Система роботи над іменником у 1-4 класах.

Іменник – найбагатша з лексичного погляду частина мови серед інших, які існують у сучасній граматиці. Знання про іменник – основа для вивчення інших частин мови.

Основні завдання вивчення іменника в початковій школі: формування лексико-граматичного поняття “іменник”; оволодіння вмінням розрізняти за питаннями назви істот і назви неістот; формування вміння писати з великої букви власні іменники; ознайомлення з родом іменників; формування вміння змінювати іменники за числами, відмінками; засвоєння правопису відмінкових закінчень іменників; збагачення словникового запасу учнів; формування вмінь використовувати іменники у мовленні з урахуванням їх функціонального призначення.

Перше ознайомлення зі словами-назвами предметів відбувається в період навчання грамоти (1 клас). На уроках читання і письма вчитель організовує діяльність першокласників, спрямовану на розрізнення предметів і слів як назв цих предметів, на впізнавання слів-назв предметів у мовленні, на формування вмінь ставити до слів питання хто? що?, класифікувати слова на групи з урахуванням їх значення (овочі, фрукти, меблі, одяг, дерева, тварини тощо). З перших уроків учитель, використовуючи іграшки, предмети, предметні та сюжетні малюнки, тексти, пропонує учням запитання на зразок: Хто це? Що це? Що росте в саду? Хто збирає врожай? Хто малює? Що розглядають діти? Хто з казок завітав до нас? Що посадив дідусь? (Ріпку.) Хто допомагав дідусеві рвати ріпку? Ефективним щодо цього є використання загадок, робота з якими стимулює відповіді першокласників на питання хто? що?, сприяє розрізненню предмета і слова, що його називає.

Виконуються пропедевтичні вправи на змінювання числа іменників за зразком “один – багато”.

У 2 класі проводиться робота над лексичним значенням іменників та їхніми граматичними ознаками (відповідає на питання хто? що?, називає предмет). Школярі вчаться розрізняти іменники, які відповідають на питання хто? і що?.

Уявити собі як окремі предмети можна порівняно легко навколишні речі, істоти, рослини, географічні об'єкти. Але значно складніше сприймаються молодшими школярами назви почуттів, явищ природи, фізичних станів тощо. Тому вже в 2 класі до визначення іменника істотним є таке доповнення: «До слів-назв предметів належать усі слова, про які можна запитати хто? або що?». Таке доповнення формує в учнів узагальнене поняття предметності.

У 3 класі поглиблюються і систематизуються знання учнів про лексичне значення іменників, про власні і загальні іменники, про назви істот і назви неістот; третьокласники ознайомлюються з категорією роду та числа іменників.

Засвоєння учнями понять “власна назва” і “загальна назва” не викликає особливих труднощів.

Після вивчення роду і числа іменників необхідно звернути увагу на те, що рід і число власної назви не завжди збігається з родом і числом загальної: місто Київ, Черкаси, Запоріжжя, Знам'янка; село Моринці; озеро Світязь; річка Дніпро; станція Жуляни. В узгодженні з іншими словами (прикметниками, дієсловами) в реченні за наявності обох назв, загальної і власної, вступає загальна назва, наприклад: Місто Черкаси розкинулося на березі могутнього Дніпра. Але: Черкаси розкинулися на березі могутнього Дніпра.

Категорії роду і числа іменників засвоюються учнями також порівняно легко. Цьому сприяють сформовані навички в мовній і мовленнєвій практиці, дитячий життєвий досвід. Складніше визначати рід іменників – назв неживих предметів. У цій роботі добре спрацьовує формально-граматичний прийом підстановки до іменників особових, вказівних або присвійних займенників (без уживання термінів) – він, вона, воно; цей, ця, це; мій, моя, моє. Важливо при цьому підкреслити, що: іменники не змінюють свого роду; кожен із них належить до певного роду; для того щоб визначити рід іменників, слід поставити їх у форму однини.

