Повноваження суду апеляційної Інстанції
Повноваження апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції вичерпно визначено у ст. 103 ГПК, яка не передбачає можливості передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Таке право надано апеляційній інстанції лише у разі скасування ухвал, зазначених у ч. 4 ст. 106 Кодексу.
Отже, якщо у процесі перегляду справи апеляційним господарським судом буде встановлено, що суд першої інстанції, приймаючи рішення, неправомірно відмовив у задоволенні частини позовних вимог, припинив провадження чи залишив без розгляду позов у певній частині або ж не розглянув одну чи кілька заявлених вимог, суд апеляційної інстанції повинен самостійно усунути відповідне порушення. Він не вправі передавати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під повноваженнями суду апеляційної інстанції в юридичній літературі розуміють сукупність його прав та обов'язків, пов'язаних з вчиненням встановлених законом процесуальних
дій стосовно рішення або ухвали, які не набрали чинності і є об'єктом перевірки за апеляційною скаргою чи апеляційним поданням прокурора.
За своєю суттю повноваження можуть бути предметними і функціональними.
Предметними повноваженнями є такі повноваження органу судової влади, які визначають межі юрисдикції зазначеного суб'єкта правовідносин.
Функціональні повноваження — це різні дії зазначеного судового органу в процесі здійснення правосуддя, пов'язані з вирішальними діями суду щодо керівництва процесом.
Отже, повноваження суду апеляційної інстанції грунтуються на принципах диспозитивності і змагальності, які є визначальними для апеляційного провадження. Можливість апеляційного господарського суду щодо дослідження нових доказів зумовлена вимогами господарського процесуального законодавства, повноваження апеляційного суду при розгляді справи в апеляційній інстанції не зв'язані доводами апеляційної скарги (подання).
Право апеляційного господарського суду скасувати рішення суду першої інстанції або змінити його чи ухвалити нове рішення є характерним повноваженням суду апеляційної інстанції.
Апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право:
1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення;
2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;
3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково;
4) змінити рішення.
Апеляційний суд вправі прийняти додаткову постанову за заявою особи, яка бере участь у справі, або за своєю ініціативою у разі, якщо він скасував рішення господарського суду першої інстанції повністю або частково і прийняв нове рішення (п. 2 ст. 103 ГПК). Додаткову постанову може бути прийнято апеляційним судом, якщо з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення, або якщо не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення державного мита з бюджету.
За загальним правилом суд апеляційної інстанції повинен мати певні критерії, за допомогою яких він міг би перевірити правильність рішень місцевого суду. Такими критеріями є підстави для скасування або зміни судового рішення. У зв'язку
з цим ГПК містить досить детальний перелік підстав, за яких рішення суду першої інстанції підлягає перегляду.
Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм ма
теріального чи процесуального права.
Перші три з підстави свідчать про необґрунтованість судового рішення, а остання — про його незаконність.
Отже, обгрунтованим вважається рішення, яке повно відображає обставини, що мають значення для справи, а висновки суду щодо встановлених обставин і правових наслідків є вичерпними, такими, що відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, які досліджені в судовому засіданні.
Недотримання цих правил є підставою для скасування рішення суду.
Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо цс порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Залежно від правових наслідків, зумовлених порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, в юридичній літературі виокремлюють такі порушення, які в усіх випадках призводять до скасування рішення, їх зазвичай називають безумовними підставами для скасування рішення суду.
Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо:
1) справу розглянуто господарським судом у незаконному складі колегії суддів;
2) справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду;
3) господарський суд прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі;
4) рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;
5) рішення прийнято не тими суддями, які входили до
складу колегії, що розглядала справу;
6) 
рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у ч. З ст. 17 цього Кодексу;
7) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил виключної підсудності.
Порушення норм процесуального права, зазначені в ч. З ст. 104 ГПК, є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, зокрема тоді, коли суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. У такому випадку апеляційний суд скасовує рішення місцевого господарського суду повністю і згідно з п. 2 ст. 103 Кодексу приймає нове рішення.
Отже, перелік підстав, зазначених у статті 104 ГПК, дає можливість дійти висновку, що всі підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення можна звести до незаконності й необґрунтованості рішення.
Вивчення кожного із зазначених видів порушень має як теоретичне, так і практичне значення. Лише чітко з'ясувавши, яке конкретно із зазначених у законі порушень допустив суд, апеляційна інстанція може правильно викласти мотиви скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Отже, аналіз підстав для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення свідчить про те, що перелік цих підстав є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Необхідно зазначити, що ГПК не передбачає такої підстави для скасування рішення, як відмова позивача від позову.
Тут хотілося б зробити невеликий відступ від господарського процесу й звернутися до більш прогресивного цивільного процесу, насамперед до повноважень апеляційного суду в цивільному процесі. Ці повноваження зазначені в ст. 307 ЦПК.
За результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд мас право:
1) постановити ухпалу про відхилення апеляційної скарги й залишення рішення без змін;
2) скасувати рішення суду першої інстанції й ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;
3) змінити рішення;
4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції й закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду;
5) постановити ухвалу визначення про повне або часткове скасування рішення суду першої інстанції й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Отже, відмінності між ст. 104 ГПК і ст. 307 ЦПК незначні. І в тій, і в іншій не зазначено підстав для скасування рішення першої інстанції й закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову в апеляційній інстанції.
Але в ЦПК є ст. 306 «Відмова позивача від позову й мирова угода сторін». У ній визначено, що в апеляційному суді позивач має право відмовитися від позову, а сторони — укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто направив апеляційну скаргу.
Законодавець послідовно врегулював питання відмови позивача від позову в адміністративному судочинстві. Так, у ст. 194 КАС зазначено, що позивач може відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення апеляційного провадження.
При цьому в ст. 204 цього Кодексу законодавець визначив, що постанова суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку, а провадження у справі закривається на підставах, передбачених зокрема ст. 157 КАС. У п. 2 ч. 1 зазначеної статті як підстава для припинення провадження у справі передбачено відмову позивача від адміністративного позову, якщо відмова прийнята судом. У випадку якщо рішення суду першої інстанції є законним, а підстави для припинення провадження виникли після його прийняття, апеляційний суд визнає рішення суду першої інстанції недійсним і закриває провадження у справі.
