Розглянемо основні напрями реформування і розвитку міжнародної фінансової системи.

1. Регулювання фінансових ринків та інвестиційних інститутів:

o зміцнення фінансової системи і реформування місцевих фінансових інститутів шляхом вироблення і розповсюдження міжнародних принципів і стандартів регулювання і нагляду за банківською системою, фондовим ринком і різними фінансовими інститутами. Зміцнення фінансової інфраструктури через ухвалення більш універсальних стандартів аудиту, бухобліку, процедур банкрутства, платіжних систем. Вдосконалення Базельських стандартів розрахунку достатності банківського капіталу;

o визначення шляхів зміцнення нагляду як в країнах, що розвиваються, так і в розвинутих країнах;

o створення механізмів ринкового регулювання ринку деривативів та інвестиційної діяльності з активним використанням позикових ресурсів (ефект leverage);

o стимулювання введення міжнародних стандартів діяльності в офшорних фінансових центрах.

2. Економічна політика:

o визначення умов лібералізації внутрішнього ринку і введення адекватного валютного режиму в країнах з ринками, що розвиваються, вироблення способів контролю за рухом міжнародного капіталу;

o підвищення ефективності механізмів державної підтримки приватного сектора і розподілу соціальних виплат;

o пошук шляхів мінімізації втрат населення в результаті криз і розробка політики, яка б краще захищала найуразливіші верстви населення;

o розширення прозорості в приватному і державному секторах і в діяльності міжнародних фінансових інститутів.

3. Діяльність міжнародних фінансових інститутів:

o реформування системи міжнародного фінансування;

o поліпшення механізмів вирішення криз і розробка шляхів залучення приватного сектора в прогнозування фінансових криз і їх подолання;

o посилення нагляду з боку МВФ за політикою, що проводиться краї-нами-учасницями, особливо у фінансовому секторі і в сфері руху капіталу;

o підвищення ефективності макроекономічної політики на міжнаціональному рівні.

Визначальною рисою світового фінансового середовища на сучасному етапі розвитку є глобалізація, яка стає постійно діючим фактором як міжнародного економічного середовища, так і внутрішньодержавного економічного життя. Однією з найяскравіших форм прояву процесу глобалізації є вибухоподібне зростання в останні роки світового фінансового ринку, фінансових трансакцій, що здійснюються між різними суб'єктами світогосподарських зв'язків. Якщо у 1992 році щоденний обсяг операцій із купівлі-продажу іноземних валют становив 880 млрд дол. США, то у 2006 р. цей показник збільшився до 7,4 трлн дол. США. За даними Міжнародного валютного фонду, приріст світового сукупного обсягу ВВП в постійних цінах за 1993-2000 pp. в середньому становив 3,5 %, за 2001-2008 pp. - 4,0 %, в 2009 році у зв'язку з світовою фінансовою кризою даний показник скоротився на 0,5 %, а в 2010 році зріс на 5 %; приріст обсягу світової торгівлі у постійних цінах за 1993-2000 pp. в середньому становив 7,9 %, за 2001-2008 pp. - 5,9 %, у 2010 р. приріст склав вже 12,4 %. Таке суттєве зростання зумовлене значним спадом (на 10,9 %) обсягу світової торгівлі у 2009 році по відношенню до 2008 року.На межі ХХ-ХХІ століть внесок сфери послуг у міжнародний поділ праці приблизно у 3,5 раза був менший, ніж у світовий валовий продукт, у той час як внесок сектора товарного виробництва економіки (добувної і обробної промисловості, сільського господарства) в експорт більш ніж у 2,5 раза перевищив його внесок в економіку в цілому. Цей феномен третинної сфери відомий уже досить давно. У міжвоєнні роки у зростанні сектора послуг вбачали одну із причин занепаду міжнародної торгівлі. Відповідно до "закону спадного значення зовнішньої торгівлі", в міру того, як економіка "обростає" сферою послуг, частка зовнішньої торгівлі у національному доході знижується.В той же час існує певна пропорція між промисловим, торговим і позичковим капіталом, а в останні десятиліття спостерігається негативна тенденція відриву фінансового, позичкового капіталу від матеріально-речової основи товарів, послуг і капіталів. Так, із щоденного обсягу валютних угод, який перевищує 1 трлн 150 млрд дол., лише 10% справді опосередковують рух реальних товарів і капіталів. Щорічна різниця між брутто - і неттообсягами міжбанківських операцій у 1980-х роках становила понад 880 млрд дол. США. Річний обсяг міжнародних фінансових операцій у 10-15 разів перевищив масштаби світової торгівлі, тобто сягає приблизно 150 трлн дол. Зростання фіктивного капіталу і спекулятивні дії в цій сфері істотно ускладнюють дотримання рівноваги між найважливішими сферами світового господарства. Свідченням цього є ланцюг взаємопов'язаних спалахів фінансово-економічної кризи у Південно-Східній Азії (1997 p.), Росії та Бразилії (1998 p.), США (2007), а також глобальна фінансова криза.