Основні поняття: керівник, лідер, влада.

Ефективність протікання управлінського процесу, настрій людей в підрозділі, стосунки між працівниками залежать від багатьох факторів: умов роботи, професійних якостей кадрових працівників, рівня керівного складу і т. п. один з видатних спеціалістів у галузі соціальної психології Г. Сельє писав: «Выбор места работы нужно начинать с выбора руководителя».

Хто ж та особа, що є керівником будь-якої організації, органу або підрозділу ПО?

Керівник — це особа, яка наділена правом приймати рішення і є єдиноначальником у межах наданих йому повноважень. Це насамперед формальна категорія, тому що керівник має владу над працівниками завдяки посаді, яку він займає.

З виникненням понять “керівник”, “керівництво” з’явилось багато визначень цих понять. Не будемо звертатись до історії становлення і розвитку, а скажемо тільки, що спільна праця людей, яка спрямована на досягнення певної мети, неможлива без організації їхньої діяльності.

Діяльність сучасного керівника є багатоплановою. Вона поєднує діяльність по визначенню основних цілей органу чи підрозділу ПО, а також шляхи їх досягнення: це і вплив на підлеглих, і виконання певних функцій як по відношенню до підлеглих і організації в цілому, так і до вищих органів. Також діяльність керівника передбачає і певний тип спілкування у стосунках з особами, які є учасниками управлінських відносин.

Кожен керівник здійснює свій вплив на підлеглих з метою спонукати їх до певної службової поведінки, щоб їхня поведінка відповідала як вимогам організації (підрозділу ПО), так і власним уявленням.

Приклад: Якщо це підрозділ служби (ПДПЧ) то працівники повинні уміти гасити пожежі — повинні бути спритними, сміливими, фізично добре підготовленими, повинні усвідомлювати для чого це потрібно, тощо. Треба прививати до підлеглих ці якості.

Яким же чином керівник впливає на підлеглих? Є два основних способи впливу:

— прямий (наказ, указівка, завдання);

— мотивувальний (через стимул — заохочення).

При прямому впливі створюється ситуація, коли невиконання необхідних дій призводить до покарання (організаційно-розпорядчі методи управління). Така формула відносин між керівником і підлеглим називається примусом, тобто цілі керівника можуть бути не пов’язаними з інтересами виконавця, а іноді можуть і протистояти ним.

При мотивувальному впливі керівника на виконавця створюється ситуація, коли за виконання необхідних дій працівника заохочують, роблячи вплив на його потреби та мотиви.

Вплив керівника на діяльність органу чи підрозділу ПО заснований в основному на формальних відносинах між ним і підлеглим — тобто на відносинах посадових.

Керівництво в цьому зв’язку прийнято вважати продуктом формальних (організаційних) відносин.

В чому ж полягає поняття керівництво?

Керівництво — це право конкретної особи, яка займає певну посаду в системі, давати організаційні доручення підлеглим і вимагати їхнього виконання.

Це право випливає з повноважень керівника, які визначають його компетенцію в межах формальної організації. Діапазон керівництва залежить від статусу керівника, тобто чи він є єдиноначальником, чи особою, яка очолює колективний орган управління. Єдиноначальник здійснює керівництво органом чи підрозділом ПО на основі єдиноначального прийняття рішень і контролю за процесом їх виконання, а також несе повну відповідальність за діяльність організації.

При колегіальному управлінні відбувається розподіл керівних обов’язків між колегіальним органом управління (президія, рада, правління) і особою, яка очолює цей орган або підрозділ. Такий розподіл здійснюється шляхом розмежування компетенції колегіального органу і компетенції керівника.

Як правило колегіальний орган розв’язує найбільш великі проблеми діяльності організації і делегує керівникові функції виконання колегіальних рішень та оперативного розпорядництва.

Можна спостерігати два види керівництва — формальне і не формальне.

