Виконавці
Рис. 3.8. Організаційні структури керування інноваціями на підприємстві
| Схематичне подання |
| ||||||||||||
| Область застосування | • Багатопрофільні підприємства • Підприємства з розміщенням структур у різних регіонах • Середні по розмірі підприємства, що здійснюють складні інноваційні проекти | ||||||||||||
| Особливості | Слабкі сторони | Сильні сторони | |||||||||||
| • Висока потреба в керівних кадрах • Складна координація • Підвищені витрати за рахунок дублювання функцій • Складність здійснення єдиної інноваційної політики • Роз'єднаність персоналу • Слабкий синергитичний ефект | • Чітке розмежування відповідальності • Висока гнучкість й адаптивність системи висока самостійність структурних одиниць • Розвантаження вищого менеджменту • Простота комунікаційних мереж • Кадрова автономія, висока мотивація | ||||||||||||
| Специфічні завдання менеджменту | • Обґрунтування критеріїв виділення проектів і продуктових груп • Ретельний підбор керівників підрозділів • Забезпечення єдиної інноваційної політики в продуктових групах запобігання внутріфірмової конкуренції між продуктовими групами • Запобігання сепаратистського, автономного розвитку продуктових груп • Пріоритет лінійних керівників над фахівцями |
Рис. 3.9. Дивізіональна структура інноваційної діяльності
| Схематичне подання |
| ||||||||||||
| Область застосування | • Однопродуктові виробництва • Підприємства, що реалізують складні й тривалі інноваційні проекти • Середні по розмірі вузькоспеціалізовані підприємства • Науково-дослідні й проектно-конструкторські організації | ||||||||||||
| Особливості | Слабкі сторони | Сильні сторони | |||||||||||
| • Відсутність єдиного технічного посібника із проектів (продуктам) • Зниження персональної відповідальності за кінцевий результат • Складність контролю за ходом процесу в цілому й по окремих проектах • Розмитість відповідальності й границь компетенції • Складність комунікацій | • Професійна спеціалізація керівників підрозділів • Зниження ризику помилкових рішень • Високий професіоналізм фахівців • Більші можливості координації • Простота формування й реалізації єдиної інноваційної політики | ||||||||||||
| Специфічні завдання менеджменту | • Ретельний підбор фахівців і керівників функціональних підрозділів Вирівнювання завантаження підрозділів • Забезпечення координації діяльності функціональних підрозділів • Розробка спеціальних мотиваційних механізмів • Запобігання сепаратистського, автономного розвитку функціональних підрозділів • Пріоритет фахівців над лінійними керівниками |
Рис. 3.10. Функціональна структура інноваційної діяльності
| Схематичне подання |
| ||||||||||||||
| Область застосування | • Багатопрофільні підприємства зі значним обсягом НДДКР • Союзи й об'єднання підприємств із централізованою інфраструктурою • Організації холдингового типу | ||||||||||||||
| Особливості | Слабкі сторони | Сильні сторони | |||||||||||||
| • Високі вимоги до лінійних і функціональних керівників • Високі вимоги до комунікацій Труднощів і тривалість узгодження при прийнятті концептуальних рішень • Ослаблення персональної відповідальності й мотивації • Необхідність прийняття компромісних рішень • Можливість конфліктів між лінійними й функціональними керівниками через подвійну підпорядкованість перших | • Чітке розмежування відповідальності по проектах • Більша гнучкість й адаптивність основних підрозділів • Господарська й адміністративна самостійність підрозділів • Високий професіоналізм функціональних керівників • Сприятливі умови розвитку колективного стилю керівництва • Простота розробки й реалізації єдиної інноваційної політики | ||||||||||||||
| Специфічні завдання менеджменту | • Забезпечення єдиної інноваційної політики в продуктових групах • Виділення складу функціональних служб і підрозділів • Ретельна підготовка положень про відділи й посадових інструкцій • Розробка спеціальних мотиваційних механізмів, що регламентують внутріфірмову кооперацію • Забезпечення централізації керування по об'єктах (проектам |
Рис. 3.11. Матрична структура інноваційної діяльності
| Схематичне подання |
| |||||||||||
| Область застосування | • Створення нових підприємств • Освоєння нових інноваційних продуктів • Установа дочірніх фірм або філій • Проведення масштабних НДДКР • Тимчасові організації, створювані для рішення окремого завдання | |||||||||||
| Особливості | Слабкі сторони | Сильні сторони | ||||||||||
| • Складні механізми координації • Можливість конфліктів через подвійне підпорядкування • Розмитість відповідальності по окремому проекті • Складність контролю робіт із проекту в цілому • Складність здійснення єдиної інноваційної політики • Необхідність диференційованого контролю по функціях і проектам | • Висока гнучкість й адаптивність системи Зниження ризику помилкових рішень • Професійна спеціалізація керівників функціональних підрозділів • Можливість обліку специфічних умов регіонів • Обмеження сфер відповідальності кадрова автономія функціональних підрозділів • Цільове керівництво проектом на основі єдиноначальності | |||||||||||
| Специфічні завдання менеджменту | • Обґрунтування критеріїв виділення цільових проектів • Специфічні вимоги до підбора керівників проектів • Забезпечення єдиної інноваційної політики • Запобігання конфліктів внаслідок подвійного підпорядкування співробітників • Розробка спеціальних мотиваційних механізмів, що регламентують внутріфірмову кооперацію |
Рис. 3.12. Проектна структура інноваційної діяльності
4.ТИПИ виробничих ПРОЦЕСІВ
4.1. Виробничий процес та його структура
На прийнятій стратегії товару базується вибір стратегії процесу. Стратегія процесу припускає ідентифікацію типу процесу, вибір відповідної стратегії керування процесом, прийняття довготермінових рішень по організації процесу в часі й просторі, забезпеченню всіма видами ресурсів.
Робочі процеси. Процес створення товару (виконання роботи, надання послуги) являє собою робочий процес. Для сфери матеріального виробництва характерні робочі процеси, пов'язані з виробництвом товарів; їх звичайно називають виробничими процесами. Для сфери сервісу характерні робочі процеси, пов'язані з наданням послуг; їх звичайно називають сервісними процесами. Робочий процес - це цілеспрямована діяльність (сукупність дій, робіт) по створенню споживчої вартості, що задовольняє особисті, колективні (корпоративні) або суспільні потреби.
