Сутність і основні концепції зовнішньої політики.

У вивченні міжнародних відносин і світового політичного процесу політологія головну увагу зосереджує на теоретичних, концептуальних засадах, а не на їхньому конкретному змісті. Існують кілька концепцій, які по-різному трактують особливості міжнародних відносин і основний зміст світового політичного процесу на різних етапах суспільно-історичного розвитку. Основними з них є марксистська, геополітичні, політичного реалізму і модерністські. Марксистська концепція світового політичного процесу ґрунтується на формаційному підході до розуміння суспільно-історичного розвитку Відповідно до цього підходу процес суспільно-історичного розвитку є послідовною зміною п'яти суспільно-економічних формацій: первіснообщинної. рабовласницької. феодальної, капіталістичної і комуністичної. Засобом переходу від однієї формації до Іншої є соціальна революція Згідно з ленінською теорією імперіалізму, на межі XIX–XX ст. капіталізм переріс у вищу й останню стадію свого розвитку – імперіалізм. На цій стадії надзвичайно загострюються як соціальні суперечності всередині і мис ріал і стичних держав, так і суперечності між самими державами та їхніми групами. В результаті складаються внутрішні передумови для соціалістичних революцій як засобу переходу від капіталізму до соціалізму (нижчої фази комуністичної суспільно-економічної формації). Загострення суперечностей між імперіалістичними державами внаслідок їх боротьби за ринки збуту, джерела сировини, сфери впливу, переділ уже поділеного між ними світу призводить до виникнення світових війн. Як наслідок розпочинається нова історична епоха, що постає як епоха імперіалізму, війн і пролетарських революцій. Основний зміст цієї епохи складає революційний перехід від капіталізму до соціалізму. Відповідно до ленінського вчення про імперіалізм і соціалістичну революцію світовий політичний процес поспіє як світовий революційний процес – процес революції!ного переходу від капіталізму до соціалізму у всесвітньому масштабі. Головними рушійними силами цього процесу визнавались світова система соціалізму, робітничий клас капіталістичних країн і національно-визвольний рух, а головною суперечністю епохи – суперечність між капіталізмом і соціалізмом як світовими системами.

Ця суперечність стала визначальною і в міжнародних відносинах, основним змістом яких мало бути протиборство двох суспільних систем у всіх сферах – економічній, політичній, воєнній, ідеологічній. Марксистська концепція світового революційного процесу певною мірою відображала реальні процеси розвитку міжнародних відносин у XX ст., хоча відбувалось це у вкрай ідсологізона ній формі. Ознайомлення з нею допомагає зрозуміти зовнішню політику СРСР та його союзників. Розпад світової системи соціалізму й самого СРСР позбавили цю концепцію сенсу і зробили її надбанням історії. Значний вплив на зовнішню політику держав і розвиток міжнародних відносин у першій половині XX ст. справили їхні геополітичні концепції. Термін «геополітика» (від грецьк. – земля + політика) до наукового й політичного вжитку ввів шведський соціолог і політичний діяч Рудольф Челлен (1864–1922). Головна ідея різних геополітичних концепцій – зв'язок політики держав, особливо зовнішньої, з особливостями їх територіально-просторового розташування. Історично становлення геополітики пов'язано з дослідженням ролі географічного чинника в житті суспільства в започаткованих іще Ш.-Л. Монтеск'є концепціях географічного детермінізму, що базувалися на ідеї обумовленості людської діяльності станом та характером навколишнього природного середовища. У цих концепціях розглядались особливості впливу просторового розташування країни, розміру її території, клімату, рельєфу земної поверхні, ґрунту, корисних копалин, флори, фауни та інших природних чинників на диференціацію господарської діяльності, темпи зростання продуктивних сил, тенденції розвитку культурного життя, типи соціальної організації та особливості політичного ладу. Спираючись на концепції географічного детермінізму, німецько-амернканський вчеинй-географ Хелфорд Маккіпдер (1861–1941) у статті з характерною назвою «Географічна вісь історії» (1904) висунув ідею про фіксований поділ світу на окремі зони, кожна з яких відіграє в історії певну роль. Стрижневою тезою його концепції було твердження про існування так званого хартленду – «серединної землі», яка має особливе значення в історії. X. Маккіпдер дійшов висновку, що глибинна суть міжнародних відносин протягом усієї світової історії полягає у протистоянні хартленду й навколишніх земель. Неперервний тиск «серединної землі» на зовнішні кордони призводить до залежності долі Європи і світу від процесів, що відбуваються в Євразії. Цей тиск породжує загрозу світовій демократії і свободі країн, представлених прикордонними землями, насамперед англосаксонського світу, у разі поєднання безмежних ресурсів Євразії з інтелектуальними та організаційними ресурсами країн оточення. Найбільш вірогідним і катастрофічним, за X. Маккіндсром. міг би бути союз Росії та Німеччини. Теорія геополітики є своєрідним інструментом аналізу взаємодії держав на міжнародній арені. Досліджуючи роль географічного чинника в політиці держав, геополітичні концепції сприяють науковому пізнанню світового