Юридичний процес в діяльності органів внутрішніх справ
Виходячи з аналізу здійснюваних функцій та завдань, виконання яких покладено на органи внутрішніх справ, аналізуючи діюче законодавство України, відомчі нормативно-правові акти Міністерства внутрішніх справ за предметними та функціональними ознаками, на нашу думку можна, представити в наступному вигляді:
Установчий процес у діяльності органів внутрішніх справ - це діяльність уповноважених посадових осіб щодо реалізації своїх повноважень в межах компетенції по формуванню, реорганізації підрозділів ОВС, призначенню чи звільненню посадових осіб тощо.
Така діяльність полягає головним чином у вивченні умов, підготовці проекту відповідного акту правозастосовчого характеру (в даному випадку – наказу), виданні його та проведенні комплексу заходів по реалізації, втіленню цього правового акту в життя.
Обставинами порушення установчого процесу є відповідні юридичні факти чи юридичний стан (закінчення строку служби працівника ОВС, закінчення строку повноваження виборних органів держави чи проведення референдуму). Кінцевим юридичним наслідком в даному випадку виступає прийняття на службу нової особи, або обраний державний орган. Наслідок може бути виражений і у ліквідації конкретного органу, підрозділу в системі МВС.
Прикладом установчого процесу може слугувати реформування системи органів внутрішніх справ на сучасному етапі.
Установчий процес являє собою взаємодію сторін, при якій одна з них чинить вплив на другу, друга ж виявляється здатною сприйняти такий вплив і будувати свою поведінку відповідним чином.
На органи внутрішніх справ, як на державні органи виконавчої влади, покладені численні функції: охорона прав і свобод громадян, забезпечення правопорядку, припинення та розкриття злочинів тощо. Одним з напрямків діяльності органів внутрішніх справ є відомчий правотворчий процес. Він існує на загальних принципах правотворчості, але має свої особливості, форми та методи. Конкретизація правових засад в діяльності органів внутрішніх справ є одним з його головних напрямків.
Відомчий правотворчий процес органів внутрішніх справ здійснюється у наступних формах:
1. Участь в правотворчому процесі вищих та місцевих органів державної влади та управління.
2. Безпосереднє видання відомчих та локальних нормативно-правових актів.
Правотворчий процес в першому випадку характеризується участю органів внутрішніх справ в нормотворчій діяльності шляхом внесення пропозицій по підготовці різноманітних законопроектів нормативно-правових актів або участі в їх експертизі, рецензуванні, направленні у вищі органи законодавчої та виконавчої влади науково обгрунтованого інформаційно-аналітичного матеріалу щодо ефективності функціонування конкретної норми чи групи норм матеріального чи процесуального права.
Що стосується другої форми правотворчого процесу діяльності ОВС, то вона знаходить свій вираз у виданні наказів, положень, інструкцій, статутів, рішень, директив, двосторонніх та багатосторонніх угод та нормативних договорів з правоохоронними органами інших держав тощо.
За своєю спрямованістю, правотворча діяльність органів внутрішніх справ може бути поділена на зовнішню і внутрішню.
До зовнішньої правотворчості відносяться робочі операції по підготовці та виданню наказів, рішень, інструкцій, які визначають порядок забезпечення охорони громадського порядку, форми та методи здійснення заходів примусу, виконання службових обов`язків в екстремальних надзвичайних ситуаціях та інше.
До внутрішньої правотворчості належить видання нормативних актів. До таких актів відносяться, наприклад, накази, яким забезпечується порядок відбору на службу в органи внутрішніх справ і перелік кваліфікаційних вимог, а також професіограм основних професій в органах внутрішніх справ.
Поряд з правотворчістю органи внутрішніх справ в основному здійснюють свою діяльність в межах правозастосовчого процесу.
Згідно зі ст. 10 закону України “Про міліцію” від 20.12.1990 р. в правозастосовчому процесі органів внутрішніх справ можна виділити наступні види процесуальної діяльності:
1) кримінально-процесуальна;
2) адміністративно-процесуальна;
3) оперативно-розшукова.
Однією з суттєвих особливостей кримінально-процесуальних відносин є їх зв'язок з кримінально-процесуальною діяльністю, в сфері якої вони виникають, розвиваються, змінюються та припиняються.
