ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК САМОКОНТРОЛЮ ТА САМООЦІНКИ В ПРОЦЕСІ ПРОЕКТУВАННЯ І ВИГОТОВЛЕННЯ ОБ'ЄКТІВ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Рівень організації навчально-трудової, у тому числі проектно- технологічної діяльності школяра, залежить не тільки від змісту і методіг навчання, але й від форм та методів контролю за цією діяльністю. Серед останніх суттєве значення має самоконтроль, який виступає важливим чинником розумового й морального самовдосконалення особистості учня. Роль самоконтролю і само­оцінки збільшується у зв'язку зі зростанням обсягу самостійної роботи, з набуттям нових знань в умовах безперервної освіти у світлі реформування загальноосвітньої школи. Такий підхід означає перенесення з теорії та практики дидактичного про­цесу, з викладацької діяльності педагога на активну проектно- технологічну діяльність суб'єктів навчання.

Починаючи роботу над розробкою і виконанням творчого проекту, учень в уяві створює образ як об'єкта проектування, так і образ виконання необхідних операцій і прийомів, планує технологічну послідовність його виконання. Зіставлення процесів та результатів дій із запланованими у свідомості та зафіксовани­ми у проектно-технологічній документації є важливою функцією рефлекторного кола. У процесі зіставлення можна визначити від­хилення, яких припустився учень у своїй роботі. Після процесу з'ясування відхилень слідує їх усунення.

Процеси з'ясування, виявлення та виправлення відхилень можуть керуватися як учителем, так і учнем, тобто школяр самостійно контролює сгіої дії і роботу в цілому. Саме в процесі виконання основних етапів творчого проекту (організаційно- підготовчий, конструкторський, технологічний, заключний) в учнів розвиваються вміння і формуються навички самоконтролю та самооцінки.

Таким чином, самоконтроль — це одна з важливих психоло­гічних властивостей школяра, що виявляється в його здатності самостійно стежити за власними діями і діяльністю, співставляти їх з вимогами певних та запланованих норм.

Як і будь-який процес, самоконтроль виконує функції, що аналогічні функціям контролю, але вони мають інший зміст: • прогностична — формування в учнів навичок передбачувати реальний результат своєї діяльності у відповідності з по­ставленою метою та ускладнення, які. виникають під час її досягнення;

• планування— формування навичок планувати свою роботу з урахуванням труднощів, що можуть виникнути;

• перевірочна — формування навичок перевіряти процес своєї діяльності з метою його покращення та внесення необхідних коректив;

• оціночна — формування навичок здійснювати самооцінку своєї діяльності;

• коректуюча — вміння коректувати свою діяльність на основі самооцінки;

• регулююча — формування навичок своєї трудової діяльності і забезпечення її протікання;

• навчальна — стимулювання учнів до оволодіння Необхідними знаннями, уміннями і навичками; ^

• виховна — залучення учнів до систематичної роботи, дис­ципліни тощо;

• розвиваюча — формування самостійності, активності тощо.

Самоконтроль у процесі перевірки знань і вмінь школяра означає усвідомлення ним регуляції своєї діяльності з метою за­безпечення її результатів, які відповідали б поставленим цілям, установленим вимогам, нормам, правилам, зразкам. Мета самокон­тролю полягає як у запобіганні помилок, так і в їх виправленні.

На уроках трудового навчання, у процесі проектно-техво- логічної діяльності, в учнів формуються І розвиваються такі важливі компоненти самоконтролю навчально-трудової діяльнос­ті, як: саморегуляція; самостійна експертиза власної діяльності; самостимул яція.

Показником сформованості контролюючих дій, а отже, й са­моконтролю є усвідомлення учнями правильності плану діяль­ності та її операційного складу, тобто способу реалізації проекту. Ефективний засіб формування в школярів навичок самоконтро­лю — використання колективних (фронтальних) перевірок у по­єднанні з контролем із боку вчителя. У процесі навчання слід шайомити учнів з метою виконуваної роботи, вимогами до неї, шособами виконання, прийомами самоконтролю і шляхами їх вдосконалення. Також учнів необхідно ознайомити з нормами га критеріями оцінювання навчальних досягнень, звертаючи ^вагу, що помилки можуть бути істотні та менш істотні з огляду за мету контролю.

