Поняття, структура та види конституційно-правового статусу людини і громадянина

Конституційно-правовий статус людини і громадянина—

це встановлена конституцією та іншими законами система юри­дичних параметрів, яка визначає фактичне становище людини і громадянина у суспільстві на конкретному етапі суспільно-по­літичного розвитку держави¹.

Єдиної точки зору щодо складових цього поняття немає.

Однак, найбільш оптимальним, з нашої точки зору, є підхід російського дослідника В. В. Невинського, який до елементів кон­ституційно-правового статусу людини і громадянина включає:

1) права, свободи і обов'язки як підвалину конституційного статусу особи;

2) громадянство, правосуб'єктність, юридичні гарантії як умо­ви реалізації прав, свобод та обов'язків;

3) принципи правового статусу особи як вихідні засади, що інтегрують у собі нормативний зміст прав, свобод та обов'язків особи, а також умови їх реалізації².

При цьому, наприклад, О. А. Лукашева вважає, що грома­дянство не має включатися безпосередньо до правового стату­су особи, оскільки громадянство — це передумова, що визначає правовий статус індивіда без обмежень. Як передумову право­вого статусу, на думку згаданого дослідника, слід розглядати і загальну правосуб'єктність. О. А. Лукашева вважає, що такий

¹ Шукліна Н. Г. Коїістіїтуціііііо-праиовс регулювання прав і свобод лю­ дини і громадянина в Україні (проблеми теорії і практики): Монографія. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. — С 164.

² Шукліна Н. Г. Зазнач, праця. - С 166.

Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні 95

елемент, як юридична відповідальність, що його іноді включа­ють до структури правового статусу, є вторинним щодо основ­ного елементу — обов'язку, оскільки, якщо немає обов'язку, то немає і відповідальності. Щодо системи гарантій, то їх варто від­нести до категорій, що виходять за межі правового статусу. Отже, на думку О. А. Лукашевої, поняття правового статусу слід об­межити категоріями прав і обов'язків, а всі інші названі елемен­ти варто включити в поняття «правове положення особистості», як це пропонують Н. В. Вітрук та В. А. Кучинський¹.

Стосовно іноді вживаного поняття «правове становище», то чимало дослідників (зокрема, М. І. Матузов, Ю. М. Тодика, О. Ю. Тодика, Н. Г. Шукліна) вважають, що воно є тотожним поняттю «правовий статус»².

Співвідношення між термінами «конституційний статус» та «засади правового становища особи» визначається тим, що кон­ституційний статус охоплює лише конституційні норми, тоді як засади статусу, поряд із конституційними, включають і інші нор­ми поточного законодавства³.

В юридичній літературі пропонується відмежовувати поняття «правовий статус» та «правове положення». Під правовим стату­сом при цьому розуміють сукупність нормативно закріплених прав та обов'язків абстрактного суб'єкта, а під правовим положенням — потенційні та реальні права та обов'язки конкретного суб'єкта. При цьому правове положення реальної особи, на думку авторів цієї точки зору, постійно змінюється, тоді як статус суб'єкта пра­ва незмінний, допоки не змінюються відповідні правові норми*.

Права людини можна розглядати як основу конституціона­лізму, оскільки головний сенс створення конституцій полягав саме у забезпеченні свободи людини перш за все від свавілля державної влади. Жодна держава, яка претендує на визнання її демократичною, не може відмовитися від включення певного пе­реліку прав людини до своєї конституції.

¹ Лукашева Е. А. Правовой статус человека и гражданина // Права чело­ века: Учебник / Отв. ред. Е. А. Лукашева. - М: НОРМА (Издательская груп­ па НОРМА-ИНФРА-М), 2001. - С. 92-93.

² Шукліна Н. Г. Зазнач, праця. — С. 161.

³ Шукліна Н. Г. Зазнач, праця. — С. 163.

¹ Якимов А. Ю. Статус субъекта права (теоретические вопросы) // Госу­дарство и право. - 2003. - № 4. - С. 10.

«А