” IP-адреси всіх вузлів, що існують в Інтернеті. Більш того, не існує довідника чи єдиної бази даних, в якій зберігалися ІР-адреси всіх комп’ютерів, що підключені до Інтернет, аналогічно до того, як не існує єдиної “всесвітньої телефонної книги”. Таблиці відповідності IP-адрес доменним адресам розподілені на спеціальних вузлах, кожен з яких відповідає за свій невеликий фрагмент комп’ютерної мережі. Такі вузли називаються DNS-серверами (Domain Name Service – Служба доменних імен). При налагодженні роботи в Інтернет комп'ютеру користувача повинно бути доступною адреса хоча б одного такого сервера (таку адресу можна одержати у провайдера послуг Інтернет). Якщо на такому сервері не буде знайдено відповідної IP-адреси вузла, який потрібний користувачеві, то він звернеться з відповідним запитом до іншого найближче розму сервері не буде знайдено відповідної IP-адреси вузла, який потрібний користувачеві, то він звернеться з відповідним запитом до іншого найближче розташованого до нього сервера системи DNS – до своїх “сусідів” і т.д. В результаті за кілька секунд запит користувача буде опрацьовано DNS-сервісом. Зрозуміло, що інформація про роботу DNS-серверів не є обов’язковою для студентівв, тому не слід контролювати знання студентівв з цієї теми. Але як свідчить практика, цей матеріал є світоглядним і допомагає учням зрозуміти сутність процесу, що відбувається.

Контрольні запитання

 

  1. Які комп'ютерні мережі ви знаєте?
  2. Які засоби з’єднання комп’ютерів у мережі в знаєте?
  3. На основі яких мережевих протоколів здійснюється обмін інформацією?
  4. Рівні передавання даних по мережі.
  5. Що таке “провайдер”?
  6. Послуги Інтернет.
  7. Що таке ІР- адреса комп’ютера?
  8. Де зберігаються тимчасові файли Інтернет?
  9. Що таке автономний режим?
  10. Як захистити свою роботу в Інтернеті.
  11. Які є види інформаційно-пошукових систем?