Бюджетна звітність відображає стан виконання бюджету, містить інформацію врозрізі бюджетної класифікації.
Усі доходи і видатки загального і спеціального фондів завершальними оборотами наприкінці року списують на результати виконання кошторису. Крім того, на результати виконання кошторису списуються доходи й видатки за іншими джерелами власних надходжень бюджетних установ.
Результат виконання кошторису бюджетної установи за бюджетний рік - це сума одержана в результаті річного закриття рахунків при підсумовуванні всіх отриманих доходів і всіх проведених видатків, передбачених кошторисом доходів та видатків і підтверджених відповідними первинними документами.
До складу річної звітності розпорядників коштів входять такі форми:
--- № 1 «Баланс»;
— № 2д(м) «Звіт про виконання загального фонду кошторису
установи»;
— № 2-валюта «Звіт про використання коштів загального фонду з міжнародної діяльності України»;
— № 3 д(м) «Звіт про виконання плану по штатах та контингентах»;
— № 4д(м) «Звіт про надходження і використання коштів спеціального фонду»;
— № 5д(м) «Звіт про рух необоротних активів»;
— № 6 «Звіт про рух матеріалів і продуктів харчування»;
— № 7 «Звіт про заборгованість бюджетних установ»;
— № 8 «Звіт про фінансові зобов'язання бюджетних установ»;
— № 9 «Звіт про результати фінансової діяльності»;
— № 15 «Звіт про нестачі і крадіжки грошових коштів та матеріальних цінностей в бюджетних установах».
27.Склад ,структура і динаміка видатків на освіту:
Основну частину видатків бюджету на освіту складає фінансування середніх загальноосвітніх шкіл. В основі визначення обсягів такого фінансування лежать два показники:вихідний — кількість учнів;похідний — кількість класів.
Ці показники відображаються на дві дати — 1 січня і 1 вересня планового бюджетного року. Основним джерелом фінансування витрат на освіту, науку і культуру є Державний бюджет.
Система народної освіти в нашій країні є єдиним комплексом послідовно з'єднаних між собою ланок виховання і навчання:
• дошкільне виховання;
• загальна середня освіта;
• позашкільне виховання;
• професійно-технічне навчання;
• середня спеціальна і вища освіта.
Розрахунковий обсяг видатків на освіту визначається залежно від загального обсягу ресурсів місцевих бюджетів на освіту, розрахункового нормативу видатків на одного учня, приведеного контингенту учнів різних типів загальноосвітніх навчальних закладів
У 2012р видатки на освіту складали 2,7 млрд.грн. що на 12,3 більше ніж у 2011р.
28. Роль бюджетів у розвитку охорони здоровя:
У зведеному бюджеті на 2012 рік видатки на охорону здоров’я складають – 55,2 млрд. грн., що на 12,9 % більше звітного показника 2011 року Відповідне збільшення буде передбачено і в проекті Державного бюджету України на 2013 рік.Опрацювання реформування системи охорони здоров’я у пілотних регіонах та поширення його на інші регіони дозволить упорядкувати та оптимізувати мережу закладів охорони здоров’я, що створить передумови для запровадження загальнообов’язкового медичного страхування та відповідно залучення додаткових джерел фінансування у галузь.
Закріплення фінансування за бюджетом відповідного рівня відбувається виходячи із закріплених конституційних гарантій. За рахунок державного бюджету здійснюються видатки на:
а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу
б) спеціалізовану, високоспеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу
в) санаторно-реабілітаційну допомогу
г) санітарно-епідеміологічний нагляд
ґ) інші програми у галузі охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Обсяги бюджетного фінансування визначаються на підставі науково обґрунтованих нормативів з розрахунку на одного жителя. Зокрема, обсяг фінансування за державним та місцевими бюджетами на утримання лікарень визначається за економічними нормами та нормативами, виходячи з чисельності розгорнутих ліжок за профілем .
29. Склад видатків на оборону порядок їх планування і фінансування:
Видатки на оборону - це спрямування фінансових ресурсів на оборону держави для утримання збройних сил, розвитку оборонної промисловості, проведення військових досліджень та ліквідації їх наслідків. Вони включають прямі, побічні і непрямі витрати .
