Визвольна війна українського народу середини другої половини ХVІІ століття. Утворення козацької держави.

1.Причини, характер і рушійні сили війни

2. Перші козацькі перемоги

3. Битва під Збаражем і укладення Зборівської угоди. Відновлення української державності.

4. Початок зближення України з Московією після Білоцерківської угоди

5. Переяславська Рада. Входження козацького війська під протекторат Московії.

6. Воєнні дії 1654-1657 рр.

7. Історичне значення Визвольної війни.

8. Становище українських земель після смерті Б.Хмельницького. Поглиблення руйнівних процесів в українській державі.

У ХV-XVI ст. виникає нова верства українського суспільства – козацтво. Українське козацтво визначне явище в європейській історії. Слово козак тюркського походження і означає вільна людина, воїн-вершник.

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ українського козацтва:

- економічні (народна колонізація вільних земель Придніпров’я та Дикого поля – степів за Дніпровськими порогами);

- соціальні (посилення феодальної експлуатації українського населення з боку литовських та польських магнатів, шляхти, оформлення кріпосної залежності селянина від феодала);

- політичні (цілеспрямована політика польської прикордонної адміністрації поставити козацтво на службу по охороні південних рубежів від татарської небезпеки);

- стратегічні (постійна небезпека з боку Кримського ханства);

- національно-релігійні (політика полонізації українського населення та наступ католицької церкви на права православної).

Перші згадки про козаків у писемних джерелах датовані 1480-82 рр. ХV cт. Військовим і організаційним центром низових козаків стала Запорізька Січ.

Початок Запорізької Січі дала козацька фортеця, зведена в 50-х роках XVI ст. на острові Мала Хортиця князем Д.Вишневецьким (Байда), який упродовж свого життя боровся проти татар і турків, а в 1563 р. під час походу в Молдову потрапив у полон і був страчений у Стамбулі.

У 1593 р. запорожці заснували другу Січ на Дніпровому острові Базавлук, трохи південніше Томаківки.

Із загибеллю Вишневецького козацька організація не розпалася: в 1580 х рр. починає вживатися термін “січові козаки”. Вони вважали себе самостійною військово-політичною силою і вели незалежну від Польщі політику: укладали договори з Москвою. Кримом, Молдовою.

Умовами прийому на Січ були: знання тогочасної української мови, православна віра, вміння володіти зброєю. Січовий козак повинен був дотримуватися традицій товариства і клятви на вірність йому, бути неодруженим. Сімейні козаки могли мати своє господарство та сім'ю і проживали в містах та містечках, у селах за межами Січі.

Козаки здійснювали походи Чорним морем, на турецькі і татарські міста. Визволяли полонених, захоплювали трофеї і здобич: зброю, гроші, цінні речі, коней, худобу.

Запорізьке козацтво формувалося як передовий суспільний стан української народності. Українські козаки створили струнку військову організацію, яка проіснувала до ХVII ст. Полки ділилися на сотні, сотні - на курені. Все козацьке військо очолював гетьман, а запорожців – кошовий отаман.

Польський уряд намагався поставити козацтво собі на службу. У 1572 р. король Сігізмунд ІІ прийняв на державну службу для захисту південних кордонів 300 козаків, яких поіменно записав до спеціального списку реєстру (таких козаків називали реєстровими).

Король Стефан Баторій збільшив козацький реєстр та надав козакам ряд привілеїв, а козацькій старшині вручив знаки влади – клейноди.

Реєстровці дістали від уряду Речі Посполитої право на окремий суд, звільнялися від державних повинностей (крім військової).

Офіційно реєстрове козацтво називали Запорізьким Військом, якому формально підпорядковувалась і Запорізька Січ. Проте взяти Запоріжжя під свій контроль Речі Посполитій так і не вдалося. стала джерелом формування української державності.

1480-1482 рр. XV cт. – перші згадки про козаків.

50-ті рр. XVІ cт. – заснування першої Січі на острові Мала Хортиця.

1572 р. – створення реєстрового козацтва.

 

Політико-соціальний та військовий устрій Січі.

Особливо вславилися організацією козацтва черкаські старости Остап Дашкевич та Дмитро Вишневецький. Саме завдяки їм Канів і Черкаси стали центром українського козацтва (українських козаків до ХVІ ст. називали черкасами).

З невеликого укріплення на дніпровському острові Запорізька Січ перетворилася на державно-політичне утворення з демократичним устроєм – козацьку республіку. Ця республіка відіграла провідну роль у становленні козацтва як вільного українського стану населення та поширенні козацьких порядків на всю Україну. Протягом свого існування (XVI-XVIII ст.) Січ сім разів змінювала місцеперебування, проте їх соціально-політичний устрій залишався незмінним. Вона мала свій військовий та адміністративно-територіальний поділ: курені і паланки, а також систему органів управління, які створювалися на основі виборчої системи. Всі козаки вважалися рівними й мали однакові права.

