Виклад основного матеріалу.

10. Самоменеджмент як новий напрямок дослідження виник наприкінці XX століття в сучасному менеджменті внаслідок психологізації та соціологізації як відповідь на потреби суспільства більш повно використовувати та розвивати творчий потенціал робітників [12, с. 19].

11. Поняття самоменеджменту в сучасній науці розглядають у різних контекстах і його визначення зводяться до того, що самоменеджмент, в першу чергу, це техніка правильного використання часу. Самоменеджмент припускає саморозвиток особистості, засноване на самопізнанні, самовизначенні, самоврядуванні, самовдосконаленні, подоланні стереотипів свідомості, самоконтролі і, як підсумок, самореалізації в обраній сфері діяльності. Така робота над собою дозволяє розкрити весь свій творчий потенціал і максимально використати свої можливості і здібності.

12. Досліджували питання самоменеджменту Л. Зайверт, М. Вудкок, Д. Френсіс, В. Андреєв,Н. Лукашевич, В. Крижко, Є. Павлютенков та інші. У зв’язку з тим, що проблема самоменеджменту лише нещодавно стала об’єктом наукових досліджень, ще не існує єдиного визначення цього складного поняття.

13. Російський соціолог В. Оглоблін розглядає самоменеджмент як цілеспрямоване й послідовне використання практичних методів управління в повсякденній діяльності задля оптимізації використання своїх персональних ресурсів: інтелекту, волі, здібностей тощо [14, с. 55].

14. М. Лукашевич подає таке визначення самоменеджменту: «послідовне і цілеспрямоване використання ефективних методів, прийомів та технологій самореалізації і саморозвитку свого творчого потенціалу» [ 28, с. 360 ].

15. В. Крижко та Є. Павлютенков підкреслюють, що самоменеджмент – це система визначених та саморегульованих заходів, спрямованих на підвищення ефективності професійної діяльності й самовдосконалення особистісних якостей [36, с. 176]. Цікавим є зіставлення цього визначення з тлумаченням поняття «педагогічний розвиток», запропонованим цими ж авторами: «професійний розвиток (у педагогічній діяльності) – це набуття педагогічними працівниками нового рівня компетенції, знань, умінь, навичок, які вони використовують у своїй професійній діяльності; процес формування у педагогічних працівників нових професійних навичок і знань» [8, с. 123]. Аналіз визначень дозволяє зробити висновок, що самоменеджмент є необхідною умовою професійного розвитку людини.

16. Проаналізувавши наведені визначення, можна зробити висновок, що самоменеджмент – це поступова, систематична і послідовна робота, спрямована на самовдосконалення особистісних якостей, розвиток творчого потенціалу та підвищення ефективності професійної діяльності особистості незалежно від віку та професійної спрямованості.

17. Самоменеджмент – це мистецтво керувати собою, своїм часом, своїм життям, свідомо робити свою кар'єру через самооцінку, самовизначення, саморозвиток.

18. Самоменеджмент – це один з підрозділів менеджменту (як і стратегічний менеджмент, операційний менеджмент, інформаційний менеджмент).

19. Причини виникнення самоменеджменту – це ті істотні зміни, що відбуваються в управлінській ситуації у світі.

20. Треба відзначити, що на Україні, як і в інших країнах колишнього Радянського Союзу, ситуація ускладнюється кризовим станом економіки. У цих умовах саморозвиток персоналу є передумовою виживання на ринку праці.

21. Отже, основна мета самоменеджменту полягає в тому, щоб: максимально використовувати власні можливості; свідомо керувати своїм життям (тобто, самовизначатися); переборювати зовнішні обставини як на роботі, так і в особистому житті.

22. Узагальнюючи наведені концепції самоменеджменту, можемо сформувати власне поняття само менеджменту як – процес і вміння організовувати свою власну діяльність. Самоменеджмент - це життєво необхідний, але досить важкий процес, тому необхідно бути готовим до самовдосконалення. Необхідний серйозний підхід при розробці своєї особистої програми. Розробляти програму самоменеджменту необхідно з урахуванням тих питань, які доводиться вирішувати в процесі професійної діяльності. При виборі програми слід враховувати зміни, що відбуваються в житті суспільства - в економіці, соціальній політиці держави, в науці, в сучасних методах управління навчанням, комунікаціями, спілкуванням і т.д. Необхідно врахувати аспекти практичної реалізації набутих знань. Особливе значення має необхідність вчитися планувати свій робочий час.

23. Планування покликане забезпечити раціональне використання найціннішого надбання - часу, а саме:

24. • або наявний час вжити для плідної і успішної діяльності (Максимальний критерій);

25. • або досягти поставлених цілей з якомога меншою витратою часу (Мінімальний критерій);

26. Л. Зайверт цілком обґрунтовано нагадує про те, що поліпшувати своє життя необхідно з самого себе. «Зміни себе - і ти зміниш світ навколо себе».

27. Тому, замість того щоб змінювати обставини, які ми і так не в силах змінити, потрібно змінити своє ставлення до них.[18, с. 10]

28. Процес самоменеджменту в аспекті послідовності виконання конкретних функцій охоплює шість фаз:

29. · Постановка мети - аналіз і формування особистих цілей;

30. · Планування - розробка планів і альтернативних варіантів своєї діяльності;

31. · Прийняття рішень по конкретних справах;

32. · Організація і реалізація - складання розпорядку дня й організація особистого трудового процесу з метою реалізації поставлених завдань;

33. · Контроль - самоконтроль і контроль підсумків (у разі необхідності – коригування цілей);

34. · Інформація і комунікації - фаза, властива певною мірою всім функцій, так як і комунікація, та обмін інформацією необхідні на усіх фазах самоменеджменту. Окремі функції не обов'язково суворо слідують одна за одною, а можуть переплітатися.

35. Погоджуючись із Зайвертом, ми основними вважаємо такі функції самоменеджменту як: визначення мети; планування; прийняття рішень; організація й реалізація; контроль; інформація і комунікації.

36. Отже, самоменеджмент – це послідовне и цілеспрямоване використання ефективних методів, прийомів і технологій самореалізації і саморозвитку свого творчого потенціалу.

37. Згідно з вимогами до сучасного фахівця освіти важливе місце в структурі готовності до професійно-педагогічної діяльності має належати управлінській компетентності керівника навчального закладу, оскільки, з одного боку, він є керівником й організатором життя та діяльності педагогів та учнів, з іншого - покликаний готувати своїх вихованців до життя за нових економічних умов.

38. Інноваційний тип розвитку системи національної освіти загострює потребу навчальних закладів у висококваліфікованих керівниках, здатних як до компетентного управління процесом розвитку творчого потенціалу педагога та учня, так і творчого саморозвитку та особистісно-професійного самовдосконалення.

39. Праця освітнього менеджера – це специфічний вид педагогічної діяльності, один з напрямів соціального управління. Предметом управлінської діяльності є люди та їх діяльність, а безпосередньою метою – координація дій для досягнення спільної мети або цілей. Щоб ефективно виконувати свої функції та освітня установа була добре керованою, результативною та успішною в короткому і тривалому періодах, менеджер має вміти управляти й самим собою, тобто здійснювати особистий менеджмент.