Юридичні факти на етапі відкриття спадщини.

В юридичній літературі поняття «види спадкування» і «підстави спадкування» науковцями, зазвичай, ототожнюються. У вітчизняному спадковому праві більше використовують термін «види спадкування» - саме так, як його передбачив законодавець.

Розподіл спадкових правовідносин на види залежить від змісту (прав і обов’язків суб’єктів) та структури його елементів (етапи спадкування). Слід зазначити, що розподіл спадкових правовідносин як на види, так і на підстави здійснюється з метою визначення прав і обов’язків спадкоємців на кожному етапі спадкування, а також правових норм, які слід застосовувати у процесі відкриття та прийняття спадщини. По суті, в основі розподілу правовідносин на види лежать юридичні факти, які породжують для спадкоємців юридичні наслідки. Правильне встановлення юридичних фактів, що належать до підстав спадкування, має істотне значення, оскільки кожен із цих видів спадкування спричиняє певний встановлений порядок спадкування, який визначає коло спадкоємців та обсяг цивільних прав і обов’язків, яких вони набувають. Таким чином, здійснення спадкування залежить від визначених нормою закону юридичних фактів, які і формують підстави/види виникнення спадкових відносин. В дійсності ні заповіт, ні закон безпосередньо не закликають до спадкування. Для цього необхідно встановлення певними правовими нормами юридичних фактів, які і формують підстави виникнення тих чи інших правовідносин залежно від сукупності норм, якими вони регулюються. Тому поняття «види» застосовується у більш широкому та узагальнюючому значенні, тоді як «підстави» є динамікою здійснення спадкування.

Наприклад, такий юридичний факт як договір є підставою виникнення цивільних правовідносин (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК), який є основним юридичним фактом для виникнення зобов’язальних правовідносин, але не є підставою виникнення спадкових правовідносин, як вважає багато вчених. З одного боку, за структурою побудови спадковий договір є юридичним фактом, визначеним і закріпленим у Книзі шостій «Спадкове право» (статті 1302-1308 ЦК), деякі умови якого містять елементи і терміни спадкових правовідносин.

З іншого боку, із сукупності цих норм не виникають спадкові правовідносини як у спадкоємців за заповітом або за законом при прийнятті спадщини. Це підтверджується і п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, що перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про спадкування, в тому числі право на обов’язкову частку.

Отже, отримання права власності на майно за спадковим договором не можна віднести до «виду спадкування», оскільки для виділення його в окремий вид недостатньо всіх виокремлюючих ознак, таких як:

1) наявність юридичних фактів, встановлених правовими нормами;

2) сукупність норм, які визначають ці факти;

3) наявність зв'язку між юридичними фактами і сукупністю норм, що регулюють певні правовідносини.

Але спадковий договір як юридичний факт може стати підставою спадкування у разі смерті одного з відчужувачів (подружжя). Отже, в контексті вищевикладеного необхідно розмежовувати поняття «види» і «підстави» спадкування для правильного застосування норм права, які призводять до встановлення певного порядку отримання спадщини, і дослідити юридичні факти та їх роль у формуванні підстав спадкування.

Настання події (смерть, народження людини, сплив строку або терміну та ін.) - це фізичні, біологічні, хімічні та інші явища, що в якості умов лише спонукають відповідних суб’єктів сформувати у цьому випадку вольовий акт як юридичний факт. Отже, деколи смерть розглядається як фізичне явище, що є лише передумовою для формування вольового акта як юридичного факту. А, остаточно, юридичним фактом, з яким пов’язують виникнення, зміну та припинення правовідносин, буде акт реєстрації смерті. З цим слід не погодитися, оскільки реєстрація такого явища як смерть є лише констатацією, яка підтверджується юридичними документами (медичною довідкою про смерть, рішенням суду про оголошення особи померлою), на підставі яких вже потім вчиняються дії, що підтверджують факт смерті (державна реєстрація смерті). Зокрема, таким актом реєстрації смерті є відповідно до ст. 49 ЦК України акти цивільного стану - це події та дії (юридичні факти), які нерозривно пов’язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб’єктом цивільних прав та обов’язків. Актом цивільного стану є смерть фізичної особи, що підлягає державній реєстрації (частини 2 і 3 ст. 49 ЦК України). Тобто акти цивільного стану є самостійними юридичними фактами, які можуть здійснюватися залежно від волі зацікавлених осіб (дії), так і відбуватися незалежно від їх волі (події). Акти цивільного стану поєднують два протилежні і водночас нерозривно пов’язані моменти: явище дійсності - подію або дію (матеріальний момент), яке породжує в силу закріплення нормою права певні правові наслідки (юридичний момент). Тому смерть фізичної особи і такий адміністративно-правовий акт державного органу реєстрації актів цивільного стану як реєстрація смерті фізичної особи, становлять акт цивільного стану - смерть фізичної особи, який можна віднести до складу юридичних фактів.

