Воєнний конфлікт на Корейському півострові 1950—1953 pp.

Відповідно до угод між союзниками про орга­нізацію повоєнного миру на Далекому Сході територію Кореї було поділено по 38-й паралелі на дві зони відповідальності: на північ — Радянської Ар­мії, на південь —американських військ. Це розмежування мало суто тимчасовий характер, а його мета полягала в поділі зусиль із розгрому дислокованих там японських військ, прийнятті їхньої капітуляції, ліквідації наслідків сорокарічного колоніального панування Японії та ство­ренні корейської демократичної держави. Ця домовле­ність стала наслідком компромісу між СРСР і СІЛА. СРСР бачив майбутнє Кореї після розгрому Японії як незалеж­ної та неподільної держави, маючи на увазі, що на Ко­рейському півострові буде створено уряд, що влаштовував би радянське керівництво. Сполучені Штати запропону­вали власний план, який передбачав установлення опіки над Кореєю та перехідний період терміном у 20—30 років, після якого можна буде надати незалежність корейському! народові. Реалізація цього плану привела б до створення! на Корейському півострові держави — союзника СІЛА. Радянська Армія, розгромивши японську Квантунсы армію в північно-східному Китаї та угруповання японсь­ких військ на Корейському півострові, наприкінці серпня] 1945 р. вийшла на лінію 38-ї паралелі. Війська США? висадилися на півдні Кореї 8 вересня, тобто за шість днів; після капітуляції Японії, і по суті не брали участі в роз­громі японських військ на корейській території.

Відразу після капітуляції Японії радянське команду­вання розпочало формування прорадянської адміністра)

Тема 3 Міжнародна ситуація на Далекому Сході

в Північній Кореї. У свою чергу, американська військова адміністрація заходилася створювати на Півдні систему органів управління, зорієнтованих на США На Півдні зберігався японський колоніальний апарат. Американсь­ке військове командування на чолі з генералом А. Ар­нольдом вжило «обмежених політичних та військових за­ходів, щоб перетворити південну частину півострова на фортецю антикомунізму». І СІЛА здійснили це. Ство­рений ними уряд очолив Лі Син Ман, який став найбільш проамериканськи спрямованим лідером на Тихому оке­ані. Такі дії свідчили, що СІЛА свідомо здійснили розкол Корейського півострова.

У відповідь на дії СІЛА північнокорейські політичні організації провели в серпні 1948 р. вибори на території Півночі та Півдня до Верховних народних зборів, а у вересні 1948 р. проголосили створення КНДР. Кім Ір Сен сформував уряд, який заявив, що він єдиний є законним представником корейського народу. Таким чином, у 1948 р. на Корейському півострові фактично виникло дві держави — КНДР, зорієнтована на СРСР, і Республіка Корея, зорієнтована на СІЛА.

Розкол півострова на Південь та Північ призвів до гострої військово-політичної конфронтації, що переросла в 1950 р. в громадянську війну. КНДР неодноразово про­понувала Сеулові провести переговори, однак щоразу на­трапляла на відмову. Втім, на той час пропозиції КНДР були малореалістичними та не відповідали вимогам полі­тичної ситуації. Гостра конфронтація подекуди пере­ходила у воєнні сутички, що точилися на 38-й паралелі. 25 червня тут відбулися великі бої, в ході яких північно-корейські війська розгромили армію Південної Кореї, розгорнули наступ на Сеул, який здобули за три дні.

Після здобуття Сеула північнокорейські війська про­довжили наступ у південному напрямку та 2 липня вий­шли на рубіж річки Нактонган, але були зупинені спіль­ними діями південнокорейських частин та контингенту американських військ, які ще залишалися на півострові. Участь Сполучених Штатів призвела ^дс>^ інтернаціоналі­зації конфлікту. Як писав у своїх мемуарах колишній Президент СІЛА Дуайт Ейзенхауер, СІЛА втрутилися в Конфлікт задля «здійснення поліцейської акції», але на Практиці це була справжня інтервенція з метою розгрому Північнокорейської армії та ліквідації КНДР.

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Тема 3 Міжнародна ситуація на Далекому Сході

Архівні документи свідчать, що спочатку Й. Сталін був проти об'єднання Кореї військовими засобами, ада потім дав свою згоду з огляду на «зміну міжнародне5 обстановки». По-перше, Сталін вважав, що СІЛА ї підуть на участь у корейській війні через проблеми підтримкою Чан Кайші в китайській революції. По-друг в 1949 р. Радянський Союз оголосив про створення власі ної ядерної зброї, що позбавило американців ядерної мо" нополії. Перебільшення радянським керівництвом рол цих двох факторів становило суттєвий зовнішньопол" тичний прорахунок, що призвів до затягування ві" Завдяки величезному впливові на нещодавно створеї Організацію Об'єднаних Націй, а особливо на Раду Без пеки ООН, США отримали мандат ООН на здійсненя миротворчих акцій у корейському конфлікті. До бойові: дій було залучено військові формування ще 15 дерз що діяли під егідою ООН.

Щодо планів СІЛА відносно застосування ядері зброї проти КНДР та Китаю, то, як свідчать документи, Пентагоні серйозно замислювалися над можливістю г стосування ядерної зброї з метою досягти переможне закінчення війни та одночасно випробувати її руйнівЕ силу під час бойових дій. Але, незважаючи на наст пропозиції військових, ні Д. Ейзенхауер, ні Г. Трумен дали своєї згоди, і ядерну зброю не було застосовано.

