Заснування та припинення підприємницьких товариств

 

мусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до ан­тимонопольно-конкурентного законодавства України. Установ­чими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передба­чених законом, — статут (положення) суб'єкта господарювання (ч. 1 ст. 57 ГК).

Як і закон України «Про господарські товариства» (ч. 2 ст. 4), ГК у ст. 57 спочатку формулює загальні вимоги щодо змісту установчих документів суб'єктів господарювання, деталізуючи їх стосовно окремих видів цих документів (засновницького до­говору і статуту). Зокрема, статут повинен містити відомості про найменування і місцезнаходження, суб'єкта господарюван­ня, мету і предмет діяльності, розмір іпорядок утворення статут­ного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відо­мості, що не суперечать законодавству.

Цивільний кодекс не містить узагальнених вимог щодо уста­новчих документів, а окремо визначає вимоги щодо статуту і спеціально — щодо засновницького договору як установчих до­кументів товариства. Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦК у статуті то­вариства зазначаються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим кодексом або іншим законом. Так, статут товариства з обмеже­ною відповідальністю, крім відомостей, передбачених ст. 88 ЦК, має містити відомості про: розмір статутного капіталу з визна­ченням частки кожного учасника; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у ста­тутному фонді (ч. 1 ст. 143 ЦК). Статутом товариства з обме­женою відповідальністю може бути встановлено порядок ви­значення розміру часток учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткових внесків учасників (ч. 4 ст. 82 ГК). Такі ж відомості має містити й статут товариства з додатковою відповідальністю, оскільки до цього виду товари-

ства застосовується положення ЦК про товариство з обмеже­ною відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом това­риства і законом (ч. 4 ст. 151 ЦК).

Вимоги до статуту акціонерного товариства сформульова­ні у ст. 13 Закону України «Про акціонерні товариства». Такий статут повинен містити відомості про: 1) повне і скорочене най­менування українською мовою; 2) тип товариства; 3) розмір ста­тутного капіталу; 4) розмір резервного капіталу; 5) номіналь­ну вартість та загальну кількість акцій, кількість кожного типу розміщених товариством акцій, у тому числі кількість кожного класу привілейованих акцій, а також наслідки невиконання зо­бов'язань з викупу акцій; 6) умови і порядок конвертації приві­лейованих акцій певного класу у прості акції товариства чи у привілейовані акції іншого класу у випадках, якщо товариством не передбачений випуск привілейованих акцій; 7) права акціоне­рів — власників привілейованих акцій кожного класу; 8) наяв­ність переважного права акціонерів приватного товариства на придбання акцій цього товариства, які пропонуються їх власни­ком до продажу третій особі, та порядок його реалізації; 9) поря­док повідомлення акціонерів про виплату дивідендів; 10) поря­док скликання та проведення загальних зборів; 11) компетенцію загальних зборів; 12)спосіб повідомлення акціонерів про зміни у порядку денному загальних зборів; 13) склад органів товари­ства та їх компетенцію, порядок утворення, обрання та відкли­кання їх членів та прийняття ними рішень, а також порядок змі­ни складу органів товариства таїх компетенції;* 14)порядок внесення змін до статуту; 15) порядок припинення товариства.Статут акціонерного товариства може містити й інші положен­ня,що не суперечать законодавству. Разом із тим, цим статутомне може бути передбаченонадання засновникам товариствадо­даткових прав чи повноважень.

У частині 1 ст. 4 ЗаконуУкраїни «Про господарські товари­ства» передбачалось,що акціонерне товариство, товариство зобмеженою відповідальністю і товариство з додатковоювідпові­дальністю створюються і діють на підставі установчого догово­руі статуту, а повне і командитне товариства — на основізаснов­ницького договору. Отже, для одних товариств (акціонерних,з обмеженою або додатковою відповідальністю) установчими документами вважались статут і засновницький договір, для

5-535

■»«.. і. ■пиан.......

