Історична скарбниця на березі моря

 

«В Азію, славну містами, мчимо.

Серце забилося, прагне дороги,

Радо ступають, тугішають ноги…

Друзі, прощайте! Братерським гуртком

З дому забились ми в даль незнайому,

Нарізно шлях свій верстаєм додому».

 

(Гай Валерій Катулл, переклад Миколи Зерова)

 

Довга чорна стрічка шосе. Дорожні вказівники з незнайомими назвами зникають позаду. Ми, оглядаючись, чекали на табличку з написом «Durrës». Цей порт-курорт був останнім пунктом у програмі нашого «Балканського експресу».

У всі часи Дуррес був одним із найважливіших портів Адріатики, оскільки лежав на перехресті торгових шляхів, що поєднували південну Європу з Балканами та Малою Азією. Засноване греками ще в VII столітті до н.е. під назвою Епідамнус, місто впродовж своєї історії переходило із рук у руки завойовників як важливий стратегічний об’єкт. А список загарбників, які пройшли тут за кілька тисячоліть, склав би не один аркуш паперу. Нині - це головний морський порт Албанії.

Дуррес розташований лише за 32 кілометри від Тирани. Тож влітку багато столичних жителів їдуть на узбережжя на вихідні чи у відпустку. Однак, попри «велике літнє переселення», місця вистачає всім, адже піщаний берег тут простягся на 15 кілометрів. Це найбільший пляж у країні, і він (задля зручності) ділиться на кілька районів. Тут широка піщана смуга й чиста вода. Море спокійне, неглибоке – цілком безпечне навіть для маленьких дітей. Торговці ввічливі і тактовні: не заходять у зону лежаків, а тримаються на відстані, не лементують і не закликають щось купити. Ритм міста, яким ми його відчули, – не гарячковий і метушливий, а плавний і тому не втомливий...

В історичних засіках міста багато пам'яток. Головна з них - римський амфітеатр, який свого часу був найбільшим на Балканах (15 000 місць). Його спорудили в ІІ столітті до н.е. і аж до V століття використовували для кривавих гладіаторських боїв. Нині туристи можуть знайти відреставровану «реліквію» в центрі сучасного Дурреса. На жаль, автентичною збереглася лише третина амфітеатру, інші частини відновили за історичними кресленнями. Античну споруду вважають візитною карткою міста.

Неподалік амфітеатру на вершині пагорба височіє колишній палац короля Зогу. І хоча шедевром архітектури його навряд чи можна назвати, однак краєвид, що відкривається звідти, вартий, аби піднятися на пагорб. Звідси як на долоні видно вулиці старого центру, порт і корабельню, набережну з новобудовами, а далі на багато кілометрів уздовж пляжу – апартаменти й готелі. І довершує пейзаж блакитне море, заради якого сюди їдуть тисячі туристів. Не дарма ще давньоримський поет Гай Валерій Катулл назвав Діррахіум (римська назва Дурреса) «терасою Адріатичного моря». Також згадує місто в своїх записах філософ і літератор Цицерон, який тривалий час жив тут у вигнанні.

Усі завойовники перейменовували поселення на свій лад. Відзначилися і комуністи (фактично – останні завойовники), які наприкінці 1980-х перейменували порт на Адріатиці в Дуррес-Енвер-Ходжа. Тоді ніхто й гадки не мав, що комунізм уже стоїть на порозі свого епохального краху, а місто незабаром опиниться в епіцентрі безпрецедентних для Албанії подій.

Щойно монолітність тоталітарної влади дала перші тріщини, Дуррес став центром масової міграції албанців в сусідню Італію. Так, тільки за серпень 1991 року до Італії перебралося понад 20 000 людей. А коли 1997 року рухнули фінансові піраміди, поховавши під своїми уламками економіку країни і надії албанців на достойне життя, влада нічого не могла вдіяти, аби заспокоїти людей і допомогти їм вижити. Урятували порт і місто від розгарбування мародерами італійські миротворчі війська, які увійшли в Дуррес та інші албанські міста. Тільки так удалося зберегти країну від самознищення.

Ще через два роки (під час протистояння албанців і сербів у Косово) місто прийняло більш як 110 000 біженців і стало центром міжнародної гуманітарної допомоги переселенцям. «Краще поцілувати змію, аніж довіритися сербу», - говорить албанське прислів’я. Аби допомогти своїм співвітчизникам у Косово, албанці погодилися, щоб Дуррес став базою американського флоту, а на військових летовищах розмістилася авіація НАТО.

Визначні пам'ятки: венеціанська вежа, руїни візантійської фортеці, римські лазні, стародавній акведук, мечеті Фатіх та Мадхе, археологічний музей та музей мозаїки Арапая.