Види адміністративно-правових методів 3 страница

Крім відрахувань у доход держави зазначеної суми грошей із за­робітку, виправні роботи тягнуть за собою й інші майнові та трудові 182 обмеження, зокрема: забороняється надання чергової відпустки під час відбування виправних робіт; час відбування робіт не зараховується до загального трудового стажу і до стажу, що надає право на одержання щорічно пільг; забороняється звільнення з роботи за власним бажанням без дозволу органів, що виконують виправні роботи. Разом з тим ви­правні роботи не тягнуть за собою судимість і не є підставою для звільнення з роботи.

Законом передбачено, що у разі ухилення особи від відбування виправних робіт, застосованих за вчинення дрібного хуліганства, по­становою судді невідбутий строк виправних робіт може бути замінено штрафом або адміністративним арештом з розрахунку один день аре­шту за три дні виправних робіт, але не більше як на п’ятнадцять діб (ст. 325 КУпАП).

Адміністративний арешт (ст. 32 КУпАП) встановлюється і засто­совується у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п’ятнадцяти діб. Призначається районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею) у тому разі, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи правопоруш­ника суд (суддя) дійде висновку про те, що інших видів стягнення буде недостатньо.

КУпАП передбачено застосування адміністративного арешту за незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення, переси­лання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ч. 1 ст. 44), дрібне хуліганство (ст. 173), за зліс­ну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку

і державного кордону, військовослужбовця у зв’язку з їх участю в охо­роні громадського порядку (ст. 185) та ін.

Сутність цього виду адміністративного стягнення полягає у тому, що особи, які підлягають адміністративному арешту, позбавляються волі на строк до п’ятнадцяти діб. Під час відбування адміністративно­го арешту вони можуть залучатися до виконання фізичних робіт, при цьому заробітна плата їм не виплачується.

Адміністративний арешт не тягне за собою звільнення з роботи, не перериває трудовий стаж. Цей вид стягнення не може застосовуватися до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до дванадцяти років, до осіб, які не досягли вісімнадцяти років, до інвалідів першої та дру­гої груп. До іноземців і осіб без громадянства, які вчинили адміністративне правопорушення на території України, застосовуються ті ж самі адмі­ністративні стягнення і на тих же підставах, що і для громадян України, крім випадків, коли ці особи згідно з чинними законами та міжнародним договорами України користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, а питання про їх відповідальність вирішується дипломатичним шляхом.

Разом з тим до іноземців і осіб без громадянства може бути засто­соване адміністративне видворення за межі України за вчинення адмі­ністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.У разі ухилення від виконання рішення про видворення така особа за­тримується і видворяється у примусовому порядку.

За вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років застосовуються відповід­но до ст. 24^і КУпАП такі заходи впливу: 1) зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; 2) застереження;

3) догана або сувора догана; 4) передання неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

Справи про адміністративні правопорушення неповнолітніх роз­глядаються тільки в судовому порядку.

 

§ 5. Загальні правила і строки притягнення до адміністративної відповідальності

Загальні правила накладення стягнення за адміністративні право­порушення, закріплені в розділі 4 КУпАП, поглиблюють конституцій­ні принципи верховенства права, законності, гуманізму, індивідуаліза­ції відповідальності та ін.

По-перше, виконання загальних правил при застосуванні адміні­стративних стягнень виявляється в неухильному додержанні принципів верховенства права і законності. Стягнення за адміністративне право­порушення накладається в межах, встановлених нормативним актом, який передбачає відповідальність за вчинене правопорушення, в точній відповідності з КУпАП та іншими актами про адміністративні право­порушення.

По-друге, оплатне вилучення і конфіскація предмета як додаткові стягнення можуть накладатися лише у випадках, коли їх застосування прямо передбачено законом. Не допускається незастосування додат­кового стягнення, якщо санкція статті передбачає обов’язковість його накладення разом з основним стягненням.

По-третє, стягнення накладається в точно визначених законом ме­жах. Не допускається застосування стягнення нижче нижчої межі, передбаченої санкцією відповідної статті, а також перевищення його максимального розміру.

По-четверте, при накладенні адміністративного стягнення слід до­держуватися всіх інших вимог законодавства про адміністративні правопорушення. Маються на увазі вимоги щодо наявності складу проступку, відсутності обставин, що виключають адміністративну від­повідальність, підвідомчості справ, строків давності, неприпустимос­ті застосування деяких видів стягнень до певних категорій громадян (військовослужбовців, працівників органів внутрішніх справ та ін.).