Головні якості цієї діяльності полягають у наступному:
а) у її правовому характері, тобто в точній регламентації нормами кримінально-процесуального права;
б) учасниками цієї діяльності є суб’єкти кримінально-процесуальних правовідносин;
в) кримінально-процесуальні дії вказаних суб’єктів являють собою засіб здійснення їх процесуальних прав та обов’язків;
г) ця діяльність формує підстави для виникнення нових, зміну, або припинення кримінально-процесуальних відносин, які виникли раніше.
Значне місце у сфері процесуальної діяльності ОВС займає адміністративно-процесуальна діяльність.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення складають різноманітні, послідовно здійснювані дії. Виконання кожної з них передбачає наявність відповідних владних повноважень у компетентного органу чи посадової особи. Тут відбувається розподіл повноважень між різними органами за їх спеціальним призначенням. Слід мати на увазі, що орган адміністративної юрисдикції є лише одним з суб’єктів, які здійснюють провадження в справах про адміністративні правопорушення.
Органами внутрішніх справ розглядається та вирішується значна кількість адміністративних правопорушень різних видів.
Наприклад, справа про адміністративно каране хуліганство розглядається і вирішується особисто начальником (його заступником) органа внутрішніх справ, який або накладає на порушника санкцію, передбачену законом, або направляє справу до районного (міського) суду.
Таким чином, юрисдикційними повноваженнями по цій категорії справ наділені як органи внутрішніх справ, так і суд. Але у законі чітко сказано, що орган внутрішніх справ – це орган, куди обов’язково надходять первинні матеріали про дрібне хуліганство для розгляду й вирішення справи по суті. До суду такі матеріали можуть надходити тільки після прийнятого начальником органу внутрішніх справ відповідного рішення.
Також існують склади правопорушень, які знаходяться в юрисдикції, приміром, Державної автомобільної інспекції тощо.
Нормативно встановлені вимоги до діяльності державних органів та їх посадових осіб, які уповноважені розглядати та вирішувати справи про адміністративні правопорушення, є процесуально-правовою гарантією того, що по кожній справі будуть виконані всі дії, які зобов’язані здійснити відповідні посадові особи з тим, щоб всі обставини були досліджені у повному обсязі, об’єктивно та всебічно.
Права та законні інтереси громадян, які приймають участь у процесі, чи громадян, інтересів яких торкаються у процесі провадження, забезпечуються також завдяки наявності передбаченої законодавцем процесуальної форми. Державні органи та посадові особи діють тільки у відповідних межах, передбачених законом: досліджують лише факти, які у відповідності із законом можуть бути визнані доказами по справі; використовують лише ті засоби та методи, застосування котрих закріплюється процесуальними нормами, і лише у межах своєї компетенції.
Оперативно-розшукова діяльність як одна з найбільш ефективних форм діяльності органів внутрішніх справ – це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних заходів.
Зазначена форма відзначається певною специфікою, пов`язаною з можливістю втручання в особисте життя громадян, тому потребує особливої виваженності та деталізованої регламентації на рівні держави.
Коло осіб, до компетенції яких входить оперативно-розшукова діяльність обмежено і не підлягає розширювальному тлумаченню. Серед них:
1. Оперативні підрозділи органів внутрішніх справ (кримінальна та спеціальна міліція).
2. Оперативні підрозділи Державного департаменту з питань виконання покарань.
3. Оперативні підрозділи податкової міліції.
4. Оперативні підрозділи органів служби безпеки України (підрозділи розвідки, контррозвідки, боротьби з корупцією та організованою злочинною діяльністю, оперативного документування тощо).
5. Оперативні підрозділи Прикордонної служби України.
6. Підрозділи оперативного забезпечення охорони Управління державної служби охорони.
Згідно з Законом України “Про оперативно-розшукову діяльність”, проведення оперативно-розшукової діяльності іншими підрозділами зазначених органів, інших міністерств, відомств, громадськими, приватними організаціями та особами не допускається.
Оперативно-розшукові заходи проводяться з метою одержання інформації про протиправну, злочинну діяльність окремих осіб та груп, про розвідувальну діяльність спеціальних служб іноземних держав. Завданнями цієї діяльності є припинення правопорушень, а також отримання інформації в інтересах безпеки суспільства і держави.