І в господарському, і в цивільному процесі, і в адміністративному судочинстві завдання й мета апеляційної інстанції однакові: перевірка рішення суду першої інстанції й у випадках, передбачених законом, прийняття рішення іцодо спору по суті.
Отже, основний аргумент тих, хто стверджує, шо відмова позивача від позову в апеляційній інстанції неможлива тому, що спір вже вирішений, не відповідає основній меті законодавця в цьому питанні.
Основи цивільного процесу й адміністративного судочинства вказують на відсутність теоретичних підстав для ствердження про те, що ухвалення рішення в суді першої інстанції позбавляє можливості відмовитися від позову в апеляційному суді.
Що ж стосується безпосередньо господарського процесу, то у ст. 99 ГПК встановлено порядок розгляду апеляційної скарги (подання) і визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII цього Кодексу. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Тобто насамперед необхідно встановити, чи передбачає ГПК у розділі XII якісь особливості щодо відмови позивача від позову. Ні, такі особливості не встановлені. Щодо повноважень суду апеляційної інстанції, якими він користується при розгляді справ, то й тут необхідно вказати, що він, як і суд пертої інстанції, має право прийняти відмову позивача від позову.
Якщо апеляційний суд відмовляє позивачеві в праві відмО' витися від позову, то цим він змушує позивача продовжувати брати участь у господарському процесі проти його волі. Суд зобов'язує позивача захищати своє право, обмежуючи його в праві вільно розпоряджатися своїми правами й свободами, порушує принцип диспозитивності поводження особи й змушує її вчиняти дії, проти яких вона заперечує або здійснювати які не бажає.
Відповідно до принципів, закріплених у статтях 3, 8, ч. 1 ст. 19 Конституції, суд не може зазначати, ідо позивач не має права відмовитися від позову на стадії апеляційного провадження.
Відсутність прямої норми права щодо наслідків розгляду відмови від позову в апеляційній інстанції не може бути перешкодою для здійснення позивачем вільного волевиявлення у вирішенні питання щодо судового захисту порушеного права або відмови від такого захисту.
Принцип права не може бути проігнорований або порушений з посиланням на відсутність норми права. Суд може не прийняти відмову від позову, якщо це порушує права й інтереси третіх осіб. При цьому суд здійснює превентивну функцію щодо недопущення порушення прав інших осіб, а не позивача й відповідача.
Водночас позивач має право й повинен самостійно визначатися щодо здійснення або нездійснення захисту своїх прав у господарському процесі. У випадку, якщо відмова від позову не порушує прав і законних інтересів третіх осіб, апеляційний суд зобов'язаний прийняти її. Невизначеність у ГПК правових наслідків відмови від позову в апеляційній інстанції не є підставою для порушення Конституції, зокрема положень ст. 64, що не допускає обмеження прав і свобод, крім випадків, встановлених Основним Законом.
Обмеження позивача в праві щодо відмови від позову є обмеженням конституційного принципу верховенства права. Верховний Суд України під час перегляду рішень господарських судів у порядку повторної касації неодноразово вказував, що відсутність у тш чи іншій статті ГПК певного правового наслідку перегляду судового рішення не є процесуальною перешкодою для прийняття ним, Верховним Судом України, рішення, не
передбаченого ГПК. При цьому Верховний Суд України посилався навіть не на принцип верховенства права, а на свій статус найвищого органу в системі судів загальної юрисдикції й на обов'язок забезпечити законність у здійсненні правосуддя (постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 17 жовтня 2006 р. у справі № 3/157).
7.6. Постанова апеляційної інстанції
За результатами розгляду справи по суті апеляційний господарський суд, вислухавши пояснення сторін судового процесу, дослідивши наявні та витребувані судом докази, приймає постанову, яка набирає законної сили з дня її прийняття та надсилається сторонам у справі в п'ятиденний строк з дня її прийняття.
Постанова приймається іменем України відповідно до вимог ч. 5 ст. 124 Конституції та має вступну, описову, мотивувальну і резолютивну частини, які повинні містити певні відомості, зазначені у ст. 105 ГПК.
Так, у постанові мають бути зазначені:
1) найменування апеляційного господарського суду, який розглянув апеляційну скаргу, склад суду, номер справи і дата прийняття постанови;
2) найменування сторін і найменування особи, яка подала скаргу (подання);
3) найменування місцевого господарського суду, рішення якого оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, прізвища судді (суддів);
4) стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду;
5) підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення;
6) доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу (подання);
7) обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; '
8) у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду — доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції:
9) висновки за результатами розгляду апеляційної скарги (подання);
10) новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
Згідно із ст. 101ГПК апеляційна інстанція вправі прийняти додаткове рішення, роз'яснити чи виправити його лише стосовно прийнятих нею процесуальних документів, але не рішень, прийнятих у першій інстанції.
Питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови апеляційного суду та порядок її виконання вирішується апеляційним судом одночасно з прийняттям постанови за результатами перегляду судового рішення, про що зазначається у постанові.
В інших випадках, тобто коли відповідну заяву подано після прийняття постанови апеляційним судом, зазначені питання вирішуються господарським судом, який розглянув справу у першій інстанції, з винесенням ухвали на підставі ст. 121 Кодексу.
Відповідно до ст. 121-1 ГПК повноваження на зупинення виконання судового рішення має виключно суд касаційної інстанції. Тому апеляційний господарський суд за будь-яких обставин не має права на таке зупинення.
Господарський суд апеляційної інстанції, прийнявши постанову за результатами перегляду рішення суду першої інстанції, повинен повернути матеріали відповідної справи до місцевого господарського суду.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку. Правила такого оскарження зазначені у розділі XII-1 Кодексу. Якщо зазначену постанову оскаржено в касаційному порядку, матеріали справи у разі необхідності видачі судом першої інстанції наказу на виконання рішення і в цьому випадку мають бути повернуті до цього суду, який, видавши стягувачеві зазначений наказ, надсилає їх до Вищого господарського суду України для здійснення касаційного провадження.