Наміри Сполучених Штатів застосувати ядерну збг в корейській війні викликали рішучу протидію громаде кості, в тому числі в самих СІЛА. Загроза виникне! ядерної війни спонукала СРСР і США шукати в* конфлікту. Почалися складні переговори щодо прї нення воєнних дій. Переговори завершилися підпис ням у 1953 р. перемир'я між командуванням військ ' з однієї сторони, і представниками КНДР та китайсь народних добровольців — з другої. Глава південне рейського режиму Лі Син Ман відмовився підписати кумент, наполягаючи на продовженні війни «до перем* ного кінця». В листі до президента США 9 лютого 1953 він настійно радив йому не припиняти бойові дії, укладати перемир'я, оскільки «мирна угода над» можливість китайцям залишитися в Кореї». Однак СЩ підписали угоду, яка чинна й досі, тобто Peer Корея досі де-юре перебуває з КНДР у стані війни.

Звертаючись до корейської війни, неможливо не зу­пинитися на ролі Китаю і СРСР у цьому конфлікті. Участь китайських добровольців та радянських льотчиків, а також велика матеріально-технічна допомога СРСР ві­діграли вирішальну роль у відстоюванні самого існування КНДР. Після висадки американського морського десанту в Упгхоні армія КНДР була фактично розгромлена, і в жовтні 1950 р. американо-корейські війська підійшли до кордонів Китаю. 25 жовтня 1950 р. китайські добровольчі підрозділи вступили в бойові дії, а до кінця грудня вся Північна Корея була фактично визволена. З цього часу й до підписання перемир'я фронт у цілому стабілізувався вздовж 38-ї паралелі. Треба визнати, що основний тягар війни винесли на своїх плечах китайські добровольці.

За три роки війни Півдню та Півночі Корейського півострова було заподіяно велику матеріальну шкоду. Втрати тільки корейських сторін становили понад 4 млн убитих, поранених та зниклих безвісти. Кривава трирічна війна в Кореї продемонструвала неможливість вирішення корейської чи будь-якої іншої міжнародної проблеми шляхом застосування військової сили. Війна також пока­зала: за сучасних умов будь-який воєнний конфлікт може перерости в ядерний, що загрожує катастрофічними нас­адками для усього людства.

Тема 4

Тема 4 Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

МІЖНАРОДНІ

ВІДНОСИНИ

В ПІВДЕННО-СХІДНІЙ

АЗІЇ

• Утворення ДРВ. Боротьба в'єтнамського народу проти французької агресії

• Міжнародні відносини ДРВ у 1954—1964 |

• Друга індокитайська війна. Утворення Соціалістичної Республіки В'єтнам

• Лаоська криза. Женевська угода 1962 р. з Лаосу та її наслідки

• Камбоджа в боротьбі за незалежність і свободу

• Англо-нідерландська агресія проти Індонезійської Республіки

• Міжнародні відносини Індонезійської Республіки в період парламентської «скерованої демократії»

• Міжнародні відносини режиму «нового порядку»

• інтеграційні процеси в Південно-Східній Азії. Створення АСЕАН та її діяльність у 60—70-ті роки

Після розгрому в другій світовій війні мілітарне ської Японії в Південно-Східній Азії відбул значні зміни політичного характеру. Всі коло* які належали західним країнам, за невеликим винятко^ здобули незалежність. Проголошена 17 серпня 1945 Індонезійська Республіка розірвала всі зв'язки з Ніде| ландами. Французький Індокитай унаслідок революї них подій на певний час був поділений на три «асої вані держави», що ввійшли до Французького союзу. В . 1946 р. незалежними стали Філіппіни, в січні 1948

здобула цілковиту незалежність Бірма, яка відмовилась увійти до Британської Співдружності, в липні 1957 р. отримала незалежність Малайзія, а в 1959 р. «само­врядним» містом став Сінгапур, незалежна з серпня 1965 р. держава в складі Британської Співдружності. Але, незважаючи на ці суттєві зрушення, ситуація в Південно-Східній Азії залишалася нестабільною. Серйозні труднощі на шляху врегулювання міжнародних проблем у регіоні створювали соціально-політична неоднорідність країн, відмінності в їхній зовнішньополітичній орієнтації, незавершеність у ряді країн процесів національної кон­солідації й національно-визвольних революцій. Стано­вище ускладнювалося взаємними територіальними пре­тензіями, невирішеністю питань розмежування на морі тощо.

^^

Утворення ДРВ. Боротьба в'єтнам­ського народу проти французької агресії

 

За кілька тижнів до офіційного підписання Япо­нією акта про беззастережну капітуляцію на території Індокитаю відбулися значні політичні зміни. Ще 1 серпня 1945 р. в Кохінхіні (Південний В'єтнам) постав автономний уряд з прояпонських еле­ментів, уже 26 серпня повалений народним рухом. 14 серп­ня імператор Аннаму (Центральний В'єтнам) Бао Дай Проголосив його незалежність і скасування договорів 1862 і 1874 pp., що перетворили Кохінхіну на французьку Колонію. 15 серпня його приклад наслідував король Кам­боджі. 18 серпня в столиці Тонкіну (Північний В'єтнам) Ханої закріпився створений В'єтмінем (Демократичний Фронт боротьби за незалежність В'єтнаму) Комітет на­ціонального визволення, який, усунувши маріонетковий Уряд, проголосив Народну Республіку В'єтнам. 29 серпня в Х'кю (столиця Аннаму) внаслідок переговорів із предс-

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

тавниками республіки імператор Бао Дай зрікся пр й перемінив трон на посаду радника республіки. 2 ве 1945 р. на багатотисячному мітингу в Ханої Хо Ші урочисто проголосив Декларацію незалежності В'єтно утворення Демократичної Республіки В'єтнам. В прог шенні незалежності в момент капітуляції Японії бурз но-поміщицька верхівка В'єтнаму вбачала «ідеальний падок» здобуття незалежності без революції.

