Тема 6 Міжнародний кредит
Кредит – одна з найстарших форм міжнародних економічних відносин.
Міжнародне запозичення й кредитування стали результатом розвитку, з одного боку, внутрішнього кредитного ринку, а з іншого боку, відповіддю на потребу фінансування міжнародної торгівлі й покриття негативних сальдо міжнародних розрахунків.
Міжнародне запозичення й кредитування - це видача й одержання коштів у борг на певний строк, що передбачають виплату відсотка за їхнє використання.
У сучасних умовах міжнародне кредитування здійснюється у таких формах:
- позики – запозичення коштів у кредитора під певний відсоток на строго обговорений строк. Як кредитори і позичальники виступають уряди, банки, міжнародні економічні організації, приватні фірми, фізичні особи;
- торгівельні кредити, які, як правило, надаються на короткий строк з метою полегшити й прискорити торговельний оборот;
- депозити – деноміновані в національній або іноземній валюті перевідні депозити, які безперешкодно на першу вимогу перетворюються в готівку й можуть бути використані для здійснення платежів. Депозити резидентів за кордоном вважаються пасивом, депозити нерезидентів – активом. Депозити здійснюються в основному банками;
- валюта – банкноти й монети, що перебувають в обігу й використовуються для здійснення платежів. Іноземна валюта, що знаходиться в резидентів, є активом (її можна обміняти на національну валюту), тоді як національна валюта в руках нерезидентів (іноземців) є пасивом;
- інші активи й пасиви – залишкова категорія, до якої належать всі інші види руху капіталу, наприклад, внески країн у міжнародні організації.
Рух позичкового капіталу в міжнародній економіці часто розглядається як особливий вид міжнародної торгівлі на тій підставі, що більша частина міжнародних кредитів призначена для обслуговування торговельного обороту. Специфіка такого виду торгівлі полягає у такому. З одного боку, позичальник, одержуючи кредит, має можливість збільшити поточне споживання за рахунок скорочення споживання в майбутньому, коли йому доведеться повертати отриманий кредит з відсотками. З іншого боку, кредитор, надаючи позику, втрачає можливості негайно витратити ці гроші на поточне споживання. Однак скорочуючи поточне споживання, кредитор тим самим віддає перевагу споживанню в майбутньому. Цей вид торгівлі називається міжчасовою торгівлею.
На мікрорівні ця ситуація подана на рис. 5.4.
Міжчасова торгівля – підвищення поточного споживання за рахунок скорочення споживання в майбутньому (запозичення) або занижене поточне споживання на користь більшого споживання в майбутньому (кредитування).
Якщо країна позичить кошти за кордоном сьогодні, споживаючи тим самим більше, ніж виробляє, то через якийсь час їй доведеться виплачувати позику з відсотками, віднімаючи кошти від майбутнього споживання. Тим самим майбутнє споживання якби продається, у борг купується поточне споживання.
|
ОW – повна вартість поточного виробництва й споживання даного товару країною
У випадку міжчасової торгівлі крива виробничих можливостей (рис. 5.4) показуватиме вибір між споживанням певної кількості товару сьогодні або в майбутньому. Так, якщо виробництво країни становить А, то сьогодні вона може спожити ОР певного товару, а в майбутньому – ОF. Якщо країна скоротить поточне споживання на АG, то, давши зекономлені ресурси в кредит й одержавши їх назад з відсотком, вона зможе розширити майбутнє споживання на GH. Відрізок ОW показує повну вартість поточного виробництва й споживання даного товару країною.
Найбільшими кредиторами у світі є уряди Японії, Німеччини, Франції й США, банки Німеччини, Японії й Голландії. Із країн, що розвиваються, які надають кредити, хоча в набагато у менших обсягах, можна назвати такі, як Китай, Кувейт, ПАР, Південна Корея. Основними одержувачами міжурядових кредитів є Австралія, Данія, Швеція; із країн, що розвиваються, - Мексика, Пакистан, Аргентина, а із країн з перехідною економікою - Росія, Україна. Слід зазначити, що основний обсяг кредитів припадає на розвинені країни, які є головними кредиторами й позичальниками. У 80-ті роки ХХ ст. на економічно розвинені країни припадало 81% обсягу світового ринку позичкових капіталів, 6% - на ті, що розвиваються, 3% - на східноєвропейські, 10% - на міжнародні валютно-фінансові організації. У 90-ті роки ХХ ст. відповідно: 90% - на розвинені, 5% - на ті, що розвиваються, 1% - на східноєвропейські, 4% - на міжнародні організації.
Основні тенденції розвитку світового ринку позичкових капіталів:
1 Підвищення обсягу й ролі облігаційних позик, виражених в іноземній валюті, на євроринку валюти. У цей час на євроринку валюти випускається у 3,7 раза більше облігацій, ніж на національних ринках капіталу.
2 Зниження ролі долара США на світовому ринку позичкових капіталів.
У 80-ті роки ХХ ст. на долар США припадало ¾ всіх іноземних банківських активів, у 90-ті роки ХХ ст. - 59%, у цей час падіння частки долара триває.
Одночасно підвищилася частка інших національних валют у банківських активах, зокрема євро, швейцарського франка.
У міжнародній системі кредитів часто настають кризи заборгованості.
Їх причини:
- нарощування обсягів зовнішньої заборгованості;
- підвищення процентної ставки за кредити;
- труднощі в регулюванні платіжного балансу через погіршення умов торгівлі;
- загальний спад виробництва або негативний зовнішній шок, викликаний різкою зміною цін, процентної ставки або обмінного курсу;
- країна втратила довіру іноземних кредиторів;
- відплив капіталу із країни в наслідок сформованої економічної й політичної ситуації.
Коли в країні склалося положення, при якому вона не може виконувати свої зобов'язання з обслуговування зовнішнього боргу, щоб уникнути подальшого відпливу ресурсів із країни, держава тимчасово відмовляється від платежів за боргами. Можливе оголошення «дефолту».
Щоб уникнути банкрутства, у цей час країни-боржники вдаються до стабілізаційної програми МВФ, але це принизлива й часто тривала процедура.
Програма МВФ передбачає такі заходи:
- скасування або лібералізація валютного й імпортного контролю;
- зниження обмінного курсу місцевої валюти;
- проведення твердої внутрішньої антиінфляційної програми, включаючи контроль за кредитами банків, урядовий контроль за дефіцитом державного бюджету шляхом урізання витрат і збільшення податків і цін, відмова від індексації ставок заробітної плати, заохочення свободи ринків;
- відкриття економіки світовому господарству й заохочення іноземних інвестицій.