Розділ 2. Історія світової культури.
Лекція 2 Культура первісного суспільства.
Матеріальна культура кам’яного віку.
Формування релігійної свідомості.
Первісне мистецтво та архітектура.
Первісна культура є межею, що відділяє світ людей від світу тварин. Її вивчають археологи, етнографи, етнологи.
Поява та розвиток археологічної науки спричинені саме тим, що для найбільшого за обсягом періоду історії єдиною вірогідною інформацією про події минулого виступають матеріальні залишки життєдіяльності людей. Археологія вивчає залишки виробничої, побутової та духовної діяльності – поселення і могильники, знаряддя праці, побутові та культові речі, зброю, - зрештою, все, що було створено людиною та оточувало її у повсякденному житті та почасти й по смерті. Саме всеосяжність археологічних джерел створює фонд дослідження найрізноманітніших проблем давньої історії : господарства та побуту людей, їхніх естетичних смаків, світогляду, соціальної організації тощо.
Етнографія – наука, що вивчає традиції та побут народів світу, значне місце в її багатогалузевій системі посідає вивчення первісних народів, що існують у наш час. Від часу свого формування у ХІХ ст. і до сьогодні етнографія описала багато звичаїв народів, що на цей період перебували ще на стадії первісної культури.
За підрахунками спеціалістів, на планеті тепер залишилося до 50 тисяч осіб, які забезпечують своє життя лише збиранням і полюванням, тому дослідники первісної культури схильні вважати себе не етнографами , а етнологами, які намагаються виявити певні закономірності , а не лише описують екзотичні культурні явища.
Культура первісної доби це насамперед культура матеріальна. Велику роль у житті давньої людини відіграли метали та техніка виготовлення знарядь праці, зброї, прикрас. Матеріал, який відігравав провідну роль у господарському житті, давав назву відповідному історико-культурному періоду: кам’яна доба, мідна доба, доба бронзи та заліза.
Знання про матеріальний та духовний світ первісних людей дають археологічні знахідки. Як правило, вони доходять до нас у вигляді культурного шару, що являє собою суміш землі та решток давніх речей різного призначення. Однотипні пам’ятки, що мають спільні ознаки у спорудженні житла, ритуальних об’єктів , типах виготовлення посуду, прикрас, зброї, називаються археологічними культурами. Формування археологічних культур відбувалося у добу раннього палеоліту.
У соціокультурному відношенні людство пройшло різні стадії розвитку: від людського стада за часів раннього палеоліту , до родової, сусідської та племінної общини за часів мезоліту та неоліту . За доби мезоліту завершується формування великих рас.
На відміну від ранньої стадії свого буття, коли людська спільнота була проміскуїтетною ордою , тобто громадою, у якій не було табу(заборони) на безладні статеві контакти, у свідомості людей палеоліту відбувся розподіл на своє і чуже: моя жінка, моя дитина, мій рід. Заборона на кровозмішування (екзогамія) призвела до регулювання шлюбних відносин і поклала початок на виокремлення того чи іншого роду, роди групувалися у племена , а племена у союзи племен. Виникала певна система самоврядування, яка підпорядковувалася владі вождя.
Майно , речі, свійські тварини, жінки й діти були загальним багатством племені. Вважають, що саме в період палеоліту виникає інститут старійшин, що чинив суд , визначав покарання, регулював шлюбні відносини та ініціював колективні роботи.
З переходом від привласнювального господарства до відтворюючого відбувається переорієнтація суспільства від матріархату до патріархату. Тепер чоловіки не відлучаються надовго, не полюють тижнями в лісах і степах, а пасуть худобу чи працюють на землі, тобто несуть основне фізичне навантаження у родовому господарстві . Жінки, які в епоху палеоліту зберігали вогонь, збирали їстівні коріння та ягоди, доглядали приручених тварин, ростили і виховували дітей, започаткували інтерес до осілого способу життя, до вивчення природи, тепер підкоряються владі чоловіка, як глави роду. Таким чином відбувається формування суспільного устрою у найдавніші часи.