Результатом робочого процесу є продукція. Продукція, як ринкова категорія являє собою товар. З маркетингових позицій товар - усе, що може задовольнити потребу та пропонується на ринку з метою придбання, використання або споживання. У виробничому (операційному) менеджменті під товаром звичайно розуміються матеріально-речовинні об'єкти, послуги та ідеї. У міжнародній класифікації прийнято виділяти наступні види (узагальнені родові категорії) продукції промисловості і її інфраструктур:
• вироби;
• інтелектуальна продукція, щоскладається із записаної тим або іншим способом інформації (наприклад, програмне забезпечення для комп'ютерів, результати науково-дослідних або дослідно-конструкторських робіт);
• оброблені матеріали, до яких відносяться такі, що поставляють, як правило, у тарі, не закінчені виробництвом напівфабрикати, а також готова продукція, що ще не пройшла передпродажної підготовки;
• послуги, які можуть бути матеріальними (наприклад, доставка вантажів перевізником) і нематеріальними (наприклад, консалтинг по організаційно-правових питаннях).
Залежно від призначення продукція підрозділяється на споживчі товари, призначені для споживання населенням (домашніми господарствами), і товари технічного, виробничо-технічного призначення, призначені для споживання підприємствами й організаціями в їхніх робочих процесах.
Структура робочого процесу — це склад частин даного процесу і їхнього взаємозв'язку відносно порядку проходження або рівня входження. Елементарною складовою робочого процесу (його нижнім рівнем) вважається операція. Операція — це частина робочого процесу, виконувана над одним або декількома предметами праці на одному або декількох однакових робочих місцях без переналагодження засобів праці за участю або/і під контролем одного або декількох працівників (бригади, команди).
В залежності від ступеня участі в створенні споживчої вартості або в досягненні кінцевого результату на даній частині робочого процесу операції діляться на основні, допоміжні й обслуговуючі. У виробництві основнимивважаються операції, безпосередньо пов'язані з формоутворенням і зміною розмірів або властивостей предметів праці. Виконання цих операцій строго регламентується технологічною документацією (операційна карта, схема інструментального налагодження, маршрутна карта), у якій закріплені основні технологічні рішення, прийняті при розробці технології виготовлення даного предмета. Операції, пов'язані з переміщенням предметів праці від одного робочого місця до іншого або з технічним контролем якості, прийнято відносити до допоміжних. Звичайно вони також регламентуються технологічною документацією, але в меншому ступені, ніж основні операції. Інші операції, які звичайно не регламентуються технологічною документацією, відносяться до обслуговуючих. Їхнім прикладом може служити складування робітником предметів праці на робочому місці для створення страхового або оборотного запасу, одержання робітником комплекту інструмента в роздавальній коморі для виконання нової роботи й ін. Сукупність технологічних операцій, упорядкована відносно взаємного проходження, утворить технологічний процес. Вибудувані в порядку проходження сукупності технологічних операцій, що становлять технологічний процес, і інших операцій або дій (у тому числі виконуваних поза робочими місцями і без допомоги живої праці) утворять виробничий (або сервісний) процес.
Робочий процес включає певним чином упорядковану (організовану) у просторі й часі сукупність процесів праці і природних процесів, необхідних і достатніх для створення певної продукції. Процес праці — це робочий процес, що вимагає допомоги живої або/й упредметненої праці. Наприклад, виготовлення ювелірного виробу ручної роботи; обробка деталі на верстаті із завантаженням-вивантаженням робітником; виконання обчислень комп'ютером по програмі, розробленої програмістом. Природний процес — це робочий процес, що не вимагає допомоги ні живої, ні упредметненої праці. Наприклад, дозрівання диких ягід і грибів до їхнього збору людьми; природне сушіння дерева й пофарбованих предметів, попередньо підготовлених до цього людиною; багаторічна витримка коньяку в умовах, спеціально створених людиною; природне охолодження виливків, старіння заготівок у металообробці.
Робочий процес складається з основних, допоміжних й обслуговуючих підпроцесів. Основні процеси — це робочі процеси, зв'язані безпосередньо зі створенням товару (товарної продукції). Допоміжні процеси — це робочі процеси, пов'язані зі створенням або відновленням матеріальної продукції для власного споживання, що необхідна для створення товарної продукції. Обслуговуючі процеси — це робочі процеси, пов'язані зі створенням нематеріальної продукції (послуги, роботи) для власного споживання, що необхідна для створення товарної продукції.
Наприклад, для автомобілебудівної компанії основним є процес виробництва автомобілів по всіх стадіях технологічного циклу, допоміжним - процес виробництва нестандартної техоснастки й запчастин для технологічного устаткування; обслуговуючим - процес технічного обслуговування й ремонту устаткування. Для інструментального цеху тієї ж компанії процес виробництва нестандартної техоснастки й запчастин є основним, так само як для ремонтно-механічної ділянки цього цеху технічне обслуговування й ремонт устаткування - основний процес.
Робочі процеси у виробництві й сервісі включають звичайно три стадії: підготовчу, стадію дезагрегрованного виконання робіт і стадію з'єднання (сполучення, зборки).
Наприклад, у ресторанному бізнесі спочатку закуповуються окремі інгредієнти майбутнього блюда, потім кожний з них піддається індивідуальній обробці, відповідно до рецептури відбувається їх часткове й нарешті, загальне з'єднання, що супроводжується спільною обробкою. У машинобудівній компанії виділяються:
• заготівельна стадія, коли виходять заготівлі за допомогою їхньої закупівлі або власного виробництва з вихідних матеріалів (ливарні й ковальські процеси, процеси розкрою й різання матеріалів);
• обробна стадія, коли із заготівель виходять деталі за допомогою їхньої обробки (механічної, термічної, гальванічної, хімічної);
• складальна стадія,коли з деталей виходять складальні одиниці, з яких формується готовий виріб (зборка на болтових з'єднаннях, заклепках, пазах, зварювання, пресування, спікання, склеювання, змішування, упаковка, а також фарбування, регулювання, доведення, обкатування в зібраному виді, упакування, консервація).
