Методичні вказівки

При вивченні речових прав необхідно перш за все ретельно ознайомитися з юридичним поняттям речі і видами речей, оскільки найголовнішими об’єктами цивільних правовідносин є речі. Слід запам’ятати визначення поняття речі – res, а потім з’ясувати, що римські юристи розуміли під річчю. Насамперед слід зазначити, що усі речі поділялися на дві категорії: речі сакрального права і речі людського права. При цьому речі людського права поділяються на течі приватні та публічні. Варто також пам’ятати, що деякі речі у римському праві публічні речі не могли стати об’єктами приватного права та договорів. Такі речі вважалися вилученими із цивільного обігу і називалися res extra commercіum. На відміну від них інші речі, не вилучені з обігу, називалися речами обороздатними – res іn commercіo. Потрібно запам’ятати, які конкретно речі вважалися вилученими з обігу.

Речі приватні могли бути предметом договорів між особами і тому мали найважливіше значення для розвитку договірного права. У римському приватному праві існували різні типи поділу речей за тими чи іншими ознаками, при цьому такий поділ мав визнане юридичне значення при вирішенні юридичних спорів.

Так наприклад, при розмежуванні у залежності від матеріальної субстанці речі поділялись на „тілесні речі” – res corporales і „речі безтілесні” – res іncorporales. Із розподілом речей на засоби і знаряддя виробництва і предмети споживання пов’язані в основному в римському праві були res mancіpі і res nес mancіpі. Способи передачі права власності стосовно тих та інших речей були різними. Формальності, які супроводжували відчуження речей, що манципувалися відпали в імператорський період римської історії. Передача майна стала неформальною і позначалася словом tradіtіo (традицио).

Крім того для римського права мали значення й інші види розподілу речей: 1) речі прості та складні; 2) прості і сукупність речей; 3) головні речі та другорядні; 4) речі, обумовлені родовими ознаками і речі индивідуально-визначені 5) речі рухомі і нерухомі і т.д. Потрібно чітко уявляти, чим один вид речей відрізняється від іншого.

Велике значення має класифікація речей на подільні та неподільні. Подільною називається річ, що може бути поділена на частини без збитку для її господарського призначення (наприклад: мідь, хліб, м’ясо, вино, молоко). Неподільною називається річ, яка, від поділу на частки, втрачає свої якості і не може служити за колишнім призначенням (наприклад: віл, будинок, колісниця і т.д. ).

Цей розподіл речей має значення при визначенні відповідальності боржників, що беруть участь в одному зобов’язанні. Якщо предмет зобов’язання поділяється, то відповідальність боржників буде частковою. Якщо предмет зобов’язання є неподільним, відповідальність боржників буде солідарною.

На закінчення розгляду теми поняття речей та їх видів потрібно усвідомити, що таке плоди – fructus і які види плодів розрізнялися в римському праві

При розгляді інституту права приватної власності необхідно пам’ятати, що він є основним інститутом римського права, який визначає інші інститути римського цивільного права.

Він є найважливішим інститутом і в системі речових прав, що склалися в Римській державі. Таке велике значення права власності обумовлене тим, що воно закріплено й охороняло володіння засобами і продуктами виробництва.

При цьому потрібно знати, що в Римській державі у плані історичного розвитку інституту власності варто розрізняти чотири види власності: 1) власність споконвічних римлян – квиритів, вона називалася domіnіum ex іure quіrіtіum, тобто власність по праву квиритів; 2) бонітарну, або преторську власність; 3) власність перегринів; 4) власність провінційну, що вважалася надбанням усього римського народу. Кожний із видів власності необхідно проаналізувати.

Крім того, варто звернути увагу на складні способи передачі права власності – манципация та in iure cessio, – встановлені стосовно квиритської власності; визначити, як виникла преторська (бонітарна) власність на речі, придбані без дотримання строгих формальностей, яким шляхом вони охоронялися у випадку пред’явлення власником формального виндикаційного позову про витребування речі у бонітарного власника і як вони охоронялися у випадках, коли річ виявлялася у будь-якої особи, що порушила права бонітарного власника. Тут необхідно звернути увагу на особливий засіб захисту бонітарного власника – заперечення – exceptіo і спеціальний позов, що надавався бонітарному власникові преторським едиктом, actіo Publіcіana.