Еволюційний розвиток самої людини вивчається в межах антропогенезу (від грец. аntropos – людина, genesis – розвиток), що є предметом дослідження низки наук, в тому числі і культурології. На думку вчених, людина сучасного типу (homo sapiens – людина розумна ) з’явилася 40 – 35 тис. років тому, внаслідок предметної діяльності, використання вогню, становлення мовлення, створення свідомих угруповань, що поклали початок суспільній організації. Цей етап еволюції найскладніший та найзагадковіший.
З появою людини сучасного типу культурний розвиток зростав у прискореному темпі і почався новий етап у розвитку людства. Його головним результатом стала система виробництва та відтворення предметних форм, без чого немислима культура як така. Саме через створення предметів матеріальної культури людина набувала суспільного досвіду, передаючи його наступним поколінням.
Ще у ранньому палеоліті (3-2,6 млн. – 40 -35 тис. років тому) з’являються перші зразки матеріальної культури первісної людини. Протягом довгого часу знаряддя праці були примітивними і майже не зазнали змін у засобах обробки каменю. Справжній переворот у цій сфері стався з широким використанням кременю (кремінь – твердий, але ламкий камінь, за хімічним складом це кварц). Давня людина розколювала його у різних напрямах, щоб отримати потрібну форму.
Холодний клімат спонукав тогочасне населення широко користуватися вогнем, а також інтенсивно заселяти печери, там, де їх не було, люди почали споруджувати штучне житло зовні округле із заглибленою в землю підлогою. У пізньому палеоліті (40-35 тис. років тому – 10 тис. років тому) біля житла складається господарсько-побутовий комплекс (місця для виготовлення знарядь праці, білування здобичі, культові місця тощо). Незважаючи на певний прогрес у способі життя, техніці виготовлення знарядь праці, господарська діяльність людини була привласнювальною: збиральництво та мисливство.
Доба мезоліту (10 тис. років тому - нижня межа коливається в залежності від часу переходу до землеробства та скотарства, на Близькому Сході 8 тис. р. т., а в Англії не раніше ІV тис. до н.е.) супроводжувалась відступом льодовика і потеплінням клімату. Більшої ваги набуло рибальство та річкове збиральництво, з’явився водний транспорт. Флора і фауна ставала все більш схожою на сучасну. Цілком ймовірно, що саме в цей час було приручено собаку, якого використовували під час полювання на звірів та птахів. Переслідування дрібних та рухливих тварин спричинило появу першої механічної зброї дистанційної дії – лука та стріл.
Кардинальні зміни в культурному розвитку суспільства відбулися за часів неоліту (нова кам’яна доба) ( VІ – ІІІ тис. до н.е.) , коли здійснився перехід від привласнювального до відтворювального господарства, фактично, за твердженням англійського дослідника Г.Чайлда, відбулася «неолітична революція». Людина почала виготовляти продукти харчування , використовуючи вирощені рослини та приручених тварин. Важливу роль у соціокультурогенезі відіграв осілий спосіб життя, що привело до демографічного вибуху та зростання добробуту тогочасного населення. Все це загалом сприяло піднесенню культури. Але осілість погіршила екологічні умови людського життя : поблизу жител , де зберігалися запаси харчів, нагромаджувалися нечистоти, заводилися гризуни та комахи. На думку дослідників, саме з упровадженням відтворювального господарства пов’язане поширення інфекційних захворювань. Це гальмувало природний приріст людності.
Треба мати на увазі, що не всі суспільства за неоліту перейшли до відтворювального господарства. Рибальство та нові технологічні досягнення в обробці каменю надали певних можливостей для подальшого розвитку в межах привласнювального господарства. З’являються човни, виникає рибальство сітями, вершами, за допомогою спорудження загат. Рибальство теж сприяє осілості. Таким чином, за неоліту реалізуються два шляхи розвитку : рибалки знаменують останній період функціонування привласнювального господарства, його вершину та поріг, а найдавніші землероби і скотарі – перший ступінь відтворювального господарства. У цю добу набули поширення землеробство, скотарство, ремесло (кераміка та тканина – перші штучні матеріали, виготовлені людиною), торгівля.