По характеру операцій над предметом праці робочі процеси розділяються на прості й складні. Простий процес — це робочий процес, у якому предмет праці піддається послідовному ряду зв'язаних між собою операцій, у результаті чого виходить готовий або частковий продукт. Складний процес — це робочий процес, у якому готовий (або частковий) продукт виходить шляхом з'єднання декількох часткових продуктів (напівфабрикатів). Складний процес являє собою сукупність взаємозалежних простих процесів, як правило, виконуваних паралельно - послідовно.
По ступеню охоплення робіт, необхідних для досягнення кінцевого результату процесу, виділяють повні й часткові робочі процеси. Повний процес — це робочий процес, що охоплює повний комплекс робіт, необхідних для одержання кінцевого результату даного процесу. Частковий процес — це незакінчена частина повного робочого процесу, що охоплює лише частину робіт, необхідних для одержання кінцевого результату даного процесу. Часткові процеси цілеспрямовано виділяються з повного процесу, щоб найбільше ефективно організувати їхнє виконання в рамках відособлених у просторі або/і часі спеціалізованими робочими центрами.
Робочі центри. Робочий центр — це віртуальна або фізична структура, що має ієрархічну будову, технологічно й організаційно відособлена в просторі або/і в часі, призначений для найбільш ефективного виконання часткового або повного робочого процесу й наділена для цього набором необхідних ресурсів.Робочий процес можна представити як процес перетворення якогось входу в якийсь вихід із заданою якістю процесу (мал. 4.1).
| Вхід |
| Робочий процес |
| Вихід |
Рис. 4.1. Робочий процес
Про якість робочого процесу судять по його ефективності (результативності):
Ефективність = Вихід / Вхід;
Ефективність = Корисний результат / Витрати на його одержання.
Якщо виходом для робочого процесу є товар (продукція), то входом служить набір ресурсів, необхідних для створення даного товару. У ході робочого процесу ці ресурси споживаються: одні з них - повністю за кожен робочий цикл, інші - вроздріб за ряд повторюваних циклів. Наприклад, у виробничому процесі при виготовленні кожної деталі одноразово й у повному обсязі споживаються матеріали, виділені на це відповідно до норм витрати, а устаткування й жива праця переносять на неї лише частину своєї вартості. Багаторазово й довготерміново використовувана (відносно постійна) складова набору ресурсів (виробничі площі, устаткування й персонал), необхідних для реалізації робочого процесу, утворить фізичну основу робочого центра для виконання даного процесу. Робочий центр служить матеріально-речовинною оболонкою, у рамках якої здійснюється робочий процес: на вхід для переробки подається однократно використовувана (змінна) складова набору ресурсів (сировина, матеріали, паливо й енергія), на виході після переробки виходить готова продукція (товар).
4.2. Принципи раціональної організації виробничого процесу
Для поліпшення економічних показників операційної діяльності робочі процеси повинні бути раціонально організовані в часі й просторі. Основними принципами раціональної організації робочих процесів є наступні.
1. Спеціалізація. Припускає обмеження розмаїтості елементів робочих процесів і робочих центрів на основі стандартизації, нормалізації, уніфікації конструкцій виробів, нормалізації й типізації технологічних процесів і коштів технологічного оснащення. При цьому обмежується різноманітність виконуваних робочими центрами технологічних функцій (технологічна спеціалізація) або оброблюваних робочими центрами предметів праці (предметна спеціалізація). Стосовно до робочого місця рівень спеціалізації виміряється коефіцієнтом закріплення операцій, тобто кількістю детале-операцій, виконуваних на робочому місці за певний період. Поглиблення спеціалізації є результатом економічно-доцільного поділу праці в сучасному виробництві (сервісі) і супроводжується розширенням кооперування.
2. Паралельність.Припускає сполучення в часі, тобто одночасність виконання різних часткових або повних робочих процесів. Цьому сприяє, зокрема, багатомісне (одночасно на одній ділянці) і багатоканальне (паралельно на різних ділянках) обслуговування. Наприклад, обробка або транспортування одночасно декількох предметів одними робочими засобами, те ж - паралельно декількома засобами; обслуговування відразу декількох заявок у режимі поділу часу й/або простору. При цьому заощаджується робочий час, скорочується тривалість циклу. Паралельність у просторі, тобто дублювання робочих засобів, маршрутів і каналів руху товарів, може виявитися надлишковою мірою, але підвищується надійність при раптових перевантаженнях у робочій мережі (при внутрішніх збоях - відмова якогось елемента або при зовнішніх змінах - сплеск попиту, різке збільшення інтенсивності потоку замовлень).
3. Безперервність. Припускає скорочення часу перерв у ході робочого процесу аж до їхнього повного усунення, а також відсутність розривів у просторовому ланцюзі взаємодіючих робочих центрів. При цьому забезпечується безперервне (без простоїв) просування замовлень по робочих позиціях у технологічному ланцюзі, безперервна (без простоїв) робота устаткування й персоналу на робочих місцях. Досягається за рахунок синхронізації операцій технологічного процесу й балансування елементів по всьому технологічному ланцюзі. Сприяє скороченню тривалості циклу робочого процесу (виконання замовлення клієнта); поліпшенню використання устаткування, площ, персоналу; зниженню рівня запасів і зв'язування в них оборотних коштів.
4. Пропорційність. Припускає збалансованість пропускної здатності всіх послідовних ланок технологічного ланцюга й елементів ресурсного забезпечення. Кожна частина робочого процесу повинна мати пропускну здатність (продуктивність), що відповідає потребам повного процесу. Число робочих місць, яке призначене для виконання окремих частин процесу, кількість устаткування, чисельність персоналу повинно бути пропорційне трудомісткості цих частин процесу.
5. Прямоточністъ. Припускає організацію руху кожного предмета по робочих позиціях технологічного процесу таким чином, щоб забезпечити найкоротший (у просторі й часі) шлях, без поворотних і зустрічних переміщень, без зайвих перетинань із маршрутами інших предметів. Це має відношення як до технологічного, так і до транспортного маршрутів руху предметів. Прямоточність досягається за рахунок розташування робочих позицій по ходу проходження операцій технологічного процесу. Це скорочує обсяг вантажоперевезень, час транспортування й пролежування предметів, потребу в транспортних засобах і технологічному устаткуванні.
