Післямова

У процесі розгляду та аналізу феномену екстремальної активності було доведено, що адаптація – це динамічний процес, завдяки якому рухливі системи живих організмів, незважаючи на мінливість умов, підтримують необхідну для існування й подальшого розвитку стійкість. Адаптація до екстремальної ситуації здійснюється за допомогою формування в людини особливих, адаптивних за своєю суттю, психічних реакцій і станів, що одержали назву екстремальних.

Пристосування до екстремального стресу завжди супроводжується значними зміненнями у психічній діяльності людини. Специфіка та змістовне наповнення цих змінень у значному ступені обумовлює феноменологічну та динамічну картину проявів загального адаптаційного синдрому.

Було доведено, що адаптивність людини не може бути обумовленою окремими рисами або якостями особистості – вона являє собою полісемантичну властивість інтегральної індивідуальності, що характеризується цілісністю, має системний характер та складну структуру. Саме вона характеризує приховані патерни, що визначають основу формування індивідних стилів саморегуляції та адаптації до екстремального стресу. Їїструктурними підсистемами є індивідні, особистісні і суб’єктні властивості людини. Поєднання різнорівневих властивостей і якостей у рамках цілісної особистості і обумовлює глибоку індивідуалізацію її поведінки у складних (небезпечних) умовах та після виходу з них.

Важливим аспектом розуміння феноменології екстремального стресу, на якому було акцентовано увагу читачів, є те, що моменти зіткнення людини з екстремальним досвідом розглядаються у навчальному посібнику у якості ключових моментів розвитку особистості, моментів народження нових "смислових фільтрів", в результаті чого стає можливою смислова перебудова всіх життєвих відносин та вихід на нові рівні буття. Але така перебудова потребує тривалого вольового зусилля. Саме тому у якості провідного механізму смислотворчої перебудови життєвих відносин особистості розглянуто волю людини.

Воля розглядається як здібність людини до саморегуляції власної діяльності і психічних процесів, до активного протистояння не тільки власним бажанням та власної слабкості, а й могутнім силам природи, авторитетної силі суспільства, тобто - здатність людини до самодетермінації, до творчої взаємодії із собою та Світом.

Таке розуміння механізмів змінення особистості обумовлює погляд на її психічне здоров»я, що розглядається автором не як відсутність проблемних вузлів, невирішених конфліктів та складних переживань, а як зрілість і активність механізмів особистісної саморегуляції, як ступень здатності людини трансцендіювати свою біологічну, соціальну і смислову детермінованість, як здатність бути активним і автономним суб’єктом власного життя у мінливому світі.

Резюмуючи, зазначимо, що психологічний аналіз особливостей перебування людини в надзвичайних умовах Буття, наявність складних психічних і соціально-психологічних феноменів екстремальної активності, багатофакторний характер її детермінації показує, що оволодіння знаннями та вміннями з дисципліни є дуже важливим аспектом професійної підготовки майбутніх спеціалістів.

Основними напрямками реалізації отриманих студентами в результаті вивчення теоретичного матеріалу знань та вмінь є такі:

- організація власного життя і професійної діяльності у такий спосіб, щоб сприяти максимальному підвищенню та розкриттю власного потенціалу внутрішньої активності;

- використання методів саморегуляції та самодопомоги при виконанні професійних обов’язків у завантаженому специфічними стрес-факторами професійному середовищі;

- мобілізація «людського фактору» в умовах, що вимагають підвищеної стійкості працівників до робочих стресорів, та здійснення оптимізуючого впливу на підлеглих та оточуючих людей;

- організація психологічної допомоги людям, що постраждали від екстремалій і знаходяться у кризовому стані;

ЛИТЕРАТУРА

1. Александровский Ю.А., Лобастов О.С., Спивак Л.И., Щукин Б.П. Психогении в экстремальных ситуациях. – М.: МГУ, 1991. – 265 с.

2. Арсеньев А.С. Философские основания психологии личности: Автореф. дис. доктора психол. наук. – М.: МГУ, 2001. – 20 с.

3. Ассаджоли Роберто. Психосинтез: теория и практика. – М.: REFL – book, 1994. – 314 с.

Ахиезер А.С. Культурно-психологические проблемы осмысления и решения переходных процессов //Мир психологии. Москва – Воронеж: МГУ, ВГУ, 2000. – № 3. – С. 38-49.

5. Бермант-Полякова О.В. Посттравма: диагностика и терапия. – СПб: Речь, 2006. – 248 с.

Бодалёв А.А. О смысле жизни человека, его акме и взаимосвязи между ними // Мир психологии. – Москва – Воронеж, 2001. – № 2. – С. 54-58.

7. Гагарин Ю, Лебедев В. Психология и космос. – М.: Молодая гвардия, 1976. – 207 с.

8. Ганзен В.А. Системные описания в психологии. – Л.: ЛГУ, 1984. – 176 с.

9. Ганнушкин П.Б. Клиника психопатий, статика, динамика, систематика. – Н. Новгород: НГМА, 1998. – 128 с.

Гримак Л.П. Резервы человеческой психики. Введение в психологию активности. – М.: Политична лит-ра, 1987. – 286 с.
Грин Питер. Александр Македонский. Царь четирёх сторон света. – М.: Центрполиграф, 2005. – 301 с.