Настання нової доби з новим способом життя, новим побутом, новими віруваннями та естетичними уподобаннями яскраво відбилися в Центральній Анатолії (Передня Азія). Своєрідною духовною столицею ранніх землеробів Азії було поселення Чатал-Хююк площею 12 га. Його щільно забудовано невеликими спорудами з цегли-сирцю, серед яких є і святилища, оздоблені мальованими сценами та глиняними рельєфами. Тут неначе зійшлися дві ідеології : давня, мисливська, яку передають мальовані сцени полювання ,та нова, землеробсько-скотарська, яку втілено у рельєфах, орнаментах та статуетках. Символом родючості, певно, є глиняні та кам’яні статуетки пишноті лих жінок, яких часто зображували сидячи та інколи – з тваринами.
Пізній період неоліту іноді називають мідним віком, або енеолітом. Знаряддя праці та зброю виготовляли переважно з нового матеріалу – міді. Доба міді відкрила небачені досі перспективи : пізнавши властивості металу, люди пізніше винайшли бронзу, а потім і залізо. Впровадження металевої індустрії спричинило переворот у всьому господарському житті. Постали принципово нові технології, знаряддя праці, які шляхом переплавлення можна було поновлювати, нові конструктивні елементи (цвяхи, заклепки, дріт тощо), нові способи обробки дерева, каменю, шкур, були винайдені різноманітні пристрої та механізми. В Азії доба міді позначилася появою перших цивілізацій, а в Європі - появою індоєвропейських мов.
Бронзова доба характеризувалася тим, що бронза стала не лише основним металом, з якого почали виготовляли знаряддя праці та зброю, а й тим, що вона спричинила організацію торгівлі рідкісним металом – оловом. Торгівля зумовила швидке розповсюдження нових ідей та технологій. У Західній Європі центри метало оброблення знаходилися в Егейському басейні (мінойці, мікенці), Центральній Європі, Іспанії, Британії і Скандинавії.
Кардинальні зміни в матеріальній культурі первісної доби були спричинені чинниками, що виникали в людському суспільстві і насамперед у техніці вироблення знарядь праці. Не менш вражаючими були досягнення у духовній сфері. Це виявилося у появі мистецтва, розвитку міфологічної свідомості, становлення релігійних культів.
Одним із ранніх виявів духовного світу людини стали релігійні культи. Ще за часів раннього палеоліту людина почала виявляти ставлення до тваринного світу, створюючи перші релігійні культи звіра, насамперед ведмедя. Перемога над хижаком забезпечувала людей не лише продуктами харчування, а й розширювала ареал проживання.
Свідченням тваринних культів є археологічні знахідки в печерах Північної Осетії, Азербайджану, Франції, Швейцарії, України. Особливо показовими є французькі «ведмежі» галереї в печерах Пеш-Мерля у департаменті Ло. Верхня частина ґрунтових відкладень була переповнена кістками хижаків (печерного лева, гієни та інших) , серед яких переважали рештки величезного ведмедя. По всій площі однієї з зал печери знаходилися «глиняні холмики» 30 см заввишки, зверху яких у «природному положенні» лежали ведмежі черепи. Дослідники прийшли висновку, що на цих макетах хижаків давні мисливці творили певні магічно-ритуальні дії, бо на глиняному тілі віднайшли багато глибоких «ран» тощо.
Первісна людина моделювала образ навколишнього світу , не відокремлюючи себе від природного та соціального середовища. Наслідком цього стало олюднення, персоніфікація усієї природи. Зовнішнім об’єктам надавалися людські якості, почуття , особливості поведінки, здатність мислити тощо. Первісна людина творила образ світу відповідно до звичайного для неї образу сім’ї, роду, власної домівки, де небо і земля були батьком і матір’ю, а вітер, вода, вогонь, дерева , тварини – дітьми.