6. Ритмічність. Припускає повторюваність випуску певної кількості продукції й виконання певного обсягу робіт по всьому технологічному ланцюжку через певні інтервали часу. Інтервал часу між запуском-випуском двох наступних однієї за іншою одиниць продукції (партій, робіт) називається ритмом. Ритм встановлюється на календарний період (кілька годин, зміна, доба, тиждень, місяць, квартал, рік) виходячи з попиту (потреби) на продукцію в даному періоді. Робота із встановленим ритмом припускає виконання на кожному робочому місці строго певного по складу й обсягу комплексу робіт і його повне повторення в кожному наступному циклі на інтервалах часу, рівних ритму. Ритмічність дозволяє спростити планування й диспетчирування, найбільше раціонально організувати виконання кожної з робіт, розробити найбільш економічні алгоритми функціонування автоматичного устаткування, навчити робочий персонал найбільш ефективним прийомам.
7. Інтегративність. Припускає системну інтеграцію складових для досягнення цілей системи з максимальною ефективністю. Досягається за рахунок системної організації та інтегрованого керування всіма частковими процесами в системах виробництва (сервісу). Особливе значення має наскрізне керування ланцюгом поставок і матеріальним потоком у сферах постачання, виробництва й збуту фірми, керування основними, допоміжними й обслуговуючими процесами на основі сучасних інформаційних технологій.
8. Гнучкість.Припускає проведення внутрішніх змін у системах виробництва/сервісу з максимальною ефективністю. Забезпечує можливість реакції системи на різноманітні зміни в її внутрішньому стані (наприклад, збої в ході робіт) або в зовнішньому середовищі (наприклад, коливання попиту). Чим більше гнучкість системи, тим ширше діапазон різноманітних змін, на які в змозі відреагувати система. Гнучкість - це запас можливостей реакції системи на різноманітні зміни, більшість із яких не використовуються в сучасний момент. Тому гнучкі системи характеризуються відносною надмірністю технологічних та інших можливостей.
9. Адаптивність. Припускає пристосування систем виробництва (сервісу) до змін у зовнішнім економічному середовищі з максимальною ефективністю. Досягається за допомогою внутрішніх змін у системі. Чим адекватніше система реагує на поточний стан зовнішнього середовища (попит, оподатковування, конкуренцію, науково-технічний прогрес і т.д.), тим більше вона адаптивна. Особливе значення має точність відповідності пропозиції попиту - по номенклатурі, обсягу, якості, термінам, місцю, вартості поставки товару й супутнього сервісу.
4.3. Типи процесів і типи виробництва
Ступінь різноманітності номенклатури продукції й обсягу випуску, їхня стабільність і повторюваність протягом певних періодів часу визначають характер виробничих процесів, які застосовуються.
Типипроцесів. У вітчизняній теорії й практиці організації виробництва по зазначених ознаках виділяють три типи виробництва - масове, серійне й одиничне. У закордонній теорії й практиці виробничого (операційного) менеджменту виділяються стратегії керування процесами трьох типів: стратегії, формовані на продукті; стратегії, формовані на процесі та стратегії керування повторюваними процесами.
Великий й однорідний по номенклатурі обсяг випуску, сталість і мала різноманітність виробничих процесів - це характерні риси масового виробництва. Процеси виробництва такого типу відомі за назвою постійних процесів.Для них характерні стратегії,формованіна продукті. Вони дозволяють застосовувати спеціальні високопродуктивні засоби технологічного оснащення й потокові методи організації виробництва, створювати предметні робочі центри. Їм властиві висока стандартизація і статистичний контроль якості. Малий і диверсифікований обсяг виробництва, неповторюваність і висока різноманітність виробничих процесів - це характерні риси одиничного виробництва. Процеси виробництва такого типу відомі за назвою зміннихпроцесів. Для них характерні стратегії, формовані на процесі.Вони вимагають застосування універсальних засобів технологічного оснащення, створення технологічних робочих центрів. Більше 75% світового виробництва й сервісу доводиться на їхню частку — це «замовлення на виготовлення» (індивідуальні, штучні, разові).
Виробництво різноманітної продукції серіями різного розміру через різні інтервали часу, різноманітність, але повторюваність і схожість в окремих частинах виробничих процесів - характерні риси серійного виробництва. Його найпоширенішим різновидом у сучасних умовах є так назване модульне виробництво. Процеси виробництва такого типу, що займають проміжне положення між постійними й змінними процесами, відомі за назвою повторюваних процесів; вони будуються на виробництві модулів. Модулі — це частини або компоненти кінцевого виробу, що виготовляють попередньо з використанням постійних процесів, на основі яких з використанням змінних процесів здійснюється загальна зборка кінцевого виробу за замовленням конкретного споживача.
Типи виробництва. У вітчизняній системі державних стандартів інженерно-технічної й організаційно-планової документації використається поняття типу виробництва. Тип виробництва - це класифікаційна категорія виробництва, що виділяється за техніко-економічними ознаками сталості й широти номенклатури, а також регулярності й обсягу випуску продукції. Виділяють три типи виробництва - масове, серійне й одиничне.
Масове виробництво характеризується безперервним випуском протягом тривалих періодів вузької й постійної номенклатури продукції у великому обсязі (у масовій кількості). Процеси виробництва масового типу виконуються на робочих місцях з вузькою спеціалізацією.
Серійне виробництво характеризується періодичним випуском у великому обсязі широкої постійної або вузької змінної номенклатури продукції індивідуальними серіями (партіями) малого обсягу, що повторюються через певні або невизначені інтервали часу. Процеси виробництва серійного типу виконуються на робочих місцях із широкою спеціалізацією. Залежно від розміру серій (партій), широти їхньої номенклатури й періодичності повторення запуску серійне виробництво підрозділяється на крупно-, середньо- і дрібносерійне. Крупносерійне виробництво наближається по своїх характеристиках до масового, дрібносерійне — до одиничного, середньосерійнезаймає проміжне, середнє положення. Серійний тип переважає практично у всіх секторах виробництва й сервісу, тому що найбільшою мірою відповідає умовам ринку покупця.
Одиничневиробництво характеризується випуском широкої номенклатури продукції в малому обсязі (в одиничній кількості), що повторюється через невизначені інтервали часу або не повторюється взагалі. Процеси виробництва одиничного типу виконуються на робочих місцях, що не мають певної спеціалізації.