З метою індивідуалізації відповідальності закон (ч. 2 ст. 33 КУпАП) вимагає від органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справу, при накладенні стягнення враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність.

Про характер правопорушення свідчать його об’єкт, тобто суспіль­ні відносини, на які посягає проступок (наприклад, державний або громадський порядок, права і свободи громадян тощо), а також ознаки, що характеризують об’єктивну сторону правопорушення (дія чи без­діяльність, характер і розмір заподіяної шкоди, час, місце, спосіб вчи­нення проступку тощо).

Деякі обставини, що свідчать про характер проступку, підвищують адміністративну відповідальність за його вчинення, визнаються квалі­фікуючими. Такими обставинами є, наприклад, повторне вчинення правопорушення. В деяких випадках тільки грубе порушення правил тягне за собою адміністративну відповідальність (ст. 108 КУпАП).

Іноді правопорушенням визнається тільки злісне діяння. Частіше за все це злісна непокора (ст. 185 КУпАП), злісне ухилення (ст. І85⁴ КУпАП). Про злісність свідчить невиконання певних обов’язків, роз­поряджень, вимог після неодноразового їх повторення.

Особу порушника характеризують передусім ознаки, притаманні суб’єкту проступку (вік, стать, службове становище, соціальний стан, протиправна поведінка в минулому), а також поведінка в трудовому ко­лективі і побуті, ставлення до сім’ї, колег по роботі, навчання тощо). Усі ці обставини повинні бути встановлені органом (посадовою особою), який розглядає справу, щоб мати повне уявлення про особу порушника.

Ступінь вини правопорушника залежить від форми вини, з якою вчинено проступок, а також від мотиву і мети його вчинення. Зрозуміло, що вчинення проступку умисно відрізняється від вчинення його з не­обережності. У першому випадку ступінь вини порушника вищий.

Майновий стан правопорушника також має бути враховано при застосуванні окремих адміністративних стягнень: штрафу, конфіскації, позбавлення спеціального права, виправних робіт.

Обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність за ад­міністративне правопорушення, перелічені відповідно в статтях 34 і 35 КУпАП.

Пом’якшуючими відповідальність обставинами визнаються:

1) щире розкаяння винного;

2) відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, доб­ровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;

4) вчинення правопорушення неповнолітнім;

5) вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року.

Цей перелік не вичерпний, відкритий. Орган (посадова особа), який розглядає справу, може визнати пом’якшуючими й обставини, не перед­бачені законом (наприклад, бездоганну трудову діяльність, похилий вік, наявність у порушника утриманців та ін.).

На відміну від пом’якшуючих у ст. 35 КУпАП наведено повний перелік обставин, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення. До таких обставин належать:

1) продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її;

2) повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинен­ня правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин;

3) втягнення неповнолітнього в правопорушення;

4) вчинення правопорушення групою осіб;

5) вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за ін­ших надзвичайних обставин

6) вчинення правопорушення в стані сп’яніння. Залежно від харак­теру адміністративного правопорушення орган (посадова особа), який накладає стягнення, може не визнати останню обставину обтяжливою (наприклад, для відповідальності за порушення правил користування електроенергією байдуже, в якому стані їх порушено).

При накладенні стягнення обставини, що пом’якшують і обтяжу­ють відповідальність, ураховуються лише за умови, що вони перебу­вають за межами складу правопорушення, тобто не є його складовою частиною. Так, вчинення дрібного хуліганства у стані сп’яніння об­тяжує відповідальність порушника, а керування ж транспортним засо­бом у стані сп’яніння не обтяжує, оскільки ця ознака безпосередньо входить до складу правопорушення.

До загальних належать також правила накладення адміністративних стягнень при вчиненні декількох адміністративних правопорушень. У ст. 36 КУпАП передбачено, що при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнен­ня накладається за кожне правопорушення окремо. Такий порядок призначення стягнень обумовлений тим, що справи про адміністратив­ні правопорушення однієї й тієї самої особи вирішують частіш за все різні державні органи (посадові особи) в межах своєї підвідомчості.

Якщо справу про декілька адміністративних проступків розглядає один орган (посадова особа), то в таких випадках накладається одне основне стягнення в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. При цьому до основного стягнен­ня може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопору­шень.