Список рекомендованої літератури:
1.Васильев СВ. Хозяйственное судопроизводство Украины: Учеб. пособ. — Харьков, 2004. — 408 с.
2. Куйбіда Р. Перегляд судових рішень в Україні: вдосконалення процедури (нотатки з науково-практичного семінару) // Право України. - 2003. — № 8. — С. 143—144.
3. Малишев К.И. Курс гражданского судопроизводства. — Т. 23. - СПб., 1874.
Глава VIII
ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ
У КАСАЦІЙНОМУ ПОРЯДКУ
8.1. Право касаційного оскарження
Конституція забезпечує право на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Касацію (від латинського cassatio — скасування) тлумачать як перегляд справи судом вищої інстанції без самостійного дослідження доказів, лише на основі матеріалу судової справи і лише з метою визначити, чи були дотримані вимоги закону під час розгляду справи судами нижчих інстанцій.
Термін «касація» розуміють також як перевірку законності та обгрунтованості винесеного рішення.
Інститут касаційного провадження у господарському процесі, що діє з 21 червня 2001 p., суттєво відрізняється від традиційних форм касаційного провадження. З одного боку, касаційне провадження у господарському процесі обмежується перевіркою дотримання норм матеріального і процесуального права нижчестоящими судами. З іншого — до повноважень господарського суду касаційної інстанції належить право зміни рішення суду першої інстанції, постанови апеляційної інстанції, а також їх скасування і прийняття нового рішення. Це є притаманним не класичній касаційній системі, а ревізійному порядку перегляду судових актів, характерному для деяких зарубіжних країн і вітчизняного цивільного процесу1.
Касаційним провадженням є стадія господарського процесу, що передбачає перевірку господарським судом законності судових актів, які набрали чинності2.
Отже, для цієї стадії господарського процесу характерними є такі ознаки:
— об'єктами касаційного провадження є судові акти, зокрема акти апеляційної інстанції, що набрали чинності;
— касаційне провадження може бути порушеним, як і апеляційне, лише за скаргою (поданням), у якому зазначено, у чому саме полягає порушення або невірне застосування закону;
1 Див.: Васильев СВ. Хозяйственное судопроизводство Украины. —
Харьков, 2002. — С. 209.
2 Див.: Там само. — С. 325.
— метою касаційного провадження є перевірка законності судових актів,
— касаційний суд не зв'язаний межами скарги (подання), а перевіряє законність судових актів у цілому;
— касаційне провадження здійснюється лише Вишим господарським судом України;
— касаційний суд не розглядає справу по суті, не перевіряє обгрунтованість судових актів, а встановлює їх законність, тобто правильність застосування норм матеріального і процесуального права судами першої і апеляційної інстанцій1.
Отже, провадження у касаційній інстанції господарського суду призначене, для перевірки законності судових актів господарських судів України, які набрали законної сили, з метою більш надійного захисту прав учасників процесу, забезпечення єдності правозастосовної практики та зміцнення законності в господарській сфері.
Інституту касації властиві дві риси:
1) цей інститут притаманний інстанційній системі судо
чинства, за якої процедуру касації здійснює спеціальний су
довий орган, який виконує виключно функцію перегляду і є
вищою і кінцевою інстанцією, судові акти якої є остаточними
та оскарженню не підлягають;
2) суд касаційної інстанції виключно перевіряє відповідність
судового рішення правовим нормам, не досліджуючи судових
доказів, які були встановлені нижчестоящими судовими ін
станціями.
Слід зазначити, що визначення поняття та змісту касації потребує «прив'язки» до конкретної законодавчо окресленої моделі, проекції з абстрактно-наукового рівня у плотину практичного застосування. В Україні касаційний переглад у системі судів загальної юрисдикції відповідно до ст. 39 Закону «Про судоустрій України» здійснюється вищим спеціалізованим судом. У господарських спорах касаційний перегляд судових актів — Вищим господарським судом України, а перегляд судових актів у порядку повторної касації у господарських спорах — Верховним Судом України2. Тому вказувати на остаточність рішень Вищого господарського суду України можна з певною часткою умовності, на чому є необхідність зупинитися дещо детальніше.
1 Див.: Васильев СВ. Хозяйственное судопроизводство Украины. —
Харьков, 2002. — С. 209-210.
2 Див.: Осетинський А.Й. Організація та функціональні засади діяль
ності суду касаційної інстанції господарської юрисдикції: Монографія. —
К., 2006.'— С. 37.
Відповідно до Перехідних положень Конституції протягом п'яти років після її прийняття мала бути сформована нова система судів загальної юрисдикції на засадах, визначених Основним Законом. За цей час так і не було прийнято нового закону про судовий устрій та нових процесуальних кодексів.
Відповідно до Закону «Про судоустрій України» елементами Верховного Суду України є судові палати відповідних юрисдикцій. Така побудова процесуально поєднує в одному міжгалузевому суді чотири найвищі (верховні) колегіальні судові органи. Утворення у складі Верховного Суду України судових палат і Військової судової колегії зумовлене специфікою здійснення ним правосуддя у відповідних формах.
Здійснення повторної касації у господарському судочинстві — питання, з приводу якого в юридичній літературі точаться дискусії1. З аналізу положень розділу ХІІ-2 ГПК вбачається, що законодавець надав досить широкі можливості сторонам і Гене-рачьному прокурору України щодо оскарження постанов і ухвал Вищого господарського сулу України в порядку повторної касації, що зумовило процесуальну «боротьбу за повноваження».
Відповідно до ч. З ст. 125 Конституції вищими судовими органами спеціалізованих судів визнаються відповідні вищі суди. У системі спеціалізованих господарських судів як складовій системи судів загальної юрисдикції таким судом є Вищий господарський суд України. Відповідно до ст. 108 ГПК цей суд здійснює функції касаційної інстанції в господарському судочинстві. Але, з одного боку, Основний Закон прямо не визнає будь-який із вищих спеціалізованих судів судом касаційної інстанції, як не передбачає і здійснення касаційних повноважень Верховним Судом України, а з іншого — у ст. 125 Конституції встановлено найвищий статус Верховного Суду України в системі судів загальної юрисдикції і немає жодних посилань на законодавче утвердження цього статусу.