Прикладами масового виробництва можуть служити процеси виготовлення автомобілів, комп'ютерів, побутової електронної техніки, шарикопідшипників; масове обслуговування в сфері сервісу - процеси функціонування метро, універмагів, аеропортів. До одиничного виробництва можна віднести дослідне й експериментальне виробництво, виготовлення унікальних зразків техніки та будівництво будинків по індивідуальних проектах, ювелірні роботи, пошиття одягу на замовлення, художня й технічна творчість, гувернерство, приватну адвокатську й лікарську практику.
По типу процесу задається переважний тип робочих місць, які використовуються для реалізації цього процесу. Тип робочого місця – це комплексна технологічна, організаційна й економічна характеристика робочого місця, обумовлена ступенем його спеціалізації, широтою й сталістю номенклатури предметів, над якими виконуються операції на робочому місці, а також їхньою трудомісткістю й обсягом.
Ступінь спеціалізації робочих місць характеризується коефіцієнтом серійності. Коефіцієнт серійності – це число детале-операцій, які виконуються на одному робочому місці. При однаковому коефіцієнті серійності, наприклад рівному п'яти, на одному робочому місці можуть виконуватися операції п'яти різних найменувань над деталями одного найменування, а на іншому робочому місці — операція одного найменування над предметами п'яти різних найменувань. Для групи робочих місць коефіцієнт серійності визначається як відношення загального числа детале-операцій до числа робочих місць у групі (КЗО).
Номенклатура предметів, над якими виконуються операції на робочих місцях, може бути постійною й змінною. Якщо протягом року й більше номенклатура не змінюється, то вона вважається постійною, якщо номенклатура змінюється, то вона вважається змінною. При постійній номенклатурі виконання операцій над предметами може бути безперервним і періодичним, повторюваним через певні інтервали часу. При змінній номенклатурі виконання операцій над предметами може повторюватися через невизначені інтервали часу або не повторюватися взагалі.
Ступінь спеціалізації робочих місць, широта й сталість номенклатури залежать від трудомісткості виконання деталей операцій й обсягу випуску продукції кожного найменування (типорозміру) за певний період. При невеликій трудомісткості операцій і незначному обсязі продукції кожне робоче місце доводиться завантажувати виконанням декількох операцій над предметами одного або декількох найменувань. На робочих місцях, де виконуються операції декількох найменувань, запуск предметів здійснюється партіями. Партія – це певна кількість однакових предметів, над якими кожна операція виконується безупинно, з однократною витратою підготовчо-заключного часу.
По ступеню спеціалізації, широті й сталості номенклатури продукції, її трудомісткості й обсягу випуску робочі місця діляться на три групи:
1) робочі місця масового типу, спеціалізовані на виконанні однієї безупинно повторюваної детале-операції;
2) робочі місця серійного типу, спеціалізовані на виконанні декількох різних детале-операцій, що повторюються через певні інтервали часу;
3) робочі місця одиничного типу, спеціалізовані на виконанні великої кількості різних детале-операцій, що повторюються через невизначені інтервали часу або таких, що не повторюються взагалі.
По переважному типу робочих місць визначається тип кожного робочого центра послідовно на всіх рівнях керування (від нижніх до верхнього). Ділянки в цеху можуть розрізнятися по типу виробництва, так само як і різні цехи одного підприємства.
4.4. Техніко-економічна характеристика типів виробництва
Тип виробництва визначає вибір типу застосовуваних технологічних процесів і засобів технологічного оснащення, форм і методів організації виробничого процесу в часі й просторі, виробничу структуру підприємства і його підрозділів, систем виробничого планування потреб ресурсів, підготовки й обслуговування виробництва, організації, нормування й оплати праці, організації керування виробництвом. Порівняльна техніко-економічна характеристика типів виробництва представлена в табл. 4.1.
Таблиця 4.1
Порівняльна техніко-економічна характеристика типів виробництва
| Ознаки порівняння | Масове виробництво | Серійне виробництво | Одиничне виробництво | ||||||||
| 1 Номенклатура продукції | Обмеженість, сталість | Обмежена розмаїтість, повторюваність | Велика розмаїтість, відсутність повторюваності | ||||||||
| 2 Обсяг випуску однорідної продукції | Великий, постійний | Повторюваними або неповторюваними серіями (партіями) змінного або постійного розміру | Малий або в одиничних екземплярах | ||||||||
| 3.Спеціалізація робочих місць | Вузька, за кожним робочим місцем закріплені 1-2 постійні детале-операції | Широка, за кожним робочим місцем закріплені 3-40* періодично повторюваних детале- операцій | Відсутнє закріплення певних детале- операцій за робочим місцем | ||||||||
| 4. Тип процесів | Постійні | Повторювані | Змінні | ||||||||
| 5. Стратегія процесу | Формовані на продукті | Формовані на повторюваних процесах | Формовані на змінних процесах | ||||||||
| 6. Технологія | Маршрутна (розцеховка) | Поопераційна | Попереходна | ||||||||
| 7. Технологічне устаткування й оснащення | Спеціальне | Спеціалізоване, переналагоджуване | Універсальне | ||||||||
| 8. Форма організації робочих центрів | Предметно-замкнута | Предметно-групова | Технологічна | ||||||||
| 9. Елементи виробничої структури | Однопредметні безперервно-потокові й переривноі-потокові лінії, предметно-замкнуті ділянки | Багатопредметні потокові лінії без переналагодження й з переналагодженням устаткування, предметно-групові ділянки | Технологічні ділянки | ||||||||
| 10. Засоби автоматизації | Засоби твердої автоматизації виробництва: автоматичні потокові лінії, у тому числі роторні й роторно-конвейерні, на базі агрегатних верстатів і т.д. | Засоби гнучкої автоматизації виробництва: обробні центри з комп'ютерним керуванням, промислова робототехніка, ГПС (CAD/CAM, FMS, CIM, АМТ) | Групи верстатів зі ЧПК, зв'язаних АСУТП | ||||||||
| 11. Вид руху предметів праці по операціях | Паралельний | Послідовно-паралельний | Послідовний | ||||||||
| 12. Швидкість просування матеріального потоку | Швидкий рух предметів обробки | Рух, синхронізований з наступною ланкою | Повільний рух предметів обробки | ||||||||