Одним із основних питань теми є питання про зміст права власності. Потрібно чітко виокремити правомочності (права) власника, що складають зміст його права власності, а саме: право володіння річчю - іus possіdendі; право користування річчю – іus utendі; право розпорядження – іus abutendі; право витребування речі з незаконного володіння іus vіndіcandі.

Серед способів придбання права власності потрібно розрізняти первісні, тобто зумовлююче виникнення права власності вперше на дану річ або незалежно від прав попереднього власника, і похідні, засновані на правонаступництві.

Варто визначити такі особливості кожного виду первісного способу придбання права власності, як: захоплення безхазяйної речі; знаходження скарбу; поєднання і змішання речей; специфікація; придбання плодів; придбання права власності з давниною володіння і т.д. Знайомлячись з питанням про набувальну давність.

При цьому необхідно звернути увагу, на те що від первісного відрізняється похідне придбання права власності шляхом укладання договору або спадкування.

Із похідними способами передачі права власності пов’язаний вислів: „Ніхто не може передати іншому більше права, ніж сам має” (Ульпіан).

Від права індивідуальної приватної власності потрібно відрізняти право приватної власності декількох осіб, що володіють нею спільно, тобто право загальної власності - condomіnіum. Право загальної власності означає, що кожному з власників належить частка у праві на всю річ.

Останнім, але дуже важливим питанням цієї теми є захист права власності. Тут необхідно визначити способи захисту права власності –віндикаційний та негаторний позов, а також умови застосування першого і другого. Обидва позови мають абсолютний характер, тобто служать цілям захисту права власності проти будь-якого порушника. Крім того, варто розрізняти також прогібіторний позов і публіціанський та їх правове значення для захисту права власності. Потрібно чітко уявляти, як відповідають перед власником сумлінний і несумлінний власники, а також власник речі.

Приступаючи до вивчення інституту володіння, варто відразу визначити, що хоча й у побуті термін „володіння” і термін „власність” вживаються нерідко як однозначні в римському праві, як і в сучасному, ці поняття не можна ототожнювати, оскільки вони відповідають різним економічним явищам. Історично володіння і власність тісно пов’язані між собою: власність розвивалася на ґрунті володіння. Римські юристи визначали розбіжність між правом власності і володінням дуже чітко: володіння означалося словами: „я маю річ” (тут підкреслюється наявність факту володіння річчю), власність означалося словами: „я маю право на річ”.

Виходячи з поняття володіння річчю, необхідно усвідомити, що володіння – possessіo складається з таких елементів: 1) corpus possessіonіs, що означає буквально „тіло володіння”, тобто володіння річчю; 2) anіmus possessіonіs, тобто намір, воля володіти річчю самостійно, від власного імені.

Необхідно також розмежувати володіння і тримання речі – detentіo, що, на відміну від володіння, характеризувалося волею володіти річчю від імені іншого, а не як своєї. Так, наприклад, орендарі були детекторами, тобто власниками від чужого імені – імені власника, без наміру вважати її своєю, оскільки вони одержали її від власника для тимчасового тримання. Практичне значення цієї розбіжності полягало в тому, що власникові надавався захист його володіння безпосередньо, тоді як власник речі – детектор міг мати захист тільки за посередництвом власника, від якого детектором річ була отримана.

Переходячи до питання про види володіння, варто розрізняти законне і незаконне володіння. Оскільки власник мав право володіти річчю – іus possіdendі, він у цьому розумінні визнавався законним власником. Володарі речі, що бажали стати власниками, але не мали права володіти річчю, визнавалися незаконними володарями. Наприклад, незаконним буде володіння річчю особою, яка купила цю річ в орендаря або у злодія; незаконним буде і володіння річчю особою, що заволоділа нею силоміць або шляхом обману. Незаконне володіння може бути двох видів: добросовісне і недобросовісне. Якщо особа, яка придбала річ не у власника, не знала і не могла знати цієї обставини, думаючи, що сам власник відчужує цю річ, то такий власник буде незаконним, але добросовісним. Наприклад, особа, що купила річ в орендаря, не знала, що їй продано чужу річ. І навпаки, якщо незаконний набувач речі знав або повинен був знати, що її відчужує особа, яка не має на це права, то він вважається недобросовісним власником речі. Необхідно при цьому визначити юридичне значення цього розподілу.