Проте правлячі кола Франції не бажали миритися втратою Індокитаю. Вони швидко замінили французы* експедиційним корпусом британські окупаційні на півдні від 16-ї паралелі, а в лютому 1946 р. підпис гомінданівським Китаєм угоду про виведення китайсі військ із північної від 16-ї паралелі частини В'єтнаму Лаосу. 7 січня і 27 серпня 1946 р. були підписані угоди| Камбоджею і Лаосом про надання їм статусу автономій! межах Французького союзу та Індокитайської федерс 6 березня 1946 р. В'єтнам і Франція підписали угоду, якою Франція визнала В'єтнамську Республіку як нез лежну державу зі своїми урядом, парламентом, армією фінансовою системою і як складову частину Індокитайсі кої федерації та Французького союзу. Шляхом рефереї думу передбачалося визначити, чи приєднається Півдеї ний В'єтнам до В'єтнамської Республіки. Французы* верховний комісар адмірал Тьєррі Аржанльє спробу здійснити тиск на громадську думку Південного В'єт му, що було сприйняте Ханоєм як порушення угоди 6 березня 1946 р. Проте на розрив з Парижем рівництво ДРВ не пішло. 14 вересня 1946 р. Хо Ші шдписав у Парижі тимчасову угоду, яка передбачала рі права громадян В'єтнаму й Франції, створення єдин^ митної та грошової системи в Індокитаї, відкриття коі сульських представництв В'єтнаму в сусідніх країна Підписання тимчасової угоди викликало різку крі уряду ДРВ з боку певних політичних сил В'єтнаму, в'єтнамського ж керівництва підписання цієї угоди б ще однією спробою не допустити розширення колонія ної війни, яка фактично розпочалась у вересні 1945 після захоплення французькими збройними силами Са гона та інших великих міст Південного В'єтнаму. Все свідчило про намір французьких правлячих кіл пе" творити Південний В'єтнам на плацдарм для наступу на В'єтнамську Республіку.

Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

Дещо іншу політику проводили китайські окупаційні війська, розташовані на північ від 16-ї паралелі. Гомін­данівська верхівка та американські монополії, що стояли за нею, відкрито не виступали проти республіки, розрахо­вуючи використати ослаблення французького колоніаль­ного управління у своїх інтересах. Війна на Тихому океані дала СІЛА змогу проникнути в Індокитай та інші країни азіатського континенту. Американські військові, певно з санкції Вашингтона, неодноразово пропонували урядові ДРВ американську підтримку в обмін на пільговий режим для американського капіталу у В'єтнамі. Північнов'єт-намська сторона відхилила ці пропозиції.

Підписана 14 вересня франко-в'єтнамська тимчасова угода не стала кроком уперед у нормалізації франко-в'єт­намських відносин, на що розраховував Ханой. 13 грудня 1946 р. Париж розпочав відкриту колоніальну війну у В'єтнамі. Як причину відновлення воєнних дій в Індо­китаї він висував напад в'єтнамців на французькі збройні сили. Запевняючи французький та в'єтнамський народи в тому, що з колоніальним режимом покінчено назавжди і що він прагне до якнайшвидшого визнання самостійного В'єтнаму в межах Індокитайської федерації й Французь­кого союзу, очолюваний правим соціалістом Блюмом французький уряд водночас усіляко сприяв направленню все нових і нових збройних підкріплень в Індокитай, унаслідок чого війна набувала ще більшого розмаху. Французи платили високу ціну за цю війну, що змусило Париж поступово змінити свій політичний курс. Війна в Індокитаї набрала антикомуністичної спрямованості, що спричинило рішучий поворот політики США в Індокитаї, яка спершу орієнтувалась на підтримку ДРВ. З 1950 р. Вашингтон почав постачати французьким військам зброю У великих розмірах. За останні роки війни у В'єтнамі США передали французькому експедиційному корпусові 340 літаків, 1400 танків та бронемашин, 350 десантних Катерів, велику кількість важкої й легкої зброї, тисячі Тонн боєприпасів. Але навіть за такої значної військової Допомоги СІЛА Париж не зумів добитися рішучої пере­вага у в'єтнамській війні й зазнавав поразок.

Воєнні невдачі підштовхували Париж до нових ма­неврів. У цих умовах він уже не сподівався на віднов­лення безпосереднього володарювання Франції в Індо-

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Китаї і вдався до пошуків серед в'єтнамців «авторитетна особи», якій можна було б передати повноваження. Т* самим Париж розраховував відвернути більшість населен^ ня від В'єтміню. Тривалі пошуки завершились у травщ 1948 р. створенням тимчасового уряду генерала Нгуєн Кс Ана, що становило перехідний крок до повернеї колишнього імператора Бао Дая, який, відкрито не порі ваючи з республікою, поспішив перебратися до Тонкої США також взяли участь у формуванні маріонетковог уряду, розраховуючи згодом використати його у своїх іі тересах. Створення цього уряду супроводжувалося сщ бою Парижа здійснити воєнний наступ на райони В'є наму, що перебували під контролем республіканської уряду. Проте добитись значних успіхів у воєнній камла правлячим колам Франції не вдалось. Зміцнілі зброї сили республіканського уряду не тільки успішно прот стояли французькій армії, а й завдавали їй відчули ударів.