| 13. Запаси матеріалів | Постійно низькі стосовно обсягу виробництва | Величина змінна, підтримувана на мінімальному рівні регулюванням обсягу виробництва на основі системи ЛТ | Постійно високі стосовно обсягу виробництва | ||||||||
| 14. Незавершене виробництво | Постійно низький рівень стосовно виходу | Величина змінна, підтримувана на мінімальному рівні регулюванням обсягу виробництва на основі системи ЛТ | Постійно високий рівень стосовно виходу | ||||||||
| 15. Обслуговування робочих місць (забезпечення інструментом, матеріалами, контроль, технічне обслуговування й ремонт) | Строго регламентовано, стабільно, використається централізоване обслуговування робочих місць силами спеціалізованих (по видах обслуговування) підрозділів | Стійко, але складно в організації, використається змішана форма обслуговування робочих місць, досить високий рівень поділу праці по функціях обслуговування | Слабко регламентовано, нестабільно, використається децентралізоване обслуговування робочих місць силами персоналу, зайнятого на даних робочих місцях | ||||||||
| 16. Нормативна база, регламенти виконання робіт | Повна і точна; робочих інструкцій мало, вони стандартні | Менш повна й точна, різноманітна; наявність повторюваних робіт скорочує розмаїтість робочих інструкцій | Слаборозвинена; робочих інструкцій багато, вони різноманітні, але носять універсальний характер (без прив'язки до конкретної роботи) | ||||||||
| 17. Підготовка персоналу для роботи на робочих місцях | Робітники повинні бути навчені високопродуктивному виконанню обмеженого числа повторюваних робіт, рівень їхньої кваліфікації невисокий | Працівники повинні бути навчені комплексу робіт, щоб при необхідності міняти роботи й робочі місця в межах свого підрозділу | Робітники повинні бути навчені виконанню різноманітних робіт у рамках своєї спеціальності, повинні бути універсалами, рівень їхньої кваліфікації високий | ||||||||
| 18. Внутрівиробниче транспортування | Матеріали переміщаються транспортними засобами безперервної або циклічної дії (конвеєрами, й т. д) | Матеріали переміщаються транспортними засобами дискретної дії (роботи штабелери, електрокари й т.д.) і конвеєрами | Матеріали переміщаються транспортними засобами, що підтримують вільний режим транспортування | ||||||||
| 19. Внутрішньовиробниче зберігання | Зберігання без зон складування, орієнтоване на пропускну здатність устаткування й потужність продуктових потоків | Зберігання з використанням малих і середніх зон складування | Зберігання з використанням більших зон складування | ||||||||
| 20. Випуск кінцевої продукції | Кінцева продукція виробляється на основі прогнозів і зберігається | Кінцева продукція виробляється на основі частих короткотермінових прогнозів, обсяг випуску постійно уточнюється шляхом запитів, що зводить до мінімуму запаси продукції | Кінцева продукція виробляється по замовленнях і не зберігається | ||||||||
| 21. Виробничий розклад | Орієнтовано на тимчасові характеристики, що встановлюють прості й переважні зв'язки з випуском, достатнім для забезпечення прогнозованих продажів | Орієнтовано на вибір варіантів модулів, порядку проходження операцій і використання устаткування відповідно до прогнозу попиту й обсягу виробництва | Орієнтовано на порядок запуску, є комплексним і переважно пов'язане зі співвідношенням обсягу продажів і запасів, виробничою потужністю й обслуговуванням замовників | ||||||||
| 22. Ціна продукції й змін | Фіксовані ціни з можливою тенденцією до зменшення, висока ціна будь-яких змін | Фіксовані ціни, що залежать від виробничої потужності й змін | Фіксовані ціни з можливою тенденцією до збільшення, низька ціна будь-яких змін | ||||||||
| 23. Ціноутворення | Ціна визначається виходячи з можливості продажу товару | Ціна визначається на основі дослідних даних | Ціна остаточно визначається по факту виконання робіт | ||||||||
| 24. Використання встаткування | 70-80% | 20-75% | 5-25% | ||||||||
Тип виробництва впливає на вибір засобів і методів здійснення процесу виробництва, від яких залежить його ефективність. Традиційно виділяються два генеральних напрямки підвищення ефективності виробництва: 1) підвищення серійності (масовості) виробництва (якщо дозволяє ринок); 2) підвищення ефективності виробництва малими серіями. Очевидні переваги підвищення серійності (масовості) виробництва:
• зниження собівартості продукції (за рахунок вибору раціональних методів одержання заготівель, обробки деталей, зборки виробів, точного нормування матеріальних і трудових елементів виробництва, скорочення
Примітка. * Коефіцієнт закріплення операцій (коефіцієнт серійності) КЗО диференційований для різних видів серійного виробництва: для крупносерійного виробництва КЗО = 3-10; для середньосерійного КЗО = 11-20; для дрібносерійного КЗО = 21-40.
витрати матеріалів і витрат живої праці, скорочення питомої ваги заробітної плати);
• підвищення продуктивності праці (за рахунок раціонального поділу праці, розвитку трудових навичок, регламентації трудових процесів, спрощення трудових прийомів, кращого оснащення й обслуговування робочих місць);
• поліпшення використання устаткування й виробничих площ (за рахунок раціонального планування ділянок і цехів розміщення устаткування по ходу операцій технологічного процесу, забезпечення безперервності руху матеріального потоку, використання паралельного виду руху предметів праці);
• скорочення тривалості виробничого циклу виробів (за рахунок безперервності виробничого процесу, паралельності виконання робіт, застосування високопродуктивного основного й допоміжного технологічного устаткування, швидкодіючих пристосувань, високоміцного інструмента, дотримання технологічної й трудової дисципліни);
• створення умов (технічна можливість й економічна доцільність) для впровадження найбільш зробленої форми організації виробництва - потокової й на її базі побудова автоматизованих виробництв.
Основними шляхами підвищення серійності (масовості) виробництва є:
• збільшення масштабів виробництва однорідної продукції або виконання однорідних технологічних процесів (концентрація виробництва продукції або робіт);
• поглиблення предметної або технологічної спеціалізації виробничих підрозділів у сполученні з розвитком виробничого кооперування;
• Уніфікація й нормалізація деталей, складальних одиниць, типізація й уніфікація елементів технологічних процесів і засобів технологічного оснащення.