Вищим законодавчим адміністративним, судовим органом Запорізької Січі була козацька рада, рішення якої були обов'язкові до виконання. Козацька рада збиралася у встановлені дні року або в будь-якій час на вимогу товариства. Учасники ради утворювали широке коло, всередині якого розміщувались урядовці. Свою волю козаки виявляли вигуками та підкиданням шапок. Під час походів ради відбувались у військових таборах. На радах розглядали важливі питання внутрішньої та зовнішньої політики, а також обирали козацьку старшину – керівний орган Січі. Вибори старшини часто відбувалися в обстановці гострої боротьби між голотою і заможними козаками. До складу військової старшини (начальників) входили: кошовий отаман (гетьман), військовий суддя, осавул, військовий писар та курінні отамани. До похідних та паланкових начальників належали: писар, осавул, підписар, підосавул, а також обозний.

Права і обов'язки старшини чітко регламентувалися. Козацьке звичаєве право ототожнювалось з козацькими вольностями і козаки всіляко його захищали. Порушників негайно позбавляли урядів і карали. Із Січі козацькі звичаєві норми поширювались по всій Україні

Від самого початку козацька організація створювалася насамперед для протидії татаро-турецькій агресії. Своєю боротьбою проти “бусурманів” (мусульман) козаки здобули величезну славу: в Європі XVI-XVII ст., окрім них, ніхто не наважувався кинути виклик Османській імперії.

Охороняючи степовий кордон України, відбиваючи татарські наскоки, козаки організовували сухопутні й морські походи проти Криму і Туреччини. У випадку вдалого походу козаки брали багату здобич, а також визволяли полонених. При поразках несли значні втрати, які компенсувалися новими притоками людей до Запорожжя.

КОЗАЦЬКО-СЕЛЯНСЬКІ ПОВСТАННЯ НАПРИКІНЦІ ХVI СТ.

Якщо від свого заснування козацтво боролося проти турків і татар, то наприкінці ХУІ ст. починаються організовані виступи козаків проти польського панування за свої станові права. У цих війнах козацтво виступило як організована сила, здатна до управління звільненими територіями. Війни охопили територію Київщини, Брацлавщини, Волині.

Одне з найбільших козацьких повстань розгорнулося на Київщині у 1591-1593 рр. під проводом Христофора Косинського. Згодом постання охопило Брацлавщину та Волинь. Воно було спрямоване проти магнатів і шляхти, а також проти панування Речі Посполитої в Україні. Разом з реєстровими козаками виступили запорожці. Їх підтримали селяни.

Повстанці в грудні 1591 р. оволоділи фортецею і містом Білою Церквою, захопили артилерію і військові припаси. Невдовзі визволили Трипілля і Переяслав, а також багато сіл. У червні 1592 р. повстанці взяли в облогу Київський замок.

Під П'яткою 2-9 лютого 1593 р. відбулася жорстока битва між повстанцями і шляхетським військом на чолі з князем Острозьким. Повстанці зазнали поразки. Косинський повернувся до Запоріжжя.

Влітку 1593 р. 2-тисячне козацьке військо вирушило із Січі й незабаром взяло в облогу Черкаси. Під час переговорів К.Косинського підступно вбили. Козаки відступили на Запоріжжя. Але вже восени того ж року вони розпочали похід на Київ. 4-тисячне повстанське військо оточило Київ і почало облогу. Та взяти місто не вдавалося: саме в цей час татарська орда кримського хана зруйнувала Запорізьку Січ. Козаки повернулися на Запоріжжя.

У 1594-1596 рр. повстання проти польсько-шляхетського свавілля очолив Северин Наливайко. Зібравши кілька тисячне військо з місцевих селян і міщан, Наливайко здійснив успішний похід у Молдову проти татарсько-турецьких загарбників.

Під проводом Наливайка 16 жовтня 1594 р. повстанці захопили місто Брацлав. З'єднавшись із загоном запорожців під проводом Григорія Лободи, вони вирушили в похід і оволоділи містом Бар. Хвиля народних повстань поширилась на Брацлавщину і Волинь. Наприкінці року повстанці здобули Луцьк.

Навесні 1595 р. Наливайко з частиною війська рушив у Білорусь, де визволив від литовців ряд міст і сіл.

Друга частина війська під командуванням Г.Лободи діяла на Подніпров'ї. Хвилі народних повстань піднялися на Київщині.

В 1596 р. поблизу Білої Церкви в урочищі Гострий Камінь відбулася битва з урядовими військами, в якій повстанці зазнали втрат. В травні 1596 р. каральне військо оточило повстанський табір поблизу Лубен. Два тижні повстанці оборонялися., але польське військо розгромило повстанців. У 1597 р. Наливайка було страчено у Варшаві.