Прямі витрати на оборону включають витрати на міністерства і відомства оборони держави, які складаються із витрат на утримання та навчання особового складу збройних сил, придбання, утримання та експлуатацію озброєння, військової техніки та майна
Побічні видатки на оборону зумовлені утриманням збройних сил, ліквідацією наслідків війни, переозброєнням тощо. Вони включають виплати пенсій і допомоги ветеранам війни, інвалідам та сімґям загиблих, витрати з відбудови руйнувань, спричинених війною, відшкодування збитків, завданих воєнними діями тощо.
Непрямими вважаються видатки, що за своїм характером значною мірою відносяться до оборонних, але включені до кошторисів витрат цивільних міністерств і відомств.
Видатки на оборону фінансуються виключно з Державного бюджету у розмірах, які щорічно визначаються Законом України «Про Державний бюджет України». В останні роки видатки на оборону порівняно невеликі. Вони становлять 5 - 7% видатків зведеного бюджету. Водночас ефективність збройних сил визначається рівнем їх боєздатності і боєготовності. Ці якісні показники стану збройних сил вимагають значного збільшення фінансування національної оборони
Функціональна структура видатків на національну оборону (код 0200) включає видатки на військову оборону, цивільну оборону, військову допомогу зарубіжним країнам, військову освіту, дослідження і розробки, іншу діяльність у сфері оборони.
30.Видатки бюджету на державне управління їх склад і характеристика:
Видатки на державне управління включають такі витрати:
—на функціонування законодавчої влади (апарату Верховної Ради України, забезпечення діяльності народних депутатів);
—на функціонування виконавчої влади (апарату Кабінету Міністрів України, апарату Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та її місцевих органів, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування);
—на утримання Президента України та його апарату;
- на утримання фінансових і фіскальних органів (Державної податкової адміністрації УкраїниГоловного управління Державного казначейства України, місцевих органів Головного управління Державного казначейства України, Митної служби України,
—на загальне планування і статистичні служби (проведення статистичних досліджень і переписів, інші видатки на загальнодержавне управління
—на утримання судової влади і судів (Конституційного Суду України, Верховного суду України, обласних судів, районних (міських) судів, Вищого господарського суду, господарських судів, військових судів).
Планування видатків на утримання органів державного управління здійснюється у формі складання індивідуальних і зведених кошторисів доходів та видатків. Разом із кошторисом затверджується штатний розпис державного управління, включаючи їх структурні підрозділи.
Контроль за плануванням і витрачанням коштів на управління здійснює Міністерство фінансів України. Всі міністерства і відомства подають йому зведені кошториси своїх витрат для включення до бюджету.
31. Порядок планування та фінансування видатків бюджетів на управління:
Управління є однією з основних функцій держави.
Видатки на державне управління фінансуютьсяз бюджетів різних рівнів.
Видатки на державне управління включають такі витрати:
—на функціонування законодавчої влади
—на функціонування виконавчої влади
—на утримання Президента України та його апарату;
—на утримання фінансових і фіскальних органів
—на загальне планування і статистичні служби
—на утримання судової влади і судів
Із Державного бюджету України фінансуються видатки на функціонування законодавчої, виконавчої та судової влади, утримання Президента України та його апарату, фінансових і фіскальних органів, загальне планування і статистичні служби. Видатки державного бюджету на забезпечення громадського порядку та безпеки і судову владу. На тому ж рівні здійснювалися видатки на виконання загальнодержавних функцій. З республіканського бюджету АРК утримуються органи влади і управління АРК. З обласних, районних бюджетів і бюджетів самоврядування здійснюються видатки на утримання відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування.
Планування видатків на утримання органів державного управління здійснюється у формі складання індивідуальних і зведених кошторисів доходів та видатків. Разом із кошторисом затверджується штатний розпис державного управління, включаючи їх структурні підрозділи. Кошториси центральних органів виконавчої влади незалежно від джерел утримання обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій затверджує Міністерство фінансів України. У зв'язку з великою чисельністю апарату державного управління постійно виникає питання проведення його оптимізації та скорочення.
Планування витрат на утримання органів державного управління за категоріями видатків економічної класифікації здійснюється у такому ж порядку, як і іншими бюджетними установами.