За наявності лише норм права без юридичного факту правовідносини неможливі. Проте, як зазначає О. Ф. Скакун, юридичні факти можуть спричиняти юридичні наслідки, що не втілюються в правовідносинах, тому, на її думку, не слід прив’язувати юридичні факти лише до правовідносин. Для настання юридичного факту важливі дві ознаки - це фактична і юридична обставини. У спадкових правовідносинах недостатньо тільки норми права, що регулює порядок спадкування, для того, щоб стати спадкоємцем, необхідно мати фактичну обставину, а точніше юридичний склад фактичних і юридичних обставин. Так, фактичним складом обставин буде відкриття спадщини (за наявності правоприпиняючого юридичного факту - смерті спадкодавця), а юридичною обставиною - подання заяви про прийняття спадщини за місцем її відкриття. Крім того, якщо розглянути такий юридичний факт як смерть спадкодавця, то ст. 346 ЦК України відносить його до підстав припинення права власності, тоді як для спадкового права - це підстава виникнення права на спадкування, яке здійснюється на підставі заповіту або закону. Тому один юридичний факт може мати різні юридичні наслідки - як правоутворюючі, так і правоприпиняючі. Отже, юридичний факт - смерть спадкодавця - це юридичний склад сукупності фактичних і юридичних ознак, що спричиняють виникнення спадкових відносин у спадкоємців. Смерть як фактична обставина - це життєва обставина (подія), яка призвела до фізіологічного припинення існування фізичної особи. Смерть як юридична обставина - це офіційна констатація події у формі державної реєстрації юридичного факту. Тому даний юридичний факт є передумовою виникнення у спадкоємців права спадкування на етапі відкриття спадщини.

Даний юридичний факт є основним для виникнення у спадкоємців права на спадкування, який стоїть першим у послідовності фактів на етапі відкриття спадщини. Крім юридичного факту смерті спадкодавця, відкриття спадщини відбувається у разі оголошення фізичної особи померлою. Часом відкриття спадщини відповідно до ч. 3 ст. 46 ЦК України буде вважатися: 1) день набрання законної сили рішення суду про це; 2) день вірогідної смерті, якщо особа пропала безвісті за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити це. Тому в цьому випадку юридичним фактом для відкриття спадщини буде рішення суду.

Спадкові правовідносини можуть виникнути лише за наявності певної сукупності юридичних фактів: смерть фізичної особи або презумпція смерті відповідно до рішення суду; наявність у померлого майна, яке може виступати як предмет спадкування; здатність певної особи набути права на спадщину. Відсутність одного з юридичних фактів спадкові правовідносини не породжує.

Як випливає з вищевикладеного, особливістю спадкових правовідносин є те, що підставою їх виникнення є сукупність юридичних фактів - юридичний склад. Під юридичним складом, зазвичай, розуміють сукупність юридичних фактів, які необхідні для настання певних юридичних наслідків. В юридичні склади можуть входити різні комбінації, які складаються як із дій (оголошення особи померлою), так і з подій (смерть спадкодавця). Крім того, юридичні склади можуть породжувати правові наслідки за умови виникнення складових із юридичних фактів, по-перше, у чітко визначеному законодавством порядку, по-друге, це наявність їх всіх разом і у певний час. Наприклад, «спадкоємець, який вказаний у заповіті, може стати власником спадкового майна у разі наявності таких юридичних фактів, які розгортаються у суворій послідовності: складання заповіту спадкодавцем; відкриття спадщини; прийняття спадщини спадкоємцем. В загальній теорії права такі юридичні склади називають складними (пов’язаними) системами юридичних фактів».

Для переходу до спадкоємців спадщини необхідне послідовне накопичення передбаченого законом визначеного складу юридичних фактів, тобто юридичного складу спадкового правонаступництва. Виділяють три групи таких юридичних фактів:

1) юридичні факти, які є передумовою виникнення права спадкування, що закріплюються у своїй сукупності на момент відкриття спадщини. Вони, в свою чергу, поділяються на дві самостійні підгрупи юридичних фактів: спадкування за законом і спадкування за заповітом;

2) юридичний факт - відкриття спадщини, який пов’язаний з моментом смерті спадкодавця або оголошення його судом померлим;

3) завершуючим юридичним фактом юридичного складу є акт прийняття спадщини.

Тому така ознака як «сувора послідовність» є основною у побудові складів юридичних фактів і визначальною для формування юридичного складу не тільки для спадкування за заповітом, а й для спадкування за законом, а також отримання майна у власність за спадковим договором.

Отже, виділяють такі склади юридичних фактів за заповітом: складання заповіту; встановлення осіб, які мають право на обов’язкову частку (осіб, які закликаються до спадкування, спадкодавець сам визначає); смерть спадкодавця; відкриття спадщини; прийняття спадщини.

Для спадкування за законом потрібні такі групи юридичних фактів:1) фізична особа повинна входити до визначеного законом кола спадкоємців; 2) факт смерті спадкодавця, який породжує факт відкриття спадщини; 3) прийняття спадщини. Стає очевидним, що крім фактів смерті спадкодавця і відсутності заповіту є також факт спорідненості з померлим, який дає підстави для зарахування даної особи до тієї черги спадкоємців за законом, яка закликається у порядку черговості, наявність осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше п’яти років до часу відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК України), або перебування непрацездатної або неповнолітньої особи, яка не була членом сім’ї спадкодавця, на утриманні померлого протягом не менше п’яти років до його смерті (ст. 1265 ЦК). При спадкуванні за законом закликання спадкоємців наступних черг можливе лише у випадку, коли до факту смерті спадкодавця приєднається факт відсутності спадкоємців попередніх черг, рівно як і відмова від спадщини або неприйняття її ними.