Вирішальна роль у формуванні самоконтролю належить психічним утворенням, які у своїй сукупності визначають зміс­тову характеристику особистості. У зв'язку зі сказаним може скластися враження, що самоконтроль усіх найпростіших форм .діяльності здійснюється учнями взагалі без зв'язку з їх само­оцінкою. Однак багато нескладних форм діяльності, що мають переважно моторний характер, одночасно активізують потребу як у самоконтролі, так і в самооцінці.

Діти із завищеною і досить стійкою самооцінкою психологічно найменш готові до виховання в них потреби в самоконтролі. їх не слід часто і на тривалий період призначати на «керівні* посади в класі, до них треба ставитися вимогливо, давати їм складніші ніж іншим учням доручення. Такі заходи можуть допомогти усвідомити безпідставність і недоречність надмірних домагань, прагнення до виключного становища серед однокласників.

Формування навичок самоконтролю — складний процес, який вимагає від учителя глибоких знань не лише загальних законо­мірностей, умов, а й урахування індивідуальних особливостей кожної дитини. Формування самоконтролю діяльності учня в під­літковому віці не завершується. Це тільки початок складного й тривалого процесу. Проте саме в цей час закладаються основи розвитку багатогранних і досконалих форм моральної саморегу­ляції особистості.

У процесі проектно-технологічної діяльності навички само­контролю, як правило, спеціально не формуються, а з'являються як побічний продукт під впливом інших факторів і знаходяться в прямій залежності від сформованості навчально-пізнавальних та трудових навичок учня. Обов'язковий компонент будь-якої спрямованої діяльності — контрольні дії, за допомогою яких учень зіставляє процес та результат своєї діяльності з її цілями й вимогами до неї.

На першому етапі самоконтролю відбувається процес за­своєння учнями переліку критеріїв оцінювання та формування здатності до їх використання иа кожному конкретному етапі проектно-технологічної діяльності. Керівництво обговоренням творчих проектів школярів ва заключному етапі має здійснювати саме вчитель.

Колективне обговорення проектів дає великий ефект тому, що товариська похвала чи критика нерідко мають більшу дієвість, ніж слово вчителя. На певній стадії навчання (у залежності від рівня підготовки класу) організацію фронтального контролю слід передавати учням — спочатку найбільш досвідченим і здібним, а потім і кожному без винятку, тому що підвищується їх інтерес до занять, бо кожен із них повинен не лише засвоїти послідовність виконання операцій, але й уміти пояснити причини виникнення помилок у роботі.

Другий етап формування здатності до самоконтролю є дуже важливим із точки зору переходу цього вміння в навичку. Як відомо, процес формування навичок, тобто вміння, що доведені до автоматизму, проходить успішно лише за умови постійного вправляння у певній діяльності. Досвід роботи вчителів показує, що другий етап формування здатності учнів до самоконтролю завершується під час оцінювання 3-5 розроблених проектів школярів.

Третій і останній етап — здатність учнів до самоконтролю, коли вони досягають рівня об'єктивного та критичного оціню­вання власних і чужих творчих проектів.

Самоконтроль як важливий засіб поступового самовдоскона­лення поведінки та діяльності людини успішно формується при наявності в неї адекватної самооцінки. Правильно оцінюючи власні можливості, позитивні риси та недоліки, школяр здат­ний належно реагувати на впливи учнів, які його оточують, і самостійно або з допомогою Інших планувати власну поведінку й діяльність таким чином, щоб позбавитися вад і виховувати в собі позитивні якості.

Самооцінка учня в навчально-трудовому процесі — це критич­не ставлення його до своїх здібностей і можливостей та об'єктивне оцінювання власних досягнень у навчанні і праці. Тобто учень дає змістовну і розгорнуту характеристику своїх результатів роботи, аналізує свої досягнення, шукає шляхи усунення недоліків.