Мобілізуючи народні маси на відсіч поневолювача уряд ДРВ намагався врегулювати франко-в'єтнамськ конфлікт мирними засобами. Протягом перших двох ків війни він 18 разів звертався до французького урядуй мирними пропозиціями, але всі вони залишилися відповіді. Французький уряд зробив ставку на укладеї угоди з маріонетковими ставлениками. 8 березня 1949 £.| Парижі французький президент та імператор Бао підписали тимчасову угоду, яка узаконила створеї маріонеткової Держави В'єтнам і зберегла французы монополістичним колам найважливіші економічні та літичні позиції в «об'єднаному» під владою Бао Дая генерала Нгуєн Ксю Ана В'єтнамі. 19 липня 1949 | подібна угода була укладена з Лаосом, а 9 листопада Камбоджею. 29 січня 1950 р. всі ці угоди ратифЬ Національні збори Франції. В січні 1950 р. ДРВ офії визнали Радянський Союз і КНР, а Великобригані СІЛА оголосили 7 лютого, що вони визнають уряд Дая й уряди Лаосу та Камбоджі.

На початку 1950 р. у співвідношенні сил ДРІ франції спостерігалася ще певна рівновага, проте інщіат перейшла до республіканської армії. В 1951—1953 pp. ДРВ продовжувала успішні воєнні операції проти фї цузів, визволила багато районі!' В'єтнаму. Зірвав!

Тема 4 Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

наприкінці 1953 р. спробу французів перехопити ініціа­тиву, збройні сили республіканського уряду оточили в районі Дьєнб'єнфу значне угруповання військ против­ника, а 7 травня 1954 р. розгромили його. Ця перемога стала вирішальною у війні опору, як була названа війна народів Індокитаю 1946—1954 pp. проти французького поневолення. Париж наочно переконався в марності спроб силою зброї зламати волю індокитайських народів до незалежності й свободи. Втративши близько 500 тис. солдатів і офіцерів, Франція мусила піти на припинення агресивної війни в Індокитаї. Борючись проти французь­кої агресії, ДРВ надавала значну політичну й воєнну під­тримку визвольним рухам лаоського і камбоджійського народів, які в 1954 р. добилися значних успіхів.

Унаслідок перемог, здобутих народами Індокитаю, ви­зріли умови для врегулювання становища в цьому регіоні. На Берлінській нараді міністрів закордонних справ СРСР, США, Англії й Франції в січні 1954 р. Москва висунула пропозицію скликати нову нараду міністрів закордонних справ за участі КНР для розгляду питання про припинення війни в Індокитаї. СІЛА висловились проти наради п'яти держав, особливо різко Вашингтон протес­тував проти участі в нараді КНР. Американський уряд узагалі не бажав мирного врегулювання в Індокитаї й прагнув до продовження війни. США збільшили війсь­кові поставки Франції, взяли зобов'язання в 1954 р. до­датково виділити їй кошти на суму 385 млн доларів. Роз­глядаючи Індокитай як важливу стратегічну й сировинну базу, Вашингтон готувався взяти безпосередню участь у воєнних операціях. Франція ж, зазнаючи поразки, спо­дівалася за допомогою наради вийти з надзвичайно скрутного становища. На позицію Великобританії здійс­нювали тиск члени Британської Співдружності, зокрема Індія, Цейлон та Пакистан, які рішуче виступали за при­пинення воєнних дій в Індокитаї й визнання незалеж­ності В'єтнаму, Лаосу та Камбоджі. В результаті пере­говорів було досягнуто угоду про скликання в Женеві Такої наради за участі КНР.

8 травня 1954 р. делегації СРСР, СІЛА, Великобри­танії, Франції, КНР, ДРВ, Камбоджі, Лаосу та Півден­ного В'єтнаму розпочали розгляд питання про віднов-

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

лення миру в Індокитаї. Проте переговори просу повільно через позицію очолюваного Ланьєлем франі кого уряду, який, на противагу французькій громадсі кості, виступав за продовження «брудної війни» В'єтнамі. Після падіння 12 червня уряду Ланьєля гд нового французького уряду Мендес-Франс вирушив Женеви з наміром покінчити з непопулярною і висї ливою війною. 20 і 21 липня 1954 р. були підписані угол про припинення воєнних дій у В'єтнамі, Лаосі та боджі й заключна декларація наради. СІЛА не приє| налися до угод про припинення воєнних дій в індої хоча американський уряд заявив, що бере до уваги угоди й утримуватиметься від їх порушення.

Згідно з угодами Франція зобов'язалась вивести св війська з країн Індокитаю, створювалася міжнароді комісія у складі представників Канади, Індії й Польщі-\ спостереження й контролю за виконанням угод припинення воєнних дій. Угоди містили положення заборону введення в усі індокитайські країни інозєї військ і ввезення зброї й боєприпасів, створення на їх територіях іноземних військових баз, зафіксували відмої всіх індокитайських учасників наради від участі в буп яких воєнних союзах. У заключній декларації учасні Женевської наради зобов'язалися поважати суверени) В'єтнаму, Лаосу та Камбоджі й не допускати втручанг їхні внутрішні справи. Декларація передбачала полія врегулювання у В'єтнамі на основі його незалежності\ територіальної цілісності. Була встановлена тимчасс демаркаційна лінія між ДРВ і Південним В'єтнамом, проходила дещо південніше 17-ї паралелі.