Оперативні підрозділи органів внутрішніх справ знаходяться в тісному взаємозв’язку з іншими підрозділами МВС та інших міністерств та відомств. Наприклад, коли з’являється необхідність у розшуку особи, слідчий має право винести окреме доручення органу кримінального розшуку на виявлення і затримання необхідної особи (Ст. 114 КПК України). Взаємодія між кримінальним розшуком та слідчими підрозділами регламентується Кримінально-процесуальним кодексом України. Щодо інших підрозділів, то порядок їх взаємодії закріплений у відповідних нормативно-правових актах.
Результатом оперативно-розшукової діяльності є, так званий, первинний матеріал, який повинен бути зібраний відповідними підрозділами у зазначений законом термін. Від повноти цього матеріалу, а значить від компетентності особи, яка займається його збором, залежить провадження кримінальної справи і взагалі, доля особи, що скоїла злочин.
Слід зазначити, що оперативно-розшукова діяльність органів внутрішніх справ, як форма процесу (зазначена діяльність має статус процесуальної діяльності завдяки закріпленню Законом “Про оперативно-розшукову діяльність ” процедури і порядку провадження оперативно-розшукових дій, та здійснюється на певних засадах, притаманних тільки цьому виду юридичного процесу).
Існує ще один вид юридичного процесу, який є стимулюючим фактором ефективності діяльності органів внутрішніх справ – це контрольний процес, сутністю якого є перевірка відповідності дотримання підлеглими суб’єктами правових приписів, припинення правопорушень передбаченими організаційно-правовими засобами.
Особливе місце серед суб’єктів контрольного процесу займають штаб МВС України, штаби ГУМВС в областях. Головний напрямок їх роботи – контроль та перевірка виконання органами внутрішніх справ завдань, які виходять з указів Президента України, постанов уряду, інших нормативних актів, додержання законності в цілому; комплексна перевірка оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ та їх начальників щодо керівництва підпорядкованим службами і підрозділами; розробка проектів планів роботи та спільних з іншими державними органами та суспільними організаціями заходів по укріпленню правопорядку; контроль за виконанням планів; підготовка інформаційних документів; узагальнення досвіду управлінської діяльності тощо.
Об’єктами контролю керівника є робота підлеглих йому органів внутрішніх справ, галузевих служб, та підрозділів, окремих співробітників. При цьому органи внутрішніх справ як об’єкти контролю поділяються в залежності від їх місця у централізованій системі управління. Так, для міністерства внутрішніх справ України об’єктами контролю є діяльність головних управлінь внутрішніх справ обласних центрів та Автономної Республіки Крим; для обласних ГУМВС – діяльність міських та районних органів внутрішніх справ.
Список рекомендованої літератури:
1. Баландин В.Н. О видах юридического процесса // Известия высших учебных заведений. Правоведение (г.Санкт-Петербург) . - 2002 . - №4 . - С. 22-34
2. Бочаров Д.О. Проблеми юридичного доказування: навчальний процес і наукова теорі // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ . - 2001 . - №3 . - с.293-300.
3. Бориславський Л.В. Процедура // Юридична енциклопедія: В 6 т. / под ред. Ю.С. Шемшученко. — К.: Українська енциклопедія, 2003. — Т.5. — С. 185-186
4. Вопленко Н.Н. Общая теория реализации права и правоприменительная деятельность следователя // Проблемы применения правовых норм на предварительном следствии. Волгоград, 1982.
5. Гойман В.И. Действие права (Методологический аналіз) / В.И. Гойман. — М., 1992. — 182 с.
6. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. — М. Юрид. лит.— 1972, 342 с.
7. Гурджі, Ю. Ефективність кримінально-процесуальної форми юридичного процессу // Юридична Україна . - 2006 . - № 12 . - С. 82-86.
8. Ершов В. В. Судебное правоприменение (теоретические и практические Закон: создание и толкование /Под. ред. Пиголкина А.С.- М., 1998.
9. Исполнение законов. Круглый стол //Сов. государство и право. 1992, № 6-7.