З доби первісності беруть свій початок перші релігійні вірування, основою яких був анімізм (від лат.anima – душа). Його початкова сутність полягала в намаганні наділити всі явища навколишнього світу, і насамперед людину, особливими душами – тваринними началами, які керували життєвим кругообігом і смертю.
У тісному зв’язку з анімізмом постає віра в існування засновника роду та його покровителя і захисника з тваринного чи рослинного світу – тотемізм. Однак тотем не був божеством, а виступав «другом», «родичем», на якого намагалися вплинути різними засобами. Народжується промисловий культ – вшанування звіра, який був не просто «м’ясом» , поживою, але й викликав жах і захоплення недоступними людині можливостями. Залишки тотемізму збереглися донині в прізвищах людей, що відповідають назвам тих чи інших тварин або рослин (Горобець, Заєць, Лисиця тощо).
Саме анімістичний комплекс доволі складних обрядів , за допомогою яких давня людина робила спроби поєднати свій «мікрокосм» з навколишнім «макрокосмом» і вплинути на нього, отримав назву магія (від грец. мageia – чаклунство, чародійство, волхвування).
Сучасний дослідник релігійних уявлень С.О.Токарев серед усіх магічних обрядів відокремив наступні форми : контактну, парціальну, ініціальну, імітативну, вербальну та інші. У свою чергу магічні дії можна розділити на види, за їхньою метою : чорна магія приносить об’єкту, проти якого спрямована, зле ; військова магія – система публічних обрядів для забезпечення перемоги над супротивником ; лікувальна і любовна - кажуть за себе самі їхні назви; промислова магія спрямована на досягнення найкращих результатів під час полювання, рибної ловлі, зайняттях ремеслом.
Саме з магією пов’язують і появу перших наукових знань у давньому суспільстві. Первісну людину цікавив зв'язок речей у навколишньому світі та властивості цих речей. З раннього дитинства вона мала засвоїти , що вогонь, вода блискавка, звірі – це небезпека; що існують корисні і отруйні рослини ; що слід вміти орієнтуватися на місцевості, щоб мати змогу віднайти свою домівку. Досвід пізнання був тривалим і сповненим протиріч. За відсутністю писемності знання передавалися усно і закріплювалися у вигляді ритуалів і міфів, про що буде далі.
Осіле життя диктувало нові вимоги і поклало початок інтенсифікації розумової діяльності. Від стихійної селекції ( процес відбору корисних видів рослин і тварин) людина переходить до систематичного перетворення. Внаслідок зародження інженерної справи напівземлянки поступаються, справжнім, хоча і примітивним, спорудам. Виникає також поняття грошей і цим пояснюється формування множини цінностей, які відповідають грошовому еталону (камені, мушлі, рідкісне пір’я птахів, зуби звірів тощо).
Формуються перші принципи системи виховання. Нормою стає диференціація чоловічого і жіночого, тому зазвичай хлопці і дівчата виховувалися окремо. Для того , щоб стати дорослим , слід було пройти важке випробування – ініціацію, під час якої підліток зазнавав численних ритуальних каліцтв і набував знань, які раніше від нього приховувалися.
Вагоме місце у свідомості первісної людини належало фетишизму (від фран. fetiche - ідол, талісман; слово введене до наукового обігу на початку ХVІІІ ст. голландським мандрівником В.Босманом) – культу речей , яким первісна людина надавала надприродних властивостей. У зв’язку з цим користувалися великою популярністю численні амулети і талісмани, які виконували роль оберегів.
Найбільш інтелектуальні члени племені ставали звичайно жерцями , які усно передавали нащадкам суму знань і спостережень над природою, були знавцями ритуалів. Жерці накопичували знання про властивості рослин, прикмети погоди, рух небесних світил тощо, частіше за все саме вони займалися магією.
