Правонаступництво держав щодо державної власності

Щ

одо правонаступництва державної власності, ар­хівів та оорпв застосовуються норми міжнародного зви­чаєвого права, основні з яких кодифіковані у Віденській

* Такий принцип застосовувався, наприклад, у процесі досягнення незалежності колишніми іспанськими колоніями на американському континенті.

** Цей принцип не торкається юридичної чинності загальновизна­них норм міжнародного права (ст. 5) і договорів про територіальні ре­жими (ст. 11, 12).

 

Глава X Правонаступництво держав

Правонаступництва держав щодо державних архівів

 

конвенції про правонаступництво держав щодо держав­ної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р. Конвенція не набрала чинності*.

За загальним правилом Конвенція передбачає її зас­тосування виключно щодо правонаступництва держав, яке здійснилося після набуття нею чинності, якщо не досяг­нуто іншої домовленості. Слід звернути увагу на те, що основним засобом регулювання проблем правонаступниц­тва між сторонами згідно з настановами цієї Конвенції є угода між ними. І лише в тому випадку, коли така угода відсутня, можуть бути використані правила Конвенції. Таке формулювання міститься в усіх основних статтях Конвенції.

Статті 7—18 Конвенції застосовуються до правонас­тупництва державної власності держави-попередника. «Державна власність держави-попередника» щодо поло­жень Конвенції означає майно, права та інтереси, що на момент правонаступництва держав належали, відповідно до внутрішнього права держави-попередника, цій державі. Посилання на внутрішньодержавне право держави-попе­редника є необхідним, позаяк міжнародне право не виз­начає обсягу такої власності, це внутрішня компетенція конкретної держави. Якщо сторони не домовилися про інше, перехід державної власності здійснюється без ком­пенсації (ст. 11).

За об'єднання держав їхня власність переходить до об'єднаної держави (ст. 16). За передачі частини території держави її нерухома державна власність, що знаходиться на цій території, і рухома державна власність, пов'язана з її діяльністю на цій території, що є об'єктом правонаступниц­тва держав, переходить до держави-наступниці (ст. 14). Так само регулюється питання щодо нерухомої і рухомої дер­жавної власності під час відокремлення частини або частин території держави. У цьому разі може поставати питання про справедливу компенсацію між сторонами (ст. 17).

Питання визначення державної власності в різних кра­їнах, залежно від соціально-політичного ладу, економіч-

* Згідно зі ст. 50, Конвенція набере чинності на 30-й день після по­дання на збереження п'ятнадцятої ратифікаційної грамоти. За станом на початок 2000 р. Конвенцію підписали 6 держав: Алжир, Аргентина, Єгипет, Нігер, Перу, Югославія. Ратифікували 5 держав: Хорватія, Ес­тонія, Грузія, колишня Республіка Югославії Македонія та Україна.

ного устрою, правової системи, вирішується по-різному. Проте до нерухомої державної власності в будь-якій дер­жаві належать, наприклад, державні будинки, споруди, підприємства, банки, засоби зв'язку, комунальні підприєм­ства; у деяких країнах — також земля, її надра та інші природні ресурси. До рухомої власності належать заліз­ничний, водний і повітряний транспорт, автомобілі та інші транспортні засоби, засоби виробництва, зброя, що є державною власністю.

За поділу держави та утворення на її території двох і більше держав-наступниць нерухома і рухома державна власність держави-попередниці переходить до держави-наступниці, на території якої вона розташована, а неру­хома і рухома державна власність держави-попередниці, що знаходиться за кордоном, переходить до держав-на­ступниць у справедливих частках. Передбачається мож­ливість справедливої компенсації (ст. 18).