Особливості та принципи управління персоналом в інноваційній діяльності

Специфіка науково-технічної діяльності визначає такі особливості інноваційного менеджменту в частині управління персоналом:

- складність, новизна та оригінальність (неповторність) робіт;

- високий рівень невизначеності результатів НДіДКР і, відповідно, ризик інвестування;

- недостатнє інформаційне забезпечення досліджень;

- висока плинність кадрів.

З іншого боку, як позитивні (стимулюючі) аспекти розглядається можливість реалізації потреб вищого рівня (творчих, самореалізації) і потенційно значні обсяги прибутків.

Принципи управління персоналом в інноваційній діяльності загалом тотожні загальним принципам управління персоналом, сформульованим Анрі Файолем у 1923р., зокрема:

1) розподіл праці;

2) повноваження (компетенція та відповідальність);

3) дисципліна;

4) отримання наказів від безпосереднього керівника (безпосереднє керівництво);

5) єдність напряму (кожна група повинна об'єднуватись єдиним планом у межах загальної мети й мати одного керівника)

6) підпорядкованість особистих інтересів загальним;

7) справедлива винагорода персоналу;

8) централізація в розумній пропорції з децентралізацією (спеціалізацією);

9) скалярний ланцюг (від керівника вищої ланки до низової ланки);

10) порядок ("місце" для всього і все на своєму "місці");

11) справедливість;

12) стабільність робочого місця для персоналу (висока плинність кадрів знижує ефективність);

13) ініціатива;

14) корпоративний дух.

Ернст Дейл сформулював чотири правила управління персоналом:

1) не ускладнювати схему управління численними менеджерами з нашаруванням рівнів підпорядкованості;

2) не допускати горизонтального втручання менеджерів у роботу інших підрозділів;

3) не застосовувати надмірного контролю, об'єднувати групи з єдиними функціями під керівництвом одного керівника, причому таких груп повинно бути не більше п'яти;

4) формулювати несуперечливі завдання для конкретних служб.

Склад працівників інноваційних організацій та зміст їх праці

не є однорідним. Поряд з науковцями тут працюють інженери, техніки, лаборанти. Праця вчених може включати в себе типові та оригінальні роботи, роботи організаційного характеру. Тому в таких організаціях розклад для всіх працівників не може бути однаковим. Порівняно новими режимами роботи та типами графіків вважаються часткова зайнятість, скорочений робочий тиждень (сумований робочий день), гнучкий графік.

У наукових організаціях найчастіше застосовується графік, який може містити кілька варіантів: щоденний вибір часу початку та закінчення роботи; змінна тривалість робочого дня; виділення загального (присутнього) часу, що встановлюється керівництвом, коли всі службовці повинні бути на роботі. На практиці використовуються також інші режими та типи графіків.

Вимоги до професійної компетенції менеджера включають (за Румянцевою З.П.):

1) розуміння природи управлінської праці та процесів менеджменту;

2) знання посадових і функціональних обов'язків, способів досягнення мети та підвищення ефективності роботи організації;

3) вміння використовувати сучасні інформаційні технології та засоби комунікацій;

4) мистецтво управління людськими ресурсами;

5) мистецтво налагоджування зовнішніх зв'язків;

6) здатність до самооцінки, робити правильні висновки й безперервно підвищувати кваліфікацію.

За Р.А.Фатхутдіновим,[7] вимоги до професійного рівня менеджера поділяються на дві групи:

1) знання та професійні вміння;

2) здатність працювати з людьми й керувати самим собою.

При цьому перша група включає:

- вміння об грунтовувати й приймати рішення у динамічно змінних і невизначених ситуаціях;

- професійну інформованість у даній галузі;

- знайомство з світовим досвідом менеджменту;

- вміння управляти ресурсами, прогнозувати й планувати роботу;

- вміння використовувати сучасні інформаційні технології, засоби комунікацій.

Другу групу становлять:

- почуття обов'язку;

- чесність у відносинах і довіра до партнерів;

- вміння чітко висловлювати думки й переконувати;

- шанобливе й турботливе ставлення до працівників незалежно від їх становища;

- здатність до швидкого відновлення фізичних і духовних сил

Специфіка інноваційних процесів (за А.К.Казанцевим) обумовлює творчий характер праці, вимагає різносторонніх знань, схильності особи до аналітичної діяльності, здатності концентруватися на конкретних проблемах, знань сучасних інформаційних технологій.

Виділяють [1, С.276] три категорії вимог до професійної ком­петенції менеджера інноваційної організації:

1) знання теорії і навички у сфері управління;

2) комунікабельність і вміння працювати з людьми;

3) компетентність у сфері спеціалізації інноваційної організації.

Характер діяльності, а, отже, і вимоги до менеджера регламентуються змістом делегованих йому повноважень, які визначаються системою розподілу праці і спеціалізації, що існує в конкретній організації. У загальному випадку є два типи розподілу праці: горизонтальний (функціональний) і вертикальний (завищим, середнім і низовим рівнями ієрархії).

Відповідно, вимоги до менеджера слід формулювати, виходячи з рівня ієрархії та комплексності проблеми, що вирішується в процесі інноваційного менеджменту.

Структура робочого часу менеджерів на різних рівнях ієрархії може бути зображена як:


вищий рівень - СЗ - 60%; ТЗ - 25%, 03 - 15% середній рівень - СЗ - 25%, ТЗ - 50%, ОЗ - 25% низовий рівень - СЗ - 10%, ТЗ - 25%, 03 - 65% (СЗ - стратегічні завдання, ТЗ - тактичні завдання, 03 - опе­ративні завдання).

 

Вимоги до менеджера формуються в сім груп (блоків):

1) загальна підготовка;

2) економіко-правова підготовка;

3) професійна підготовка в галузі менеджменту;

4) вміння розробляти якісні управлінські рішення в умовах невизначеності;

5) вміння організовувати себе й колектив на постановку та досягнення мети;

6) комунікабельність;

7) практичний досвід і навички.

Для оцінки ділових якостей особи як менеджера можна використати такий підхід за критеріями:

1) ділові якості (освіта, знання та досвід);

2) здібності (талант, геніальність, здібності в даній галузі);

3) культурний ценз і ерудиція;

4) чесність і порядність;

5) характер (воля, активність, самостійність, обов'язковість, оперативність, турбота про колег, сприйняття критики, вміння визнавати помилки);

6) орієнтація інтересів (матеріальна, соціальна, духовна);

7) вік (молодий, середній, похилий);

8) здоров'я (хороше, задовільне, погане).

До кожної з цих якостей встановлюється оцінка залежно від наяв­ності чи впливу конкретної "якості" на ефективність менеджменту:

1 бал - якість відсутня або вплив негативний;

2 - якість виявляється іноді або вплив неістотний;

3 - якість виявляється нейтрально, як і вплив;

4 - якість виявляється часто і вплив позитивний;

5 - якість виявляється систематично, вплив більше ніж позитивний.

Далі проводиться експертна оцінка вагомості кожного показника за десятибальною шкалою і середньозважене значення інтегрального показника ділових якостей


 

де: р у - оцінка і-м експертом якості зау-м критерієм;

(х- вагомість у-го критерію для кожної групи менеджерів;

і — 1,2... п, кількість експертів;

у=1,2...8, кількість оцінюваних якостей менеджера.

Результативний показник порівнюється зі значенням конкурентів, максимальним, мінімальним і середнім показниками.