Одухотворення явищ природи, елементів космосу стало причиною перетворення фактів із життєвого досвіду на міфи (від грецьк. mythos - передання, легенди). Міф створював модель світу як закінчену систему знань, уявлень про навколишнє середовище. У міфології органічно перепліталися елементи науки, релігії, філософії, мистецтва та самого буття людини. За значенням міф був конкретністю і реальністю, пов’язував у єдине ціле дійсність і фантастичну уяву, виконував функцію життєвого дороговказу.
Міфи утворювалися з безлічі аналогій між людиною і природою. Відлуння, наприклад, ставало голосом гірського карлика, сполохи полум’я – язиками з ненажерливої пащі дракона, веселка – мостом між небом і землею. Антропоморфізація неживих об’єктів відбилася у мові ( сонце сходить і заходить, дощ падає, ніжка столу тощо).
Міфологічність тлумачила буття світу, його існування і становлення. Згідно з первісними уявленнями світ природи творився у боротьбі полярних сил. Усьому передувала порожнеча , або хаос, а вже з нього виникали перші моделі світобудови, наприклад Земля у вигляді бурого лося з вісьмома ногами (Далекий Схід), велетенської черепахи (Давня Індія), жаби або тигриці (Тибет).
У найбільш давніх міфологіях первинною субстанцією виступає вода як непізнаний ворожий хаос, що уявлявся магічною межею між світами, між життям і смертю. Вода розчленовувала і одночасно з’єднувала елементи простору, освоєного людиною і ще непідкореного, ворожого. Так у мисливців виникає горизонтальна модель світобудови, оскільки просторові уявлення мисливця були пов’язані з кочовими шляхами. Це знаходить своє підтвердження у зображеннях епохи палеоліту.
Землеробство прив’язало людину до певного місця, тому у його просторових уявленнях з’явилася конкретна точка відліку. Простір міфу став структурованим, замкненим у собі. Світовий порядок мав багаторівневу структуру: за горизонталлю – чотири сторони світу; за вертикаллю – три основні субстанції: небо, земля, підземний світ.
Світобудовні уявлення первісної людини відображували архітектурні артефакти, деякі з них збереглися до сьогодні на теренах Європи та Азії. Йдеться про релігійно-культові мегалітичні споруди: менгіри, дольмени, кромлехи.
Сигароподібні кам’яні стовпи – менгіри – були предметами поклоніння, надгробками або позначали місце культових церемоній. Менгіри зводили на височині, його вертикаль відображала символічне поривання до неба, сонця, зірок. Іноді їх прикрашали рельєфами або скульптурними зображеннями голови людини (Франція), звіра (Росія), риби (Вірменія). Народжена у прадавні часи семантика (від грец. semantikos - позначення; змістовна сторона мови) архітектурної вертикалі в майбутньому закріпилась у таких монументальних пам’ятниках як обеліск, колона, піраміда тощо.
Дольмени – дві вертикально зведені кам’яні маси, перекриті горизонтальною плитою, утворювали архітектурну форму подібну до арки або порталу, який позначав вхід до священного місця. У деяких дольменах внутрішні сторони плит розписані символічними знаками. Дольмени позначали місця поховання членів роду. У більш широкому розумінні чотирикутні, багатогранні або круглі дольмени символізували космос, що протистояв хаосу.
Кромлехи своєю геометричною символікою активно впливали на сприйняття змісту ритуальної моделі світобудови. Плити або стовпи кромлеха, розташовані за колом, символізували межу між упорядкованим космосом і хаосом, коло сприймалося ,як знак вічності й нескінченності. Найвідомішим кромлехом є Стоунгедж у Великій Британії. За припущенням дослідників, кромлех слугував за святилище сонця, був своєрідною астрономічною обсерваторією.
Велетенська мегалітична споруда в Україні знаходиться поблизу сучасного міста Мелітополя Запорізької області і називається Кам’яна Могила.