У разі заподіяння адміністративним правопорушенням майнової шкоди громадянинові, підприємству, установі або організації при на­кладенні адміністративного стягнення одночасно може бути вирішено питання про її відшкодування. Тим самим спрощено порядок стягнення очевидної і незначної шкоди. Разом з тим вирішення цього питання за­лежить від низки обставин і є правом, а не обов’язком відповідного органу. Відшкодування заподіяної шкоди мають право здійснювати лише деякі, перелічені в ст. 40 КУпАП органи, — адміністративна комісія, виконавчий орган селищної і сільської ради, а також судця. Розмір шко­ди, що стягується цими органами, не може перевищувати суми двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Суддя районного, ра­йонного у місті, міського чи міськрайонного суду може відшкодувати шкоду незалежно від її розміру, крім випадків заподіяння шкоди непов­нолітньою особою, що досягла шістнадцяти років і має самостійний заробіток. У такому разі, якщо сума шкоди не перевищує одного нео­податковуваного мінімуму доходів громадян, суддя має право покласти на неповнолітнього відшкодування заподіяної шкоди або зобов’язати його своєю працею усунути її.

Для забезпечення законності при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення дуже важливими є чітке регулюван­ня строків давності притягнення до адміністративної відповідальнос­ті, погашення адміністративних стягнень, а також порядку обчислення строків стягнення.

Обчислення строків адміністративного стягнення, як визначено в ст. 37 КУпАП, залежить від його виду. Так, строк адміністративного арешту обчислюється добами, виправних робіт — місяцями, а позбав­лення спеціального права — роками, місяцями або днями. Перебіг строку адміністративного стягнення розпочинається в той день (якщо він обчислюється місяцями і роками) або час (якщо він обчислюється добами), в який винесено постанову про накладення стягнення.

У ст. 38 КУпАП встановлено строки, після закінчення яких виклю­чається накладення адміністративного стягнення. За загальним прави­лом адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому право­порушенні — два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків коли справи про адміністративні правопорушення підвідомчі суду (суд­ді). У цьому разі стягнення можуть бути накладені не пізніше як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому право­порушенні — не пізніш як через три місяці з дня його виявлення.

На практиці можливі випадки, коли за фактом правопорушення спочатку ставиться питання про порушення кримінальної справи, але згодом приймається рішення про відмову в її порушенні або про за­криття вже порушеної кримінальної справи. Якщо в діях правопоруш­ника є ознаки адміністративного проступку, стягнення може бути на­кладено не пізніш як через місяць з дня прийняття такого рішення (ч. З ст. 38 КУпАП). Строк при цьому починає спливати з моменту ви­несення постанови про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття.

Для визнання особи такою, що не була піддана адміністративному стягненню, не потрібно видання якого-небудь спеціального документа. Стягнення погашується автоматично після закінчення річного строку з моменту виконання постанови про накладення адміністративного стягнення і в разі невчинення протягом цього строку нового адміні­стративного проступку. Якщо ж особа вчинить нове правопорушення до погашення стягнення за попереднє, перебіг строку давності пере­ривається.

 

 

6. Адміністративна відповідальність юридичних осіб

Відповідно до КУпАП суб’єктами адміністративної відповідаль­ності є лише фізичні особи. Однак на законодавчому рівні встановле­но адміністративну відповідальність і юридичних осіб. Інтенсивний розвиток цього виду відповідальності розпочався після здобуття Укра­їною незалежності і був зумовлений процесами зростання підприєм­ництва та становлення ринкової економіки, які призвели до утворення значної кількості юридичних осіб, заснованих на приватній формі власності.

Як відомо, юридичні особи визнаються суб’єктами правових від­носин не тільки в адміністративному, а й у багатьох інших галузях права, зокрема, в цивільному, господарському, податковому та ін. Всту­паючи у правові відносини, вони своїми діями можуть реалізовувати надані їм права та виконувати покладені на них обов’язки, тобто здій­снювати правомірну поведінку. Але вони можуть і порушувати приписи норм права, тобто вчиняти правопорушення, за вчинення яких перед­бачено притягнення юридичної особи до юридичної відповідальності.