12. Гроф С., Хелифакс Д. Человек перед лицом смерти. – М.: Изд-во трансперсонального института, 1996. – 246 с.

13. Дорфман Л.Я. Детерминированность и свобода человека // Психология с человеческим лицом: гуманистическая перспектива в постсоветской психологии. – М.: Смысл, 1997. – С.145-155.

Духновский С.В. Влияние переживания критических ситуаций на развитие девиантного поведения подростков: Автореферат дис. канд. психол. наук. – Казань, 2002. – 20 с.

15. Зинченко В.П. Время – действующее лицо // Вопросы психологии. – М.: МГУ, 2001.– № 6. – С.36 - 54.

16. Изард К.Е. Психология емоций. – Спб.: Питер, 2000. – 294 с.

17. Калитеевская Е.Р. Психическое здоровье как способ бытия в мире: от объяснения к переживанию // Психология с человеческим лицом: гуманистическая перспектива в постсоветской психологии. – М.: Смысл, 1997. – С. 231-238

Калмыкова Е.С., Падан М.А. Ранняя привязанность и её влияние на устойчивость к психической травме: постановка проблемы // Психологический журнал, 2002. – Том 23, № 5. – С. 90 -94.
Карамзин Н.М. И что была тогда Россия. Страницы из «Истории государства Российского». – Харьков: Прапор, 1990. – 527 с.
Китаев-Смык Л.А. Вероятностное прогнозирование и индивидуальные особенности реагирования человека в экстремальных условиях // Вероятностное прогнозирование в деятельности человека. – М.: Наука, 1977. – С. 189 -225.
Лидеман Р.Р. За гранью психического здоровья. – М.: Знание, 1992. – 192 с.
Лушин П. В. О психологии человека в переходный период. Как выживать, когда всё рушится? – Кировоград: КОД, 1999. – 204 с.
Магомед-Эминов М.Ш. Трансформация личности. – М.: Психоаналитическая ассоциация, 1998. – 496 с.
Мазур Е.С., Гельфанд В.В., Качалов П.В. Смысловая регуляция негативных переживаний у пострадавших при землетрясении в Армении //Психологический журнал, 1992. – Том 13, № 2. – С. 54 -65.
Медведев В.И. Устойчивость физиологических и психологических функций человека при действии экстремальных факторов. – Л. : Наука, 1982. – 104 с.
Мёллер-Леймкюллер А. М. Стресс в обществе и расстройства, связанные со стрессом, в аспекте гендерных различий // Социальная и клиническая психиатрия. – М.: Изд-во Рос. Общества психиатров Московского НИИ психиатрии, 2007. – № 4. – Том 14. - С. 5 -11.

27. Налимов В.В. Спонтанность сознания: Вероятностная теория смыслов и смысловая архитектоника личности. – М.: Прометей, 1989 –.288 с.

28. Немчин Т. А. Состояния нервно-психического напряжения. – Л.: ЛГУ, 1983. – 167 с.

29. Ольшанский Д.В. Психология террора. – Екатеринбург: Деловая книга, М.: Акад. Проект, ОППЛ, 2002. – 320 с.

30. Пашукова Т.И. Эгоцентризм: феноменология, закономерности формирования и коррекции. – Кировоград: Центрально-Украинское издательство, 2001. – 338 с.

31. Пинегин Н.В. Записки полярника. – М.: Изд-во Гос. Геогр. Общ-ва, 1952. – 496 с.

32. Пири Роберт. Северный полюс. Амундсен Руал. Южный полюс. – М.: Мысль, 1972. – 551 с.

33. Плутарх. Избранные жизнеописания. - М.: Правда, 1987. – Том 2. – 608 с.

34. Розов В.І. Психологічний аналіз адаптивності в екстремальних умовах: Автореферат дис. канд. псих. наук. – Київ: Інститут психології АПН України, 1993. – 20 с.

35. Тарабрина Н.В. Практикум по психологии посттравматического стресса. – СПб.: Питер, 2001. – 158 с.

36. Фромм Э. Человек для себя. Иметь или быть. – М.: Прогресс, 1990. – 264 с.

37. Хамитов Н. Философия человека: поиск пределов. Пределы мужского и женского: введение в мета антропологию. – Киев: Наукова думка, 1997. – 176 с.

38. Шевалёв Е.А. О запоздалой реактивности //Советская психоневрология. – М.: Медицина, 1935. – № 4. – С. 196 -207.

Навчальне видання

ПСИХОЛОГІЯ ЕКСТРЕМАЛЬНИХ ТА КРИЗОВИХ СИТУАЦІЙ

Навчальний посібник

Автор Луппо Світлана Егоровна

Редактор В.П. Заскалета

Технічний редактор А.І. Лаврінович

Підп. до друку……………Формат……………Папір офсетний…………Офс. Друк. Ум.друк.арк. Обл.-вид. арк. Тираж пр. Замовлення № Вид. №

Видавництво НАУ

03680 Київ -680, проспект Космонавта Комарова,1

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру ДК № 977 від 05.07.2002