в) Драматична доля жінки-патріотки у думі “Маруся Богуславка”.

§ Жіноча тема дуже поширена у фольклорі: оспівані жіноча краса, вірне та нещасливе кохання, радість материнства, складна жіноча доля, зрадливість коханого та багато інших аспектів цієї теми. У думі “Маруся Богуславка” втілено ще один складний і драматичний поворот жіночого життя: доля жінки-бранки, що стала дружиною “пана турецького”. Героїня цього твору – взірець мужньої жінки патріотки, яка і в чужому оточенні знаходить у собі сили й мужність, щоб виконати свій обов´язок української патріотки, святий обов´язок перед народом.

§ Дума починається з опису “темниці кам´яної”, що стояла над Чорним морем на тому білому камені. У ній вже тридцять три роки, світу Божого не бачачи, проживали бідні невольники. І от Маруся Богуславка прибуває до темниці і нагадує козакам, що в нашій землі християнській – в рідній Україні – завтра веселеє свято – “святий день, сороковий день, ой Великдень”. Ув´язнені козаки “сльозами проливали”, Марусю кляли-проклинали: “Бодай ти… Щастя-долі не мала, Як ти нам святий Великдень ісказала”. Та Маруся на свято звільняє бідних невольників. І, відпускаючи їх на волю, звертається з такими прощальними словами:

Гей, ви козаки, ви, бідні невольники! А ще добре дбайте, В города християнськії утікайте, Тільки города Богуслава не минайте, До батька мого й матері прибувайте І батьку моєму та матері То знать давайте: Нехай буде батько і мати Та ще добре дбати, То статків-маєтків не збувають, Великих скарбів не збирають, Моєї голови А з тяжкої неволі не визволяють, Бо вже я потурчилась, Побусурманилась Для розкоші турецької Для лакомства нещасного.

Тільки думкою, тільки патріотичним учинком може вона виявити свою любов до рідного краю, її ж особисте життя навіки уже пов´язане з чужиною.

У цій думі не змальовані битви і поєдинки, не чути брязкоту козацьких щабель й іржання вороних коней. Тут вчувається дрижачий скрип іржавих засувів і скреготіння зітертого ключа у важких кайданах, тут світло смолоскипа в Марусиній руці вихопило з вічної ночі її тендітну постать і бліді, знеможені обличчя, зсутулені плечі невольників. Скільки енергії, любові, дії, страждання, сподівань – і безнадійності, приреченості, рокованості у цій думі, якими складними почуттями насичена її епічна оповідь.

За своїми художніми якостями ця дума належить до найдовершеніших творів героїчного народного епосу.

За сюжетом думи створені поема П.Куліша, драми “Маруся Богуславка” Івана Нечуя-Левицького і Михайла Старицького, балет А.Свєчнікова.

9. Думи про визвольну війну проти польської шляхти (“Хмельницький та Барабаш”, “Корсунська перемога, “Іван Богун”, “Дума про смерть Богдана Хмельницького”).

§ Романтично-героїчний погляд народу на свого героя і заступника, великого гетьмана Богдана Хмельницького (дума “Хмельницький і Барабаш”).

§ Дума спирається на достовірні історичні події, що передували визвольній війні 1648-1654рр. У Богдана Хмельницького, мужнього, освіченого, авторитетного між козаками, раптово, через шляхетську сваволю, було відібрано його хутір Суботів, знищено господарство, поглумлено його сім´ю. Напередодні подій польський король, на якого постійно насідала шляхта, таємно від неї написав козакам листи, в яких дарував їм вольності і привілеї, щоб збільшити козацьке військо і з його допомогою покінчити з непокірною шляхтою. Після кривди, заподіяної йому, розгніваний і обурений Хмельницький заволодів цими листами, які зберігалися в одного з козацьких старшин – молодого Барабашенка, і з ними таємно прибув на Запорожжя. Ці листи стали одним із чинників (хай і незначним), що допомогли підняти запорозьких козаків, а за ними й усю Вкраїну на війну з польською шляхтою.

§ Тема патріотизму, поваги й турботи про свій народ з боку кращих його синів – бойового козацтва і тема зрадництва тієї частини козацької старшини, котра не рахувалася з народними інтересами.

Таким патріотом, діяльним, енергійним, кмітливим, винахідливим зображено в думі Богдана Хмельницького, призначеного тоді “у городі Чигирині хоть писарем військовим”. У думі не йдеться про особисті кривди Хмельницького. Вона має відверто громадянське звучання, і саме з цього погляду поціновуються діяння персонажів.

Побачивши, що молодий гетьман Барабаш не керується у своїх діях настановами польського короля, Хмельницький зустрівся з ним,

А ще дорогими напитками його вітав І стиха словами промовляв: “Ей, пане-куме, пане Барабашу, пане гетьманович молодий! Чи не могли б ми з тобою удвох королівських листів прочитати, Козакам козацькі порядки подавати За віру християнську одностайно стати?!”

Почувши відмову Барабаша, Хмельницький винахідливо дістав листи і поїхав з ними на Запорожжя.

З того ж то часу Хмельницький гетьманувати став. От тоді ж то козаки, діти, друзі, молодці, Стиха словами промовляли: “Ей, гетьмане Хмельницький, Батю наш, Зинов Богдане Чигиринський! Дай, Боже, щоб ми за твоєю головою пили та гуляли, Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подали!”

У ту епоху християнська віра була символом обстоювання незалежності й прав людини в Україні, яку намагались підкорити її ненажерливі сусіди, користуючись католицизмом, магометанством. Нині зрозуміло, що за всім цим стояли звичайні матеріальні, економічні інтереси. Це добре тямила козацька старшина. І певна частина її – у думі це молодий черкаський гетьман Барабаш – зраджувала інтереси власного народу, вступала у змову з його ворогами і разом з ними наживалася на горі та стражданнях народних, на його жорстокому поневоленні.

Українська людність, а особливо її моральні провідники – кобзарство – викривали цю зрадницьку політику козацької верхівки. Слова, які оголюють душі таких запароданців, їх потаємні міркування і чорні умисли, промовляють уста Барабаша:

“Ей, пане-куме, пане Хмельницький, пане писарю військовий! Нащо нам з тобою королівські листи удвох читати, Нащо нам, козакам, козацькі порядки давати? Чи не лучче нам із ляхами, Мостивими панами, З упокоєм хліб-сіль по вік вічний уживати?”

За зраду заплатив Барабаш своєю головою, яку йому Хмельницький “з пліч… як галку зняв”.

Ще в ті далекі часи, коли створювалась ця дума, український народ пов´язував ідею державності з чесним служінням Батьківщині, а не особистим користолюбним інтересом, із заможним життям усього українського народу, а не окремої купки його злодійкуватих верховодів-старшин.

Наша дума, наша пісня

Не вмре не загине…

От де, люде, наша слава,

Слава України!

Без золота, без каменю,

Без хитрої мови,

А голосна та правдива,

Як Господа слово.

Тарас Шевченко