Одна з характерних особливостей учнів підліткового віку, зокрема учнів 5-6 класів, — це яскраво виражена навіюва­ність, піддатливість впливу. З цією особливістю тісно пов'язана й інша — схильність до наслідування. Молодші підлітки прагнуть наслідувати передусім тих людей, які для них найавторитетні­ші. Зрозуміло, що такою людиною є, насамперед, учитель. Діти легко переймають від нього все й у всьому намагаються бути схожими на нього. Вони часто копіюють зовнішні форми пове­дінки вчителя, його мову, інтонацію, оцінні судження тощо. Для молодших підлітків це втілення усього того нового, незвичайного і серйозного, що з'являється в їхньому житті, зокрема, коли вони приходять у шкільні майстерні або кабінет обслуговуючої праці.

Будь-яка вимога вчителя стає законом для учнів. Якщо вони й не виконують тих чи інших правил, то не тому, що не бажа­ють або сумніваються в їх доцільності. Причиною невиконання найчастіше є невміння молодших підлітків свідомо регулювати свою поведінку та навчально-трудову діяльність.

Необхідно також вчити дітей самостійно й аргументовано оцінювати свої можливості, уміння й особисті якості як зі своєї особистої точки зору, так і з точки зору іншої людини: точніше, адекватніше і стабільніше оцінювати свої знання і вміння, що з'являються як у навчальній, так і в трудовій діяльності. Великі можливості для формування в підлітковому віці цих здібностей має також художня та проектно-технологічна діяльність учня 5-9 класу, що носить творчий характер.

Усвідомлення учнями власних контролюючих дій під час пе­ревірки можна стимулювати. З цією метою вчитель ще з перших занять у шкільних майстернях вимагає від них перевірки резуль­татів їхньої діяльності, уважного стеження за ходом виконання на­вчальної роботи, виявлення та виправлення допущених помилок.

Початкове ознайомлення п'ятикласників із правилами по­ведінки учнів у майстерні або кабінеті відбувається переважно протягом перших 2-3 тижнів. І на кінець першого місяця на­вчання в п'ятому класі вони вже знають, як потрібно заходити в майстерню, сідати за робочий стіл або верстак, вставати тощо, тобто ознайомлені із загальними правилами поводження в май­стерні і правилами техніки безпеки.

За порівняно короткий період школярі навчаються також практично виконувати вимоги вчителя. Знаючи правила, умі­ючи й бажаючи їх виконувати, вони справляються з вимогами цих правил, а точніше із собою, тільки за наявності контролю педагога, причому окремим учням потрібно, щоб контроль цей був системним і безперервним. Деякі з них, не зважаючи на нормальні умови навчальної і трудової діяльності, не можуть працювати без постійних нагадувань про те, як слід поводитися в шкільній майстериі.

За результатами самооцінки учнів поділяють на таких, що переоцінюють, недооцінюють, оцінюють себе адекватно. Само­оцінка може мати для школяра різне значення. Одні торкаютьея основних ліній його життя і при цьому важливіше і гостріше сприймаються, інші відносяться до другорядних, не настільки важливих для учня сторін його життя, при цьому навіть незадо-. вільні оцінки можуть бути байдужими для особистості.

Знання про себе в учнів одного і того ж віку різні. Виявлено три рівні їх розвитку.

Перший рівень — самооцінка реалістична. Учні непогано знають свої особливості. При цьому вони їх бачать в окремих сьогоднішніх ситуаціях, а це вже достатньо узагальнені знання. Діти підліткового віку добре знають свої можливості і при цьому можуть прогнозувати свої дії — що вийде, а що ні. Причини своїх невдач вони пов'язують зі своїми особистими недоліками. їм не властива категорична самовпевненість. Говорячи про себе, вони схильні вживати обережні фрази «можливо», «мені здається», «я думаю».

Другий рівень — реалістичних самооцінок стає менше. Знання про себе все частіше відображають думку оточуючих, стають менш самостійними. В основу виділення й оцінки особистих якостей лягають конкретні факти, окремі випадки, а перелік цих якостей бідний. Ці учні добре не розуміють своїх здібностей і можливос­тей, при цьому частіше помиляються в прогнозі. Причини своїх поразок вони часто бачать у неблагополучних обставинах. їх категоричні оціночні судження більші ніж в учнів першої групи, вони менш здатні до сумніву і-роздумів щодо цього.