Женевські 1954 р. угоди з Індокитаю стали кроком на шляху зменшення напруженості міжнароді відносин у регіоні й у світі в цілому. Вони з» міжнародне становище Демократичної Республіки В'€ нам, забезпечили незалежність народам Лаосу й боджі. Проте розрядка міжнародної напруженості? Індокитаї не входила до планів правлячих кіл країн ду. Ще під час роботи Женевської наради американец дипломатія поспішила розпочати переговори про дання Договору про колективну оборону в Південно- ( Азії і створення його учасниками військової організ

Тема 4 Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

(СЕАТО). В цей союз увійшли США, Великобританія, Франція, Австралія і Нова Зеландія, які втягнули до його складу Таїланд, Філігшіни та Пакистан. Оформлення СЕАТО відбулося 8 вересня 1954 р. Одночасно сторони підписали протокол про поширення дії договору на країни Індокитаю, що становило пряме порушення же­невських угод.

Усупереч женевським угодам СІЛА продовжували постачати в Індокитай, переважно в Південний В'єтнам, зброю і військову техніку. Згодом вони направили в Південний В'єтнам свій військовий персонал, тобто здійснили пряме втручання у внутрішню боротьбу, що там розгорнулася. З вини сайгонського режиму було зірвано виконання женевських угод у частиш, що стосу­валася проведення загальних вільних виборів у В'єтнамі й об'єднання країни на цій основі. Більше того, вже 26 жовтня 1955 р. Держава В'єтнам, за підтримки США, була перетворена на Республіку В'єтнам на чолі з президентом Иго Дінь Зьємом. 4 березня 1956 р. сай-гонські власті провели сепаратні вибори в південно-в'єтнамські Національні збори, що зміцнило режим Нго Дінь Зьєма. У здійсненні цієї акції Сайгон дістав під­тримку західних учасників Женевської наради, в тому числі й Франції, яка ще до проведення сепаратних виборів взяла на себе обов'язок надавати допомогу уря­дові Нго Дінь Зьєма. Після того, як останні французькі солдати покинули в'єтнамську територію (26 квітня 1956 p.), Франція оголосила про припинення з 28 квітня 1956 р. діяльності в Південному В'єтнамі командування збройними силами Французького союзу і про свою відмову брати участь у роботі змішаних комісій з вико­нання женевських угод. Припинення французької вій­ськової присутності у В'єтнамі фактично означало надан­ня поля діяльності Сполученим Штатам.

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

},;л;лк.:А:.>:.:да

Міжнародні відносини ДРВу 1954-1964 pp.

Тема 4 Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

У той час, коли Сполучені Штати Амері розширювали свою присутність у Південно» В'єтнамі, уряд ДРВ почав розвивати й змі нювати відносини з різними країнами для одержаї підтримки у своїй зовнішньополітичній діяльності. Крі соціалістичних країн, найтісніші відносини у ДРВ сі лися з азіатськими державами. Китайське керівництво перші роки після Женевської наради підтримувало ідеї вирішення індокитайської проблеми шляхом утілення і життя женевських угод та принципів Бандунзької кощ ренції. Проте в позиції Пекіна вже проглядалася тендені добитися для себе у відносинах із ДРВ особливого місі

З країнами південно-східноазіатського регіону тісі економічні й культурні зв'язки в дусі Бандунга склалися: ДРВ з Бірмою та Індонезією. Особливе значення Ханоя мав розвиток відносин з Лаосом і Камбодже! Уряд ДРВ намагався встановити з цими країнами тісі відносини на основі традицій спільної боротьби в період воєнного опору. Однак це виявилося далеко не просто» справою. Проголосивши політику нейтралітету, корол Камбоджі підтримував зв'язки і з друзями, і з супро-^ тивниками ДРВ, намагаючись таким чином убезпеч Камбоджу від воєнних конфліктів. Переговори між двол країнами на тому етапі завершились укладенням торгЫ вельної угоди в листопаді 1958 р. і прибуттям у 1960 р. Ханой дипломатичного представника Камбоджі. Пр до встановлення офіційних дипломатичних відносин за| лишалося ще цілих сім років. Ще складнішим виявило встановлення відносин з Лаосом, який невдовзі піс підписання женевських угод потрапив у сферу вг Вашингтона. У квітні 1955 р. було підписано в'єтнамо-лаі оську угоду про врегулювання мирним шляхом прикор§ донних питань на основі взаємного визнання суверені! тету й територіальної цілісності. До розвалу в серг 1958 р. коаліційного уряду Лаосу в' єтнамо-лаоські пер^ говори й офіційні зустрічі проходили в нормальній обста-

новці, але згодом розпочалися прикордонні інциденти. В травні 1959 р. в Лаосі вибухнула громадянська війна, яка на кілька років затримала встановлення офіційних дипло­матичних зв'язків між ДРВ і Лаосом на державному рівні.

Дуже важливим для ДРВ було зміцнення відносин з Індією, початок яким було покладено в жовтні 1954 р. візитом індійського прем'єр-міністра Д. Веру в Ханой. Уже тоді в Ханої працювало консульство Індійської Рес­публіки, а в'єтнамське консульство в Делі було відкрите в 1959 р. Індія виявляла великий інтерес до проблеми ви­значення майбутнього країн Індокитаю. В 1955 р. пакис­танський уряд визнав ДРВ, а одночасно й Південний В'єтнам як самостійну державу.

Що стосується Південного В'єтнаму, то зусилля ДРВ щодо нормалізації відносин із ним залишалися безплід­ними, а в самій Республіці В'єтнам посилювався рух опо­ру сайгонському режимові, що проводив політику жорс­токого терору проти власного народу. Проте вже на по­чатку 60-х років стало очевидним, що, незважаючи на підтримку США, сайгонський режим не в змозі при­душити боротьбу південнов'єтнамського народу, більше того, сам він опинився на межі розвалу. Повстанські сили на чолі з утвореним 20 грудня 1960 р. Національним фронтом визволення Південного В'єтнаму добилися вели­ких успіхів, вони контролювали понад третину території Республіки В'єтнам. У цих умовах правлячі кола СІЛА вдалися до розширення свого втручання у внутрішні справи В'єтнаму, перейшли до відкритої збройної інтер­венції проти цієї країни.