Козацькі війни і селянські повстання зазнали поразки. Причини поразки:

- козаки виступали лише за свої вузькі станові інтереси;

- відсутність координації дій між селянами і козаками;

- малочисельність повсталих;

- боротьба зразу на два фронти: проти татар і поляків.

1591-1593 – повстання під проводом К.Косинського

1594-1596 - повстання під проводом С. Наливайка.

 

Петро Сагайдачний – гетьман українського реєстрового козацтва по-новому організував козацтво для боротьби проти турків і татар. Брав участь у походах козаків на Молдавію, Лівонію. 1605 р. здобув фортецю Варну, через рік вщент зруйнував невільницьке місто Кафу (Феодосія). Він, як талановитий політичний діяч, намагався шляхом мирних угод та компромісів відстояти права козацтва та українства: підписав Вільшанську (1917) угоду, 1618 р. брав участь у війні польського короля Сигізмунда ІІІ з Росією. 20-тисячне козацьке військо на чолі з Сагайдачним взяло тоді кілька російських міст, оточило й мало не захопило Москву, проте з невідомих причин відступило; підписав Роставицьку угоду. Очолюване Сагайдачним 4–тисячне військо відіграло вирішальну роль у Розгромі Річчю Посполитою в 1621 р. 300-тисячної турецької армії під Хотином. Сагайдачний сподівався на розширення реєстру та прав козацтва після участі козаків у Хотинській битві, але польський король не виконав своїх обіцянок. А Сагайдачний у Хотинській битві був тяжко поранений і невдовзі помер в 1622 р.

Після смерті Сагайдачного з новою силою розгортається хвиля козацьких повстань.

КОЗАЦЬКО-СЕЛЯНСЬКІ ПОВСТАННЯ ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ XVII СТ.

Після придушення селянсько-козацьких повстань 1591-1596 рр. польський уряд, магнати і шляхта продовжували захоплювати українські землі, збільшували панщину та оброк, закріпачували селян. Козаки були позбавлені всіх прав і оголошені поза законом. Однак ніщо не могло стримати визвольний рух українського народу, антифеодальну боротьбу.

Селяни і міщани не визнавали влади королівських старост і феодалів, відмовлялися виконувати панщину та інші повинності. Масові виступи селян, міщан і козаків були звичайним явищем. Особливо вони активізувалися взимку 1613-1614 рр. на Брацлавщині, а наприкінці 1615 – на початку 1616 р. охопили значну територію Східної України. У 1618 р. повстання перекинулося на Київщину та Волинь.

Повстанці не визнавали польської адміністрації, самі визначали собі права, обирали керівників. У 1616 р. польський сейм констатував, що всередині Речі Посполитої утворилася інша держава.

Після смерті П.Сагайдачного, який умів приборкувати козаків від радикальних виступів і одночасно відстоювати їх інтереси перед польським сеймом і королем, на Україні почали поширюватись народні виступи. Справа дійшла до відкритого конфлікту у 1625 р. В урочищі Медвежої Лози відбулась битва між козаками під проводом Марка Жмайла і поляками під проводом Конецпольського. Після невдалих спроб розгромити козаків сторони сіли за стіл переговорів. Було укладено Куруківську угоду (1625 р.) , згідно якої козацький реєстр становив 6 тис, а плата козакам збільшувалась до 6 тис. в складі 6-ти полків: Київського, Корсуньського, Канівського, Черкаського, Білоцерківського та Переяславського. За це козаки повинні були припинити всі війни і морські походи.

Куруківська угода призвела до конфлікту між реєстровими (Григорій Чорний) і нереєстровими, гетьманом яких був Тарас Федорович (Трясило), козаками. Нове повстання відбулося 1630-1631 р. під проводом Тараса Федоровича (Трясила). Чорний зажадав, щоб нереєстровці вийшли з Січі і підкорилися йому. У 1630 р. Тарас Трясило с 10 тисячами кінних і піших козаків виступив з Січі. Запорожці підійшли до Черкас, оточили будинок Чорного, схопили його і, звинувативши в зраді, стратили. Постання незабаром охопило Лівобережжя і частину Правобережжя. Повстанці під проводом Тараса Федоровича зайняли Канів, а згодом Переяслав. Коронний гетьман Конецьпольський на початку квітня виступив з Бара і попрямував на Київ, закликаючи шляхту приєднатися до очолюваного ним війська.