Формальне керівництво здійснює керівник підрозділу завдяки займаної посади, на яку він був призначений ззовні, вищим керівництвом, який наділений певними владними повноваженнями. Місце і роль керівника обумовлені певними нормативними документами. Також на відмову здоровому глузду керівником нерідко призначають на посаду незалежно від того, чи сприймають підлеглі його таким (тобто начальником), чи відповідає він цій ролі, чи ні.

Для того, щоб виконувати свої функції, керівник повинен мати владу.

Влада — це можливість впливати на поведінку інших людей.

Керівний вплив і влада залежать від:

— особистості, на яку спрямований цей вплив;

— ситуації, яка склалася;

— якостей керівника.

Залежність влади від особистості, на яку спрямовано вплив, полягає в тому, що кожна людина через свої психологічні особливості по-різному реагує на вплив керівника, а звідси і відповідна поведінка людини. Є люди, для яких влада керівника поширюється на всі їх вчинки як на роботі, так і поза нею. Деякі визнають цю владу тільки до певних меж. Але є такі, які формально підкоряючись владі керівника, все одно роблять усе на свій роздум (на свое усмотрение).

Реальна влада залежить від ситуації, в якій перебуває керівник. Наприклад, влада молодого керівника не може рівнятися владі досвідченого керівника, який керує органом чи підрозділом ПО тривалий час.

Звідси можна сказати, що не існує абсолютної влади, тому що ніхто не може однаково впливати на всіх людей у будь-яких ситуаціях.

Влада керівника над підлеглими залежить також від його особистих якостей, від його професійної компетентності і уміння знайти важелі (рычаги) впливу на підлеглих йому осіб.

Також влада в організації визначається ієрархією взаємовідносин, тобто тим, яке місце той чи інший керівник займає на щаблях (ступенях) управління. На перший погляд, чим вищу посаду займає керівник в ієрархії управління, тим більшу владу він має над підлеглими йому людьми. Це правильно щодо колективу в цілому.

Якщо взяти окремого виконавця, то більшу владу над ним має безпосередній керівник, ніж той хто перебуває на вищому щаблі (ступени) управління, тому що безпосередній керівник працює з виконавцем у тісному контакті і здійснює на нього прямий вплив, на відмову від вищого керівника. Це пояснюється тим, що для наявності влади над підлеглими треба здійснювати контроль над тим, що має суттєве значення для підлеглого виконавця, над тим, що створює його залежність від керівника і змушує виконавця діяти так, як того бажає керівник. А це дуже важко зробити, коли знаходишся “далеко” від виконавця.

В практиці управління розрізняють шість форм влади керівника над підлеглим:

— влада заснована на примушенні;

— влада заснована на винагороді;

— експертна влада;

— еталонна влада;

— законна влада;

— харізма.

Влада, що ґрунтується на примусі, поширена в багатьох організаціях, де керівники не визнають іншого впливу на підлеглих, хоча, можливо, вони і відчувають обмеженість цього впливу. Суть цієї влади полягає в тому, що керівник має засоби покарання підлеглого, які можуть зашкодити задоволенню потреб підлеглого або спричинити йому інші неприємності.

Влада, що ґрунтується на винагороді — суть цієї влади полягає в тому, що керівник до свого підлеглого застосовує важелі (рычаги) у вигляді винагороди, тобто дає можливість задовольнити потреби підлеглого.

Експертна влада — коли підлеглий впевнений у тому, що керівник має спеціальні знання (є добрим спеціалістом), які дають змогу задовольнити потреби підлеглого.

Еталонна влада (влада прикладу) — суть цієї влади в тому, що керівник має такі особисті якості, які дуже подобаються підлеглому, і підлеглий хоче їх набути, коли виконує доручення або вказівки керівника (подражание).

Законна влада — це влада, яка ґрунтується на переконанні підлеглого в тому, що керівник має право віддавати вказівки, накази, які підлеглий повинен виконувати. Її ще називають традиційною. Кожен керівник володіє законною владою згідно наданих йому повноважень управляти людьми.

Харізма — це влада, яка заснована не на логіці чи силі традицій (влада керівника), а влада, яка побудована на особистих якостях (здібностях) лідера.