Поряд з первісною архітектурою до найдавнішої діяльності людини належить образотворче мистецтво. Його умовно поділяють на мистецтво малих форм, представлене невеликими за розмірами виробами епохи пізнього палеоліту (скульптурою,барельєфами, гравіруванням чи пофарбуванням на поверхні бивня, рогу, кістки, каменю) , та печерне мистецтво. Головною темою архаїчного живопису було зображення звіра, це зумовлювалося залежністю життєдіяльності людини від тваринного світу. Сильний, хитрий і невловимий звір сприймався первісною людиною як уособлення ворожого їй хаосу природи. Водночас вивчення звичок тварини, її анатомії мало велику практичну цінність: м'ясо було повноцінною їжею, кістки та роги перетворювали на зручні знаряддя праці, хутро й шкіру – на теплий одяг. Печерні та наскальні розписи свідчать про ґрунтовні знання первісною людиною будови тіла тварини, розуміння її характеру, особливостей поведінки. Одну сюжетну групу становили такі промислові тварини, як бізон, мамонт, бик, північний олень, на яких полювали колективно. Другу – вимираючі наприкінці палеоліту печерні хижаки : лев,тигр і особливо ведмідь.
Основною зоною печерного мистецтва стали Піренеї. Там відомо близько 120 «картинних галерей» льодовикових часів. В цих розписах передано специфіку рухів, фактуру шкіри, хижу енергію звіра, що полює, і млосну розслабленість, коли той відпочиває. Зображення зроблені сміливими лініями, які наносилися на кам’яну поверхню кремінним різцем і розфарбовані м’якими і водночас насиченими натуральними барвами (жовта та бура вохра, червоно-жовтий залізняк, чорний марганець, біле вапно).
Первісний художник, малюючи на скелі реальну тварину, вкладав у зображення магічний зміст, не розділяючи вимисел і реальність, не сприймаючи мистецтво за окремий художній світ. Печерний живопис був засобом посилення реальності, виявленням її магічної сутності та оволодіння нею. Первісний мисливець кидав списи, бив палицею або камінням зображення тварини, відтворюючи майбутнє полювання.
Раннім формам образотворчого мистецтва притаманні такі риси, як сюжетність,реалізм, натуралізм та анімалізм.
На відміну від палеоліту головна увага неолітичного художника зосереджувалась на зображенні людини. Індивідуальність ще не цікавила давнього митця, головним був рух - людина біжить, танцює, бореться, збирає мед, пасе худобу, полює. На розписах, що збереглися в Норвегії та Іспанії, фігура людини виконана одним розчерком, але завжди сповнена експресії та динамізму.
Пізніше первісні художники почали передавати внутрішню змістовність дій людини. Вражають своєю експресією фігури збуджених битвою воїнів або лучників, чий стрімкий біг подібне до польоту їхніх стріл (Іспанія. Валлторит).
Максимальний схематизм, лаконізм і водночас епічність притаманні петрогліфам (стародавні написи та зображення на стінах печер, скелях чи камені) із зображенням оленів, лосів, коней, силуетів птахів, риб, вирізьблених на відкритих скелях і гранітних каменях (Крим, Сибір, Урал, Кольський півострів).
Поступово відбувається формування нових уявлень про предмети та явища, які були не схожі на вже освоєні реальні об’єкти або сприймалися як абстрактні поняття (небо, вогонь, земля, вода, сонце, добро,зло). Це стимулювало розвиток умовно-орнаментальних форм зображень, якими оформлювали житло, одяг, ужиткові та ритуальні предмети. Колом позначали небо, сонце, космос, безмежність, вічність; хрест найчастіше тлумачився як світове дерево, а його різновид – свастика,як солярний знак ; трикутник вершиною донизу – жіноче начало, воду, вершиною догори - чоловіче начало, вогонь. Так виник орнамент, який символічно розмежовував хаос та порядок.
Із малих форм найбільший інтерес становлять скульптурні фігурки оголених жінок, так звані «палеолітичні Венери». В основному це стилізовані скульптури, що мали невиразні риси обличчя, ледве позначені кінцівки, але значно перебільшені ознаки жінки-матері. Змістовно спотворені форми цих статуеток спричинили їх іронічне найменування.