Тому з нормативного поєднання положень частин 2, 4 ст. 125 та п. 8 ч. З ст. 129 Основного Закону випливає, що касаційні функції як судовий орган найвищого статусу має
1 Див., напр.: Беляневич В. Повторна касація у господарському судочинстві // Право України. — 2003. — № 3. — С 36—40; Полешко А. Розвиток системи перегляду судових рішень в Україні (з науково-практичної конференції) // Право України. — 2003. — № 3. — С 165.; Притика Д.М. Правові засади організації і діяльності органів господарської юрисдикції та шляхи їх удосконалення. — К., 2003. — С. 23—25; Сірий М.І. Система перегляду судових рішень в Україні: погляд v майбутнє // Юридичний журнал. — 2003. — № 3. — С 117.
II
здійснювати саме Верховний Суд України шляхом здійснення правосуддя у судовій палаті відповідної юрисдикції.
ГПК доповнено нормами, які регламентують порядок оскарження і перегляду рішень Вищого господарського суду України Верховним Судом України (так звана повторна касація).
Сторони у справі та Генеральний прокурор України мають право оскаржити у касаційному порядку постанову Вишого господарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, чи постанови апеляційного господарського суду, а також ухвалу Вищого господарського суду України про повернення касаційної скарги (подання) до Верховного Суду України.
Верховний Суд України переглядає у касаційному порядку постанови чи ухвали Вищого господарського суду України у випадках, коли вони оскаржені:
• з мотивів застосування Вищим господарським судом
України закону чи іншого нормативно-правового акта, що
суперечить Конституції;
• у разі їх невідповідності рішенням Верховного Суду України чи вищого суду іншої спеціалізації з питань застосування норм матеріального права;
• у зв'язку з виявленням різного застосування Вищим господарським судом України одного й того самого положення закону чи іншого нормативно-правового акта в аналогічних справах;
• з мотивів невідповідності постанов чи ухвал міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
• на підставі визнання постанов чи ухвал міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України.
Касаційна скарга (подання) Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України може бути подана не пізніше одного місяця з дня її прийняття. У разі виникнення підстав для оскарження постанови чи ухвали Вищого господарського суду України після закінчення зазначеного строку Верховний Суд України зобов'язаний прийняти касаційну скаргу (подання) до свого провадження. Касаційна скарга (подання) Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вишого господарського суду України подається до Верховного Суду України через Вищий господарський суд України. Вищий господарський суд України надсилає касаційну скаргу (подання) разом із справою до Верховного Суду України у десятиденний строк з дня надходження скарги (подання).
Порядок комплектування та надсилання касаційної скарги до Верховного Суду України встановлено у пунктах 3.32—3.35 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 р. № 75.
Питання про порушення провадження з перегляду Верховним Судом України постанови чи ухвали Вищого господарського суду України вирішується позитивно за наявності згоди хоча б одного судді на засіданні колегії у складі трьох суддів Судової палати у господарських справах і розглядається протягом місяця з дня надходження касаційної скарги (подання). Постанова чи ухвала Вищого господарського суду України переглядається на засіданні суддів Судової палати у господарських справах Верховного Суду України. Постанови чи ухвали Вищого господарського суду України переглядаються у касаційному порядку за правилами розгляду справи у господарському суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.
Верховний Суд України за результатами розгляду касаційної скарги (подання) Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України має право:
1) залишити постанову чи ухвалу без змін, а скаргу (подання) без задоволення;
2) скасувати постанову і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції або скасувати ухвалу і передати справу на розгляд до Вищого господарського суду України;
3) скасувати постанову чи ухвалу і припинити провадження у справі.
Підставами для скасування постанов чи ухвал Вищого господарського суду України є їх невідповідність Конституції, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, чи інше неправильне застосування норм матеріального права.
За результатами розгляду касаційної скарги (подання) Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України більшістю голосів суддів, які брали участь у перегляді постанови чи ухвали Вищого господарського суду України, ухвалюється постанова Верховного Суду України. Судді, які не погоджуються з рішенням, можуть висловити окрему думку, яка додається до постанови. Постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає. Постанова надсилається сторонам у справі в п'ятиденний строк з дня її ухвалення.
Вказівки, шо містяться у постанові Верховного Суду України, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи та для Вищого господарського суду України під час розгляду матеріалів касаційної скарги (подання). Постанова Верховного Суду України за результатами перегляду у касаційному порядку постанови чи ухвали Вищого господарського суду України не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яку норму матеріального чи процесуального права має бути застосовано і яке рішення має бути ухвалено під час нового розгляду справи.
Ухвали Вищого господарського суду України про повернення касаційної скарги можуть бути оскаржені в касаційному порядку до Верховного Суду України.
Так, постанови Вищого господарського суду України можуть бути оскаржені до Верховного Суду України у касаційному порядку лише у разі застосування Вищим господарським судом закону чи іншого нормативно-правового акта, що суперечить Конституції; різного застосування Вищим господарським судом України одного й того самого положення закону чи іншого нормативно-правового акта у аналогічних справах; визнання постанови міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такою, що порушує міжнародні зобов'язання України; невідповідності постанови рішенням Верховного Суду України чи вищого суду іншої спеціалізації у питаннях застосування норм матеріального права. Остання підстава для повторної касації дозволяє говорити про прецедентність рішень Верховного Суду України.
Спеціально стосовно перегляду в касаційному порядку постанов Вищого господарського суду України передбачено деякі процедурні особливості:
. рішення щодо відкриття провадження по перегляду справи приймається за згодою не менш ніж п'ятьох суддів Верховного Суду України;
• єдиною підставою для скасування постанов Вищого господарського суду України може бути неправильне використання норм матеріального права, зокрема їх невідповідність Конституції та чинним міжнародним договорам.
Попри деякі труднощі такої процедури перегляду справ, введення її є важливим кроком, оскільки вона є гарантією примирення в усіх судових інстанціях.