Під Переяславом повсталі вщент розгромили поляків. Сам Конецьпольський ледь врятувався. Загони повсталих налічували близько 30 тис. чоловік. Розгром коронних військ змусив Конецьпольського почати переговори з представниками заможного козацтва, яке пішло на компроміс: у 1630 р. було укладено Переяславську угоду, за якою зберігалися основні умови Куруківського договору (1625 р.), відповідно до якого козаки одержали платню у 60000 злотих на військо, але їм було заборонено самостійні військові походи. Нова угода 1630 р. збільшувала реєстр до 8000 тис. чоловік. Тарас Федорович з частиною козаків повернув на Запоріжжя. Селянство, міщани, нереєстрові козаки були незадоволені і продовжували боротьбу.

У 1633 р. польський сейм прийняв “Статті для заспокоєння руського народу”, за якими православне українство отримало права вільного відбування церковних обрядів, будівництва церков, відкриття шкіл та друкарень, займати урядові посади. Однак ці поступки були тимчасовими. Вже в 1634 році, після закінчення -російської війни (в якій брали участь українські козаки на боці Польщі) польський уряд знову розпочав наступ на права та вольності козацтва та українства.

Щоб перешкодити постачання Січі провіантом, порохом та приходу втікачів на Січ, польський уряд збудував над Дніпром фортецю Кодак, де розміщався гарнізон німецьких військових. Проте вже в 1635 р. козаки на чолі з Іваном Сулимою) розгромили гарнізон фортеці, зруйнували її укріплення. Але невдовзі Сулиму було схоплено і страчено.

Протягом 1637-1638 рр. відбулися нові повстання козаків, які очолювали Павло Бут (Павлюк), Дмитро Гуня, Яків Острянин. Але повстання були придушені, що дало змогу польській владі розпочати новий наступ на права козацтва.

В 1638 році польський уряд нав'язав козацтву “Ординації Війська Запорозького реєстрового, що перебуває на службі Речі Посполитої”, за яким реєстр козаків обмежувався до 6 тисяч (козаків, які були виписані з реєстру називали випищиками), заборонялась виборність посад, на чолі козаків призначався польський комісар, знову відбудовувалась фортеця Кодак, на січі розміщувався польський гарнізон.

Тяжка поразка визвольних повстань призвели до того, що протягом 1638-1648 рр. не відбулося жодного значного повстання, польська шляхта називала цей період “золотим спокоєм”, Та це був спокій напередодні бурі.

Козацько-селянські повстання підготували грунт для розгортання національно-визвольної боротьби українського народу середини ХVII ст.

 

Початок визвольної війни українського народу

середини ХVII ст.

Після придушення козацько-селянських повстань польська шляхта посилила колонізацію українських земель, національний і релігійний гніт православних українців. Тому вибух 1648 р. був закономірним.

За своїм характером рух був національно-визвольним, антифеодальним.

Рушійними силами визвольної війни були: козацтво, селянство, міщанство, частина українського духовенства, дрібна та середня православна українська шляхта.

Керівна роль належала неполонізованій 1 козацькій старшині. Головною метою, що всіх об'єднала у боротьбі, була ліквідація польсько-шляхетського панування в Україні.

Основними причинами Визвольної війни були:

- 2релігійний гніт (наступ католицизму та уніатства на права та свободи Української православної церкви, конфіскація церковного майна та земель, насильницьке окатоличення населення, впровадження обов'язкового податку на населення на утримання католицької та уніатської церков, діяльність єзуїтських орденів);

- національний гніт (обмеження українців у правах при зайнятті урядових посад в органах самоврядування міст, оголошення другосортності та неповноцінності українців);

- соціальне гноблення (зростання панщини та натуральної і грошової ренти, зростання податків та відробітків селян на користь держави, посилення процесу особистої залежності селянина від польської шляхти та магнатів, феодальна анархія та розгул магнатсько-шляхетського свавілля, визиск з боку єврейських орендарів, утиски козацтва та міщанства, нерівноправність у правовому та політичному положенні української православної шляхти, утиски її з боку польських магнатів та шляхти).

На чолі повстання стояв чигиринський сотник Богдан Зіновій Хмельницький, який на собі відчув свавілля польської шляхти та своє безправне становище. Не знайшовши справедливості з невеликим загоном однодумців він втік на Січ, де в січні 1648 року його було обрано гетьманом Війська Запорізького. Ставши гетьманом, в своїх універсалах він закликав народ до повстання.

В ході війни можна виділити ряд етапів: перший 1648 , другий – 1649-1653, третій – 1654-1655, четвертий – 1656-1657.

Перші перемоги повсталі отримали у битвах при Жовтих водах 6–8 травня 1648 р. та 15-16 травня 1648 р. під Корсунем.

Протягом літа 1648 р. повстанням були охоплені території Київщини, Поділля, Волині, Лівобережної України.