У складі видатків на державне управління найбільшу частку становлять кошти на оплату праці (близько 75%).
32. Державний кредит як специфічна форма фінансових відносин:
Державний кредит – сукупність відносин, в яких держава виступає в ролі позичальника коштів, кредитора і гаранта.
Суб’єктами державного кредиту єуряд, центральний банк та державні цільові фонди. Державний кредит формуєтьсяі за умов залучення грошових коштів урядом АР Крим та місцевими органами виконавчої влади.
Джерелами фінансування кредиту є: грошові кошти юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), іноземних держав, міжнародних фінансових організацій, центральних та провідних комерційних банків.
Фінансові ресурси, залучені шляхом використання державного кредиту, спрямовуються до державного бюджету, центрального банку або державного цільового фонду для фінансування визначених програм та покриття бюджетного дефіциту. Залучені кошти використовуються на умовах позики (платності, повернення, забезпечення тощо).
При державному кредиті взяті в борг грошові кошти поступають в розпорядження держави, перетворюючись у її додаткові фінансові ресурси. Вони направляються, як правило, на покриття бюджетного дефіциту.
Джерелом погашення державних позик і виплати процентів по них виступають:
· доходи державного бюджету;
· доходи, одержані від інвестицій, проведених за рахунок позик;
· кредити, одержані від центрального банку;
· кошти, одержані від проведення додаткових емісій боргових цінних паперів;
· проведення реструктуризації позик.
Державний кредит, пов’язаний з функціонуванням політичної надбудови і рухом бюджетних коштів, відображає частину фінансових відносин суспільства.
При позичках коштів державою забезпеченням кредиту виступає все майно, що є у її власності, майно відповідної територіальної одиниці чи будь-який її доход. Але це не справжня, а уявна застава. В дійсності майнове забезпечення кредитної угоди з боку позичальника коштів – держави не вказується.
форми державного кредитув Україні:
а) державні позики,
б)використання коштів загальнодержавного позичкового фонду;
в)звернення частини заощаджень населення в державні позики (ощадна справа);
г) казначейські позики;
д) держані гарантії, що надаються урядом підприємствам і установам з метою залучення кредитних ресурсів;
е) грошово-речові лотереї.
33. Державні позики як основна форма державного кредиту, їх класифікаціія:
Державні позики є основною формою державного кредиту.
За правовим оформленням розрізняютьдержавні позики, що надаються на підставі угод, і забезпечені випуском цінних паперів. Оформлення державних позик може здійснюватись двома видами цінних паперів – облігаціями і казначейськими зобов’язаннями (векселями).
Облігація являє собою боргове зобов’язання держави, за яким у встановлені строки повертається борг і виплачується дохід у формі процента чи виграшу. Облігація має номінальну вартість – зазначену суму боргу – і курсову ціну, за якою вона продається і перепродається залежно від її дохідності, надійності й ліквідності. Казначейські зобов’язання (векселі), мають характер боргового зобов’язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів. Казначейськими зобов’язаннями, як правило, оформляються короткострокові позики (іноді середньострокові – казначейські ноти), облігаціями – середньо- та довгострокові.
Залежно від місця розміщення позик: внутрішні –і зовнішні.
За правом емісії: державні й місцеві позики.
За ознакою характеру вик. цінних паперів: ринкові та неринкові позики.
Залежно від установлення забезпеченості: заставні й беззаставні..
Відповідно до терміну погашення заборгованості: короткострокові ( до 1 року), середньострокові (від 1 до 5 років), довгострокові (понад 5 років).
За характером виплати доходу: процентні, виграшні та дисконтні.
За характером погашення заборгованості: одноразова виплата і виплата частинами.
Залежно від зобов’язань держави в погашенні боргу: з правом і без права довготермінового погашення.
Залучення позик повинно засновуватись на двох чинниках: мінімізація вартості позики та встановлення стабільності державних цінних паперів на фінансовому ринку.
Випуск державних позик засновується на таких передумовах:
- наявність кредиторів, у яких є тимчасово вільні кошти;- довіра кредиторів до держави; - заінтересованість кредиторів у наданні позик державі;
- можливість держави своєчасно і повністю повернути борг і виплатити дохід.