Аналіз статистичних даних щодо кількості судових рішень Вищого господарського суду України, які були оскаржені до Верховного Суду України у 2006 p., свідчить про те, що
лише за 7% оскаржених рішень (355 справ) Верховний Суд України порушив касаційне провадження. Водночас Вищий господарський суд України у 2006 р. розглянув 12147 справ за касаційними скаргами (поданнями) і тенденція до збільшення їх кількості зберігається не один рік. Тому пропозиція про вдосконалення процесуальних приписів, які регламентують перегляд Верховним Судом України судових актів, що вже були переглянуті у касаційному порядку, має право на існування.
Як бачимо, апріорі вважається, шо прийняття таких змін має накласти свій позитивний відбиток на ефективність вирішення спорів.
Норми ст. 111-15 ГПК надають сторонам господарського процесу досить значні можливості для оскарження в порядку повторної касації судових актів Вищого господарського суду України. Проте досвід побудови та функціонування судових систем більшості країн світу переконливо доводить, що рішення, ухвалене вищим судом галузевої юрисдикції, внаслідок перегляду судового акта в касаційному або ревізійному порядку, є остаточним. Подальший переглад такого рішення з будь-яких мотивів та підстав є екстраординарним та поодиноким випадком для всієї судової системи держави. На винятковості підстав для касаційного перегляду рішень вищих спеціалізованих судів Верховним Судом України акцентується увага і в публікаціях українських науковців останнього часу, присвячених цій темі.
Інститут касації в господарському судочинстві можна визначити як сукупність правових норм і нормативно-правових приписів, які визначають зміст процесуальних дій, що відбуваються на стадії касаційного перегляду судових актів та відповідно містять вимоги до процесуальних документів на цій стадії.
Відповідно до статей 106, 111-3 ГПК ухвали місцевого або апеляційного господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному та касаційному порядку у випадках, передбачених цим Кодексом та законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Кодекс передбачає випадки оскарження в окремих статтях, якими регламентується порядок винесення ухвал.
Право касаційного оскарження мають особи, які брали участь у справі, а також особи, яких не було залучено до участі у справі, але щодо прав та обов'язків яких господарський суд прийняв рішення чи постанову (ст. 107 ГПК). Таке саме право мають громадяни, які не є суб'єктами підприємницької діяльності відповідно до роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 28 березня 2002 р. № 04-5/367
«Про деякі питання практики застосування розділу XII-1 Господарського процесуального кодексу України».
Відповідно до статей 36-1, 37 Закону «Про прокуратуру» формою представництва прокуратурою інтересів держави може бути внесення прокурором касаційного подання, а також участь у розгляді справи, порушеної за позовами інших осіб.
Стосовно участі прокурора у відповідній інстанції Президією Вищого господарського суду України було дано роз'яснення «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам». Згідно з вказаним роз'ясненням прокурор відповідно до визначеної законом компетенції вправі внести касаційне подання лише у справах про банкрутство, де кредитором є держава в особі уповноваженого органу дер-жавної влади.
Відповідно до ст. 108 ГП К можливим є розгляд в касаційному порядку рішень місцевого господарського суду, не розглянутих в апеляційному порядку, але механізм позаапеляційного касаційного оскарження не визначений, тому, можливо, законодавець шляхом внесення змін до відповідного нормативного акта затвердить принцип розгляду касаційних скарг лише на ті судові акти, які були предметом розгляду в апеляційному порядку.
8.2. Подання касаційної скарги
Касаційна скарга (подання) подається (вноситься) до Вищого господарського суду України через місцевий чи апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення чи постанову. Місцевий або апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення або постанову, зобов'язаний надіслати скаргу (подання) разом зі справою до Вищого господарського суду України у п'ятиденний строк з дня її надходження.
Касаційна скарга (подання) може бути подана (внесене) протягом одного місяця з дня набрання рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Касаційна скарга (подання) подається (вноситься) у письмовій формі і повинна містити:
1) найменування касаційної інстанції;
2) найменування місцевого або апеляційного господарського суду, судове рішення якого оскаржується, номер справи та дату прийняття рішення або постанови;
3) найменування особи, яка подає скаргу (подання), та іншої сторони (сторін) у справі;
4) вимоги особи, яка подала скаргу (подання), із зазначенням суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права;
5) перелік доданих до скарги (подання) документів.
У лютому 2005 р. ВАТ «Луганськобленерго» звернулося до господарського суду з позовом до ЗАТ «Укренергозбут» про стягнення 1 млн 593 тис. 424 грн. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що між позивачем та ЗАТ «Укренергозбут» укладено договір купівлі-продажу від 17 травня 2000 р. № ЗІ v-20/4, за умовами якого ВАТ «Луганськобленерго» зобов'язалося передати, а відповідач прийняти і оплатити простий вексель від 26 жовтня 1999 р. № 6430435317040, емітований ВАТ «Стаханівський завод феросплавів», номінальною вартістю 1 млн 392 тис. 387 грн.
Відповідач взятих на себе зобов'язань не виконав. Позивач просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу та пеню у розмірі 201 тис. 38 грн.
Позовну заяву від імені позивача підписав виконувач обов'язків голови правління ВАТ «Луганськобленерго».
Ухвалою господарського суду м. Києва від 14 квітня 2005 p., залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 липня 2005 p., позов залишено без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК, оскільки позовна заява підписана особою, яка не мала права її підписувати.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 3 листопада 2005 р. касаційне провадження у справі припинено.
Відповідно до ст. 28 ГПК справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.
Не допускаються посилання у касаційній скарзі (поданні) на недоведеність обставин справи. Касаційна скарга підписується особою, яка подала скаргу, або ц уповноваженим представником. До скарги додаються докази сплати державного мита, повноваження особи, яка підписала касаційну скаргу, і надсилання копії скарги іншій стороні у справі.
Касаційна скарга має містити суть порушення, докладне роз'яснення, в чому саме полягає порушення норм матеріального та процесуального права.
Так, у лютому 2005 р, ПП «Технологія» звернулося до господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства про стягнення 77 тис. 253 грн. заборгованості з урахуванням інфляційних нарахувань та річних.