Очевидно, що, на перший погляд, між двома підставами спадкування багато спільних юридичних фактів (смерть спадкодавця, відкриття спадщини, прийняття спадщини), і відмінність полягає лише у призначенні спадкоємців, але не слід забувати, що кожна група може мати свою сукупність фактів. При спадкуванні за законом коло спадкоємців визначено законом, а при спадкуванні за заповітом - спадкоємця призначає сам спадкодавець у своєму заповіті. за наявності такого юридичного факту як призначення спадкоємця спадкодавцем у заповіті виникає певний ризик у спадкоємців, перш за все першої черги, бути позбавленими права на спадкування. Але даний юридичний факт може виникнути тільки за волею заповідача і є першим у суворій послідовній сукупності юридичних фактів, що становлять підставу спадкування за заповітом.

Деякі елементи юридичного складу виникнення спадкових прав можуть бути і заперечними. Даний склад юридичних фактів відноситься до етапу відкриття спадщини, оскільки, незалежно від підстави спадкування - утримання від вчинення діянь, спрямованих на позбавлення життя спадкодавця або спадкоємців, для переходу спадкового майна до територіальної громади як відумерлого - відсутність спадкоємців за законом, якщо спадкодавцем заповідана лише частина майна або позбавлення їх права спадкування в силу норм закону.

Серед підстав спадкування вище була згадана підстава отримання майна у власність за спадковим договором, яку необхідно розглянути як юридичний факт у складі юридичних фактів на етапі відкриття спадщини. Договір як юридичний факт займає особливе місце в механізмі правового регулювання спадкових відносин. Він розширює можливість спадкоємців в частині встановлення можливої моделі поведінки у спадкових правовідносинах. Договір є одним із поширених правомірних дій, перелічених вище. Укладаючи договір, спадкоємці діють для досягнення певної юридичної мети - отримання майна у власність. Стаття 1302 ЦК України, яка дає визначення спадкового договору, дає змогу зробити висновок, що цей договір є складною правовою конструкцією. За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача), і в разі його смерті набуває права власності на майно відчужувача. За своєю суттю спадковий договір є одним з видів правочинів. В силу структурної складності договір може виступати юридичним фактом із сукупністю прав і обов’язків, а також документом, в якому закріплено права, обов’язки і відповідальність сторін.

Тому спадковий договір слід розглядати як юридичний факт, зміст якого становить сукупність умов спадкового договору. На перший погляд, можна виділити такі ознаки спадкового договору, що дає нагоду виділити його як підставу набуття майна у власність шляхом спадкування: 1) наявність укладеного спадкового договору; 2) смерть спадкодавця; 3) отримання майна у власність.

У структурі спадкового договору слід виділити такі умови (факти), які спричиняють виникнення підстави для отримання майна у власність: 1) спеціальний суб’єкт спадкових правовідносин - відчужувачем є подружжя, один з подружжя (ст. 1303 ЦК) (особи, які входять до першої черги спадкування за законом), тоді як набувачем - може бути як фізична, так і юридична особа; 2) предметом даного договору є спадщина, яка може складатися із майна, що є спільною сумісною власністю або особистою власністю подружжя; 3) умовами договору як підстави спадкування є: а) можливість вчинення набувачем дії (майнової або немайнової) до відкриття спадщини або після її відкриття (ст. 1305 ЦК); б) у разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого із подружжя, а вже потім до набувача за договором (ч. 2 ст. 1306 ЦК). Смерть відчужувача слід виокремити в самостійний від умов договору факт, так як для укладення спадкового договору він не має значення, але є необхідною умовою для моменту набуття права власності на майно, яке було предметом договору.

Отож, всі ці умови становлять не окремі юридичні факти, а сукупність умов єдиного юридичного факту - спадкового договору. Тому спадковий договір як правочин за своєю суттю є юридичним фактом (підставою), який здатенспадковий договір є одним з видів правочинів. В силу структурної складності договір може виступати юридичним фактом із сукупністю прав і обов’язків, а також документом, в якому закріплено права, обов’язки і відповідальність сторін.

Отож, всі ці умови становлять не окремі юридичні факти, а сукупність умов єдиного юридичного факту - спадкового договору. Тому спадковий договір як правочин за своєю суттю є юридичним фактом (підставою), який здатен спричиняти виникнення таких наслідків, як і при спадкуванні - отримання майна набувачами у власність. Така ідентичність наслідків ще не дає підстав виокремлювати спадковий договір в окремий вид спадкування, так як схожі наслідки притаманні і деяким іншим похідним способам набуття права власності (договір купівлі-продажу, договір дарування, набувальна давність, спадкування). Але при цьому слід враховувати особливу сукупність умов спадкового договору, що формують підставу (юридичний факт) відкриття спадщини, а відтак, формують окремий порядок спадкування.