Вихідною передумовою є наявність кредиторів — без цього випуск позик просто безглуздий. Найважливішим чинником державних позик є можливість своєчасного і повного повернення боргів і виплати доходу
Джерелами погашення державних позик можуть виступати:
1. доходи від інвестування позичених коштів у високоефективні проекти;
2. додаткові надходження від податків;
3. економія коштів від зменшення видатків;
4. емісія грошей;
5. залучені від нових позик кошти (рефінансування боргу).
34. Державний борг, його структура та обслуговування:
Державний борг – це сума заборгованості держави своїм кредиторам.
Державний борг (борг Автономної Республіки Крим чи борг місцевого самоврядування) – загальна сума заборгованості держави (Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування), яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави (Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування), включаючи боргові зобов’язання держави (Автономної Республіки Крим чи міських рад), що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов’язань, що виникають на підставі законодавства або договору.
Розрізняють поточний і капітальний, внутрішній і зовнішній борг.
Поточний борг–це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році й належних до сплати в цей період процентів з усіх випущених на даний момент позик.
Капітальний борг– це загальна сума заборгованості й процентів, що мають бути сплачені за позиками.
Внутрішній борг – це заборгованість кредиторам держави в даній країні. Державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов’язання Уряду України у грошовій формі. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.
Стаття 18. Граничний обсяг боргу
Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій встановлюється на кожний бюджетний період відповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.
Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 % фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України.
У разі перевищення граничної величини, визначеної частиною другою цієї статті, Кабінет Міністрів України зобов'язаний вжити заходів для приведення цієї величини у відповідність з положеннями цього Кодексу.
Зовнішній борг – це заборгованість кредиторам за межами даної країни.
Оцінюючи платоспроможність окремих країн, використовують показник норми обслуговування державного боргу (НОБ),який визначається відношенням суми платежів, яку країна має виплатити іноземним державам за певний період (СП), до суми іноземної валюти, отриманої від експорту товарів і послуг (СВ):
НОБ = СП : СВ • 100 %.
У міжнародній практиці прийнято вважати, якщо НОБ перевищує 20 % – країна є неплатоспроможною.
35. Управління державним боргом:
Управління державним внутрішнім боргом України здійснюється Міністерством фінансів України у порядку, погодженому з Національним банком України.
Розміщення боргових зобов'язань Уряду України та надання гарантій від імені Уряду України провадиться за його дорученням Міністерством фінансів України.
Управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів. Це стосується як поточного, так і капітального боргу.
Стосовно поточного боргу необхідно забезпечити реальні джерела його погашення. Для капітального боргуважливо встановити такі строки його погашення, коли будуть наявні відповідні для цього джерела.
В управлінні внутрішнім та зовнішнім боргами існують певні специфічні ознаки. Платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність за зовнішнім боргом залежить перш за все від валютних надходжень. Можливості у погашенні цього боргу визначаються в сальдо торгового балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави і дають змогу тим самим урегулювати платіжний баланс.
Існують такі способи корегування позикової політики:
Ø конверсія; консолідація; уніфікація; обмін за регресивним співвідношенням; відстрочка погашення; анулювання.
Конверсія державного боргу – це зміна дохідності позик. Вона проводиться внаслідок зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад , рівня облікової ставки центрального банку) чи погіршення фінансового стану держави, коли вона не в змозі виплачувати передбачуваний дохід.
Консолідація – це передача зобов’язань за раніше випущеною позикою на нову позику з метою продовження терміну позики. Вона проводиться у формі обміну облігацій попередньої (чи попередніх) позики на нові. В окремих випадках може застосовуватись і скорочення строків позики.
Уніфікація являє собою об’єднання кількох позик в одну. Вона спрощує управління державним боргом. Уніфікація може проводитись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією.
Обмін за регресивним співвідношенням облігацій попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки це не що інше як часткова відмова держави від своїх боргів.
Відстрочка погашення означає перенесення строків виплати заборгованості. При цьому за період перенесення строків погашення боргу виплата доходів не проводиться.
Анулювання боргів означає повну відмову держави від своєї заборгованості. Однак це не може розглядатись як допустимий варіант. Авторитет держави, як і будь-якого боржника, залежить від визнання нею своїх боргів і забезпечення їх повного погашення у встановлені строки.