• Друга індокитайська війна. Утворення Соціалістичної Республіки В'єтнам

З утворенням Національного фронту визволення Південного В'єтнаму розпочався новий етап бо­ротьби південнов'єтнамського народу за свобо­ду і незалежність, який вніс суттєві зміни в питання про об'єднання В'єтнаму. По-перше, вже не було можливості

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Тема 4 Міжнародні відносини в Лівденно-Східній Азії

визначити конкретні строки об'єднання, тому прогр документи Національного фронту визволення Півдеї В'єтнаму передбачали лише поетапне вирішення питаї шляхом переговорів. По-друге, для початку переговор між Північчю й Півднем про об'єднання необхідно буд щоб Південний В'єтнам став суверенною, незалежне країною з коаліційним урядом на чолі.

Така перспектива суперечила задумам як сайгонсько| режиму, так і Вашингтона, який за всяку ціну намаг зберегти свої позиції у В'єтнамі, добитись увічнення колу країни, перетворення Південного В'єтнаму, поряд| Південною Кореєю, у військовий плацдарм на матерї ковій частині азіатського континенту для придушеї національно-визвольного руху в усій Швденно-Сх Азії. В досягненні цих цілей роль ударної сили Ваг тон відводив армії сайгонського режиму. З осені 1961 США розпочали швидке нарощування чисельності й боіі вої оснащеності американської армії в Південною В'єтнамі, створили там штаб американського комаї вання з надання воєнної допомоги сайгонському рез мові. Цьому штабові фактично підпорядковувалася са ганська армія, що було розцінене в урядових колах як воєнне втручання США в Південному В'єтнамі.

В серпні 1964 р. СІЛА здійснили збройну провокаї в територіальних водах ДРВ — Тонкінській затоці —;!■ метою створити привід для поширення американської ресії на територію ДРВ. Група військових кораблів 1-і флоту СІЛА, вийшовши з японських портів, наблизі до берегів ДРВ і почала обстрілювати її територію, тивуючи свої дії умисним нападом на них торпедних терів ДРВ. 5 серпня президент США Л. Джонсон твердив американську версію подій у Тонкінській затої й віддав наказ ужити «відповідних заходів». Такими захо дами стали нальоти американських літаків на територі ДРВ, що розпочалися в той самий день. 7 серпня 1964 j американський конгрес ухвалив «тонкінську резолюцію! яка надала президентові США право необмеженого ві користання американських збройних сил у Південно-Сх ній Азії й започаткувала пряму агресію США у В'єтна Таким чином, СЛІА відшукали привід для нарощуваї збройних сил у Південному В'єтнамі, поширення повії ряної війни на територію ДРВ і Лаосу та втручання внутрішні справи Камбоджі.

В 1965 р. Вашингтон розв'язав війну проти В'єтнаму, а згодом проти Лаосу й Камбоджі. Ця «локальна» війна, безпосередньою метою якої було збереження і зміцнення американських позицій у Південному В'єтнамі, стала разом з тим спробою здійснити воєнними засобами дале­косяжні плани «глобальної стратегії» США. На Півдні В'єтнаму діяв півмільйонний американський експедицій­ний корпус, оснащений найновішою бойовою технікою, Північ В'єтнаму піддавалась інтенсивним бомбардуван­ням з повітря і моря. Розпочинаючи неоголошену війну проти ДРВ, СЛІА намагались придушити прагнення в'єт­намського народу до незалежності й об'єднання країни, змусити ДРВ відмовитись від підтримки визвольного руху в Південному В'єтнамі.

Агресія США у В'єтнамі спричинила утворення в Південно-Східній Азії небезпечного вогнища напруже­ності, що тривалий час ускладнювало всю міжнародну обстановку. Після того як США розв'язали агресивну війну проти ДРВ, національно-визвольна/війна на Півдні злилась з війною в'єтнамського народу на захист бать­ківщини на Півночі й набрала загальнонаціонального характеру. Відбиття американського вторгнення стало першочерговим завданням для всього в'єтнамського на­роду. Вже на початку червня 1965 р. близько 1 млн в'єт­намців виявили добровільне бажання зі зброєю в руках боротись проти американської агресії.

Вживши енергійних заходів з евакуації великих промислових підприємств у сільську місцевість, уряд ДРВ забезпечив випуск основних видів продукції. Особлива увага приділялася підвищенню ефективності сільськогос­подарського виробництва й місцевої промисловості. Був взятий курс на досягнення самозабезпеченості кожної провінції Північного В'єтнаму в задоволенні потреб обо­рони, виробництва, населення. Всі ці заходи дали змогу ДРВ не тільки вистояти в жорстокій боротьбі, а й збе­регти стабільний рівень сільськогосподарського та про­мислового виробництва, підвищувати свою обороноздат­ність і надавати допомогу національно-визвольним силам Півдня В'єтнаму. Важливим фактором моральної й матеріальної підтримки ДРВ слугувала допомога СРСР та інших соціалістичних країн. Радянський Союз надсилав До В'єтнаму все, в чому відчували потребу в'єтнамські

РОЗДІЛ НІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

економіка й оборона, в'єтнамський народ. Завдяки тавкам сучасного озброєння з СРСР та інших др; країн відбувалося технічне переоснащення В'єтнаме народної армії. В'єтнамські війська перетворювались сучасну армію, здатну протистояти американській агресі відбивати нальоти американської авіації.