Третій рівень — самооцінка неадекватна, при цьому учневі завжди хочеться оцінити себе завищено. Інших пояснень у нього немає — мені так хочеться. Навіть конкретних, нехай і одинич­них, фактів у підтвердженні самооцінки він не зможе навести. Але в загальному реальна самооцінка таких учнів низька за рахунок того, що вони щоденно слухають із вуст учителя або батьків.

Детальний аналіз наукових публікацій дозволяє виділити такі основні складники самоконтролю та самооцінки як окремих видів рефлексивно-аналітичної діяльності:

• знання критеріїв оцінювання процесу та результатів проектно- технологічної діяльності;

• уміння всебічно й об'єктивно аналізувати та оцінювати про­цес і наслідки проектування;

• здатність здійснювати корекцію помилкових дій. Результати самоконтролю і самооцінки навчальних досягнень

з окремих об'єктів проектування доцільно вносити в класний журнал, що сприятливо впливатиме на зміцнення відповідаль­ності учнів за виконану роботу.

Накопичення досвіду отриманих оцінок і сформованих само­оцінок призводить до того, що в учня по-новому складається за­гальна самооцінка вже як деяка система, в якій є щось головне і щось другорядне, не настільки важливе для життєвих установок особистості. Самооцінку набагато легше вводити в навчальний процес, якщо учні не мають іншого аналогічного досвіду. У цьо­му випадку учні активно включаються в процес самоконтролю та самооцінки.

Процедура самооцінки включає в себе:

■ розробку вчителем у кожному конкретному випадку еталонів оцінювання;

♦ створення оптимального психологічного настрою на аналіз власних результатів;

♦ забезпечення ситуації, коли еталони оцінювання учням відо­мі і вони самостійно співставляють із ними свої результати, роблячи при цьому відповідні висновки про ефективність роботи;

♦ складання учнями власної програми діяльності на наступному етапі навчання з урахуванням отриманих результатів.

Під час формування самооцінки слід виходити з того, що вона складається поступово, під впливом двох основних факторів: оцінювання учителем успіхів трудової та навчальної діяльності учня та співставлення результатів його власної діяльності з ре­зультатами роботи товаришів.

Самоконтроль та самооцінка власної діяльності учнем у про­цесі проектно-технологічної діяльності не може сформуватися за короткий термін — урок. Учителю трудового навчання необхідно планомірно і систематично розвивати навички самоконтролю на кожному етапі виконання творчого проекту та на кожному уроці. Процес розвитку і формування навичок самоконтролю та самооцінки ми розглядаємо в такій послідовності.

Перш за все, учитель повинен створити позитивну емоцій­ну атмосферу, тобто йому необхідно показати своє позитивне ставлення до кожного учня і до всіх учнів класу, бажання допомогти їм у вивченні теоретичного матеріалу, розробці проектно-технологічної документації, визначенні технологічної послідовності виконання об'єкта проектування, удосконаленні учнем своїх практичних умінь і навичок, у виготовленні об'єкта проектування, створити робочу атмосферу тощо. Індивідуальний підхід до кожного учня набуває важливого значення в процесі формування навичок самоконтролю.

Створивши сприятливий позитивний клімат на уроці, учитель поступово переходить до формування в школярів уміння само­стійно аналізувати свою діяльність, визначати позитивне і вади у своїй роботі в процесі виконання творчого проекту. Головне, у даному випадку, правильно організувати самостійну роботу учнів, активізувати їхню розумову та практичну діяльність. Тому на кожному уроці, на кожному етапі проектно-технологічної діяль­ності вчитель під час оцінювання повинен керуватися принципом гласності та об'єктивності. Це допоможе ознайомити школярів із суттю та процесом оцінювання навчальних досягнень. Удалим прийомом оцінювання є залучення учнів до оціночної діяльності на всіх етапах проектно-технологічної діяльності та особливо під час захисту творчого проекту. Доцільно призначити учнів- рецензентів, які б не тільки оцінювали творчий проект та його захист, але й обґрунтовували б свою позицію. Тому на першому уроці трудового навчання необхідно ознайомити всіх школярів із критеріями оцінювання творчого проекту та його захисту. Цей процес стимулюватиме критичне А об'єктивне ставлення до отриманих власних результатів своєї творчої діяльності, учень зможе більш реально оцінювати свої можливості.