Економічною основою переваг підвищення серійності виробництва є ефект масштабу: за рахунок збільшення обсягу виконання однорідних і повторюваних робіт знижується їхня собівартість. Для цього необхідно сконцентрувати достатні з погляду економічної ефективності обсяги робіт кожного виду у відповідних спеціалізованих робочих центрах. У міру збільшення серійності виробництва зростають можливості застосування спеціальних високоефективних технічних засобів, технологій, методів організації праці, планування й керування виробничим процесом. Все це сприяє росту продуктивності праці й зниженню загальних витрат на одиницю продукції. Впровадження в робочі процеси спеціальних і спеціалізованих засобів замість універсальних пов'язане з великими капітальними вкладеннями, які економічно доцільні тільки при достатньому обсязі й тривалості (до зняття з виробництва) випуску продукції за допомогою цих засобів.
В умовах ринкової економіки для випуску якої-небудь продукції протягом тривалих періодів у масовому масштабі необхідна наявність відповідного стабільного попиту на неї, що на практиці зустрічається вкрай рідко. Цим пояснюється обмеженість області застосування масового виробництва і його незначна частка в загальному випуску продукції в порівнянні з іншими типами виробництва у всіх сферах бізнесу. Так, у машинобудуванні на частку масового й крупносерійного виробництва доводиться лише близько 20% випуску продукції. Якби товаровиробники не були зацікавлені в підвищенні масовості (серійності) виробництва, об'єктивною перешкодою на цьому шляху виявляється попит на їхню продукцію. В умовах ринку покупця найбільше гостро стала проблема задоволення різноманітного й мінливого попиту у всіх галузях виробництва й сервісу, що для постачальників товарів і послуг означає необхідність зниження серійності виробництва. У пошуках компромісу виробники змушені зосередити зусилля на рішенні проблеми підвищення ефективності серійного й одиничного виробництва, доповнюючи їхніми елементами масового виробництва, де й наскільки це можливо.
Підвищення серійності виробництва в рамках твердих зовнішніх обмежень виявилося можливим за рахунок використання внутрішніх резервів, таких, як збільшення ступеня спеціалізації й внутрішньофірмового кооперування підрозділів підприємства й розвиток їхніх зв'язків з постачальниками й посередниками, з якими співпрацює фірма; широке використання стандартизації, нормалізації, уніфікації продукції, її компонентів і матеріалів які застосовуються; уніфікація технологічних процесів, устаткування й оснащення; уніфікація засобів інформаційного обміну, методів і систем організації, планування й керування процесами. Підвищення ефективності виробництва малими серіями стало можливим при використанні блочно-модульного принципу випуску кінцевих виробів, поділу в часі й просторі довготермінових процесів виробництва модулів і короткотермінових процесів загальної зборки на їхній основі, застосування групових технологій і засобів технологічного оснащення з малими витратами часу й ресурсів на переналагодження.
4.5. Особливості стратегії процесу в сервісі
Стратегія змінних процесів може бути використана як у виробництві, так і сервісі. Більшість фірм у сфері сервісу роблять послуги малими «партіями» або в одиничних «екземплярах» (наприклад, лікарські кабінети, кафе й магазини). У стратегіях, формованих на процесі, потужність і використання устаткування вкрай низькі - близько 5%. Це справедливо не тільки для виробництва, але також і для сервісу.
Наприклад, рентген у кабінеті дантиста й значна частина встаткування ресторанів використаються слабко. З одного боку це відбувається тому, що потужність розрахована на пікові навантаження, і наявне устаткування розглядається як необхідне. Інша причина - складність прогнозування попиту в сервісі й, як слідство, невдало складені розклади, незбалансованість у використанні устаткування. Для ресторанів швидкого обслуговування, муніципальних клінік, шиномонтажних і регулювальних автомайстерень характерне збільшення обсягу пропозиції послуг, але скорочення їхніх асортиментів. Це дозволяє їм знижувати собівартість послуг і ціни, використовуючи стратегії, близькі до модульного процесу.
Безпосередній контакт із покупцем має важливе значення в сервісних системах. У процесі, що розрахований на абстрактного клієнта, запити кожного з них задовольняються не повною мірою. Тому в ресторанах, медичних установах, юридичних конторах прагнуть до найбільш тісної взаємодії із клієнтом, щоб максимально задовольнити його індивідуальні запити. Багато сервісних процесів можуть бути виконані в унікальній манері, по індивідуальному замовленню конкретного клієнта. Це взаємодія з покупцем послуги може здійснюватися в різних формах і варіантах пропозиції:
• обмежена пропозиція з вибором (ресторан швидкого обслуговування);
• групове обслуговування на вибір (багатомісні салони засобів суспільного транспорту й таксі);
• обслуговування клієнтів у міру необхідності (банк);
• самообслуговування в індивідуальному режимі (супермаркет);
• обслуговування в автоматичному режимі (банкомат, автовідповідач-довідка).
Як ми вже відзначали, планування процесів у сфері сервісу ускладнено, тому що складно прогнозувати попит і не завжди доцільно переборювати ці складності. Планово-обліковий період і крок регулювання тут значно коротше, ніж у виробництві, оскільки коротше тривалість циклу робочого процесу. Планування потреби в ресурсах не представляє особливої праці, закупівлі можуть здійснюватися в оперативному порядку. Тому на малих і середніх підприємствах сфери сервісу використаються найпростіші системи планування й регулювання, засновані на повторенні з періоду в період того самого обсягу надаваних послуг і відповідному матеріально-технічному забезпеченні ресурсами, включаючи працю. Відхилення в попиті не вимагають особливого коректування планів і компенсуються в основному шляхом регулювання завантаження, фонду часу й графіка роботи персоналу, устаткування й площ, а також за рахунок наявних запасів видаткових матеріалів або оперативної їхньої закупівлі в міру необхідності. Великі фірми сфери сервісу використовують системи планування й регулювання процесів, схожі із системами які застосовуються в сфері виробництва.
Контрольні питання й завдання
1. Яка структура виробничих (сервісних) процесів?
2. Що розуміється під робочими центрами, яка їхня будова?