На початку війни Богдан Хмельницький та козацька старшина прагнули лише до поновлення втрачених прав та вольностей, і тому, після перших перемог, розпочали мирні переговори з поляками. Одначе останні не йшли на поступки, а лише зволікали час, щоб зібрати військо для подальшої боротьби з повстанням.

Битва під Пилявцями, що відбулася 21 вересня 1648 р., закінчилася перемогою козаків і нищівною поразкою польського війська на чолі з Домініком Заславським, Миколою Острогом, Олександром Конецьпольським. Ця перемога відкрила українському війську шлях у Галичину.

Протягом жовтня-листопада 1648 р. тривала облога Львова. Козаки, взявши викуп, полишили місто і рушили далі до польської фортеці Замостя і дійшли аж до Вісли, але дізнавшись про вибори нового польського короля, Б. Хмельницький дав згоду на перемир'я і повернув армію назад в Україну.

23 грудня 1648 р. козацьке військо урочисто вступило до Києва, де гетьмана вітали як українського месію. Саме в Києві, вважають історики, стався перелом у поглядах гетьмана на основну мету боротьби. Під час переговорів з поляками він заявив про свій намір визволити всю Україну та український народ з-під польської влади. З метою заручитися підтримкою у подальшій боротьбі, Б.Хмельницький веде переговори із Московською державою та укладає угоду з Трансільванією, Кримським ханством.

В 1649 р. війна розгортається з новою силою. Польська армія, яку очолив новий король Ян Казимир, захопила Галичину та вторглася на Поділля. Козацькі війська виступили на зустріч польській армії і оточили частину польських військ біля м. Збаража.

15-16 серпня 1649 р. відбулася битва козаків з головними частинами польської армії на чолі з королем Яном Казимиром. Коли здавалось, перемога вже була на боці козаків, їх зрадили татари, що виступали як союзники козаків. Кримський хан почав вимагати, щоб гетьман розпочав переговори з поляками. Було укладено ЗБОРІВСЬКИЙ ДОГОВІР.

За умовами Зборівського договору Річ Посполита визнавала існування козацької України в межах 3 Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств, гетьманське правління і ній та свободу існування православної церкви; реєстр козаків в 40 тисяч. Але селяни, які не потрапили до реєстрових списків, мали повернутись до своїх панів. Польська шляхта не мала права повертатися на ці території.

На початку національно-визвольної війни постала проблема державно-політичного устрою України. Хмельницький висуває власну програму розбудови Української козацької держави. У будівництві Української держави Б.Хмельницький синтезував ідею старої княжої України-Руси з новою ідеєю козацькоїдержавності. Одночасно він врахував і практику уряду тогочасних європейських держав. Українська держава отримала назву “Військо Запорізьке”.

Межі території держави включали Київське, Брацлавське та Чернігівське, частину Волинського воєводств та Білої Русі. Основою держави була територія від Случу і Дністра – на Заході, і аж до Московського кордону −на сході.

Найвищим органом влади вважалися загальнокозацькі збори. Фактично органом державної влади стала рада козацької старшини під головуванням гетьмана, яка вирішувала всі питання державної ваги.

Головою виконавчої влади був гетьман, який очолював адміністрацію, військо, видавав універсали, вів дипломатичні переговори, скликав козацьку раду. Гетьманською резиденцією було м. Чигирин.

При гетьманові діяв уряд - генеральна канцелярія, до складу якої входили генеральні старшини, яких обирали на козацькій раді (генеральний писар, генеральний суддя, осавули, генеральний хорунжий, генеральний обозний, військовий підскарбій, товмач, кантарлей.)

В Україні склалася судова система. До її складу входили полкові суди, сотенні відносні. Найвищим представником судової влади був генеральний суддя.

Вся “Держава Війська Запорізького” була поділена на полки, сотні, волості (16 полків та 272 сотні).

Українська держава мала власні збройні сили: козацьке військо, основою якого були реєстрові козаки.

У державі складалася власна фінансова система. Є відомості про карбування власних українських грошей. Були створені фінансові органи – Державний скарб Війська Запорізького. Існувала система мит і податків. Українська держава мала власну символіку: прапор малинового кольору та герб із зображенням козака з мушкетом.

Внутрішня політика гетьмана та гетьманського уряду була направлена на задоволення потреб козацької старшини, її прагнень.

Україна проводила активну зовнішню політику. Були встановлені дипломатичні зв'язки з Річчю Посполитою, Туреччиною, Кримським ханством, Московським князівством, Трансільванією, Венецією, Бранденбурзьким князівством, Швецією. В 1648-1654 рр. мала союз з Кримським ханством, в 1650 р. з Молдавією, 1654-1657 рр. з Росією, в 1657 р. із Швецією та Трансільванією.

 

Зборівська угода 1649 р. не відповідала планам Хмельницького, однак він вирішив використати здобуті права для державного будівництва на відвойованих землях. Не задовольняли умови Зборівської угоди і поляків.

