Язичницька культура східних слов’ян

Слов’яни проживали в Центральній і Східній частині Європи, в тому числі і на території сучасної України. Багато свідчень про слов’янські народи залишили давньогрецькі, візантійські, римські та арабські історики. У їх працях знаходимо відомості про спосіб життя і побут давніх слов’ян, їх військове мистецтво. Джерелами вивчення слов’янської культури дохристиянських часів можна вважати археологічні, лінгвістичні, антропологічні дані, фольклор, народне мистецтво.

До прийняття християнства слов’янські племена мали своєрідну культуру, основу якої становили розвинена міфологія, поетичне сприйняття світу, обожнення сил природи, прадавні традиції. На думку істориків, найдавніша археологічна культура, пов’язана з антами, сягає ІІ ст. до н.е. і має назву зарубинецької (від с. Зарубинці на Київщині). Вона дає уявлення про житлове та оборонне будівництво, в якому знайшли подальший розвиток скіфські традиції. Археологічні матеріали допомагають визначити місце проживання слов’ян вздовж річок у лісостепу. Типове слов’янське житло – напівземлянка з дерев’яними стінами, які обмазували глиною. Існували і наземні будівлі з піччю. Будівельний матеріал залежав від природних ресурсів – дерево, солома, глина, природній камінь. Крім поселень виникали й міста-городища.

Оброблюючи дерево, слов’яни досягали високої майстерності. Володіючи різноманітними прийомами різьблення, використовували знаки–символи. Найпоширенішими були так звані солярні знаки (символи Сонця), що дійшли до наших днів. У традиціях українського народного мистецтва вони найдовше збереглися у Карпатах.

Давні слов’яни займалися землеробством (вирощували просо, пшеницю, ячмінь, овес, льон), скотарством (розводили корів, коней, овець, свиней, птицю).

Успішно розвивалося декоративно-ужиткове мистецтво: гончарство, ткацтво, вишивка, виготовлення прикрас. Вироби вміло оздоблювалися орнаментом.

Слов’янські племена створили свою цікаву міфологію. Вони поклонялись силам природи і культу предків, вважаючи, що вся природа була населена масою різних божеств – польовики, лісовики, водяники, русалки, мавки і т. п.

Культ роду заповнював все життя людей того часу. Постійно відчувалось присутність предків. З їх культом пов’язане поклоніння богу Роду і рожаницям. Великим авторитетом користувались боги: Даждьбог – бог Сонця, врожаю і достатку; Перун – бог блискавки і грому; Сварог – бог вогню тощо.

Мистецтво скульптури у слов’ян мало релігійний характер. У святилищах і капищах вони ставили стовпоподібні статуї богів, так звані ідоли. Статуї виготовляли з дерева або каменю. З прийняттям християнства ідолів знищували, тому збереглася лише незначна частина цих пам’яток язичницької скульптури.

Найцікавішою пам’яткою культової скульптури того часу є так званий Збруцький ідол, знайдений у 1848 р. біля м. Гусятина на р. Збруч. На цій статуї заввишки 3 м (чотиригранний стовп) на трьох рівнях відображена ціла система язичницького світогляду східних слов’ян не лише про земний світ, а й про небесний та потойбічний.

Після запровадження християнства традиції язичницького мистецтва не зникли безслідно. Вони продовжували існувати паралельно з християнськими.

Важливим елементом давньослов’янської духовної культури була музика. Історичні джерела свідчать, що у наших давніх предків задовго до 988 р. існували музичні інструменти, обрядові традиції та багатожанровий фольклор. Давні слов’яни грали на гуслях, лютнях, сопілках, бубнах. Культові відправи супроводжувалися хоровим співом, танцями і хороводами під акомпанемент музичних інструментів.

Основу духовної культури будь-якого народу становить усна народна творчість, що завжди відрізняється національною самобутністю і неповторністю. Характерною рисою фольклору є синкретизм: поетичні тексти або співають або виголошують з певною інтонацією, мімікою, жестами у супроводі музики й танців.

Народні пісні, хороводи та ігри виконувалися відповідно до певної пори року і складалися в календарно-обрядові цикли. До фольклорних форм відносяться родинно-обрядові пісні. Все це передавалось усно.

Календарно-обрядові пісні:

o веснянки та гаївки – співали з пробудженням природи від зимового сну;

o русальні пісні – виконувалися під час русального тижня наприкінці весни – на початку літа;

o купальські пісні – виконувалися на свято Купала;

o жниварські пісні – супроводжували процес збирання врожаю;

o колядки, щедрівки – входили до зимового пісенного циклу.

Родинно-обрядові пісні:

o весільні – обов’язкова складова театралізованого обряду весілля (дошлюбні, післяшлюбні).

o колискові – заколисування дитини;

o плачі та голосіння – обов’язкове оплакування померлих, пов’язане з похоронним обрядом або поминальними святами.

У східних слов’ян поступово зароджується театральне мистецтво, яке часто пов’язувалося з частиною календарних обрядів. Так виник обрядовий пратеатр. Згодом у ньому почали використовуватися маски. У багатьох обрядах з’являються прообрази реквізиту – солом’яне опудало, обжинковий сніп, новорічний солом’яний дідух. Все це свідчить про зародки театрального мистецтва.

Часто у родинні обряди впліталися й елементи акторської гри – діалоги, пантоміма, міміка. Місцем театральних видовищ у слов’ян були ліси, гаї, поля, гори, озера, річки, печери.

Підводячи підсумок, варто зазначити, що українська культура має давні корені. Вона пройшла складний шлях, увібравши в себе кращі надбання минулого. Ґрунтуючись на культурних здобутках первісних людей, збагатилася надбаннями скіфо-сарматської доби, античними досягненнями міст–держав Північного Причорномор’я, інших народів, які проходили через територію сучасної України. Трансформувавши у собі здобутки різних культур, український народ створив свою унікальну неповторну матеріальну і духовну культуру.

Джерела і література:

 

Геродот.Історії в дев’яти книгах. – К., 1993 – Кн. ІV

Давняісторія України:У 2 кн./ Толочко П.П. та ін. – К., 1994. – Кн. 1.

Відейко М.Шляхами трипільського світу. – К., 2008

Голіченко Т.С.Слов’янська міфологія та антична культура. – К., 1994

Знойко О.П.Міфи Київської земля та події стародавні. – К., 1983

Іванченко М.Дивосвіт прадавніх слов’ян. – К., 1991

Іларіон,митрополит (Огієнко І.).Дохристиянські вірування українського народу. – К., 1994

Котляр М.Ф. Русь язичницька: Біля витоків східнослов’янської цивілізації. – К., 1995

Літописруський. – К., 1989

Мозолевський Б.М. Товста Могила. – К., 1984

Рыбаков Б. Язычество Древней Руси. – М., 1981

Телегін Д.Я.Вартові тисячоліть. – К., 1991

Чмихов М. О.Давня культура. – К., 1994