Наприклад, ст. 35 Закону України «Про пожежну безпеку», яка передбачає, що за порушення встановлених законодавством вимог по­жежної безпеки, невиконання приписів посадових осіб органів дер­жавного пожежного нагляду підприємства, установи та організації можуть притягатися до сплати штрафу, який не може перевищувати

2 місячного фонду заробітної плати підприємства, установи, орга­нізації¹. В п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про відповідальність підпри­ємств, їх об’єднань, установ та організацій за правопорушення у сфе­рі містобудування» встановлено, що за виконання будівельних робіт, які не відповідають державним стандартам, нормам і правилам або проектним рішенням, з порушника стягується штраф у розмірі 10 % вартості виконаних робіт¹.

І хоча в текстах обох законів термін «адміністративна відповідаль­ність» не міститься, однак з наступних причин можна стверджувати, що йдеться саме про неї. По-перше, в приписах містяться описи проти­правних діянь, які можуть бути вчинені у різних сферах державного управління. По-друге, за вчинення правопорушення встановлено ад­міністративне стягнення (в нашому випадку це штраф, але застосову­ються й інші види стягнень, від попередження аж до ліквідації юри­дичної особи). По-третє, в обох випадках рішення про накладення стягнення приймає орган виконавчої влади. По-четверте, рішення по справі приймається у спрощеному, характерному для адміністратив­ного процесу порядку.

Аналіз чинного законодавства дозволяє стверджувати, що нині інститут адміністративної відповідальності юридичних осіб перебуває в процесі становлення. Він ще остаточно не сформувався і містить багато суперечностей і прогалин, однак заперечувати його існування не має жодних підстав. Вагомим кроком на шляху його розвитку стало прийняття ГК України. У главі 28 цього Кодексу вперше зроблено спробу визначити загальні засади адміністративної відповідальності юридичних осіб. У ній встановлено перелік адміністративних стягнень, які законодавець називає адміністративно-господарськими санкціями, надано характеристику кожному з них, визначено строк їх застосуван­ня та гарантії прав юридичних осіб у разі неправомірного притягнення їх до відповідальності. Тобто ГК України можна назвати не тільки за­коном, який офіційно визнав адміністративну відповідальність юри­дичних осіб, а й першим кодифікованим актом, у якому зібрано ‘за­гальні положення щодо такої відповідальності.

Однак слід пам’ятати, що приписи ГК України стосуються далеко не всіх випадків адміністративної відповідальності юридичних осіб. Вони регулюють відповідальність за порушення у сферах обмеження монополізму, захисту конкуренції, захисту прав споживачів, містобу­дування, реклами, виконання державних замовлень тощо. На відпо­відальність за порушення у сфері оподаткування, пожежної та са­нітарно-епідеміологічної безпеки, використання природних ресурсів, банківської діяльності та деяких інших ці загальні положення не по­ширюються.

Адміністративну відповідальність юридичних осіб слід розглядати як самостійний вид адміністративної відповідальності. Він тісно пере­плітається з адміністративною відповідальністю фізичних осіб. Так, у разі вчинення адміністративного правопорушення юридичною осо­бою можливі три варіанти правових наслідків: притягнення до відпо­відальності самої юридичної особи, як у разі порушення правил міс­тобудування; притягнення до відповідальності одночасно і юридичної особи, і посадових осіб, як у разі вчинення порушення у сфері обме­ження монополізму; притягнення до відповідальності лише посадової особи, як за порушення митних правил.

Для подальшого розвитку інституту адміністративної відповідаль­ності юридичних осіб необхідно проведення кодифікації законодавства у цій сфері. Це дозволить більш ефективно застосовувати відповідні правові норми, а також створить надійну базу для подальшої роботи в напрямку вдосконалення цього законодавства та практики його реа­лізації. У процесі кодифікації слід установити чіткий перелік органів, уповноважених приймати рішення про накладення адміністративних стягнень на юридичних осіб (зараз їх більше 40). Також треба розро­бити єдиний порядок розгляду справ про накладення адміністративних стягнень. Нині він відсутній.

Крім того, потребує вирішення питання щодо вини юридичних осіб. Традиційно воно залишалося поза увагою законодавця. Вперше до нього звернулися у ст. 10 Законі України від 11 червня 2009 р. «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних пра­вопорушень»¹.

 

 

Запитання для самоконтролю

1. Дайте поняття та розкрийте сутність адміністративної від­повідальності.

2. Які основні риси адміністративної відповідальності?

3. Що становить законодавчу основу адміністративної відпо­відальності?