4. Військові дії між Україною і Польщею відновилися в 1651 р., коли польські війська, порушивши договір, напали на м. Красне. Мужньо боронили місто козаки на чолі з полковником Д.Нечаєм, але змушені були відступити. Сам Д.Нечай загинув. Наступ польських військ було зупинено поблизу Вінниці загонами Івана Богуна.

Піднялася нова хвиля визвольної боротьби на Поділлі, Волині, галичині.

Козацько-татарське і польське військо зійшлося у великій битві, що відбулася на кордоні Волині і Галичини, поблизу м. Берестечка 28-30 червня 1651 р. У вирішальний момент татари залишили поле битви. В результаті козаки зазнали поразки.

У вересні 1651 р. в Україну вторглись литовські війська на чолі з князем Радзівілом. Захопивши Київ та Чернігів, вони з'єднались з польськими військами.

Б.Хмельницький збирає нову армію, але перевага лишається на боці поляків, і тому гетьман погоджується підписати мирну угоду між Україною та Польщею. 5 Умовами Білоцерківської угоди були важкі. Козацький реєстр скорочувався до 20 тис., територія гетьманського управління обмежувалася лише Київським воєводством, гетьманові заборонялося вести переговори з іноземними державами, польська шляхта здобувала право повернутися до своїх маєтків в Україні, селяни повинні були повернутись до своїх панів. 6. обмеження

1-2 червня 1652 р. на Поділлі під горою Батогом відбулася битва козаків з польською 20-тисячною армією. У цій битві поляки зазнали страшної поразки, козаки захопили багато полонених, 57 гармат.

У вересні 1653 р. козацьке військо оточило польську армію під Жванцем на Поділлі, але кримський хан примусив підписати Б.Хмельницького у грудні 1653 р. новий мир із Польщею на засадах Зборівського договору.

Визвольна війна українського народу на початку 50-х років точилася із перемінним успіхом. Знесилені були обидві сторони. В цих умовах, шукаючи надійного союзника для боротьби, частина козацтва на чолі з Б.Хмельницьким вирішує звернутися за допомогою до Москви.

1 жовтня 1653 р. .Земський собор у Москві прийняв рішення про прийняття України “під руку царя”. На Україну виїхало посольство на чолі з боярином Бутурліним.

8 січня 1654 р. московська делегація прибуває до м. Переяслава, де на неї чекав Б.Хмельницький з козацькою старшиною. Після переговорів досягнуто угоди про те, що Військо запорізьке має присягнути на вірність російському государю, але козаки стали вимагати, щоб і Бутурлін заприсягнувся від імені царя, не порушувати права та вольності козацтва. Але він категорично відмовився. Підписання угоди було поставлено під загрозу зриву. Але в умовах нового карального наступу поляків український уряд змушений був піти на прийняття присяги на вірність Росії.

Переговори у Москві відбувалися з 23 березня по : квітня 1654 р. і завершилися підписанням договору, який увійшов в історію як “Березневі статті”.

Умовами договору були:

- підтвердження права та привілеїв Війська Запорозького на маєтності та землі;

- встановлення 60-тисячного козацького реєстру;

- збереження за гетьманським урядом права контролю над фінансами та податками;

- залишити недоторканими права та повноваження місцевих органів влади, права Київського митрополита, право обрання гетьмана козацтвом.

Росія зобов'язувалась обороняти Україну від Польщі, але обмежила право гетьмана на зносини з іноземними державами, зокрема з Кримом та Туреччиною.

За цим договором Україна ввійшла під протекторат Росії на широких правах автономії.

Оцінка російсько-українського союзу в працях істориків залишається неоднозначною.

У складі монархічної Росії Українська держава з її республікансько-демократичною формою правління була позбавлена можливостей дальшого розвитку. В наступні після 1654 р. десятиріччя йшов поступовий, але невблаганний процес втрати Українською державою своїх етнічних рис, ліквідації демократично-республіканських органів влади.

Після укладення союзу між Україною та Росією відбулось перегрупування основних учасників війни: кримські татари перейшли на бік Польщі і кримський хан здійснив свій похід в Україну, його було зупинено біля Умані полковником Іваном Богуном. Після кровопролитних боїв він був змушений відступити.

. У березні 1654 р. польська армія перейшла в наступ на Правобережжя. Основна маса російських військ і загони козаків під командуванням Золотаренка розгорнули бойові дії на Смоленщині і в Білорусії.

Восени 1654 р. Польща спрямувала свій удар на Поділля.