політичного процесу, міжнародних відносин. Однак вони абсолютизують роль цього чинника. Більшість сучасних політологів визнають значну роль географічного чинника в політиці держав, хоча не вважають ного вирішальним і пов'язують з дією Інших чинників, таких, як рівень розвитку суспільства, характер державно-політичного устрою, національні інтереси, політичні та економічні пріоритети тощо. У період після Другої світової війни, коли протистояння двох світових соціально-економічних систем досягло стану «холодної війни», вивчення міжнародних відносин відбувалось під значним безпосереднім впливом практичних завдань зовнішньополітичної діяльності провідних держав світу. Науковою думкою було запропоновано значну кількість відповідних аналітичних підходів і теоретичних моделей, зокрема: теорія політичного реалізму Г. Моргснтау. теорія миру і війни Р. Арона, теорія факторів К. Ранта, теорія міжнародного еквілібріуму (рівноваги) Дж. Ліскі. теорія світових систем И Галтунга. Найвідомішою і найвплнвовішою серед них стала концепція, або школа, політичного реалізму, що виникла в США у другій половині 40-х років як реакція на реалії «холодної війни». На тривалий період ця концепція стала домінуючою за впливом на зовнішньополітичні структури індустріальне розвинених країн Заходу, Серед її прихильників були не лише вчені, а й провідні політики, у тому числі 3, Бжс-зінськнй і Г, Кіссінджер. Загальновизнаним засновником школи політичного реалізму вважається Г. Моргентау. Вихідною в концепції політичного реалізму Є теза про те, що недосконалість становища у світі – це результат дії сил, закладених у недосконалій природі самої людини. Тому потрібно бути реалістом: не протистояти цим силам, а враховувати їх у політиці. Згідно з концепцією політичного реалізму найважливішим орієнтиром, який допомагає знайти раціональний шлях у сфері міжнародної політики, є інтерес. Причому якщо у сфері внутрішньої політики залежно від характеру і співвідношення політичних сил за гальки іі інтерес може бути різним, то в міжнародній політиці він виступає передусім і головним чином як національний інтерес. Будь-яка зовнішня політика має будуватися, спираючись на фізичну, політичну і культурну реальність, якою є нація. У світі, розділеному конкуренцією і боротьбою за владу різних суверенних націй, зовнішня політика будь-якої нації має забезпечувати задоволення її першочергової потреби, яка полягає в тому, щоб вижити. Всі нації відповідно до наявних у них можливостей прагнуть до одного – захисту своєї фізичної, політичної і культурної ідентичності перед загрозою зовнішнього нападу. Згідно з концепцією політичного реалізму суттю міжнародних відносин є боротьба за владу між суверенними державами, що прагнуть до глобального чи регіонального домінування. Саме ця боротьба є основним детермінуючим чинником міжнародної політики. У процесі боротьби за реалізацію національних інтересів у сфері міжнародних відносин кожна держава посідає місце, що відповідає її силі. При цьому сила держави визначається як її економічним та воєнним потенціалом, так і союзницькими відносинами з іншими державами, авторитетом на міжнародній арені. Модерністські концепції виходять із необхідності зміни підходів в аналізі зовнішньої політики держав. Якщо раніше держави розглядались як цілісні явища, що мають чітко визначену позицію у міжнародних відносинах, яка базується на національному інтересі, то тепер їх почали розглядати як системи, що зазнають зовнішніх впливів і нерозривно пов'язані з існуючими міжнародними структурами. Суб'єктами міжнародних відносин вважають різноманітні міжнародні організації, транснаціональні корпорації та інші інституції, що не є державами; їх діяльності приділяється значка увага. В результаті склався напрям, пов'язаний з конструюванням спеціальних концепцій, присвячених аналізу конкретних проблем функціонування міжнародних політичних відносин. Прикладом такого роду концепцій можуть бути теорії: міжнародних систем, міжнародних організацій, міжнародних ролей, міжнародного конфлікту, національного інтересу, загальної безпеки та ін. Головна ідея концепції загальної безпеки полягає в необхідності відходу від базування міжнародної безпеки на принципі «балансу сил», на протистоянні й конфронтації великих ядерних держав. Найважливішими принципами, які сприятимуть реалізації ідеї загальної безпеки, вважаються: визнання неможливості виживання у загальній ядерній війні, а також неможливості перемоги в ній; у сучасному світі, перенасиченому ядерною зброєю, великі держави не можуть дозволити собі вдаватися до воєнних засобів розв'язання політичних або ідеологічних конфліктів; забезпечення паритету, дотримання принципу рівності та однакової безпеки за високого рівня протистояння не гарантує безпеки, єдиним шляхом її досягнення може бути тільки негайне кардинальне зниження рівня воєнного протистояння; найнадійнішим способом стримування та обмеження гонки озброєнь може слугувати модель «розумної достатності»; повна міжнародна безпека не може бути досягнута в односторонньому порядку, шляхом радикального скорочення озброєнь однією або двома країнами: тут необхідні паралельні і спільні дії багатьох країн. Події, що відбулись у світі у 80–90-ті роки, досить переконливо підтвердили багато із цих принципів.