4. Чим відрізняється адміністративна відповідальність від кри­мінальної, дисциплінарної та цивільної відповідальності?

5. Що таке адміністративне правопорушення?

6. Назвіть ознаки адміністративного правопорушення та роз­крийте їх зміст.

7. Хто є суб’єктом адміністративного правопорушення?

8. Які обставини виключають протиправність і суспільну шкід­ливість діяння?

9. Наведіть поняття «адміністративне стягнення». Які його види та система передбачені Кодексом України про адміні­стративні правопорушення?

10. Який порядок накладення адміністративних стягнень?

11. Розкрийте особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх.

12. Якими законами встановлено адміністративну відповідаль­ність юридичних осіб (наведіть декілька прикладів)?

13. Чи може бути притягнена до адміністративної відповідаль­ності громадська організація?

Глава 15

Дисциплінарна відповідальність

 

 

Під дисциплінарною відповідальністю згідно з чинним законо­давством України слід розуміти накладення на правопорушників дис­циплінарних стягнень за вчинені дисциплінарні правопорушення. Такі порушення можуть бути виражені як у діях, так і у бездіяльності, до­пускатися як свідомо, так і з необережності. Деякі категорії державних службовців у зв’язку з виконанням своїх повноважень відповідають у дисциплінарному порядку і за проступки, які порочать їх як держав­них службовців або дискредитують органи, в яких вони працюють (керівники, державні службовці — співробітники правоохоронних органів, військовослужбовці та ін.).

У законодавстві закріплено такі види дисциплінарної відповідаль­ності державних службовців: 1) у порядку, встановленому законами України; 2) у порядку, встановленому КЗпП; 3) відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців^[45]; 4) на підставі дисциплінарних статутів та спеціальних положень^[46], чинних у низці галузей управління і деяких сферах державної діяльності.

Підставою дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний про­ступок, сутність якого полягає у невиконанні або неналежному ви­конанні працівником покладених на нього трудових чи службових обов ’язків.

Нормами адміністративного права встановлюються дисциплінарна відповідальність і порядок її реалізації, коло суб’єктів і повноваження органів управління (посадових осіб), що наділені «дисциплінарною» владою, категорії службовців, відповідальність яких регулюється ад­міністративним правом. Стосовно більшості працівників дисциплінар­ну відповідальність передбачено нормами трудового і адміністратив­ного права, а щодо деяких категорій осіб (військовослужбовців стро-

кової служби, працівників органів внутрішніх справ, Служби безпеки України та ін.) — повністю нормами адміністративного права, що по­яснюється необхідністю поряд із загальними правилами дисциплінар­ної відповідальності враховувати особливі вимоги дисципліни до них, встановлення специфіки їх дисциплінарної відповідальності.

Незалежно від того, на підставі якого законодавчого акта настає дис­циплінарна відповідальність, вона характеризується такими рисами:

1) її підставою є дисциплінарний проступок;

2) за такий проступок передбачено накладення дисциплінарного стягнення;

3) стягнення застосовується уповноваженим на те органом (поса­довою особою) в порядку підлеглості;

4) межі «дисциплінарної» влади цього органу (посадової особи) чітко встановлено правовими нормами;

5) службовець, на якого накладено дисциплінарне стягнення, може його оскаржити у вищий орган (вищій посадовій особі) або в суд;

6) за один дисциплінарний проступок може бути накладено тільки одне дисциплінарне стягнення.

Більшість службовців за порушення правил дисципліни несуть відповідальність згідно з приписами трудового законодавства, а дис­циплінарна відповідальність службовців, що реалізують свої повно­важення поза рамками трудового договору чи правил внутрішнього трудового розпорядку, регулюється законами, статутами та положен­нями, затвердженими повноважними органами.

Значна кількість державних службовців несе дисциплінарну від­повідальність не тільки за дисциплінарні проступки, пов’язані з неви­конанням чи неналежним виконанням покладених на них обов’язків, а й за перевищення своїх повноважень, недодержання обмежень щодо державної служби, вчинення діянь, що порочать орган, де службовець працює, або його звання (норм моралі), присяги, обов’язків, передба­чених у контракті, військової честі та ін.

В основу розмежування дисциплінарної відповідальності на види покладено характер діяльності різних категорій службовців, умови їх роботи, систему дисциплінарних стягнень, порядок їх накладення та оскарження.