Рішенням господарського суду Черкаської області від 12 квітня 2005 р. позов задоволено.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15 серпня 2005 р. зазначене рішення змінено; позов задоволено частково; з відповідача стягнуто 66 тис. 783 грн. боргу та 4 тис. 39 грн. інфляційних нарахувань.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 20 жовтня 2005 р. у справі № 06/818 Товариству повернуто касаційну скаргу на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15 серпня 2005 р. на підставі ст. 111, п. 6 ч. 1 ст. 111-3 ГПК. Ухвала мотивована тим, що касаційна скарга підлягає поверненню, якщо у скарзі не зазначено суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права; скаржнику необхідно уточнити вимоги, оскільки ним не вказана дата оскаржуваної постанови.
Подаючи касаційну скаргу, позивач повинен узгодити свої вимоги з повноваженнями касаційної інстанції.
Обов'язком особи, яка подає касаційну скаргу, є надсилання іншій стороні (сторонам) у справі копії своєї касаційної скарги та усіх документів, які ця особа додає як аргументи викладених фактів у цій касаційній скарзі.
Так, ухвалою Вишого господарського суду України від 13 вересня 2005 р. касаційну скаргу КП на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 травня 2005 р. не прийнято до розгляду та повернуто на підставі Пунктів 3, б ч. 1 ст. 111-3 ГПК. Ухвала мотивована тим, що до касаційної скарги не додано доказів надіслання її копії третій особі у справі — ПП, а також тим, шо у скарзі не конкретизовано суті порушення або неправильного застосування норм матеріального права, які допустив суд під час винесення оскаржуваної постанови.
В касаційному судочинстві, порівняно з першою та апеляційною стадіями процесу, дія принципу диспозитивності суттєво обмежена. Це пояснюється контрольним характером розгляду касаційних скарг, де особи, які беруть участь у справі, мають менше можливостей реалізовувати своє право щодо розпорядження предметом спору. В касаційному провадженні в господарському суді також помітно переважає змагальність У вигляді полеміки за вже існуючими доказами.
Питання про прийняття або повернення касаційної скарги вирішується колегією суддів без повідомлення сторін та прокурора, які беруть участь у справі. За результатами вирішення відповідного питання виноситься ухвала.
Про прийняття касаційної скарги (подання) до провадження суд виносить ухвалу, в якій повідомляє про час і місце розгляду скарги (подання). Ухвала надсилається усім учасникам судового процесу.
Відповідно до п. 3.26 Інструкції з діловодства в господарських судах України ухвала про прийняття касаційної скарги до розгляду Вищим господарським судом України надсилається учасникам процесу з повідомленням про вручення або рекомендованою поштою. Решта процесуальних документів касаційної інстанції надсилаються учасникам процесу рекомендоваїгою поштою.
Особа, яка подала касаційну скаргу (подання), має право відмовитися від неї до винесення постанови касаційною інстанцією. Касаційна інстанція має право не прийіїяти відмову від скарги з підстав, зазначених у ч. 6 ст. 22 ГПК. Про прийняття відмови від скарги (подання) касаційна інстанція виносить ухвалу, якщо рішення або постанову господарського суду не оскаржено іншою стороною.
ГПК надав право стороні у справі, рішення у якій оскаржується в касаційній інстанції іншою особою, надіслати до відповідної інстанції відзив на скаргу. За змістом відзив на касаційну скаргу має містити позицію сторони у справі, прямо стосуватися викладених у касаційній скарзі обставин та фактів та зазначати мотиви відхилення від вимог касаційної скарги.
Повернення касаційної скарги (подання) здійснюється Вищим господарським судом України виключно з підстав, визначених у ч. 1 ст. 111-3 ГПК:
1) касаційна скарга (подання) підписана особою, яка не має права її підписувати (подання), або особою, посадове становище якої не зазначено;
2) касаційну скаргу надіслано інакше ніж через місцевий або апеляційний господарський суд;
3) до касаційної скарги (подання) не додано доказів надіслання її копії іншій стороні або не додані документи, що підтверджують сплату державного мита;
4) касаційну скаргу подано з пропущенням строку;
5) скаргу (подання) подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання або таке клопотання відхилено;
6) у скарзі (поданні) не зазначено суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права;
7) особа надіслала заяву про відкликання своєї касаційної скарги.
Про повернення касаційної скарги (подання) виноситься ухвала.
8.3. Порядок розгляду касаційної скарги
У касаційній інстанції скарга (подання) розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.
Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна скарга (подання) розглядається колегіальним складом суду: у складі трьох чи більшої непарної кількості суддів (відповідно до ст. 4-6 ГПК).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право:
1) залишити рішення першої інстанції або постанову
апеляційної інстанції без змін, а скаргу (подання) без задо
волення;
2) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення;
3) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень, передбачених ч. 2 ст. 111-10 ГПК;
4) скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково;
5) змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції;
6) залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.
Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо суд:
а) не застосував закону, який підлягає застосуванню;
б) застосував закон, який не підлягає застосуванню;
в) неправильно витлумачив закон.
Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо:
1) справу розглянуто судом у незаконному складі колегії суддів;
2) справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду;
3) господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі;
4) рішення або постанова не підписані будь-ким із суддів або підписані не тими судцями, що зазначені в рішенні або постанові;
5) рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглянула справу;
6) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у ч. 4 ст. 17 ГПК;
7) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил виключної підсудності.
Ухвали місцевого або апеляційного господарського суду можуть бути оскаржені у касаційному порядку у випадках, передбачених ГПК та Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.
Отже, відповідно до положень ст. 111-13 ГПК ухвалу місцевого господарського суду чи апеляційного господарського суду може бути оскаржено до касаційного суду тоді, якщо це прямо передбачено у відповідних статтях цього Кодексу, що регулюють винесення ухвал.
Таке оскарження передбачено у ст. 17 про передачу справи за підсудністю, ст. 53 про відмову у відновленні пропущеного строку, ст. 62 про відмову у прийнятті позовної заяви, ст. 63 про повернення позовної заяви, ст. 67 про забезпечення позову, ст. 79 про зупинення провадження у справі, ст. 80 про припинення провадження у справі, ст. 81 про залишення позову без розгляду, ст. 88 про додаткове ухвалення, ст. 90 про окрему ухвалу, ст. 113 про повернення заяви (подання) про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, ст. 114 про ухвалу за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами у разі зміни чи скасування ухвали або залишення рішення, ухвали, постанови без змін, ст. 119 про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання, ст. 121 про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання, ст. 121-2 ГПК про ухвалу за результатами розгляду скарг на дії ЧИ бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів.
Касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судік можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, передбачені ГПК та Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Зазначеним Законом визначено, що можуть бути оскаржені ухвали:
— про відмову в прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство;
— про повернення провадження у справі;
— про скасування заходів щодо забезпечення грошових вимог кредиторів;
— про включення грошових вимог кредиторів до реєстру;
— про звільнення керуючого санацією;
— про затвердження звіту керуючого санацією або про відмову в затвердженні зазначеного звіту, чи продовження санації;
— про продовження санації;
— про затвердження чи відмову у затвердженні мирової угоди;
— про визнання її недійсною.
Для уточнення правової позиції Вищого господарського суду щодо можливості оскарження ухвал у справах про банкрутство, необхідно звернути увагу на рекомендацію Президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
8.4. Постанова касаційної інстанції
За наслідками розгляду касаційної скарги (подання) суд приймає постанову.
У постанові мають бути зазначені:
1) найменування касаційної інстанції, склад суду, номер справи і дата прийняття постанови;
2) найменування сторін і найменування особи, яка подала касаційну скаргу (подання);
3) найменування місцевого господарського суду або апеляційного господарського суду, рішення, постанова якого оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, постанови, прізвище судді (суддів);
4) стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду;
5) підстави, з яких оскаржено рішення, постанову;
6) доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу (подання);
7) мотиви, за якими касаційна інстанція не застосовує закони та інші нормативні правові акти, на які посилалися сторони, а також закони та інші нормативно-правові акти, якими керувався суд, приймаючи рішення;
8) у разі скасування або зміни рішення, постанови — мотиви, за якими касаційна інстанція не погодилася з висновками суду першої або апеляційної інстанції;
9) висновки за результатами розгляду касаційної скарги (подання);
10) дії, що їх повинні виконати сторони та суд першої інстанції у разі скасування рішення, постанови і передачі справи на новий розгляд;
11) новий розподіл судових витрат у разі скасування чи
зміни рішення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова надсилається сторонам у справі у п'ятиденний строк з дня її прийняття.
Вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Постанова касаційної інстанції не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
У разі скасування ухвали суду першої інстанції про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство чи її повернення згідно з листом Вищого
господарського суду України від 11 липня 2003 р. № 01-8/791 «Про деякі питання перегляду в апеляційному та касаційному порядку ухвал про відмову у прийнятті або поверненні позовної заяви та заяви про порушення справи про банкрутство» постанова апеляційної або касаційної інстанції надсилається суду першої інстанції з усіма доданими до скарги (подання) документами, включаючи примірник позовної заяви чи заяви про порушення справи про банкрутство.
У випадках скасування касаційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, припинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду або про залишення без розгляду заяви у провадженні у справі про банкрутство, справа передається на розгляд суду першої інстанції.
Слід зазначити, шо поступово інститут касаційного провадження в Україні стає дієвим механізмом захисту прав суб'єктів господарювання. Однак багато положень ҐПК насправді є такими, що не відповідають повною мірою сучасним вимогам касаційного розгляду. У цивільному процесуальному праві деякі подібні проблеми вирішено шляхом прийняття нового ЦПК. Наразі постає нагальна проблема кардинального оновлення господарського процесуального законодавства. Вже нині на цьому шляху зроблено значні кроки. Так, на розгляд Верховної Ради України було подано три проекти нового ГПК, з яких поданий 11 лютого 2004 р. Кабінетом Міністрів вже прийнято у першому читанні і буде доопрацьовано з урахуванням положень двох інших проектів. Подані три законопроекти містять значні новели, порівняно з чинним ГПК і водночас розбіжності у вирішенні одних і тих самих питань. Необхідно також врахувати світовий досвід у створенні інституту касаційного провадження.
4. Полешко А. Розвиток системи перегляду судових рішень в Україні (з иауково-практичної конференції) // Право України. — 2003. — № 3. — С. 165.
5. Притика Д.М- Арбітражний суд: проблеми організації та діяльності: Монографія. — К., 2000.
6. Притика Д.М. Правові засади організації і діяльності органів господарської юрисдикції та шляхи їх удосконалення. ~~ К., 2003.
7. Сірий М.1. Система перегляду судових рішень в Україні: погляд у майбутнє // Юридичний журнат. — 2003. — № 3. — С 117.
Список рекомендованої літератури:
1. Беляневич В. Повторна касація у господарському судочинстві // Право України. — 2003. — № 3. — С 36—40.
2. Васильєв СВ. Хозяйственное судопроизводство Украины. — Харьков, 2002. о
3. Осетинський А.Й. Організація та функціональні засади діяльності суду касаційної інстанції господарської юрисдикції: Монографія. — К., 2006.
Глава IX
ПЕРЕГЛЯД РІШЕННЯ,
УХВАЛИ, ПОСТАНОВИ
ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ
ЗА НОВОВИЯВЛЕНИМИ
ОБСТАВИНАМИ
9.1. Поняття нововиявлених обставин
та підстави перегляду
судового рішення
Перегляд прийнятого судового рішення за нововиявлени-ми обставинами є окремою процесуальною формою судового процесу, за якою у разі наявності певних обставин, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові на момент розгляду спору, господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили за завою заінтересованої сторони. Це положення ст. 112 ГПК у зв'язку з таким досить абстрактним формулюванням отримало додаткове тлумачення.
Відповідно до роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 21 травня 2002 р. № 04-5/563 «Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за ново-виявленими обставинами»1 до нововиявлених обставин належать матеріально-правові факти, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Необхідними ознаками нововиявлених обставин є, по-перше, їх наявність на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи.
Так, постановою Вищого господарського суду України від 27 травня 2004 р. у справі № 30/73-03-2060, касаційну скаргу ТОВ «XXX» залишено без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24 лютого 2004 р. у справі № 30/73-03-2060, залишено без змін. Н-ське районне споживче товариство звернулося до господарського
1 Вісник господарського судочинства. — 2002. — № 3.