Висновок: Влада — це велика і безмежна можливість впливати на підлеглого, але, застосовуючи владні важелі, треба їх застосовувати з умови, “не перегинати палку”.

Наступним важливим елементом соціальної психології є лідерство. Що ж таке є лідерство, що воно вивчає?

Лідерство — це один з механізмів інтеграції групової діяльності, коли індивід або частина групи об’єднує, спрямовує дії всієї групи. Лідерство — це коли у когось з членів групи виникає особливий статус, який заснований на довірі, авторитеті, високому рівні кваліфікації, на особистих симпатіях, на прагненні вчитися і переймати досвід.

Нове управлінське мислення потребує, щоб керували людьми не начальники (формальні керівники), а лідери, які користуються в колективі неформальним авторитетом.

Лідерство — це об’єктивне явище, що характеризує стосунки між людьми в групі. Воно може виявлятися по різному, але в кожній соціальній групі завжди є людина, яка користується особливим авторитетом і довірою більшості або всіх членів групи. Ця довіра виникає в результаті особистих людських якостей, кваліфікації, ставлення до справи і людей. Людина, яка має такий статус називається лідером.

Лідер — один з членів соціальної групи, який користується найбільшим авторитетом і довірою, на основі людських якостей, кваліфікації, ставлення до справи і людей.

Лідери, як правило, мають ряд виражених якостей:

— спосіб життя лідера заснований на тісному поєднанні кар’єри (якої прагне) і особистого життя;

— лідер ніколи не зупиняється у своєму розвитку; здібності, честолюбність, талант, знання стимулюють лідера до подальшого розвитку цих якостей і їх удосконалення;

— лідер відчуває своє покликання керувати іншими людьми на підставі авторитету і довіри.

Статус лідера відрізняється від статусу керівника особливостями ролей та функцій, які вони виконують.

Керівник управляє людьми на основі принципу єдино начальства — сам приймає рішення і контролює хід їх виконання.

Лідер навпаки дає право кожному із своєї команди творчо працювати і самостійно приймати рішення. Він не узурпує владу, а виступає генератором ідей, відточує їх у контактах із співробітниками, які пропонують варіанти майбутніх рішень.

Основне завдання лідера — не приймати рішення, а допомагати співробітникам самостійно шукати шляхи вирішення проблем, які стоять перед колективом, формувати цілі колективної діяльності. Функція контролю замінюється функцією координації.

Іноді між керівником і лідером виникають несприятливі ситуації, які можуть привести до конфлікту. Тоді у керівника лишається два варіанти уникнути цієї проблеми:

— докласти певних зусиль для того, щоб самому стати неформальним лідером;

— побудувати стосунки з лідером таким чином, щоб вони не призводили до конфлікту, щоб вони доповнювали та підсилювали формальну діяльність керівника.

Це одна з важливих сторін мистецтва управління.

В лідерстві велику роль відіграють такі риси характеру як:

— впевненість (і люди тому вірять, довіряють);

— оптимізм (ніколи не засмучується);

— добропорядність (обов’язковість, якщо пообіцяв — зроби);

— поважність (культура, повага до людей);

— наполегливість (не боїться труднощів).

Але не можна пов’язувати лідерство тільки з індивідуальними особливостями людини — це явище групової діяльності.

Лідерство залежить від:

— виду діяльності групи (організації);

— умов, в яких діє група;

— соціально-психологічної структури групи;

— від організації спільної діяльності.

Само лідерство не має певної структури в системі влади, але являє собою певну владу над людьми.

Нерідко в практиці управління змішують лідерство і амбіційність, яка є протилежністю лідерству. Амбіції — це нереальні прагнення до лідерства, неправильне відчуття лідерства якогось члена групи. Не можна дуже амбіційну людину називати лідером (пояснити). Звично цих людей називають демагогами і в неформальних соціальних групах вони частіше за все відносяться до категорії відвергнутих (ізгоїв).