Велика кількість жіночих зображень притаманна художній культурі доби матріархату, коли рід підтримувався жінкою, охоронницею домівки і вогнища. Первісна пластика уособлювала архаїчні уявлення про жінку-матір, продовжувачку роду, прародительку і берегиню, свідчила про появу першого об’єкта поклоніння.
Скульптура наступних періодів відзначалася умовністю і схематизмом. Археологи знаходять багато ритуальних фігурок абстрагованих геометричних форм, пов’язаних з ускладненим культом родючості або смерті.
Образне мислення спонукало людину до нових мистецьких пошуків. Яскравим доказом цього є поширення антропо- та зооморфного посуду. Схожість з людиною чи з твариною досягалася не лише формою, а й виліпленими , прокресленими або намальованими деталями. Посудину сприймали як оболонку, наповнену по аналогії з тілом живих істот, особливо з тілом жінки , яка виношує дитину. Разом із тим посуд , наповнений рідиною, асоціювався з небом, що проливає дощ на землю. Посудина з їжею – обов’язковий компонент усіх землеробських свят, а переповнена до країв – символ процвітання. Звідси походить образ рогу достатку.
Священним місцем в оселі було вогнище, яке давало тепло й світло, на ньому готували страви, навкруг нього збиралася родина. Одним із провідних культів ранніх землеробів був культ домашнього вогнища, а разом з цим – культ жінки – охоронниці домашнього вогнища, жінки-господині. Відображенням цього культу є модельки жител : вони трапляються у Трипільській та інших ранньоземлеробських культурах.
Розповідь про види динамічного мистецтва доісторичних епох ускладнюється відсутністю художніх творів, які збереглися з тих часів. Уявлення про таке мистецтво дають лише археологічні пам’ятки. Під час розкопок знайдено чимало примітивних музичних інструментів, переважно створених для шумового звучання. Згідно з класифікацією музичних інструментів, вони належать до ідіофонів та мембрано фонів.
Ідіофони – це само звучні інструменти ( стукалки, черепки, кам’яниці , що при зіткненні видають чіткий цокіт, а також коритоподібні барабани без мембран , зроблені з випалених стовбурів дерев). Найстаріші з них зроблені в добу палеоліту. Дуже давніми ідіофонами є також кам’яні пластини, які підв’язувалися мотузками до дерев’яних перекладин. Під час удару по них дерев’яними стукалками виникали розрізнені шумові звуки.
У добу ранньої бронзи набув поширення такий різновид ідіофонів як брязкальця. Їх трясінням видобували дзвінкі та короткі звуки високого регістру. Від таких інструментів походять давньогрецькі систри та латиноамериканські маракаси.
Особливо цікаві брязкальця, що кріпилися до рук та ніг шкіряними мотузками. Вони є свідченням синкретичної нерозривності музичного звучання та рухів людей під час виконання магічного обряду, танцю.
З такої єдності жесту та звуку виникають давньогрецькі танці з маленькими тарілочками (кроталіями) на пальцях рук танцюристок, танці з кастаньєтами в Іспанії, танці з бубонцями в Індії та Китаї.
Мембранофони з'явилися в часи пізнього неоліту завдяки опануванню техніки обробки шкір тварин. Висушені та натягнуті на будь-який каркас шкіри при ударі по них видавали гучний, здалека чутний звук. Шкіри напиналися на дерев’яні видолблені колоди або на кам’яні ступи , пізніше – на керамічні сосуди. Від мембрано фонів походять різноманітні барабани, литаври, бонги, які присутні в музичній культурі всіх народів.
Серед знахідок археологів є також і духові інструменти: кістяні свистки, дерев’яні та кістяні флейти, які вже в часи неоліту мали отвори вздовж трубки для зміни висоти тону.
Знання про існування динамічного мистецтва підтверджуються зображеннями магічних дій, музичних сцен, скульптури музикантів і танцюристів.
Таким чином, теми, образи, символи, засоби виразності, специфіка мистецьких рішень первісного періоду заклали підвалини подальшого розвитку художньої культури.