66

Розділ З

Заснуваннята припинення підприємницьких товариств

67

 

інших (повні і командитні товариства) — лише установчий (за­сновницький) договір. Оскільки в Законі «Про господарські товариства» чітко не розмежовувалось, які з необхідних відо­мостей мають міститися у статуті, а які — у засновницькому договорі, на практиці зміст зазначених установчих докумен­тів часто дублювався, а то й містив умови, що суперечили одна одній.

У Цивільному кодексі (ч. 1 ст. 120, ч. 1 ст. 134, ч. 1 ст. 143, ч. 4 ст. 151, ч. 1 ст. 154) і Господарському кодексі (ч. 1 ст. 82) ви­знано, що установчими документами акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додат­ковою відповідальністю є їхні статути, а установчими докумен­тами повного товариства та командитного товариства — заснов­ницькі договори.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 88 ЦК у засновницькому договорі товариства визначаються зобов'язання учасників створити то­вариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників, якщо додатко­ві вимоги щодо змісту засновницького договору не встановлені цим Кодексом або іншим законом. Зокрема, названі додаткові вимоги (крім відомостей, передбачених ст. 88 ЦК) включають такі відомості: розмір та склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у складено­му капіталі, розмір, склад і строки внесення ними вкладів (ч. 2 ст. 120 ЦК), форми участі учасників у справах товариства (ст. 67 Закону України «Про господарські товариства»).

Засновницький договір командитного товариства, крім відо­мостей, передбачених ст. 88 ЦК, має містити дані про розмір та склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі; су­купний розмір вкладів вкладників. Якщо внаслідок виходу, ви­ключення чи вибуття у командитному товаристві залишився один повний учасник, засновницький договір переоформлюється в одноособову заяву, підписану повним учасником. У разі якщо командитне товариство створюється одним повним учасником, то установчим документом є одноособова заява (меморандум), яка містить усі відомості, встановлені для командитного товари­ства (ст. 134 ЦК). Отже, особливість і специфіка засновниць­кого договору повного чи командитного товариства полягає в тому, що він не лише регулює взаємовідносини засновників за

спільною їх діяльністю щодо створення юридичної особи та на­ділення її майном, а й визначає правовий статус цих товариств як учасників корпоративних відносин.

Функції та зміст засновницького договору залежать від ор­ганізаційно-правової форми тих утворень, що формуються за­сновниками і діють як суб'єкти господарювання. Чи зазнали во­ни змін після того, як закон більше не передбачає як обов'язкове подання засновницького договору в числі установчих документів при державній реєстрації деяких видів господарських товариств (акціонерних, з обмеженою чи додатковою відповідальністю)? Мабуть, що ні. Тим більше, що при заснуванні цих товариств теж укладаються договори між їх засновниками. Так, відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦК, якщо товариство з обмеженою відповідальні­стю засііонусться кількома особами, ці особи у разі необхідності визначити взаємовідносини між собою щодо створення товари-спіа укладають договір у письмовій формі, який встановлює по­рядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяль­ності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частки у статутному капіталі кожного з учасників, строки та по­рядок внесення вкладів та інші умови.

Подібний договір може укладатися й кількома засновника­ми акціонерного товариства з метою визначення порядку здійс­нення ними спільної діяльності щодо створення такого товарис­тва (ч. 2 ст. 153 ЦК). Це положення підтверджується також у ч. З ст. 9 Закону України «Про акціонерні товариства»: заснов­никами може укладатися засновницький договір, у якому визна­чаються порядок провадження спільної діяльності щодо ство­рення акціонерного товариства, кількість, тип і клас акцій, що підлягають придбаннюкожним засновником, номінальна вар­тість 1 варгіт Придбання цих акцій, строкі форма оплати вар­тості акцій, строк дії договору. Для створенняакціонерного товариства засновники повинні провести закрите(приватне) розміщення його акцій, установчі збори та здійснитидержавну реєстрацію акціонерного товариства. Засновницькийдоговір не є установчим документом і діє до дати реєстраціїДержавною комісією з цінних паперів та фондового ринку звітупро резуль­тати закритого (приватного) розміщення акцій.