10. Кудрявцева, Е.В.Юридические формы разрешения правовых споров в английском гражданском процессе // Вестник Московского университета. Серия 11. Право . - 1985 . - №5 . - Москва:Изд-во Московского университета . - С.40-47
11. Криницький І. Податково-процесуальні провадження: поняття та сутність // Право України.— 2008. — №1, с. 55-59
12. Миколенко, О.І. Теоретичні положення щодо визначення структури адміністративно-юрисдикційного процессу // Держава і право . - 2004 . - № 26 . - Київ:Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України . - С.209-215.
13. Нагребельний В.П. Оніщенко К.М. Юридичний процес // Юридична енциклопедія: В 6 т. / под ред. Ю.С. Шемшученко. — К.: Українська енциклопедія, 2004. — Т.6. — С. 481-482
14. Олєйников С. Методологічні основи дослідження правових форм діяльності держави // Вісник академії правових наук України. — 1999. — № 3. — С. 19-21
15. Погодина И.В. Государственное принуждение в юридическом процессе // Российский следователь . - 2007 . - № 10 . - С.31-32.
16. Проблемы реализации права. Свердловск, 1990.
17. Рабинович П.М. Общетеоретические вопросы реализации советского права //Вестник Львовского университета Серия юрид. 1983 Вып. 22. С. 8 – 10.
18. Карташов В.Н. Юридическая деятельность: понятие, структура, ценность. - Саратов, 1989.-С. 154-165
19. Тарахонич Т.І. Реалізація норм права (теоретико-правові аспекти). - К.: Видавництво Київського університету туризму, економіки і права, 2002. - 135с.
20. Фатхутдінова О.В. Правова процедура // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемчушенко (голова редкол.) та ін. - К.: Укр. енцикл 2003 - Т 5' П - С -С.38-39.
21. Лукьянова Е.Г. Теория процессуального права. М.: Норма, 2004.- 240 с.
22. Протасов В. Н. Основы общеправовой процессуальной теории. М., 1991.- 144с.
23. Слинько Д.В. Процесуально-правовий механізм формування і прийняття рішень в органах внутрішніх справ: Автореф. дис. …канд. юр. наук.: 12.00.01/ Національний університет внутрішніх справ.-Х., 2002.-20 с. Горшенев В.М., Шахов И.Б. Контроль как правовая форма деятельности. М., 1987.
24. Юридическая процессуальная форма. Теория и практика / Под ред. П.Є.Недбайло, В.М.Горшенева, М., 1976.
25. Теория юридического процесса / Под ред. В.М.Горшенева. - Харьков, 1985. - 192 с.
26. Шпагин А.Е. Понятие и содержание трудового юридического процесса // Правоведение. -1989. - № 5. - С. 67 – 71
27. Павлушина А.А.Теория юридического процесса и ее значение в
развитии российского процессуального законодательства //Правовая политика и правовая жизнь.-2002.-№ 2. - С. 80 – 90
28. Баландин В.Н., ПавлушинаА.А. Принципы юридического процесса /Под общ. ред. В. М. Ведяхина ; Министерство образования РФ. Волжский университет им. В. Н. Татищева. - Тольятти,2001. -150 с.
29. Павлушина А.А Теория юридического процесса: Методологические
перспективы / Науч.ред.В.М. Ведяхин; Самарская государственная экономическая академия.-Самара: Изд-во Самарской государственной экономическойакадемии,2004. - 84 с.
30. Павлушина А.А. Теория юридического процесса: Итоги ; Проблемы ;
Перспективы развития / Науч.ред. В.М. Ведяхин; Федеральное агентство по образованию.Самарская государственная экономическая академия. -Самара:Изд-воСамарской государственной экономической академии,2005.-480с.
31. Павлушина А.А. Теория юридического процесса и практика процессуального регулирования /Науч. ред. В. М. Ведяхин ; Федеральное агентство по образованию. Самарская государственная экономическая академия. -науч. изд. – Самара :Изд-во Самарской государственной экономической академии, 2005. -100 с.
32. Приходько Х. конституційний процес як самостійний вид юридичного процесу // Право України. — 2008. — №5, с. 29-34
33. Шильник В.Ю. Щодо вичленення окремих видів юрисдикційних проваджень адміністративного процессу // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ . - 2003 . - № 24 . - С.68-72.
34. Ющик О.І. Законодавчий процес як вид юридичного процессу //Правова держава . - Вип.16 . - 2005 . - С.109-117.