Занадто замалі,

Щоб з них останню Воду красти. (Царинний І. С. 15)

(слід – занадто малі або замалі).

 

Сильніша сонця,

Слабша вітру.

Ніг не має, а ходить.

Очей не має, а плачеть. (Хмара)

(Відгадайка від Петрика. К.: Павлім, 1999. С. 2)

(слід – сильніша від сонця, слабша від вітру, плаче).

 

Невиправданим є масове вживання в українських текстах російського варіанта власних імен – Альоша (Олекса), Льова (Левко), Маша (Марія, Марійка, Марічка, Маруся), Коля (Микола, Миколка), Катя (Катерина, Катря), Алік (Олексій), Шура (Олександр, Лесик, Олесь), Васька (Василь(ко) [17].

Не по-українськи звучить ім'я головної героїні доволі симпатичної книжки-мініатюрки «Мотя – гарна дівчинка» (Тихонова Л. Мотя – гарна дівчинка. Харків: Торнадо, 1999). Словник «Власні імена людей» пропонує близько… 14 можливих зменшувально-пестливих питомо українських форм цього імені – Мотренька, Мотречка, Мотруня, Мотруненька, Мотрунечка, Мотрося, Мотросенька, Мотросечка, Мотруся, Мотрусенька, Мотрусечка, Мотрушка, Мотрушенька, Мотрушечка.

Автори дитячих творів могли б взяти на озброєння розроблені педагогами сучасні методики організації словникової роботи з дітьми-білінгвами 6 – 8 років. Вони, зокрема, передбачають акцептування уваги дітей на:

1) лексичній групі, спільній для української та російської мов, однаковій і за значенням, і за звуковим оформленням та вимовою (рот, рука, лампа, сумка тощо) – саме її потрібно використовувати як транспозиційний матеріал, який сприяє розумінню та активізації словника юних мовців, що опановують українську мову;

2) лексичній групі, спільній за буквеним складом і відмінній лише за вимовою (вода, поле, море, нога, голова, зуб тощо);

3) лексичній групі, відмінній лише одним або кількома звуками (стіл, ніс, вухо, ніж, лисиця, вовк тощо);

4) лексичній групі, притаманній лише українській мові (черевики, парасолька, сукня, шкарпетки, лялька, панчохи тощо);

5) лексичній групі, яку складають фонетичне українізовані російські слова, що потрапляють у дитяче мовлення з мовлення дорослого оточення, згадуваний вище суржик (спички, зонтик, чулки, носки тощо).

Методика засвоєння української лексики потребує гнучкої системи прийомів спирання на рідну мову – посилання на неї, зіставлення, порівняння, протиставлення, переклад, тлумачення значення слова рідною мовою. Окрім цього, можна використовувати і такі прийоми словникової роботи, як застосування предметної і мовної наочності, уведення слова в контекст, подання синонімів, антонімів, визначення родовидових відношень, пояснення походження слів тощо. Важливо показати дитині, що слово, окрім основного змісту, може мати різні відтінки або набути протилежного значення (залежно від контексту) [19].

Ефективними у педагогічній практиці вважаються також:

- тематичний принцип введення лексики;

- принцип врахування практичної цінності слів для певного етапу навчання та частотності вживання їх у розмовному мовленні;

- принцип уведення слів на основі чуттєвого досвіду;

- принцип засвоєння слів через опис позначуваних ними понять і тлумачення їхнього значення;

- принцип доступності слів за звуковим складом тощо.

Дієвим методом закріплення, а також уведення нового лексичного матеріалу у видання для навчання є, як ми вже згадували, оперування словами у контексті іншої діяльності (загадка, кросворд, ребус, розмальовка тощо).

Надто важливо, щоб уведення в текст нового лексичного та граматичного матеріалу здійснювалося на комунікативне цінних мовленнєвих зразках.

Підняття престижу української мови, а відтак зміцнення мотивацій щодо її вивчення, підвищення ефективності цього процесу залежать від наявності якісних перекладів кращих творів світової дитячої літератури.

Цікаво, з орієнтацією на українські реалії літературної переробки твору класика дитячої поезії С. Маршака зазвучав рефрен відомого вірша «Рассеянный с улицы Бассейной» в українському варіанті І. Малковича [21]:

Що за місто! Це Болехів,

Коломия чи Радехів?

Чемний голос відповів:

То э славне місто Львів!…

Що за станція цікава –

Київ, Зміїв чи Полтава?

Чемний голос відповів:

То є славне місто Львів…

Повному і всебічному засвоєнню дитиною різних фрагментів національної мовної картини світу сприятиме використання не лише фольклорного матеріалу або фрагментів з творів вітчизняних авторів, а й широке залучення кращого світового фольклору (україномовних літературних переказів, переспівів), високоякісних перекладів світової «дитячої класики», а також матеріалі» пізнавального характеру з гуманітарних (історії, літератури, культурології), природничих (географії, анатомії, біології) дисциплін.

Тоді українська мова як предмет вивчення (опанування навичок правильного читання, писання) потрапляє у певні системні зв'язки з іншими початковими навчальними циклами (рідний край, природознавство, малювання тощо), набуває більш виразної і суттєвої матеріалізації, більш високої духовної значущості.