Як бачимо, етапи розвитку первісності, виділені на підставі прогресу техніки та природокористування , збігаються з певними стадіями художнього осмислення світу. Це підтверджує ту істину, що духовна культура загалом і мистецтво зокрема – це і є власне образ життя. Реальність є підґрунтям для творення власне людського світу.
До сьогодні на нашій планеті існують племена з первісною культурою, тому треба уникати цивілізаторського відношення, перетворюючи їхнє життя насильницьким чином, бо первісна культура є невід’ємною частиною загальносвітової.
Контрольні запитання і завдання.
1. Що покладено в основу періодизації первісних культур ?
2. Які чинники впливали на формування релігійного світогляду давніх людей ?
3. Які форми найдавніших релігійних вірувань вам відомі ?
4. Назвіть найбільш значні досягнення давніх людей у сфері матеріальної культури в період мезоліту.
5. Що означає поняття «археологічна культура»?
6. У чому полягає основний зміст «неолітичної революції»?
7. Назвіть характерні риси та особливості первісного мистецтва ?
8. Які головні особливості первісної культури ?
Тестові завдання
1. Яка наука вивчає традиції та побут народів світу, описує їх ?
а) археологія ;
б) антропологія ;
в) етнографія ;
г) аксіологія.
2. Який період найдовший в історії людства ?
а) кам’яний вік ;
б) мідний вік ;
в) бронзовий вік ;
г) залізний вік.
3. За яких часів відбулися кардинальні зміни в культурному розвитку суспільства ?
а) за часів мезоліту ;
б) за часів неоліту ;
в) за часів палеоліту ;
г) енеоліту.
4. Оберіть ознаки “неолітичної революції”:
а) малюнки на стінах печер ;
б) винайдення кераміки ;
в) перехід до осілого способу життя;
г) одомашнення тварин.
5. Як називається віра в існування засновника роду та його покровителя з тваринного чи рослинного світу ?
а) фетишизм ;
б) анімізм ;
в) магія ;
г) тотемізм.
6. Світогляд первісної людини був :
а) міфологічним ;
б) філософським ;
в) науковим ;
г) релігійним.
7. Які риси притаманні давньому мистецтву ?
а) схематизм ;
б) лаконізм ;
в) детальність ;
г) безсюжетність.
8. Що не відноситься до архітектурних артефактів ?
а) менгіри ;
б) печери ;
в) кромлехи ;
г) дольмени.
9. Які мистецькі витвори підтверджують існування давнього культу жінки ?
а) музичні інструменти ;
б) давні малюнки ;
в) “палеолітичні Венери “ ;
г) кромлехи.
10. Що таке ідіофон ?
а) давній музичний інструмент ;
б) пристрій для полювання ;
в) різновид керамічного посуду ;
г) дитяча іграшка.
Список рекомендованої літератури.
1. Абрамович С.Д., Чікарькова М.Ю. Світова та українська культура: Навчальн.посібник. – Львів:Світ, 2004. – 344с.
2. Бунятян К.П. Давнє населення України : Навч. посібник. – К.: Либідь, 2003.- 232с.
3. Давня історія України: Навч. посібник: У 2 кн. / Толочко П.П. та інш.– К.: Либідь, 1994. - Кн. 1.- 240 с.
4. Залізняк Л.Л. Первісна історія України: Навч. посібник. - К.: Вища школа, 1999. - 263 с.
5. Світова художня культура : Від первісного супільства до початку середньовіччя :Навч. посібник/ О.П.Щолокова, С.В.Шип, О.Л.Шевнюк,О.М.Семашко. – К.: Вища школа, 2004. -175с.
6. Столяр А.Д. Происхождение изобразительного искусства. – М.: Искусство, 1985. – 298 с.
7. Тайлор Э.Б. Первобытная культура.- М.,1989.
8. Фрэзер Д.Д. Золотая ветвь. – М., 1980.
9. Чайлд Г. У истоков европейской цивилизации. – М., 1953.
10. Чмихов М.О. Давня культура. Навч. посібник.-К.: Либідь,1994.