Керування ризиками

 

Після реалізації всіх етапів аналізу ризиків ризик-менеджер повинен ухвалювати рішення щодо впливу на ризики.

У теорії ризиків прийняті такі форми впливу на ризики:

– зниження впливу ризиків на господарчу систему;

– збереження фінансових результатів наслідків від настання ризиків;

– передача ризиків іншим суб'єктам господарювання.

Способи зниження ризиків і їхніх наслідків дуже різноманітні. До найбільш загальних з них варто віднести:

– запобігання ризиків;

– диверсифікованість ризиків;

– страхування подій і їхніх результатів;

– лімітування;

– постійне дослідження ринкової кон'юнктури, нагромадження інформації про стан ринку;

– об'єктивна оцінка власних можливостей;

– оптимізація планованої корисності.

Запобігання ризиків складається у відмові від здійснення ризикованих господарських операцій. У сучасних умовах одним з таких методів є зниження долі позикових засобів на користь власних.

Диверсифікованість ризиків припускає паралельне проведення різних варіантів підприємницької діяльності з різним рівнем ризиків (це й одночасний розвиток різних виробництв задля підтримки необхідного рівня прибутковості, це й розподіл портфеля інвестицій у різні цінні папери, це й розмаїття торговельного обороту і т.п.). Відоме прислів'я – «не клади яйця в один кошик» дуже вдало характеризують метод диверсифікованості.

Страхування одночасно є й одним з методів передачі ризиків, може здійснюватися за допомогою спеціалізованих посередників (страхові компанії, різні фонди), на основі власних засобів (створення резервних і страхових фондів).

Самострахування за рахунок власних або позикових джерел, коли суб'єкт господарювання бере на себе відповідальність за настання ризиків, є в чистому виді методом зниження ризиків.

Лімітування – установлення страхових обмежень – лімітів на ризиковані операції. За тими видами господарської діяльності і господарських операцій, що можуть постійно виходити за встановлені межі припустимого ризику, цей ризик лімітується шляхом встановлення відповідних економічних і фінансових нормативів. Система таких нормативів, що забезпечують лімітування ризиків, може включати:

а) максимальний обсяг комерційної справи з закупівлі товарів, що полягає з одним контрагентом;

б) максимальний розмір сукупних запасів товарів на підприємстві (запасів поточного поповнення, сезонного збереження, цільового призначення);

в) максимальний розмір споживчого кредиту, наданого одному покупцеві (у рамках диференційованих груп або покупців груп товарів);

г) мінімальний розмір оборотних активів у високоліквідній формі (з виділенням їхньої суми у вигляді готових засобів платежу);

д) граничний розмір використання позикових засобів у господарському обороті (або їхня питома вага в загальній сумі капіталу, що використовується);

е) максимальний розмір депозитного внеску, розташовуваного в одному комерційному банку, і інших.

Отже, лімітування є важливим прийомом зниження ступеня ризику й застосовується банками щодо видачі позичок, висновку договору на овердрафт і т.п. Суб'єктами, які хазяюють, він застосовується при продажі товарів у кредит, наданні позик, визначенні сум вкладення капіталу і т.п. Постійне нагромадження інформації про ринок сприяє збільшенню обрію пізнання, уточнює прогноз ситуації та знижує ступінь ризику. Часто на практиці відбувається переоцінка власних можливостей, що сприяє проведенню неадекватних ризикованих операцій. Перш, ніж використати той чи інший спосіб реалізації поставленої мети, варто прорахувати внутрішні можливості й необхідність залучення резервів і зовнішньої допомоги.

Оптимізуючи різноманітні ризики, розраховуються варіанти з максимальною планованою корисністю й різним рівнем ризику. З даного набору вибираються альтернативні варіанти для прийняття рішень.

Методи збереження дозволяють:

– або ігнорувати наслідки ризиків для контрагентів;

– або скористатися самострахуванням.

Ігнорування ризиків може бути характерно не тільки для суб'єктів байдужих до ризиків (ті, хто схильні платити за настання ризиків), але й може стати певною стратегією (особливо при відсутності законодавчого регулювання розподілу ризиків). Якщо розподіл відповідальності за наслідки ризиків не враховані законодавчо або не прописані в договорі, то їхні наслідки можна списати на контрагентів (споживачів, постачальників, виробників і т.п.). Одним з методів попередження таких ризиків є правильне складання договорів.

Самострахування складається зі створення резервних страхових фондів, правильного додаткового фінансування за рахунок власних джерел, венчурного й кредитного запозичення, одержання позичок від держави або спонсорів і т.п.

Страхування ризиків на відміну від самострахування припускає залучення третіх осіб у процес зниження ризиків. Як правило, страхування складається з розподілу відповідальності за збиток від ризиків.

Страхування – це вид цивільно-правових відносин з захисту майнових інтересів громадян і юридичних осіб у випадку настання певних подій (страхових випадків), певних договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, формованих шляхом сплати цивільними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Страховий ризик – певна подія, на випадок якого проводиться страхування і яке має ознаки імовірності й випадковості настання.

Одержання фінансових гарантій також ставиться до методів передачі ризиків. Особи, що надають гарантії, беруть на себе відповідальність (часткову або повну) за настання конкретних ризиків.

У ряді випадків, вибір виду угод у торгівельно-посередницькій діяльності, є одним з видів самострахування. Дохід від торгівельно-посередницької діяльності фірми складається від проведення посередницьких угод. Прийнято виділяти три основних види угод: з реальним товаром, ф'ючерсні й опціонні.

Одним з різновидів страхування є хеджування.

Хеджування – страхування угод у матеріально-технічному постачанні, реалізації готової продукції, ризиків інвестиційної діяльності, валютних ризиків.

Хеджування – це процес, у якому ризик зміни в майбутньому цін на фізичні або фінансові активи (або пасиви) може бути повністю (частково) ліквідований шляхом висновку угоди із третьою стороною. За цим контрактом первісна угода з придбання активів або пасивів повністю (частково) нейтралізується протилежною угодою. Повне виключення ризику в економічній і фінансовій діяльності вкрай рідке явище.

Основними методами хеджування є:

– структурне балансування активів і пасивів, кредиторської й дебіторської заборгованості;

– зміна строку платежів;

– форвардні угоди;

– операції типу “своп”;

– опціонні угоди;

– фінансові ф'ючерси;

– кредитування та інвестування в іноземній валюті;

– реструктуризація валютної заборгованості;

– паралельні позички;

– лізинг;

– дисконтування вимог в іноземній валюті;

– валютні кошики;

– здійснення філіями платежів в “зростаючій” валюті;

– самострахування.