Варто звернути увагу також на особливу групу випадків похідного володіння, коли власницький захист надавався особам, які не вважалися власниками (заставоутримувачеві, тобто особі, в якої річ було закладено і т.д.).

При розгляді питання про придбання володіння потрібно враховувати, що володіння набувається за наявності одночасно двох передумов: corpus, тобто володіння річчю, і anіmus – волі володіти. У зв’язку з труднощами встановлення наміру особи відноситися до речі, як до своєї, римські юристи ввели поняття causa possessіonіs, тобто підстава одержання речі у володіння. Наприклад, якщо підставою переходу речі в руки іншої особи була купівля-продаж, то визнавалося, що у покупця існує воля володіти нею як своєю; якщо ж підставою переходу був договір найму, то вважалося, що воля володіти річчю як своєю, відсутня, а є лише тримання. Потрібно мати на увазі, що володіння не завжди набувалося особисто. Можна було набувати володіння і через іншу особу (повірника, опікуна або піклувальника). Варто також встановити, за яких умов можна було придбати володіння через третю особу.

Більш детально рекомендується вивчити підстави і випадки втрати володіння.

Розглядаючи захист володіння, потрібно звернути увагу на те, що вона надавалася власникові без перевірки його права на річ; посилання у цьому процесі на право взагалі не допускалося. Отже, захищалося не право, а фактичний стан володіння річчю проти порушника цього фактичного стану. Захист надавався тому, хто доводив, що він володів річчю і володіння було порушено. Звичайно, власником міг бути і власник речі, але і він, вдаючись до власницького захисту, не повинен був доводити, що він власник. Переваги власницького захисту полягали в тому, що звільняли власника від необхідності доводити своє право на річ, що в багатьох випадках власникові буває довести важко. Але звертання до власницького захисту не виключало у подальшому пред’явлення до порушника володіння (у випадку, якщо у посесорному захистові буде відмовлено і річ залишиться у відповідача) віндикаційному позову, що ґрунтується на доказах наявності у власника права власності на річ.

Необхідно також ознайомитися з поясненнями факту, що пропонувалися, а саме, надання – державою захисту володіння без перевірки його законності. Після цього варто вивчити способи захисту володіння, такі як інтердикти, у тому числі: 1) інтердикти про утримання; 2) інтердикти, про повернення; 3) інтердикти про встановлення посідання вперше. Варто також усвідомити переваги в захисті, які мав добросовісний власник.

До абсолютних речових прав належить не тільки право власності, але і права на чужі речі – іure іn re alіena. До цієї категорії прав належать: 1) сервітути; 2) емфітевзис; 3) суперфіцій; 4) заставне право. Названі види речових прав потрібно вивчити, визначивши спершу риси, властиві їм усім (вони обмежували право власності, мали речовий і абсолютний характер), а потім з’ясувати, що саме вони являли собою кожен окремо.

Обмеження права власності правами на чужу річ, з одного боку, було продиктовано загальними інтересами, оскільки нормальне здійснення права власності на свою річ (наприклад, земельна ділянка, будівля) найчастіше припускало придбання певного права користування в якому-небудь відношенні чужою річчю (наприклад, право проїзду через чужу ділянку); з іншого боку, право на чужу річ було викликано до життя прагненням кредиторів забезпечити свої інтереси стосовно боржників. Більше всього у цьому був зацікавлений лихварський капітал, із розвитком якого пов’язане заставне право, особливо така характерна форма його, як іпотека.

Розглядаючи сервітути, необхідно вміти пояснити соціаль- но-економічні причини, що породили їх, і запам’ятати види сервітутів – предіальних („предіум” – маєток) і особистих. Особистий сервітут міг належати будь-якій особі, предіальний – тільки власникові земельної ділянки, сусідньої з іншою. Останній розглядався як такий що служить першій ділянці, яка називалася „пануючої”. Власник ділянки, яка служить, зобов’язаний був терпіти користування нею з боку суб’єкта сервитуарного права, тобто утримуватися від дій, що могли б перешкодити цьому користуванню. Серед предіальних сервітутів треба розрізняти, сільські і міські. Серед особистих сервітутів повинні бути твердо засвоєні ususfructus, usus, habіtatіo.

