ЦЕРКВА ЗА ЧАСІВ ЛИТОВСЬКО-РУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Від часів Ягайла православна церква в Литві (не кажучи вже про Польщу) відходить на другорядне місце; католицизм був релігією державною й упривілейованою в порівнянні з православ’ям, і православні зазнають деяких обмежень у правах. Це видно з привілея Ягайла 1387 р. та з акту Городецької унії 1413 р. Тут русини (православні) не допускаються до участі в господарській раді, до воєводських та каштелянських урядів й до користування шляхетськими гербами. Митрополити та єпископи взагалі ніколи не брали участі ані в сенаті, ані в сеймі. В кінці XV ст. було видано розпорядження, яким заборонялося православним будувати нові й поправляти старі церкви. Деякі польські історики заперечують факт існування такого розпорядження, але ж в пам’ятниках XVII — XVIII ст. зустрічаємо згадки про нього. Гуманістичні впливи та реформаційний рух XVI ст. у зв’язку з ростом шляхетських прав та привілеїв, поліпшили правне становище православної церкви. В 1563 та 1566 рр. Сигізмунд II Август своїми привілеями відмінив обмеження для православних. Акти Люблінської унії (1569) забезпечували їй правне положення; але ж особливе значення у справі забезпечення рівності всіх християнських визнань в Речі Посполитій має Варшавська конфедерація 1573 р.

Державні потреби втягали галицько-волинських князів XIII — XIV ст. у справи та інтереси західноєвропейських держав; тепер більше, ніж до того, доводиться Україні зв’язуватися з народами латинського сповідання. Отже, й православній церкві неможливо було уникати зносин з представниками латинської церкви. Вже Данило Романович з метою звільнення України від татарського панування веде переговори з римським папою про злучення церков й при цьому дістає від папи королевський титул. У зв’язку з цими подіями, очевидно, з’являється на І Ліонському соборі (1245 р.) якийсь український архієпископ Петро. В першій половиш XIII ст. доходило нібито до унії православної церкви з римською, та з того нічого не вийшло, так само як і з того, що митрополит Григорій Цамблак на бажання Вітовта їздив на Констанцький собор (1415 р.). У XIII ст. інтенсивно провадять місіонерську діяльність на Україні ченці Домініканського ордену, але без жодних наслідків. Вони обслуговують лише те католицьке населення, що появилося на Україні та Білій Русі вже в XIV ст. в містах, яким українські й литовські князі надавали німецьке (Магдебурзьке) право. В цих містах католики (німці, поляки та ін.) перебували в упривілейованому положенні в порівнянні з руськими (православними). Ягайло та Вітовт збільшували католицьку людність, підтримували старі та заводили нові латинські єпархії та парафії (в Києві, Вільно, Перемишлі, Львові, Луцьку). Дві церкви жили спокійно, кожна сама по собі, й справа з’єднання їх у формі Флорентійської унії не мала ніяких наслідків. Найбільший прихильник такої унії митрополит Ісидор вибрався до Італії, а його наступник і учень Григорій сам мусив був відмовитися від унії в 1458 р. і вмер православним. Мало говорить на користь унії й т. зв. «Лист митрополита Михайла до папи Сикста IV» (1476 р.). Оцінювати ці явища церковного життя необхідно з огляду на політичну ситуацію середини XV ст., бо православне населення від верхів до низів не думало відмовлятися від своєї віри, в противному разі всі спроби унії залишили б по собі виразний слід.

У XVI ст. Польща й Литва, як і вся Європа, переживають часи надзвичайного успіху реформації, а потім вступають в добу католицької реакції. Причини реформації в Польщі й Литві ті ж самі, що і в інших краях. Вона тут буйно розвинулася, поширилася в формі німецького лютеранства, швейцарського кальвінізму, социніанства та іншого й мала такий успіх, що ставилося вже питання, чи зостанеться Польща латинською державою, чи перетвориться на протестантську. Затримала її при папстві лише сильна хвиля контрреформації та те, що Сигізмунд І та Сигізмунд II Август стояли на боці католицтва, поміж самими протестантами була незгода, а єзуїти розвинули широку акцію. Серед населення Польсько-Литовської держави реформація викликала зріст національної свідомості та освіти, хоч разом із тим внесла чимало безладдя в церковне життя й католиків, і православних. Чимало представників русько-православного магнатства й шляхетства перейшло на бік протестантів; потім, під впливом католицької реакції, вони, як і протестанти-поляки, перейшли на латинство. Зате серед православного населення появляються школи, що виховують молодь у православному дусі. Про їх заведення дбають і поодинокі особи (як князь K. K. Острозький, що заснував Острозьку академію й кілька інших шкіл), і наші організації релігійно-філантропічного характеру. Наші міста в XVI в, розвиваються і в економічному, і в культурному відношенні та грають значну роль і в житті громадському. Православні міщани творять організації, що, з благословення вищої православної ієрархії й з дозволу світської влади, містяться коло церков або монастирів і називаються братствами. Вони об’єднують місцеве православне населення, засновують школи, шпиталі, друкарні для видання потрібних книжок; вони притягають до себе не тільки міщанство, а й шляхту, навіть селянство. Першим визначним містом росту братського руху був Львів, де Успенське братство дало блискучий приклад для цілої Київської митрополії. За його зразком поступово виникають братства у Вільно, Більську, Бересті, Перемишлі, Могилеві, Мінську, Києві, Луцьку та в багатьох інших осередках. Львівська братська школа довго була найкращою з наших шкіл; за її зразком організують свої школи й інші братства, в тім числі й Богоявленське братство в Києві (1615), школа якого потім перетворилася у знамениту Київську академію. З 80-х років XVI ст. братства мають таке велике значення, що впливають на життя всієї православної церкви і стежать за діяльністю самих єпископів, більшість яких тоді не була на висоті свого призначення. Константинопольський патріарх з огляду на позитивне значення братств надає деяким найбільш визначним братствам право ставропігії, себто звільняє їх з-під влади місцевого єпископа й бере їх під свій догляд (так було, наприклад, з Львівським братством — 1589 р., Київським — 1620 р., Луцьким — 1622 р. та іншими).