Засновницький договір укладається у письмовій формі. Як­що товариство створюється за участю фізичних осіб, їх підписи на засновницькому договорі підлягають нотаріальному засвід-

5*

Розділ З

Заснуваннята припинення підприємницьких товариств

69

 

ченню. У разі заснування товариства однією особою засновниць­кий договір не укладається.

Відповідно до ч. З ст. 153 ЦК, ст. 12 Закону України «Про акціонерні товариства» засновники несуть солідарну відпові­дальність за зобов'язаннями, що пов'язані з його заснуванням і виникли до його державної реєстрації. Акціонерне товариство відповідає за пов'язаними з його заснуванням зобов'язаннями засновників тільки у разі схвалення їх дій загальними зборами акціонерів, які мають бути проведені протягом шести місяців після державної реєстрації товариства.

Питання щодо юридичної природи засновницького (уста­новчого) договору в літературі залишається спірним: в одних ви­падках він розглядається як різновид договору про спільну ді­яльність, в інших — проводиться відмежування засновницького договору від договору про спільну діяльність¹. Так, Н. О. Сані-ахметова головну відмінність засновницького договору від дого­вору про сумісну діяльність вбачала в тому, що спільні дії заснов­ників здійснюються саме з метою створення нової юридичної особи, в діяльності якої вони братимуть участь. На відміну від договору про спільну діяльність, де виникають відносини спіль­ної часткової власності учасників на створене або придбане ни­ми майно (включаючи одержані доходи), внаслідок укладення засновницького договору такі відносини не виникають, оскіль­ки власником майна стає заново створена засновниками юри­дична особа². В іншій праці³ автор зазначає, що основна відмін­ність установчого договору від цивільно-правових договорів, які діють у сфері підприємництва, полягає в тому, що установ­чий договір укладається з метою об'єднання його сторін (заснов­ників) у певну організаційно-правову форму суб'єкта підпри­ємництва, у той час як цивільно-правові договори спрямовані на опосередкування не організації, а реалізації підприємницької діяльності.

¹ Коссак В. М. Іноземні інвестиції в Україні: цивільно-правовий аспект /
В. М. Коссак. — Львів, 1996; Довгерт А. С. Спільна діяльність / А. С. Дов-
герт // Цивільне право. — К., 1996. — Ч. 2.

² Саниахметова Н. А. Учредительный договор / Н. А. Саниахметова //
Бизнес. - 1995. - № 10. - С. 13.

³ Саніахметова Н. О. Підприємницьке право : навч. посіб. / Н. О. Сані-
ахметова. - К.: А.С.К., 2001. - С 193.

Безумовно, засновницький договір, визначаючи порядок здій­снення засновниками діяльності щодо створення товариства як юридичної особи, містить умови організаційного характеру. Але в ньому встановлюються також умови щодо передання заснов­никами майна товариству, зокрема, розмір, склад і строки вне­сення вкладів у статутний чи складений капітал товариства, тоб­то обов'язки майнового характеру. Що ж до правового режиму майна, внесеного або придбаного в період діяльності засновни­ків з організації юридичної особи, не можна виключати й існу­вання спільної часткової власності засновників на таке майно в цей проміжок часу, бо самого товариства як юридичної особи до моменту його державної реєстрації ще не існує.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реє­страцію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» у разі державної реєстрації юридичної особи, для якої законом вста­новлено вимоги щодо формування статутного фонду (статутно­го або складеного капіталу), подається документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до ста­тутного фонду юридичної особи в розмірі, який встановлено за­коном. Такими вкладами засновників можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папе­ри, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті (ч. 2 ст. 115 ЦК, ч. 1 ст. 13 Закону України «Про господарські товариства»).