3. Перелічіть основні принципи раціональної організації виробничих процесів.
4. Які існують типи процесів?
5. Які типи виробництва їм відповідають?
6. Як визначається тип виробництва?
7. Яка техніко-економічна характеристика типу виробництва?
8. Які особливості характерні для стратегії процесу в сервісі?
5.ВИРОБНИЧИЙ ЦИКЛ
5.1. Ритм виробництва та виробничий цикл
Раціональна організація виробничого процесу в часі має на меті мінімізувати тривалість виробничого циклу виготовлення кожної одиниці або партії продукції, забезпечивши при цьому найбільш ефективне використання робочого часу та всіх видів виробничих ресурсів.
Ритм виробництва. Найважливішим принципом раціональної організації виробничого процесу, спрямованим на ефективне використання робочого часу, є принцип ритмічності. Даний принцип припускає, що виготовлення окремих предметів або їхніх партій повинне повторюватися через строго певні проміжки часу, названі ритмом. Інтервал часу між моментами запуску (випуску) двох наступних одна за іншою одиниць продукції називається ритмом. Середній розрахунковий ритм випуску (запуску) однієї одиниці продукції rвизначається шляхом розподілу ефективного фонду часу Fэ за плановий період на число одиниць NB, предметів випуску за той же період у відповідності з попитом:
| (5.1) |
Можлива робота з постійним ритмом, коли попит (виробнича потреба) NB не змінюється від одного планового періоду до іншого, і зі змінним ритмом, коли попит (виробнича потреба) змінюється. Величина, зворотна ритму r, називається темпом:
| (5.2) |
Ефективний фонд часу є обмеженням для кількості предмето-операцій, що закріплюють за робочим місцем або робочим центром на плановий період (рік, квартал, місяць, тиждень, добу, зміну):
| (5.3) |
де Fsэ — ефективний фонд часу роботи s-го робітника місця (центра) за плановий період;
Nj — обсяг продукції j-го найменування, що підлягає випуску за той же період;
j - загальне число найменувань продукції, що підлягають випуску за той же період;
tijs -час виконання i-й операції над j-й продукцією на s-м робітником;
i- загальне число найменувань операцій над j-й продукцією.
Інтервал часу між моментами запуску (або випуску) двох наступних одна за іншою партій продукції називається ритмом партії. Ритм запуску (випуску) партії продукції R дорівнює добутку розміру партії п на штучний ритм r.
 ,
| (5.4) |
При встановленому розмірі п або ритмі R партій для виконання робочого процесу над всім обсягом продукції одного найменування, у якій є потреба у плановому періоді, буде потрібно час 
:
| (5.5) |
де Tp0 — тривалість робочого циклу виготовлення однієї партії продукції даного найменування;
NB/n — потреба в продукції даного найменування, виражена в числі партій за період.
R
R
R
R 
Рис. 5.1. Тривалість циклу виготовлення заданого обсягу продукції
Якщо тривалість циклу виготовлення партії продукції Tp0більше її ритму R, як показано на мал. 5.1, то в деякі періоди часу одночасно повинні перебувати у роботі кілька партій продукції одного найменування; у середньому це число становить Tp0/Rпартій.
Структура робочого циклу.Скорочення тривалості робочого циклу дозволяє скоротити рівень запасів і прискорює оборотність оборотних коштів фірми, що підвищує конкурентні переваги, а також скорочує цикл поставки готового товару споживачам. Для пошуку резервів скорочення тривалості робочого циклу фірми використають аналіз його структури. Структура робочого циклу може бути виражена кількісно — складом витрат часу (по складовим) та їхніх часток у загальній сумі, тобто у загальній тривалості
робочого циклу. Існують значні галузеві розходження й у тривалості, і в структурі робочого циклу. Так, тривалість робочого циклу в сфері сервісу зазвичай істотно менше, ніж тривалість робочого циклу у виробництві.
Поза залежністю від галузевої приналежності будь-яка фірма зацікавлена у пошуку внутрішніх резервів скорочення тривалості робочого циклу, що є можливим у наступних напрямках:
1) скорочення тривалості основних і допоміжних технологічних операцій;
2) скорочення тривалості природних процесів;
3) скорочення перерв.
У всіх галузях напрямок 3 розглядається як найбільш доступний й ефективний, оскільки не вимагає значних витрат, включаючи капітальні вкладення, як дії в напрямках 1 й 2.
5.2. Норма часу на операцію
Залежно від мети в техніко-економічних й організаційно-планових розрахунках можуть використатися різні технологічні норми часу на виконання операції. Звичайно як норма часу tiна виконання i-й операції над одиницею продукції приймається до розрахунку повна норма часу (штучно-калькуляційна норма) — tшк. Прийнята у машинобудуванні класифікація витрат робочого часу та структура повної норми часу на операцію (штучно-калькуляційної норми) представлені на рис. 5.2—5.3.
Підготовчо-заключний час — час на підготовку й завершення обробки партії продукції (одержання завдання й знайомство з роботою, вивчення технічної документації установка спеціальних пристосувань та інструмента, налагодження верстата і встановлення режиму обробки, здача роботи майстрові або контролерові).
Оперативний час— час безпосереднього виконання технологічної операції. Включає основний і допоміжний час.
Основний (технологічний) час — час, протягом якого реалізується технологічна мета роботи (формоутворення, зміна стану, якості, властивостей предмета праці). Може бути ручним, машинним, машинно-ручним. Допоміжний час - час на дії, що забезпечують виконання основної роботи (установка й знімання деталі, підведення-відвід інструмента, пуск і зупинка верстата, вимір деталі). Може бути ручним, машинним і машинно-ручним.
Час обслуговування робочого місця – час на догляд за робочим місцем протягом заданої роботи й всієї зміни. Включає час технічного й організаційного обслуговування.
Час технічного обслуговування – час на зміну інструмента при зношуванні або поломці, підналагодження устаткування у процесі роботи.
Час організаційного обслуговування — час на розкладку й збирання інструмента на початку й кінці зміни, на змащення й чищення верстата, прибирання робочого місця протягом зміни.
Час регламентованих перерв — час перерв, які неминучі при виконанні заданої роботи. Включає час організаційно-технологічних перерв, перерв на відпочинок і природні потреби.