Внаслідок успіхів визвольних сил Південного В'є му, які спирались на підтримку й допомогу Північно: В'єтнаму, СРСР, інших країн та співчуття світової мадськості, збройна інтервенція США в Південно: В'єтнамі зайшла на кінець 60-х років у глухий кут. Заз: ла краху й американська тактика «в'єтнамізації» ві сутність якої полягала в проведенні принципу «азіа проти азіатів», цебто намаганні змусити врешті-ре: «в'єтнамців боротись проти в'єтнамців».

Успішно відбиваючи удари агресора, ДРВ і націон но-визвольні сили Південного В'єтнаму вели актив: дипломатичну боротьбу за припинення бомбар, Північного В'єтнаму, виведення іноземних військ із денного В'єтнаму, справедливе врегулювання у В'єтна на основі неухильної поваги законних інтересів і в від'ємних прав його народу, без будь-якого зовнішню: втручання. Малося на увазі, що питання об'єдна: В'єтнаму повинне бути вирішене мирним шляхом у повідності з волевиявленням населення обох його час Необхідно підкреслити, що в прийнятій в 1967 р. но програмі Національного фронту визволення Південно: В'єтнаму відзначалось, що до об'єднання країни денний В'єтнам буде протягом певного часу існувати незалежна держава. В червні 1969 р. був утворений Ті совий уряд Республіки Південний В'єтнам, який віді важливу роль в організації відсічі агресії США на Пі країни, в мобілізації міжнародної підтримки визвольн] боротьби південнов'єтнамського народу. Одним з пер (13 червня 1969 р.) цей уряд визнав СРСР.

Поєднання зусиль ДРВ і Республіки Південний В'ї нам на воєнному, політичному й дипломатичному ф; тах відкрило шлях до переговорів з урегулювання В'єтнамі. Ще в листопаді 1968 р. США мусили оголос про припинення всіх воєнних дій і початок переговорі ДРВ і Національним фронтом визволення Південно' В'єтнаму. Переговори були тривалими і складними.

З кінця березня 1972 р. національно-визвольні си. Південного В'єтнаму добилися значних перемог, я змінили стратегічну ситуацію і завдали серйозної норазз політиці «в'єтнамізації». 20 жовтня 1972 р. уряди ДРЕ СІЛА досягай угоди про припинення війни й відно лення миру у В'єтнамі. Ця угода, яку обидві сторої домовились підписати 31 жовтня 1972 p., відповіда. реальній обстановці в Південному В'єтнамі, гарантува основні національні права в'єтнамського народу й праї південнов'єтнамського народу на самовизначення. Про: через позицію Вашингтона мирна угода не була підлі сана до кінця 1972 p., а агресивна війна СЛІА у В'єтнаї набрала ще жорстокішого характеру.

Агресивна політика США в Індокитаї викликала ене{ гійний протест в ООН. В січні 1973 р. 40 країн—член; ООН, що не приєдналися, виступили зі спільною заявок в якій рішуче засуджувались безпрецедентні за інтенсиі ністю і варварством бомбардування В'єтнаму Сполуче ними Штатами, спрямовані на те^цоб залякати наро Північного В'єтнаму й нав'язати в'єтнамському народої своє рішення проблеми. Глибоке занепокоєння погір шенням ситуації у В'єтнамі висловив Генеральний секре тар ООН К. Вальдхайм, який засудив бомбардуванн В'єтнаму й закликав припинити всі акти насильства, щ можуть перешкодити успіхові переговорів.

У підсумку стратегія ДРВ і Республіки Південню В'єтнам у поєднанні з воєнними й політичними успіхам: визвольних сил Південного В'єтнаму, перемога у відбиті американської агресії проти Північного В'єтнаму, ; також широка міжнародна підтримка забезпечили умові Для укладання Угоди про припинення війни й відновлена миру у В'єтнамі. Ця угода була підписана в Париж 27 січня 1973р. представниками ДРВ, Республіки Півден­ний В'єтнам, США та сайгонського режиму.

Угода передбачала припинення вогню на всій тери­торії В'єтнаму, виведення американських та інших іно­земних військ із Південного В'єтнаму, гарантувала поваг} ЄріА до незалежності, суверенітету, єдності й терито­ріальної цілісності В'єтнаму, відмову США від втручання У внутрішні південнов'єтнамські справи, політичне врегу­лювання в Південному В'єтнамі шляхом переговорів міх

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМНІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

у е м а 4 Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

двома південнов'єтнамськими сторонами, створення ди національного примирення і злагоди, організа вільних демократичних виборів, здійснення мирнимкіі собами поетапного об'єднання В'єтнаму на ос консультацій та угод між Північним і Південним ВЧ мом без втручання іззовні. СІЛА взяли зобов'язаі зробити внесок у відновлення знекровленої війною номіки В'єтнаму.

Важливу роль у справі підкріплення Паризької відіграла Міжнародна конференція з В'єтнаму, яка булася 26 лютого —2 березня 1973 р. в Парижі. В кої ренції брали участь представники ДРВ, Республ Південний В'єтнам, США, сайгонського режиму, СІ Франції, Великобританії, КНР, Угорщини, Польщі, нади, Індонезії та Генеральний секретар ООН. ренція прийняла Акт, у якому її учасники о узяли до відома Паризьку угоду з В'єтнаму та чс протоколи до неї, зобов'язавшись поважати й ^•^ режно виконувати їх.

