ФОЛЬКЛОРНА ОСНОВА ПОВІСТІ «ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ». РЕАЛЬНЕ І МІФОЛОГІЧНЕ, ЛЮБОВ І СМЕРТЬ ЯК БІНАРНІ ОПОЗИЦІЇ ПОВІСТІ.

Фольклорними джерелами повісті є, насамперед, вірування горян. їх оточує безліч міфічних істот, що населяють довколишні ліси, потоки, озера, печери. Це і злий арідник, і щезник, нявки, лісовики, русалки, добрий чугайстер, голос сокири. Усі вони так чи інакше втручаються в життя людини, і тому з ними треба жити у мирі та згоді. Треба знати, як собі зарадити перед усіляким злом. Наприклад, при народженні дитини баба-повитуха має «сокотатися», обкурювати зіллям хату та засвічувати свічку. Інакше бісиця обміняє немовлятко на своє бісеня.Лише окремі люди могли втручатися у світ духів. Це були знахарки та знахарі, які добре розумілися на травах та різних замовляннях. Це були мольфари (у повісті таким є Юра), які вміли відвертати бурі, наганяти чи знімати слабість, зупиняти звіра поглядом. Поряд з мольфарами, здатними творити на добро і зло, серед людей жили також і відьми. У повісті змальовано Химку, яка робить усе, що приписує відьмам народна уява: доїть щоночі чужих корів, овець, кіз, а також жаб, гадюк, ящірок, «спиває місяць», «врочить» людей та худобу, перетворюється на собаку, клубок туману, жабу.Крім гуцульської демонології, що сповнює життя героїв повісті таємничістю та незвичайними пригодами, ми знаходимо у творі архаїчні звичаї, зокрема давній звичай кровної родинної помсти. З ворожнечі родів, власне, і починається історія дивовижного кохання Івана та Марічки. Про палкість і завзятість натури, про відвагу та силу свідчить давній звичай з'ясовувати «на бартках» чоловічі непорозуміння. Іван у такий спосіб з'ясовує стосунки з «любасом» своєї дружини Палагни, мольфаром Юрою. Звичай ворожіння «на теплого Юрія» (вдосвіта), з якого і почався перелюб між Палагною та Юрою, відтворює загадкові жіночі уявлення про долю. Важливе місце в повісті посідає обрядовість горян. Особливим у гуцулів є поховальний обряд. Супроводжуваний голосом трембіти, він включає в себе жіночі голосіння і, що особливо незвично, — традицію веселощів на завершення обряду, їх розпочинає молодь, а підхоплюють старші. Тут і жарти, і переспівування, і всілякі сороміцькі розваги, і танці. Усе це стане зрозумілим, якщо сприйняти поховальний обряд так, як тлумачать його гуцули, — як Свято Смерті. Душа померлого відходить у кращий світ, а це привід швидше для радості, ніж для суму.

Іван і Марічка — це тіні забутих предків, тих чоловіка й жінки, які існували колись, і водночас — джерело майбутнього. Головні герої повісті стають у такому розумінні алегорією круговороту вічного життя. Ознакою міфологічної основи сюжету повісті, крім назви, є також та особливість, що не вказаний історичний час подій, тобто вони могли статися будь-коли. Тільки окремі дрібні деталі змушують читача здогадатися, що події відбуваються на початку XX століття — цукерка, рушниця, пістоль, — але ці деталі не несуть на собі особливого змістового навантаження, таким чином не порушуючи загальної надчасовості дії. Характерні для міфологічного мислення й імена героїв — Іван та Марічка — найпопулярніші імена героїв народних пісень, отже, типові для українців у будь-який час. Як вважав сам письменник, саме ці імена відображають міфосвідомість нації. Крім того, Іван та Марічка символізують в повісті жіноче та чоловіче начало як нерозривні протилежності Важливе, суто міфологічне значення в повісті має вода. У міфології багатьох народів вона вважається живодайною силою, оскільки приносить природі жадану вологу, оживлює все живе, напоює. Але вона не така чиста, як вогонь, в ній може водитися нечиста сила. Помітимо, що знайомство Івана та Марічки відбувається саме біля води. Вода об'єднує і роз'єднує героїв, оскільки вбиває Марічку. Вода може бути спокійною, а може бути й шаленою — повінь. Але так чи інакше, ця сила відіграє ключову роль у сюжетній будові повісті. Не менш важливу роль відіграє в повісті і вогонь — очищуюча жива сила, захисний оберіг, який відлякує нечисту силу, охороняє людину, допомагає їй у її повсякденному житті. Будуючи свій твір, М. Коцюбинський орієнтується також на дуже важливу в світовій міфології міфологему "світового дерева", яке є прообразом міфологеми людини. Це дерево має три поверхи — нижній, середній і верхній. Воно об'єднує життя з потойбіччям, виступаючи єдиним стрижнем усієї світобудови. Життя Івана ніби рухається в різних рівнях світового дерева. Кохаючи Марічку, хлопець весь час живе серед зелених дерев, насолоджуючися красою природи. Одружившися з Палагною, герой ніби заземлюється, прикипає до землі — середнього рівня — і поринає в суто буденні інтереси. А смерть Марічки вибиває з-під нього ґрунт, і герой опиняється в потойбіччі, закликаний нявками до лісу. Серед галявини в лісі він бачить тепер тільки мертві дерева, попереду нього тільки прірви. Таким чином, повість ніби ділиться навпіл. Перша половина пов'язана з живим життям, живою коханою Марічкою, а друга — це мертвий світ, Марічка-нявка. А в центрі цієї міфологічної світобудови стоїть Іван — стрижень світу. Він об'єднує реальність з потойбічністю саме силою свого кохання, силою прагнення побачити кохану.