суду з позовом про зобов'язання ТОВ «XXX» звільнити нежитлові приміщення загальною площею 297,3 кв. м у будинку «YYY» у зв'язку з закінченням терміну дії договору оренди. Рішенням господарського суду Одеської області від 29 квітня 2003 р. позовні вимоги Н-ського районного споживчого товариства задоволені, а постановою Одеського апеляційного господарського суду від 8 липня 2003 р. рішення господарського суду Одеської області від 29 квітня 2003 р. залишено без змін.
ТОВ «XXX», звертаючись до суду з заявою про перегляд рішення господарського суду Одеської області від 29 квітня 2003 р. за нововиявленими обставинами, вказує на те, що після прийняття рішення у цій справі йому стало відомо про існування наказу від 27 червня 1977 р. № 156, виданого управлінням торгівлі Одеської області на виконання листа Міністерства торгівлі УРСР від 7 квітня 1977 р. № 08-09, відповідно до якого частина торгівельної мережі Н-ської райспоживспілки з товарно-матеріальними цінностями та основними фондами у тому числі будівля «YYY», були передані Н-ському смішторгу.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 8 грудня 2003 р. відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «XXX» про перегляд рішення за нововиявленими обставинами за позовом Н-ського районного споживчого товариства до ТОВ «XXX» про зобов'язання звільнити нежитлові приміщення. Цією ухвалою рішення господарського суду Одеської області від 29 квітня 2003 р. про зобов'язання ТОВ «XXX» звільнити раніше орендовані нежитлові приміщення площею 297,3 кв. м, розташовані на другому поверсі будинку № 88 у м. Н-ськ по вул. Л-на, шляхом виселення ТОВ «XXX» з вказаних приміщень залишено без змін.
Ухвала суду мотивована тим, що надані заявником до суду документи, як факти, які можна визнати нововиявленими, не можуть бути взяті до уваги, оскільки предметом розгляду у цій справі, було зобов'язання щодо звільнення ТОВ «XXX» орендованих приміщень частини будівлі «YYY» загальною площею 297,3 кв. м у зв'язку з несплатою орендної плати та закінченням дії договору оренди від 1 січня 1998 р. № 11. Питання про визнання права власності на будинок № 88 у м. Н-ську по вул. Л-на, господарським судом не розглядалось. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24 лютого 2004 р. ухвалу господарського суду Одеської області від 8 грудня 2003 р. залишено без змін з тих самих мотивів.
Відповідно до ст. 112 ГПК господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало
законної сили, за нововиявленими обставинами, шо мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові.
Істотне значення для справи мають обставини, що пов'язані з матеріалами справи, розглянутої господарським судом, впливають на оцінку вже досліджених ним доказів і мають, отже, значення для об'єктивного розгляду спору. Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, шо наданий заявником до суду наказ. Управління торгівлі виконкому Одеської обласної ради депутатів трудящих від 27 червня 1977 р. № 156 не має значення для правильного вирішення спору, оскільки предметом розгляду справи не є визнання права власності на нежитлові приміщення загальною площею 297,3 кв. м, що розташовані на другому поверсі будинку № 88 по вул. Л-на у м. Н-ську («YYY»). За таких обставин ухвала та постанова у справі відповідають законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для їх зміни чи скасування не має.
Отже, нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином посвідчені.
Отже, нововиявлені обставини є юридичним фактом, що має такі ознаки. Цей факт:
— передбачений нормами права і зумовлює виникнення, зміну чи припинення правовідносин;
— має суттєве значення для правильного вирішення конкретної справи. При цьому, якщо б нововиявлена обставина була відома суду при винесенні ним судового рішення, то вона обов'язково вплинула б на висновок суду;
— вже існував у момент звернення заявника до господарського суду і під час розгляду справи господарським судом, але про існування його стало відомо лише після прийняття відповідного судового рішення;
— не був і не міг бути відомим ні особі, яка заявила про це потім, ні господарському суду, який розглянув справу'.
Днем виникнення вказаних обставин слід вважати день, коли вони стали або повинні були стати відомі заявникові. Якщо нововиявлена обставина пов'язана з вироком чи рішенням суду, днем виникнення такої обставини вважається
1 Див.: Арбитражный процесе: Учеб. / Под ред. М.К. Треушникова. В.М. Шсрстюка. — М., 2002. — С 412—413.
день набрання законної сили вироком чи рішенням суду, які покладено в основу відповідного судового акта, або день, коли заявникові стало чи повинно було стати відомо про набрання сили вироком чи рішенням.
Відповідно до роз'яснення Президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики перегляду рішень ухвал, постанов за нововиявленими обставинами» скасування чи зміна нормативного акта, на якому грунтувалося судове рішення, може вважатись нововиявленою обставиною лише за умови, що в акті, яким скасовано чи змінено попередній, зазначено про надання йому зворотної сили. До нововиявлених обставин слід відносити прийняття Конституційним Судом України рішення про визнання законів та інших нормативно-правових актів, зазначених у п. 1 ст. 13 Закону «Про Конституційний Суд України», такими, що не відповідають Конституції.
Не може вважатися нововиявленою обставиною висновок Конституційного Суду України про офіційне тлумачення положень Конституції та законів України, зокрема у випадку, коли це тлумачення суперечить роз'ясненням Верховного Суду України з питань застосування законодавства або рекомендаційному роз'ясненню вищого спеціалізованого суду з питань застосування законодавства щодо розгляду справ відповідної судової юрисдикції.
За наявності нововиявлених обставин відповідно до встановленої ст. 114 ГПК підсудності можуть бути переглянуті рішення та ухвали, що набрали законної сили. При цьому рішення і ухвали, що набрали законної сили і прийняті судом першої інстанцій, переглядаються господарським судом, який прийняв ці судові рішення. Перегляд за нововиявленими обставинами постанов і ухвал апеляційної і касаційної інстанцій, якими змінено або скасовано судове рішення суду першої інстанції, здійснюється судом тієї інстанції, яким змінено або прийнято нове судове рішення.