Підписання Паризької 1973 р. угоди з В'єтнаму рювало якісно нову обстановку у В'єтнамі й означ найбільшу воєнну поразку Вашингтона за всю істоц Сполучених Штатів. Відрядивши до В'єтнаму 600-і ний (включаючи військових п'яти країн-союзниць) педиційний корпус, скинувши 7 млн 850 тис. т бомбі його територію і витративши 352 млрд доларів, США] добились перемоги в цій найтривалішій, найжорсто* неоколоніальній війні. Ця війна стала важким буванням і для Північного В'єтнаму, і він його витрі спираючись на підтримку й допомогу дружніх держав."!

З підписанням Паризької угоди ДРВ отримала ливість приступити до відбудови народного господаї Вона продовжувала курс на створення мирного, ного й демократичного В'єтнаму. ДРВ надавала вс допомогу визвольним силам Південного В'єтнаму, де'-J і не встановився мир. Після підписання Паризької yrf сайгонський режим за підтримки СІЛА переозброїв сі армію, здійснював курс на захоплення всіх визвол районів, проводив політику придушення прав і сі південнов'єтнамського населення. Все це не могло3! викликати зростання визвольної боротьби, могутня: якої змила сайгонський режим. ЗО квітня 1975 р. він'

повалений. Контроль над усією південнов'єтнамською територією перейшов до Тимчасового революційного уряду, який став спадкоємцем Національного фронту визво­лення Південного В'єтнаму у внутрішній і зовнішній політиці.

В період з 15 по 21 листопада 1975 р. в Хошіміні працювала Політична консультативна конференція пред­ставників Півночі й Півдня В'єтнаму з питань об'єднання країни. На ній були досягнуті домовленості про проведен­ня в усій країні загальних виборів до Національних зборів, які мали визначити державну систему, обрати керівні органи єдиного В'єтнаму. Такі вибори відбулися 25 квітня 1976 р. 2 липня перша сесія Національних зборів ухвалила рішення про об'єднання Демократичної Республіки В'єтнам і Республіки Південний В'єтнам і проголосила утворення Соціалістичної Республіки В'єтнам (СРВ). Створення СРВ стало видатною віхою в тривалій боротьбі в'єтнамського народу за свободу й незалежність, започаткувало якісно новий етап у його багатовіковій історії. ^___

Свою міжнародну діяльність СРВ спрямувала на за­безпечення сприятливих зовнішніх умов для щонай­швидшого заліковування ран багаторічної війни, віднов­лення й розвитку економіки, створення передумов для гармонійного розвитку в'єтнамського суспільства. В ком­плексі зовнішньополітичних завдань СРВ пріоритетне місце посідали питання зміцнення й розвитку відносин з сусідніми країнами та країнами соціалістичної співдруж­ності. Радянські позиції у В'єтнамі особливо зміцніли в середині 1978 p., коли він став членом Ради економічної взаємодопомоги. З листопада 1978 р. в Москві був підписаний радянсько-в'єтнамський Договір про дружбу й співробітництво, в межах якого сторони зобов'язалися неухильно розвивати політичні відносини й поглиблю­вати всесторонне співробітництво на основі взаємної поваги державного суверенітету й незалежності, рівно­правності й невтручання у внутрішні справи одна одної. Радянська економічна допомога зміцнила експортний сектор в'єтнамської економіки, а військова — стимулю­вала в'єтнамські гегемоністські амбіції в Індокитаї.

Прикриваючись заявами про необхідність захисту те­риторіальної цілісності В'єтнаму від посягань поллотів-ського режиму і «братню» допомогу камбоджійському

І2* 353

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Тема 4 Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії'

народові в його боротьбі проти цього режиму, В'€ здійснив у січні 1979 р. воєнну інтервенцію в Камбо;: СРСР підтримав цю акцію В'єтнаму й навіть намага переконати Китай та країни АСЕАН, що гєгємої В'єтнаму в Індокитаї є доконаним фактом, як і військс присутність Москви в цьому регіоні. Країни АСЕАН і дуже занепокоєні зростаючою радянською війської морською присутністю в Південно-Східній Азії, і де* них, зокрема Малайзія, Таїланд, Індонезія та Філії відхилили прохання Москви надати право заходу в порти для ВМС СРСР. Унаслідок підтримки незакої акцій В'єтнаму в Камбоджі Москва не тільки опини в надто складній ситуації в Південно-Східній Азії, певною мірою потрапила в міжнародну ізоляцію.

Відповіддю КНР на інтервенцію В'єтнаму в Камбод став напад Китаю на північні в'єтнамські провінції метою «дати урок за утиски в'єтнамськими властями селения китайського походження, за дрібні й великі вокації на спільному кордоні, за претензії на китайсй території, такі як острови Спратлі й Парасельські». ■■ агресії проти В'єтнаму була задіяна 600-тисячна ар* Китаю. Китайсько-в'єтнамська війна, обмежена в ц торі й часі (північні провінції, 17 лютого — 3 берез завдала економіці В'єтнаму збитків на мільярд доларі забрала з обох сторін життя десятків тисяч солдатів; офіцерів. В'єтнамсько-китайський кордон на десяг років перетворився на небезпечне вогнище військової пруженості. Порушення кордонів повітряного прост літаками, перестрілки, у тому числі й з важкої артиле| стали тут звичайним явищем.

Після нападу Китаю на В'єтнам СРСР добі найбільшого прориву в Південно-Східній Азії — пра користуватися в'єтнамськими базами в Камрані й нанзі. Проте зміцнення радянських політичних та вії кових позицій в Індокитаї викликало серйозне занеї коєння у Вашингтоні. У відповідь на зростання ра ської присутності в Південно-Східній Азії адмініс Р. Рейгана приступила до створення військово-морсі та військово-повітряних баз у Тихому океані, що прі ло до подальшого погіршення американо-радянських: чосин.