Спеціальні уроки відводяться у 3 класі для спостереження над закінченнями іменників різних родів. Ефективними є вправи на поділ іменників за родами та виділення в них закінчень. Активізує пошукову діяльність учнів робота у групах, яка дає можливість на основі виконаного завдання зробити загальний висновок: іменники чоловічого роду мають нульове закінчення, а також -а, -я, -о; іменники жіночого роду мають закінчення -а, -я, а також нульове; іменники середнього роду мають закінчення -о, -є, -я.

Так само, як і категорія роду, для молодших школярів не становить труднощів категорія числа іменників. Аналогічно до визначення роду учні підставляють до іменників у множині займенники вони, ці, наші. Уже в період навчання грамоти діти легко змінюють слова за зразком відповідно до слів “один – багато”. У 3 класі продовжується формування поняття “число іменників” на вищому рівні, учні засвоюють терміни “однина”, “множина”.

У початкових класах програмою не передбачено ознайомлення учнів з іменниками, які вживаються тільки у формі однини або тільки у формі множини. Ці відомості про іменник учні одержують в основній школі. Однак вчитель може і повинен звертати увагу учнів на такі слова в українській мові, які не можна поставити у форму множини, зокрема тоді, коли самі учні намагаються це зробити, наводячи приклади. Беручи до уваги те, що учні практично користуються такими іменниками в мовленні, необхідно ознайомити третьокласників з тим, що є іменники, які вживаються тільки в однині або тільки у множині.

У процесі роботи над числом іменників учні опановують уміння розрізняти та утворювати числові форми слова, правильно вживати їх у мовленні.

Набагато важче дається молодшим школярам тема “Відмінювання іменників”. Пропедевтична робота в 1 класі, у період навчання грамоти, значною мірою допомагає уникнути цих труднощів. Опрацьовуючи букварний матеріал, учні вчаться ставити питання до іменників у формі не тільки називного, а й інших відмінків, вводять ці форми слів у речення, ставлять запитання до іменників у реченні за змістом.

Вивчення відмінювання іменників (змінювання за питаннями) в 3 класі краще розпочинати зі спостережень над текстами, в яких певний іменник вжито у формах усіх відмінків, наприклад:

Спостереження за зміною закінчень в іменниках залежно від інших слів дозволяє молодшим школярам зробити висновок, що зміна закінчень іменників потрібна для зв'язку з іншими словами, що кожній зміні закінчення відповідає запитання до іменника в реченні. Такий висновок є важливою умовою засвоєння граматичного ладу українського мовлення.

Для вивчення теми “Відмінки іменників” учителеві варто використати пояснювально-ілюстративний метод, оскільки цей граматичний матеріал підлягає засвоєнню в результаті запам'ятовування. Користуючись повідомленням, демонстрацією таблиці, учитель організовує сприймання молодшими школярами потрібної інформації, яку вони фіксують у пам'яті.

Вправи на визначення відмінків іменників у реченні мають виконуватися тільки під керівництвом учителя, переважно в колективній або груповій формах. Такі завдання не слід пропонувати учням у самостійних та контрольних роботах.

У 4 класі звертається увага на те, що іменник у називному відмінку ніколи не вживається з прийменником, що в реченні іменник у формі називного відмінка завжди буває підметом, а у формі всіх інших відмінків – тільки другорядним членом речення.

return false">ссылка скрыта

На підсумкових уроках у 4 класі слід систематично застосовувати повний морфологічний розбір іменників. Для цього найкраще використовувати речення, взяті зі зв'язних текстів, де іменники вжито в різних числових і відмінкових формах. Молодші школярі мають засвоїти, що початковою формою кожного іменника є форма називного відмінка однини (за винятком іменників, які вживаються тільки у формі множини: сани, сіни тощо). Ця форма потрібна для визначення роду, а за змінною формою в реченні визначається число і відмінок. Практичне значення опрацювання граматичних категорій іменника полягає в засвоєнні учнями правопису відмінкових закінчень іменників. Слід привчати учнів до необхідності доводити спосіб написання того чи іншого відмінкового закінчення.