Крім того необхідно звернути увагу на підстави встановлення сервітутів (по однобічному волевиявленню власника, за договором з ним, з огляду на закон, за рішенням суду, за давниною), точно так само як і підстави втрати сервітуту. Способом захисту сервитутного права служив позов, що називався actіo confessorіa. Потрібно знати, у чому його відмінність від негаторного позову.

Особливу увагу необхідно звернути на заставне право. Так, у сфері заставного права потрібно простежити за поступовим розвитком інституту застави від фідуціі до пігнусу (ручної застави) і від нього до найбільш развинутої форми застави – іпотеки. Необхідно знати особливості кожної форми застави, права й обов’язки заставного кредитора (до і після настання терміну сплати боргу).

 

 

Питання до теми

1. Поняття та загальна характеристика речових прав. Поняття та види речей.

2. Поняття права власності. Характерні риси права власності.

3. Зміст права власності. Правомочності власника.

4. Набуття та припинення права власності .

5. Захист права власності.

6. Поняття посідання (possessio). Ознаки посідання. Види посідання.

7. Встановлення та припинення посідання.

8. Посесійний захист.

9. Просте тримання (detentio).

10. Поняття та види прав на чужі речі.

11. Сервітути.

12. Суперфіцій та емфітевзис.

13. Заставне право.

14. Захист прав на чужі речі.

 

Контрольні завдання:

1. Требацій, який жив на узбережжі, одного дня знайшов скриню, де були різноманітні товари. Оскільки вказівки на те, чиї це товари, не було, він забрав скриню собі. Через деякий час до нього прийшов раб Муція з листом від останнього і проханням повер­нути речі. Кому належать речі, які в бурю було викинуто за борт для полегшення судна?

2. До юриста звернулися з питанням: „Хто має бути власником речі, якщо на пергаментних паперах Тиція Мевій напише вірш, розповідь, промову? ” Дайте відповідь.

3. Велій є власником двох будинків, побудованих один біля одного. Одночасно він продає один буди­нок Петрицію, а другий – Урбану. Ділянка останнь­ого доходить до самої стіни будинка Петриція. Але Урбан не бажає, щоб вікна (які за місцевими звичая­ми відкриваються назовні) й надалі виступали у по­вітряний простір, який належить йому, а також він не згоден, щоб з даху будинка Петриція вода стікала на його ділянку. Але Петрицій посилається на те, що у договорі купівлі-продажу є умова про те, що дім продається „в наявному видимому стані”. Як вирішити спір?

4. Депозитарій висловив намір придбати у власність річ, передану йому на зберігання. Депонент погодився та прийняв гроші. Чи потребує такий правочин формальної передачі речі?

5. Син успадкував після смерті батька серед іншого майна і землю на праві володіння. Яким є це придбання – первісним чи похідним? До настання строку набувальної давності зазначеному володінню бракує кілька місяців. Чи може син бути позбавлений володіння третьою особою? Чи буде для сина-спадкоємця зарахований строк добросовісного володіння батька або його треба починати рахувати спочатку?

6. Хтось замовив скульпторові портрет своєї дружини та надав для цієї мети мармур. Тим часом скульптор одержав більш вигідне замовлення – виліпити портрет імператора. Не маючи під рукою гідного матеріалу, він використав мармур першого замовника. Той, побачивши скульптуру зі свого матеріалу, зажадав її собі, заявляючи, що заплатить за неї таку ж ціну, яку обіцяв за портрет дружини. Скульптор, якому це було невигідно, заперечував, посилаючись на те, що власником виробу слід вважати майстра, який „надав безжиттєвому камінню душу”. Замовник наполягав на тому, що власність належить тому, хто надав матеріал, тому що в основі будь-якої духовної діяльності лежить „груба матерія”. Як вирішили б суперечку римські юристи?