Під час третього етапу формування в школярів навичок само­контролю та самооцінки вчитель повинен розвинути в них відчуття реального рівня домагань, тобто учень самостійно та об'єктивно усвідомлює власні можливості, критично ставиться до своєї ро­боти, самостійно контролює свою навчально-пізнавальну, трудову і творчу діяльність на кожному етапі проектно-технологічної діяльності.

Процес самоконтролю та самооцінки повинен бути присутній на всіх етапах уроку та під час виконання творчих проектів. У процесі трудового навчання важливо не тільки, щоб школя­рі оволоділи певними технічними і технологічними знаннями, практичними вміннями, способами дій, але й формувати у них критичне ставлення до своїх можливостей і успіхів, учити конт­ролювати власні дії у навчально-трудовій діяльності, прогалину в знаннях, навичках та вміннях у окремих учнів і у всього класу для внесення необхідних коректив у процесі трудового навчання, для удосконалення його змісту, методів, засобів і форм органі­зації.

Згідно з цим учнів, які користуються повною довірою педагогів унаслідок свідомого ставлення до навчання, переводять на само­контроль, даючи їм можливість самим собі виставляти оцінки. Цей метод спонукав їх до підвищення відповідальності. Стосовно більшості учнів досвідчений учитель використовує систему ,не­повного самоконтролю, інколи дозволяючи наприкінці творчих робіт заглянути в підручник, перевірити написане.

ІДе одним" засобом формування самооцінки е створення спеціальних умов для оцінювання учнем результатів проекту­вання. Суть останнього полягає в тому, що йому пропонують виконувати Трудові завдання і, перш ніж віддати учителю на перевірку, самому оцінити свою роботу і виставити відповід­ний бал.

Потім оцінки Ппсолярів порівнюють з оцінками вчителя і ви­значають рівень об'єктивності перших. Систематичне застосування такого прийому в процесі навчання поступово призводить до спів- падання оцінок учня й учителя, а це свідчить про сформованість правильної самооцінки.

Слід ураховувати, що самооцінка учня здійснюється не лише тоді, коли він оцінює себе, але й тоді, коли доброзичливо ста­виться до досягнень інших. Тому в процесі перевірки доцільно застосовувати взаємоконтроль^

Суть останнього полягає в тому, що школярі можуть стави­ти один одному запитання з вивченого матеріалу, перевіряти й оцінювати практичні роботи товаришів, рецензувати відповіді однокласників за планом: тема відповіді; правильність викладу фактичного матеріалу; повнота освітлення теми; послідовність думок, логічних висловів і узагальнень; культура технічної мови; загальна оцінка відповіді.

Спостереження за учнями показують, що під час виконання ними навчально-трудових завдань на всіх етапах проектно- технологічиої діяльності найкраще роботу виконують ті, кого вчитель підбадьорює, позитивно відгукується щодо прийомів і операцій у вирішенні теоретичних та практичних завдань, хоча активної допомоги не надає.

Гірше виконують роботу ті учні, дії яких учитель оцінює не­гативно, низькі результати мають ті школярі, на яких педагог взагалі або майже не звертає уваги. Це свідчить про те, що ди­тина, яка працює, потребуй певного ставлення з боку дорослих до своєї роботи, має потребу в оцінюванні результатів.

Найбільше учневі необхідна заслужена похвала, позитивна оцінка та схвалення.

Отже, самооцінка, по-перше, формує мотивацію навчально- пізнавальної та практичної діяльності; по-друге, педагог із «всезнаючого» перетворюється на посередника між навчальним матеріалом і творчими пізнавальними діями учня, тобто сприяє гуманізації та демократизації навчального процесу; по-третє, перетворює процес навчання на співробітництво між педагогом і учнем, коли, перший, як більш досвідчений, допомагає іншо­му подолати труднощі навчально-трудової діяльності та досягти успіхів у ній; по-четверте, всебічно сприяє розвитку особистості учня; по-п'яте, є джерелом і спонукальною силою особистісно зорієнтованого трудового навчання.