У січні 1655 р. польсько-татарське та україно-російське війська зійшлись під Городком. Польсько-татарське військо зазнало поразки. Львів було знову взято в облогу. Лише новий наступ татар завадив взяти місто. Але після ряду боїв татари змушені підписати договір про відмову підтримувати поляків в цій війні. До того ж у війну проти Польщі вступила Швеція, договір з якою підписав Б.Хмельницький. Становище Польщі стало майже безнадійним. Але Москва, будучи суперником Швеції, припинила війну проти Польщі і за спиною України цар Олексій Михайлович, спокусившись обіцянкою польської корони, підписав Віленське перемир'я (26 жовтня 1656 р.) Б.Хмельницький вирішив продовжувати боротьбу. Гетьман розпочав пошук нових союзників. Він укладає союз із швецьким королем Карлом Х та Трансільванією (Семигородським князем Юрієм Рокочієм про спільну боротьбу проти Польщі.

Протягом 1656-1657 рр. війська князя Ракочія і козацький загін під проводом Антона Ждановича зайняли значну частину польської території, об'єдналися зі шведами і в червні 1657 р. вступили до Варшави.

Цю коаліцію розбила Данія, яка розпочала війну зі Швецією, змусивши шведів полишити Польщу. На допомогу полякам прийшли татари та австрійські війська.

Б.Хмельницький в цей час тяжко хворів. Дізнавшись про провал своїх намірів, він дістав удар і помер (27 липня 1657 р.)

Тим часом між українцями та їх союзниками виникли незгоди. В кінці 1657 р. семигородське військо було оточено польськими та татарськими військами і капітулювало, а Жданович зі своїм загоном повернувся в Україну.

Висновки. В ході Визвольної війни середини ХVII століття завершився процес формування української народності та національної самосвідомості, була створена українська держава. В цьому полягає історичне значення Визвольної війни українського народу середини ХVII ст. під проводом Б. Хмельницького.

Після смерті Богдана Хмельницького гетьманом на короткий час став його

молодший син Юрій, обраний на цю посаду ще за життя батька, але вже того ж 1657 року козацька старшина, що прагнула влади, усуває Юрія і обирає гетьманом “на той час” генерального писаря, сподвижника та родича Б.Хмельницького – Івана Виговського.

Незадоволений активним втручанням російських урядовців в українські справи, гетьман Виговський вирішує розпочати переговори про мир з Польщею.

У вересні 1658 р. між Україною та Польщею було підписано Гадяцький трактат, за яким Річ Посполита проголошувалась федерацією трьох держав: Польщі, Литви та Великого Князівства Руського; Українська держава визнавалась в межах Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств, мала власний суд, казну, монету, військо, виборне гетьманське управління, передбачалось відкриття в Україні 2 університетів, інших навчальних закладів, друкарень, а православна церква урівнювалась у правах з католицькою, митрополіт і 4 епіскопи отримували право на місця в сенаті, унія скасовувалась, гетьманові заборонялось встановлювати зв”язки з іноземними державами.

Новий союз з Польщею став причиною початку війни між Україною та Росією. Ситуація ускладнилась ще і тим, що частина запорожців на чолі з кошовим отаманом Яковом Барабашем та полтавським полковником М.Пушкарем підняли повстання проти І.Виговського. З великими зусиллями повстання було придушено. Бойові дії проти Росії проходили з перемінним успіхом.

В 1959 р. відбулася вирішальна битва під Конотопом, котра закінчилась поразкою 100-тисячної армії росіян на чолі з князем О.Трубецьким та Г.Ромадановським. Але скористатися цією перемогою Виговський не зміг, бо проти нього піднялось нове повстання на чолі з полковниками Золотаренком, Сомком та кошовим атаманом Іваном Сірком. Іван Виговський втікає до родового помістя, яке знаходилось на Київщині.

У вересні 1659 р. на раді в м. Біла Церква гетьманом знову було проголошено Ю.Хмельницького в присутності російських військ і підписано новий російсько-український договір – Переяславський (1659).

За умовами цього договору обрання нового гетьмана дозволялось лише при згоді російського уряду, російські війська мали право розміщатись в Києві, Ніжині, Переяславі, Брацлаві, Умані, гетьманові заборонялись зносини з іноземними державами, проголошувалась зверхність московського патріархату над київським митрополітом, гетьман втрачав право призначати старшину на адміністративні посади.

 

1660 рік став роковим для Української держави: після невдалого російського походу на Львів Ю.Хмельницький розірвав союз з Росією і підписав новий договір про союз з Польщею. Україну було поділено на 2 частини: Лівобережну під протекторатом Росії з наказним гетьманом Я.Сомком та Правобережну, де гетьманом був Ю.Хмельницький, але вже в 1663 р. він зрікається булави і стає ченцем, а гетьманом було обрано переяславського полковника Павла Тетерю на Чигиринській раді.