7. Чи буде дійсною правочин з передачі речі, у випадку, коли відчужувач вважав, що він дає річ у борг, а отримувач думав, що він одержує річ у подарунок?

8. Гай передав Сею у фідуціарну заставу з метою забезпечення наданого йому останнім кредиту дорогу скриньку. Повернувши борг Сею у встановлений строк, він довідався, що той уже встиг подарувати річ Титові. Гай подав позов проти Тита з метою витребування речі. Чи є правомірним цей позов?

9. Тит продав Гаю ділянку землі, не справивши обряду манципації. Через рік він надав Гаю кредит строком на півтора роки, для забезпечення повернення якого на цю ділянку була встановлена іпотека на користь Тита. Коли прийшов строк платежу і борг не було повернуто, Тит подав проти Гая іпотечний позов про витребування речі з метою продажу на торгах і компенсації своїх збитків. Чи є правомірним цей позов?

10. Луций мав право користування будинком Тіція по праву habіtatіo. Він здав в оренду Марку дві кімнати у цьому будинку. Тіцій зажадав віддати йому гроші, отримані як орендну плату. Чи є правомірною ця вимога?

11. Гай придбав у Тита річ, не знаючи про те, що вона крадена. Коли проти нього був пред’явлений віндикаційний позов з боку хазяїна речі, з’ясувалося, що Гай і Тит у сукупності володіли річчю протягом строку, необхідного для набуття права власності на річ за набувальною давністю. Гай, посилаючись на це, відмовився повернути річ. Яке рішення прийме суд?

12. Сей, передаючи Гаю будинок на виконання договору купівлі-продажу, наказав зняти дороге мармурове оздоблення підлог, мотивуючи це тим, що при укладанні договору мова йшла про продаж будинку, а стосовно оздоблення нічого не говорилося. Чи є правомірними дії Сея?

13. Гай знайшов на вулиці золотий ланцюжок і взяв його собі. Через півтора роки проти нього був пред’явлений віндикаційний позов Сеєм, який загубив цей ланцюжок. Що вирішить суд?

14. Велій Постум продав Юлію ділянку з будинком, що був об’єктом суперфіція на користь Квінта Марія. Юлій зажадав від Квінта припинення реалізації останнім суперфіція, посилаючись на те, що він суперфіцій на користь Квінта не встановлював, і зважати на нього не має наміру. Чи правомірна ця заява Юлія?

15. На вулиці Гай побачив людину, одягнену в дорогий плащ, вкрадений у Гая рік тому. Від спробував відібрати плащ у незнайомця. Той звернувся по допомогу до претора. Після преторского втручання Гай надав численні свідчення того, що цей плащ належав йому, але був украдений. Володілець плаща також представив свідчення того, що він півроку назад купив цей плащ у торговця на ринку. Що вирішить претор?

Першоджерела:

1. Законы XII таблиц. Институции Гая (Книга третья, тит. 88-225). Дигесты Юстиниана (Памятники Римского права). М.: Зерцало, 1997.

2. Юлий Павел. Пять книг сентенций к сину. Фрагменти Домиция Ульпиана / Пер. с латин. Е.М. Штаерман. – М.: Зерцало,1998.

3. Дигесты Юстиниана / Перевод с латин.; Отв. ред. Л.Л. Кофанов. – М.: Статут, 2002. – Т. I. – 584 с. – Кн.. 13-14; 16-22.

4. Дигесты Юстиниана: Пер. с лат. / Отв. ред. Л.Л. Кофанов. – М.: Статут, 2002. – Т. ІІ. – 622 с.

5. Дигесты Юстиниана: Пер. с латин. / Отв. ред. Л.Л. Кофанов. – М.: Статут, 2003. – Т. ІІІ. – 780 с.

6. Институции Юстиниана. / Перевод с латин. Д. Расснера; Под ред. Л.Л.Кофанова, В.А. Томсинова (Серия „Памятники римского права”. – М.: Зерцало, 1998. – 400 с.

Література:

№№:36; 44; 45; 47; 49; 88; 91; 92; 120; 147; 199.

Тема 4. Зобов’язання. Контракти( 2 год.)