Законом України «Про державну службу» встановлено особливос­ті дисциплінарної відповідальності державних службовців, органів виконавчої влади та їх апарату. Сутність її полягає в тому, що дисци­

плінарні стягнення застосовуються до державного службовця за неви­конання чи неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також за проступок, який порочить його як дер­жавного службовця або дискредитує державний орган, у якому він працює.

До службовців цих органів, крім дисциплінарних стягнень, перед­бачених чинним законодавством про працю України, можуть застосо­вуватися такі заходи дисциплінарного впливу, як попередження про неповну службову відповідність та затримка до одного року в присво­єнні чергового рангу або призначенні на вищу посаду.

Службовці державних підприємств, установ, організацій, а також державних органів, на яких не поширюються положення Закону Укра­їни «Про державну службу», відповідних дисциплінарних статутів чи положення про дисципліну, несуть дисциплінарну відповідальність згідно з КЗпП чи Правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Згідно з Типовими правилами внутрішнього розпорядку для пра­цівників державних навчально-виховних закладів України за порушен­ня трудової дисципліни до працівника може бути застосовано догану або звільнення.

Звільнення як дисциплінарне стягнення застосовується відповідно до пп. З, 4, 7, 8 ст. 40, ст. 41 КЗпП.

Дисциплінарне стягнення застосовується органом (посадовою осо­бою), якому надано право прийняття на роботу (обрання, затверджен­ня, призначення на посаду) даного працівника. До застосування дис­циплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган пови­нен вимагати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. У разі відмови працівника дати письмові пояснення складається від­повідний акт. Дисциплінарні стягнення застосовуються власником або уповноваженим ним органом безпосередньо після виявлення проступ­ку, але не пізніше одного місяця від дня його виявлення без урахуван­ня часу хвороби працівника або перебування його у відпустці. Дис­циплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. За кожне порушення трудової дисципліни накладається тільки одне дисциплінарне стягнення. Дисциплінарне стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівнику під розписку. Якщо протягом року з дня накладення дис­циплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплі-

нарному стягненню, вш вважатиметься таким, що не мав дисциплшар­ного стягнення.

Якщо пращвник не припустився нового порушення дисциплши, виявив себе як сумлшний пращвник, стягнення може бути знято до заюнчення одного року. Протягом строку ди дисципл1нарного стягнен­ня заходи заохочення до пращвника не застосовуються.

Власник або уповноважений ним орган мае право замють накла­дення дисциплшарного стягнення передати питания про порушення трудово'У дисциплши на розгляд трудового колективу або його органу. Пращвник може оскаржити накладення стягнення у mMiciio з трудових cnopiB (де УУ створено), вищий посадовш oco6i чи у вищий орган або в суд.

Значш особливосп е в порядку застосування та видах дисцишп- нарних стягнень, передбачених дисциплшарними статутами або спе- щальними положениями про дисцишпну в окремих сферах (галузях) д1яльностг Вони пов’язаш з характером тих функцш i завдань, що ви- ршуються вщповщними органами, Ух службовцями. В деяких випадках дисциплшарна вщповщальшсть регулюеться вщповщними кодексами (Повпряний кодекс, Митний кодекс та iH.). Так, згщно з Дисциплшар- ним статутом прокуратури УкраУни¹ дисциплшарш стягнення щодо прокурорсько-слщчих пращвниюв, а також пращвниюв навчальних, наукових та шших установ прокуратури застосовуються за невиконан- ня чи неналежне виконання елужбових обов’язюв або за проступок, який порочить Ух як пращвниюв прокуратури.

Дисциплшарними стягненнями е: догана, понижения в класному чиш, понижения на посад^ позбавлення нагрудного знака «Почесний пращвник прокуратури УкраУни», звшьнення, звшьнення з позбавлен- ням класного чину.

Генеральний прокурор УкраУни мае право застосовувати дисцигоп- нарш стягнення, зазначеш у названому статут!, в повному обсяз1, за винятком позбавлення або понижения в класному чиш державного радника юстицй 1, 2, 3 клас1в, яке зд1йснюеться Президентом УкраУни за поданням Генерального прокурора.

Прокурори АРК, областей, м. Киева та прир1вняш до них прокурори мають право застосовувати таю дисциплшарш стягнення: догану, по­нижения в nocafli, звшьнення, KpiM понижения в посад1 i звшьнення пращвник1в, яю призначаються Генералышм прокурором УкраУни. В pa3i