В 1663 р. на “чорній раді” в м. Ніжині новим гетьманом Лівобережної України було обрано отамана Запорізької Січі Івана Брюховецького, який в 1665 р. здійснив поїздку до Москви на поклон до царя і підписав новий союзний договір.

Умовами Московського договору були: перехід права на збір податків до рук російських воєвод, поширення горілчаної монополії на Україну, передбачалось здійснення перепису населення, втрата права гетьмана на зносини з іноземними державами, передбачався новий порядок обрання гетьмана, який мав відбуватись в присутності московського представника з подальшим затвердженням царем. Брюховецькому жалувався боярський чин та маєтності.

На Правобережній Україні в цей час наказним гетьманом. А потім і повноправним стає черкаський полковник Петро Дорошенко, який прагнув визволити Україну і об”єднати її під своєю владою. З цією метою він уклав союз з Кримом та Туреччиною.

В 1667 р. між Росією та Польщею було укладено Андрусівське перемир’я, поза спиною України її було розділено на 2 частини: Лівобережну з Києвом у складі Росії, Правобережну – у складі Польщі, Запоріжжя мало бути під подвійним польсько-російським управлінням.

В цих умовах Петро Дорошенко виступив на Лівобережну Україну з метою об’єднати її. Гетьмана Брюховецького було вбито і в 1668 р. П.Дорошенка було проголошено гетьманом обох сторін Дніпра.

Проте зберегти єдність Україні не вдалося, його наказний гетьман Дем’ян Многогрішний переходить на бік Росії, і в 1669 р. на раді в Глухові його було обрано гетьманом Лівобережної України. Він підписав з Росією новий договір – “Глухівські статті”.

На Правобережжі України в цей час йдуть бої з польськими військами, до того ж з’явились нові претенденти на гетьманську булаву – Петро Суховій, якого підтримували запорожці, та Михайло Ханенко – ставленик Польщі.

Деякий час втримати владу П.Дорошенкові допомагала Туреччина, під протекторат якої він перейшов в 1669 р. В результаті походу турецької армії проти Польщі в 1672 р. був підписаний Бучацький мир, за яким Правобережжя України відходило до Туреччини, а П.Дорошенко проголошувався правителем “України в давніх її кордонах” (практично це були території Брацлавщини та Київщини).

В 1672 р. на Конотопській раді гетьманом Лівобережної України було обрано Івана Самойловича на місце скинутого Многогрішного.

В 1674 р. російські війська розпочали боротьбу за Чигирин і вступили на Правобережну Україну. В цьому ж році на раді в Переяславі М.Ханенко склав булаву і клейноди, і вони були передані Самойловичу. До Самойловича прибули депутати 10 правобережних полків і визнали підданство Москви. Дорошенко, полишений майже всіма своїми соратниками, ще деякий час тримався на Правобережжі, спираючись на турків і татар. Врешті, в 1676 р. він склав булаву та гетьманські клейноди перед Іваном Сірком. Самойловича було проголошено на раді в Переяславі гетьманом обох сторін Дніпра. Росія не задовольнилась таким зреченням і вимагала, щоб Дорошенко зрікся з гетьманства перед Самойловичем і присягнув на вірність царю. Після цього його було заслано в родове помістя під Москву, де він і помер в 1698 р.(один з предків Н.Гончарової)

Не бажаючи втрачати свої позиції в Україні, Туреччина проголосила “князем руським” Юрія Хмельницького, який раніше потрапив до них у полон.

У 1677 р. 120-тисячне турецько-татарське військо взяло в облогу Чигирин, але взяти місто не змогло і змушене було відступити. Невдалим був для них і другий похід 1678 р.

Останнє правління Ю.Хмельницького було трагічним і невдалим. В 1681 р. його було страчено за наказом турецького султана.

В тому ж 1681 р. між Росією та Туреччиною і Кримським ханством було укладено Бахчисарайський мирний договір, за яким до складу Росії відходила Лівобережна Україна з Києвом; частина Київщини, Поділля залишались під владою Туреччини, а територія між Дніпром та Південним Бугом мала бути незаселеною.

Скориставшись поразкою Туреччини під Віднем у 1683 р. Польща відновила своє панування на Правобережній Україні. В 1686 р. між Польщею та Росією було підписано новий договір – “Трактат про вічний мир”, за яким до Речі Посполитої відходили Правобережжя, Галичина, Північна Київщина та Волинь; до складу Московської держави – Лівобережжя, Киїів з навколишніми правобережними землями та Запоріжжя; територія Південної Київщини, Брацлавщини залишалися нейтральними. Туреччина утримувала Поділля, яке пізніше захопила Польща.

Основним підсумком суспільно-політичного життя України була втрата нею своєї державності, територіальної цілосності; лише на Лівобережжі зберігся значно обмежений російським царизмом автономний устрій.