Якщо вкладом до статутного фонду товариства є грошові кошти, то документом, що посвідчує його внесення, є довідка про відкриття поточного рахунку в банку, кошти на який перера­ховуються засновниками (учасниками) для формування статут­ного фонду господарського товариства. Але цей рахунок почи­нає функціонувати тільки після одержання банком документів про державну реєстрацію господарського товариства в установ­леному законом порядку. Чиїми є грошові кошти, внесені заснов­никами на цей рахунок, до державної реєстрації товариства? Відповідь може бути одна: ті, що належать засновникам, адже юридичної особи ще не виникло. Звичайно, при відповіді на за­питання щодо прав вкладників слід враховувати, що з внесен­ням пайового вкладу на банківський рахунок у вкладників вини-

ііііііііііішіін.... ^и>'''іііііііііщшшн

70

Розділ З

Заснуваннята припинення підприємницьких товариств

71

 

кають зобов'язально-правові вимоги до банку, а не відносини власності на вклад. У разі відмови в державній реєстрації госпо­дарського товариства та в інших випадках, передбачених зако­нодавством України, на підставі листа із зазначенням причин закриття рахунку, підписаного уповноваженою засновниками особою, грошові кошти повертаються засновникам, а рахунок закривається¹.

Чинні Цивільний і Господарський кодекси, крім загальних вимог щодо змісту засновницького договору як установчого до­кумента, не містять вичерпних положень щодо його правового регулювання. Ця прогалина в законодавстві заповнюється гос­подарською практикою, в якій поширені різного роду типові або зразкові засновницькі договори, не оприлюднені в установлено­му порядку.

Однією з підстав для класифікації (групування) цивільно-правових договорів може бути їхня мета або ті юридичні наслідки, яких домагаються учасники відносин². За цим критерієм виділя­ється група договорів, які опосередковують спільну діяльність їх учасників і серед яких названо установчий договір³. Якщо за договором простого товариства сторони (учасники) беруть на себе зобов'язання об'єднати свої вклади і спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети без створення юридичної особи (ч. 2 ст. 1130, ст. 1132 ЦК), то метою засновни­цького договору є заснування юридичної особи у певній органі­заційно-правовій формі (ч. 2 ст. 88 ЦК, ч. 5 ст. 82 ГК). Аналіз мети і змісту засновницьких договорів дозволяє розглядати їх як окремі види (різновиди) договору про спільну діяльність. За­гальний порядок створення акціонерних товариств може кон­кретизуватись стосовно окремих їх видів.

Зокрема, процедура (головні етапи) утворення господарсь­ких товариств найбільшою мірою законодавчо врегульована сто­совно акціонерних товариств.

¹ Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків
у національній та іноземній валютах, затверджена постановою Національно­
го банку України від 12 листопада 2003 р. // Офіційний вісник України. —
2003. - № 51. - Ст. 2707.

² Гордон М. В. Радянське цивільне право/ М. В. Гордон. — X., 1966. —
С. 5-6.

³ Цивільне право України: підруч.: у 2 кн. / за ред. О. В. Дзери, Н. С. Куз-
нєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Кн. 1. - С 641-642.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 9 Закону України «Про акціонерні товариства» створення акціонерного товариства здійснюється за такими етапами:

1) прийняття зборами засновників рішення про створення акціонерного товариства та про закрите (приватне) розміщення акцій. При його заснуванні акції підлягають розміщенню ви­ключно серед засновників цього товариства шляхом приватного розміщення. Публічне розміщення акцій товариства може здій­снюватись після отримання свідоцтва про реєстрацію першого випуску акцій;

2) подання заяви та всіх необхідних документів на реєстра­цію випуску акцій до Державної комісії з цінних паперів та фон­дового ринку;

3) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фон­дового ринку випуску акцій та нидача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;

4) присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного но­мера цінних паперів;

5) укладення з депозитарієм цінних паперів договору про обслуговування емісії акцій або з реєстратором іменних цінних паперів договору про ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

6) закрите (приватне) розміщення акцій серед засновників товариства;

7) оплата засновниками повної номінальної вартості акцій;

8) затвердження установчими зборами результатів закрито­го (приватного) розміщення акцій серед засновників акціонер­ного товариства, затвердження статуту товариства, а також прий­няття інших рішень, передбачених законом;

9) реєстрація товариства та його статуту в органах держав­ної реєстрації;

 

10) подання Державній комісії з цінних паперів тафондово­го ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщен­няакцій;

11) реєстрація Державною комісією з цінних паперів тафон­дового ринку звіту про результати закритого (приватного)роз­міщення акцій;

12) отримання свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій;